ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 911/1046/23

Компанія звернулася до суду з позовом до Оператора ГРМ про визнання незаконними та скасування рішень, оформлених протоколами від 08.02.2023 засідань комісії з розгляду актів про порушення вимог Кодексу газорозподільних систем, в частині задоволення актів про порушення №№ 5036, 5037 від 29.12.2021 та донарахування позивачу необлікованих обсягів природного газу та його вартості на підставі цих актів.

Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю правових підстав для прийняття спірних рішень відповідачем про донарахування позивачу необлікованих обсягів природного газу та його вартості, оскільки акти про порушення від 29.12.2021 були розглянуті комісією відповідача лише 08.02.2023, тобто з пропуском двомісячного строку для їх розгляду від дати складення, а сама комісія діяла в неповноважному складі, оскільки на відповідному засіданні з розгляду актів про порушення був відсутній юрист. При цьому, позивач самостійно повідомив відповідача про виявлені порушення, у зв`язку з чим наявні підстави для застосування до спірних правовідносин заохочувальної норми пункту 8 глави 4 розділу XI Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2494 від 30.09.2014 (далі - Кодекс ГРС).

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.11.2023 позов задоволено.

Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 08.02.2024: заяву Компанії про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково; стягнуто з Оператора ГРМ на користь Компанії 25 000,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначені рішення і додаткове рішення Господарського суду Київської області залишені без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:

- відповідачем здійснено розгляд актів про порушення №№ 5036, 5037 від 29.12.2021 лише 08.02.2023, тобто більше ніж через тринадцять місяців від дати їх складення, з порушенням передбаченого Кодексом ГРС двомісячного строку для їх розгляду, без надання доказів пропуску вказаного строку з поважних причин;

- наявні правові підстави для застосування заохочувальної норми пункту 8 глави 4 розділу XI Кодексу ГРС при розгляді акта про порушення № 5036 від 29.12.2021, враховуючи факт своєчасного (до виявлення порушення представником Оператора ГРМ) письмового повідомлення позивачем відповідача;

- донарахування природного газу за актом про порушення № 5037 від 29.12.2021 відповідач здійснив всупереч нормам Кодексу ГРС - не за час діагностичних повідомлень про позаштатні ситуації в листопаді 2021, а виходячи із різниці в показах між лічильником та коректором (835 куб. м), яка утворилась за наслідками в тому числі періоду грудня 2021;

- технічний розрахунок спожитого газу за період з 02.11.2021 по 30.11.2021 при розгляді акта про порушення № 5037 від 29.12.2021 здійснено відповідачем в порушення вимог пункту 5 глави 4 розділу XI Кодексу ГРС.

- враховуючи задоволення позову, витрачений адвокатом час та виходячи зі змісту наданих адвокатом послуг з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем витрати на правничу допомогу лише у розмірі 25 000,00 грн. В частині вимог про покладення на відповідача 22 500,00 грн таких витрат заява задоволенню не підлягає.

Не погоджуючись з цими рішеннями судів попередніх інстанції, Оператор ГРМ звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій:

- посилаючись на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: пункту 8 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРС без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.11.2022 у справі № 914/993/21; пункту 9 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРС без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09.11.2021 у справі № 902/62/21 та від 11.08.2021 у справі № 927/89/18;

- посилаючись на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 8 глави 4 розділу ХІ Кодексу ГРС, викладених у постановах від 30.06.2022 у справі № 911/2791/20, від 11.02.2021 у справі № 927/770/18, від 16.08.2022 у справі № 910/1873/20, від 06.09.2023 у справі № 914/2135/22 щодо можливості застосування цієї норм при виявленні позаштатного режиму роботи лічильника, застосованих судом апеляційної інстанції;

- в обґрунтування підстави для касаційного оскарження додаткового рішення суду першої інстанції від 08.02.2024 посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, статей 126, 129 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах.

Так, за доводами скаржника, заява про ухвалення додаткового рішення подана позивачем з порушенням строку на її подання та не містить доказів понесених заявником витрат на правничу допомогу. Водночас заявлений позивачем орієнтовний розрахунок адвокатських витрат наведений у позові (21 000,00 грн) значно перевищує заявлену позивачем суму у заяві про прийняття додаткового рішення, при цьому з наявних в матеріалах справи доказів неможливо визначити повноваження адвоката та представлення ним інтересів позивача.

Просить скасувати оскаржувані рішення, додаткове рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову та заяви про ухвалення додаткового рішення - відмовити повністю.

Компанія подала відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Оператор ГРМ 27.09.2024 подав додаткові пояснення до касаційної скарги.

Крім того, 03.10.2024, до початку судового засідання, від Оператора ГРМ надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку зі вступом у справу нового представника та необхідністю додаткового часу для підготовки нового представника до розгляду справи.

Розглянувши клопотання Оператора ГРМ, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки: по-перше, явка учасників справи не визнавалася Судом обов`язковою; по-друге, враховуючи завчасне повідомлення Судом скаржника про дату судового засідання, а також задоволення у цій справі клопотання скаржника про участь його попереднього представника у судовому засіданні 03.10.2024 в режимі відеоконференції (ухвалою Верховного Суду від 25.09.2024), Оператор ГРМ не був позбавлений можливості забезпечити явку належним чином підготовленого представника.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Компанією (споживач) та Оператором ГРМ укладено договір розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) шляхом приєднання Компанії до умов публічного типового договору Оператора ГРМ про розподіл природного газу на підставі поданої заяви-приєднання № 094212NO13F016 від 01.01.2016 (далі - Договір), за умовами якого:

- Оператор ГРМ зобов`язався надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов`язався прийняти зазначену послугу та оплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, що визначені договором (пункт 2.1);

- облік (у тому числі приладовий) природного газу, що передається Оператором ГРМ та споживається споживачем на межі балансової належності об`єкта Споживача, здійснюється відповідно до вимог Кодексу ГРС (пункт 5.1);

- визначення об`єму розподілу та споживання природного газу по Споживачу здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційного вузла обліку (лічильника газу), визначеного в заяві-приєднанні, та з урахуванням регламентних процедур, передбачених Кодексом ГРС та цим договором (пункт 5.2);

- розрахунковий період за договором є календарний місяць (пункт 6.3);

- цей договір укладається на невизначений строк (пункт 12.1).

Компанія 28.12.2021 заявою повідомила Оператора ГРМ про виявлення несправності вузла обліку природного газу, якою просила направити представника Оператора ГРМ на вузол обліку природного газу Компанії за адресою: м. Вишневе, вул. Святошинська, 27-Г, котельня Г23, для визначення несправності вузла обліку газу.

На підставі зазначеної заяви, фахівцями відповідача 29.12.2021 була проведена перевірка технічного стану комерційного вузла обліку природного газу (далі -ВОГ) позивача, про що складено акт перевірки технічного стану комерційного ВОГ від 29.12.2021 (далі - акт перевірки від 29.12.2021).

Із акта перевірки від 29.12.2021 вбачається, що: цього ж дня відповідачем на підставі листа споживача виконано виїзд на ВОГ позивача для визначення несправності; в ході перевірки ВОГ на герметичність виявлено витоки газу та виявлено, що коректор не реагує на витрату, що є підозрою на вихід з ладу засобу вимірювальної техніки (далі - ЗВТ); різниця в показах лічильника газу та коректора складає 835 куб. м (на лічильнику покази більше); споживача зобов`язано в десятиденний строк забезпечити можливість демонтажу ЗВТ на позачергову повірку.

Ця несправність в акті перевірки від 29.12.2021 кваліфікована як порушення "не з вини споживача", а саме порушення підпункту 1 (пошкодження ЗВТ (лічильника газу) або робота комерційного ВОГ чи його складових в позаштатному режимі, внаслідок чого витрата (споживання) природного газу комерційним ВОГ не обліковується або обліковується некоректно) та підпункту 2 (фіксація коректором чи обчислювачем об`єму газу даних щодо збоїв в роботі комерційного ВОГ або його складових, внаслідок чого об`єм розподіленого (спожитого) природного газу за попередній період визначений некоректно) пункту 3 глави 2 розділу XI Кодексу ГРС.

Також, у зв`язку із виявленням порушення відповідно до акта перевірки від 29.12.2021, представниками відповідача та позивача там же на місці був складений акт про порушення № 5036 від 29.12.2021 (далі - акт про порушення № 5036 від 29.12.2021), у якому зафіксоване виявлене порушення Кодексу ГРС, а саме порушення підпункту 1 пункту 3 глави 2 розділу XI Кодексу ГРС - пошкодження лічильника газу або робота ВОГ чи його складових в позаштатному режимі, внаслідок чого витрата (споживання) газу комерційним ВОГ не обліковується або обліковується некоректно.

У цьому акті про порушення № 5036 від 29.12.2021 міститься відсилка (в якості додатку) на акт перевірки від 29.12.2021 та зазначено, що споживачу необхідно в десятиденний строк забезпечити можливість демонтажу лічильника газу для проведення його позачергової повірки, а комісія оператора ГРМ з розгляду цього акта про порушення буде проводити засідання 27.01.2021 та вказана адреса проведення такого засідання.

Із акта про порушення № 5036 від 29.12.2021 вбачається, що вказана у ньому дата проведення засідання комісії оператора ГРМ з розгляду цього акта "27.01.2021" містила описку в зазначенні року, враховуючи, що цей акт був складений в грудні 2021, отже датою проведення засідання комісії міг бути січень 2022, а не січень 2021.

Також, у зв`язку із виявленням порушення відповідно до акта перевірки від 29.12.2021, представниками відповідача та позивача там же на місці був складений акт про порушення № 5037 від 29.12.2021 (далі - акт про порушення № 5037 від 29.12.2021), у якому було зафіксоване виявлене порушення Кодексу ГРС, а саме порушення підпункту 2 пункту 3 глави 2 розділу XI Кодексу ГРС - фіксація коректором чи обчислювачем об`єму газу даних щодо збоїв в роботі комерційного ВОГ або його складових, внаслідок чого об`єм розподіленого (спожитого) природного газу за попередній період визначений некоректно.

У цьому акті про порушення № 5037 від 29.12.2021 зазначено, що коректор не реагує на витрату, міститься відсилка (в якості додатку) на акт перевірки від 29.12.2021 та зазначено, що споживачу необхідно в десятиденний строк забезпечити можливість демонтажу лічильника газу для проведення його позачергової повірки, а комісія оператора ГРМ з розгляду цього акта про порушення буде проводити засідання 27.01.2021 та вказана адреса проведення такого засідання.

Із акта про порушення № 5037 від 29.12.2021 вбачається, що вказана у ньому дата проведення засідання комісії оператора ГРМ з розгляду цього акта "27.01.2021" містила описку в зазначенні року, враховуючи, що цей акт був складений в грудні 2021, отже датою проведення засідання комісії міг бути січень 2022, а не січень 2021.

Усі три акта від 29.12.2021, а саме акт перевірки від 29.12.2021, акт про порушення № 5036 від 29.12.2021 та акт про порушення № 5037 від 29.12.2021 підписані представниками відповідача та представником позивача без зауважень.

Листом від 05.01.2022 позивач звернувся до Києво-Святошинського відділення Оператора ГРМ для проведення опломбування газових кранів на час проведення ремонтних робіт лічильника газу позивача.

У присутності представника позивача 11.01.2022 фахівцями відповідача було проведено демонтаж лічильника газу позивача тип TEMП G100, зав. № 141102, з метою проведення його позачергової повірки, про що складено акт перевірки технічного стану комерційного ВОГ від 11.01.2022 (далі - акт перевірки від 11.01.2022) та протокол щодо направлення ЗВТ на позачергову повірку від 11.01.2022.

В акті перевірки від 11.01.2022 зазначено, що лічильник газу позивача не видає імпульси на коректор, внаслідок чого наявна значна різниця показів.

У подальшому, 14.01.2022 в присутності представників позивача та відповідача метрологічною лабораторією в м. Боярка була проведена позачергова повірка вказаного лічильника газу зав. № 141102, за результатами якої цей лічильник визнано непридатним, що підтверджується складеним метрологічною лабораторією актом від 14.01.2022 та довідкою про непридатність законодавчо врегульованого засобу вимірювальної техніки № 39-2-6/0006 від 14.01.2022.

27.01.2022 засідання комісії Оператора ГРМ з розгляду актів про порушення №№ 5036, 5037 від 29.12.2021 не відбулись.

Відповідач листом від 17.10.2022 вих. № 810-Сл-18456-1022 запросив позивача на засідання комісії оператора ГРМ на 20.10.2022. У цьому листі-запрошенні містилась описка, враховуючи, що в тексті вказаного листа в якості підстави для запрошення позивача на засідання комісії був вказаний акт про порушення № 473 від 11.01.2019, однак фактично 20.10.2022 на засіданні комісії з розгляду актів про порушення вказана комісія Оператора ГРМ розглядала акт про порушення № 5036 від 29.12.2021.

Так, із протоколу № 10097 від 20.10.2022 засідання комісії з розгляду актів про порушення вимог Кодексу ГРС вбачається, що 20.10.2022 до порядку денного комісії було включено питання розгляду на комісії саме акта про порушення № 5036 від 29.12.2021 і за результатами розгляду цього питання комісією Оператора ГРМ в присутності представника споживача (позивача) було прийнято рішення про перенесення засідання на 27.10.2022.

Позивач 27.10.2022 надав комісії відповідача свої письмові пояснення, у яких послався на те, що фактично позаштатний режим роботи лічильника газу тривав лише з 25.12.2021, а вже 11.01.2022 лічильник був демонтований, при цьому зафіксовані та узгоджені в актах приймання-передачі природного газу за грудень 2021 та січень 2022 обсяги природного газу позивач вважав такими, що знаходяться в діапазоні використаного обсягу газу за аналогічні періоди. Також позивач послався на пропуск двомісячного строку для розгляду комісією Оператора ГРМ акта про порушення.

27.10.2022 відбулось засідання комісії з розгляду акта про порушення № 5036 від 29.12.2021, на якому був присутній представник позивача. Комісією Оператора ГРМ було прийнято рішення про перенесення засідання на 03.11.2022 з метою доопрацювання письмових пояснень позивача, що підтверджується протоколом засідання комісії № 10119 від 27.10.2022.

03.11.2022 засідання комісії Оператора ГРМ з розгляду акта про порушення № 5036 від 29.12.2021 не відбулось.

Відповідач листами № 810-Сл-20659-1122 та № 810-Сл-206660-1122 від 08.11.2022 запросив позивача на засідання комісії Оператора ГРМ з розгляду відповідно актів про порушення №№ 5036, 5037 від 29.12.2021 на 10.11.2022.

10.11.2022 засідання комісії Оператора ГРМ з розгляду актів про порушення №№ 5036, 5037 від 29.12.2021 не відбулись.

У подальшому, листом № 810-Сл-20839-1122 від 10.11.2022, відповідач повідомив позивача про перенесення засідання комісії оператора ГРМ з розгляду актів про порушення №№ 5036, 5037 від 29.12.2021 на 17.11.2022. Причиною перенесення засідання відповідач у цьому листі вказав неповноважний склад комісії через відсутність деяких членів.

17.11.2022 засідання комісії Оператора ГРМ з розгляду актів про порушення також не відбулись.

У подальшому, листом № 810-Сл-2641-0223 від 06.02.2023, відповідач запросив позивача на засідання комісії Оператора ГРМ з розгляду актів про порушення №№ 5036, 5037 від 29.12.2021 на 08.02.2023.

08.02.2023 відбулось засідання комісії Оператора ГРМ з розгляду акта про порушення № 5036 від 29.12.2021, на якому був присутній також представник позивача і яке оформлено протоколом № 10377 від 08.02.2023 засідання комісії з розгляду актів про порушення вимог Кодексу ГРС.

Із зазначеного протоколу засідання комісії № 10377 від 26.01.2023 та акта-розрахунку від 08.02.2023 вбачається, що на цьому засіданні комісією було прийнято рішення про нарахування споживачу (позивачу) необлікованого (донарахованого) природного газу за період з 01.12.2021 по 11.01.2022 в кількості 102 491,58 куб. м загальною вартістю 4 499 225,05 грн.

08.02.2023 відбулось засідання комісії Оператора ГРМ з розгляду акта про порушення № 5037 від 29.12.2021, на якому був присутній також представник позивача і яке оформлено протоколом № 10376 від 08.02.2023 засідання комісії з розгляду актів про порушення вимог Кодексу ГРС.

Із зазначеного протоколу засідання комісії № 10376 від 08.02.2023 та акта-розрахунку від 08.02.2023, що на цьому засіданні комісією було прийнято рішення про нарахування споживачу (позивачу) необлікованого (донарахованого) природного газу за період з 02.11.2021 по 30.11.2021 в кількості 3 072,65 куб. м загальною вартістю 115 728,05 грн.

Позивач не погодився з прийнятими рішеннями на засіданнях комісії оператора ГРМ з розгляду актів про порушення, у зв`язку з чим звернувся до господарського суду та просив визнати незаконними та скасувати рішення, оформлені протоколами від 08.02.2023 в частині задоволення актів про порушення №№ 5036, 5037 від 29.12.2021 та донарахування позивачу необлікованих обсягів природного газу та його вартості на підставі цих актів.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що за частиною першою статті 40 Закону України "Про ринок природного газу" розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом ГРС та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор ГРС зобов`язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору ГРС вартість послуг розподілу природного газу.

Главою 2 розділу XI Кодексу ГРС визначені види порушень, внаслідок яких здійснюється перерахунок (донарахування) об`ємів природного газу або зміна їх режиму нарахування.

Так, відповідно до підпунктів 1 та 2 пункту 3 вказаної глави 2 розділу XI Кодексу ГРС до порушень (за умови відсутності несанкціонованого втручання в ГРМ або роботу ЗВТ), що сталися внаслідок пошкодження чи позаштатного режиму роботи комерційного ВОГ або його складових (які кваліфікуються як "не з вини споживача"), але внаслідок яких споживачу здійснюється перерахунок розподіленого (спожитого) об`єму природного газу, належать, зокрема:

1) пошкодження ЗВТ (лічильника газу) або робота комерційного ВОГ чи його складових в позаштатному режимі, внаслідок чого витрата (споживання) природного газу комерційним ВОГ не обліковується або обліковується некоректно;

2) фіксація коректором чи обчислювачем об`єму газу даних щодо збоїв в роботі комерційного ВОГ або його складових, внаслідок чого об`єм розподіленого (спожитого) природного газу за попередній період визначений некоректно.

Також пунктом 6 глави 6 розділу X Кодексу ГРС встановлено, що у разі виявлення позаштатного режиму роботи комерційного ВОГ чи його складових, пошкодження ЗВТ або пошкодження пломб чи захисних елементів власник (користувач), на території або у приміщенні якого встановлений комерційний ВОГ чи його складові, має терміново поінформувати про це оператора ГРМ та за потреби вжити заходів для недопущення аварійної ситуації з урахуванням техніки безпеки. Якщо внаслідок позаштатного режиму роботи комерційного ВОГ чи його складових буде підтверджено факт необлікованого чи облікованого частково об`єму розподіленого (спожитого, переданого) природного газу, розрахунок необлікованих (облікованих частково) об`ємів природного газу за період несправності комерційного ВОГ чи його складових здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу.

Порядок оформлення акта про порушення визначено главою 5 розділу XI Кодексу ГРС, відповідно до пунктів 1, 2 та 5 якої у разі виявлення у споживача порушень, визначених у главі 2 цього розділу, на місці їх виявлення представником оператора ГРМ складається акт про порушення за формою, наведеною в додатку 20 до цього Кодексу. Акт про порушення після пред`явлення представником оператора ГРМ службового посвідчення складається в присутності споживача/несанкціонованого споживача та/або незаінтересованої особи (представника власника/користувача, на території чи об`єкті якого сталося порушення, або органу місцевого самоврядування) за умови посвідчення його особи та засвідчується їх особистими підписами. Акт про порушення складається в двох примірниках, один з яких залишається у споживача (несанкціонованого споживача), який має право внести до акта про порушення свої зауваження та заперечення. До акта про порушення сторонами можуть бути додані пояснення, зауваження, заперечення та докази, перелік яких (за наявності) зазначається в акті про порушення.

При цьому пунктом 8 глави 5 розділу XI Кодексу ГРС визначено, що акт про порушення має бути розглянутим комісією з розгляду актів про порушення оператора ГРМ, яка визначає його правомірність та приймає щодо них відповідне рішення. Засідання комісії з розгляду акта про порушення має бути проведено оператором ГРМ не пізніше двомісячного строку з дня складання акта про порушення (крім випадку очікування результатів експертизи ЗВТ, яка проводиться суб`єктами судово-експертної діяльності, діяльність яких регулюється Законом України "Про судову експертизу"). При складанні акта про порушення представник оператора ГРМ зазначає в ньому про необхідність споживача (несанкціонованого споживача) бути присутнім на засіданні комісії, на якому буде розглянуто складений акт про порушення, та визначає:

1) місцезнаходження комісії з розгляду актів про порушення;

2) дату та орієнтовний час проведення засідання комісії, на якому буде розглядатися складений акт про порушення;

3) контактний телефон особи Оператора ГРМ (для уточнення інформації щодо часу та місця засідання комісії).

До складу комісії з розгляду актів про порушення має входити не менше трьох представників оператора ГРМ зі складу інженерно-технічного персоналу та юристів (пункт 9 глави 5 розділу XI Кодексу ГРС).

Порядок визначення необлікованих об`ємів природного газу та зміни їх режиму нарахування споживачу (несанкціонованому споживачу), що не є побутовим, встановлений в главі 4 розділу XI Кодексу ГРС.

Так, пунктом 4 глави 4 розділу XI Кодексу ГРС встановлено, що у разі виявлення оператором ГРМ пропущення строку періодичної повірки лічильника газу або звужуючого пристрою з вини споживача, несправності лічильника газу або звужуючого пристрою (перетворювача різниці тиску), що сталася внаслідок його пошкодження або позаштатного режиму роботи, за умови відсутності несанкціонованого втручання в роботу ЗВТ перерахунок об`єму розподіленого (спожитого) природного газу проводиться з урахуванням такого: при визначенні лічильника газу або звужуючого пристрою (перетворювача різниці тиску) непридатними до застосування за результатами позачергової або експертної повірки, а також при пропущенні строку періодичної повірки лічильника газу або звужуючого пристрою з вини споживача об`єм переданого (прийнятого) газу розраховується за номінальною потужністю неопломбованого газоспоживаючого обладнання перерахунок проводиться за період з дати виходу з ладу ЗВТ (з дати початку прострочення періодичної повірки) до моменту встановлення та опломбування справного та повіреного ЗВТ. У разі якщо дату виходу з ладу ЗВТ неможливо достовірно визначити, перерахунок проводять з початку розрахункового періоду до дати встановлення та опломбування справного та повіреного ЗВТ.

Відповідно до пункту 6 глави 6 розділу Х Кодексу ГРС позаштатний режим роботи комерційного ВОГ, зокрема, включає:

1) витоки газу з елементів та конструкції комерційного ВОГ, у тому числі імпульсних ліній манометрів, датчиків тиску і температури тощо;

2) відсутність зміни показань лічильника газу (обчислювача або коректора об`єму газу), загальмованість або рух з ривками зчитувального механізму при фактичній витраті (споживанні) природного газу.

Разом з тим, пунктом 8 глави 4 розділу XI Кодексу ГРС встановлено також, що у разі своєчасного (до виявлення порушення представником оператора ГРМ) письмового повідомлення споживачем оператора ГРМ про пошкодження ЗВТ/лічильника газу або пломби (крім її відсутності) та за умови відсутності пошкодження пломби з прихованими заходами чи несанкціонованого втручання в роботу ЗВТ/лічильника газу процедура, передбачена цією главою, не застосовується (крім періоду відсутності пошкодженого ЗВТ/лічильника газу, що був направлений на експертизу та/або позачергову чи експертну повірку). При порушеннях, пов`язаних з пошкодженням ЗВТ та/або пломб на ЗВТ, за наявності по об`єкту споживача даних дублюючого ВОГ, а також в ситуації, коли наявні дані в обчислювачі/коректорі об`єму газу є достатніми для визначення об`єму природного газу по об`єкту споживача, процедура, передбачена цією главою, не застосовується.

Аналізуючи доводи позивача про те, що комісією Оператора ГРМ акти про порушення №№ 5036, 5037 від 29.12.2021 були розглянуті лише 08.02.2023, тобто з пропуском передбаченого Кодексом ГРС двомісячного строку для їх розгляду, та доводи відповідача про те, що цей двомісячний строк для розгляду актів про порушення був пропущений відповідачем виключно з поважних причин, а саме внаслідок запровадження з 19.12.2020 карантину відповідно до постанови Кабінету міністрів України № 1236 від 09.12.2020, а також запровадження з 24.02.2022 воєнного стану відповідно до указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, суди попередніх інстанцій виснували недоведеність обставин того, що карантин та/або воєнний стан перешкодили розгляду актів про порушення №№ 5036, 5037 від 29.12.2021 у двомісячний строк за обставин, коли вказані акти про порушення фактично були розглянуті відповідачем лише 08.02.2023, тобто більше ніж через 13 місяців від дати їх складення.

Так, позачергова повірка лічильника позивача зав. № 141102 була проведена ще 14.01.2022, про що свідчить наявний складений метрологічною лабораторією акт від 14.01.2022. Отже, у зв`язку із складеним метрологічною лабораторією актом у відповідача були наявні достатні підстави для проведення 27.01.2022 засідання комісії Оператора ГРМ з розгляду актів, тобто в дату, яка була зазначена самим відповідачем в цих актах про порушення в якості дати їх розгляду на засіданні комісії Оператора ГРМ.

Однак, 27.01.2022 засідання комісії Оператора ГРМ з розгляду актів не відбулись, при цьому відповідачем не надано суду доказів впливу запровадженого карантину на можливість провести 27.01.2022 вказані засідання комісії Оператора ГРМ з розгляду актів про порушення.

Більш того, запровадження карантину відбулось задовго (з 12.03.2020) до складення відповідачем актів про порушення №№ 5036, 5037 від 29.12.2021, у яких сам відповідач датою засідання комісії Оператора ГРМ визначив 27.01.2022. Водночас надані відповідачем в якості доказу його внутрішні накази про встановлення протиепідемічних заходів в товаристві від 13.03.2020, 03.04.2020 не вказують на об`єктивну неможливість відповідача провести 27.01.2022 або пізніше засідання комісії Оператора ГРМ.

Таким чином, відповідачем не доведено виникнення об`єктивних перешкод, які б унеможливлювали розгляд актів про порушення №№ 5036, 5037 від 29.12.2021 на засіданні комісії 27.01.2022, тобто в дату, визначену самим відповідачем в цих актах про порушення. Із цього вбачається, що відповідач не забезпечив проведення засідання комісії 27.01.2022 з розгляду актів про порушення №№ 5036, 5037 від 29.12.2021.

Так само, відповідачем не надано суду доказів виникнення об`єктивних перешкод, які б унеможливлювали розгляд відповідачем актів про порушення №№ 5036, 5037 від 29.12.2021 в подальшому протягом січня-жовтня 2022. Надані відповідачем в якості доказу його внутрішні накази щодо організації роботи товариства на час воєнного стану, а саме накази "Про дистанційну роботу" № 667 від 24.02.2022 та "Про організацію роботи працівників АТ "Київоблгаз" № 680 від 01.03.2022, не вказують на об`єктивну неможливість відповідача взагалі проводити засідання комісії Оператора ГРМ.

Разом з тим відповідачем не доведено об`єктивної неможливості відповідача розглянути акти про порушення №№ 5036, 5037 від 29.12.2021 у періоді до запровадження воєнного стану (24.02.2022), враховуючи, що розгляд цих актів спершу був запланований на засіданні комісії 27.01.2022, тобто ще до введення воєнного стану.

Також, відповідачем не надано доказів виникнення об`єктивних перешкод, які б унеможливлювали розгляд цих актів про порушення у періоді травня-червня 2022 та наступні місяці, коли активні бойові дії на території м. Києва та м. Боярка вже не велись.

Лише в жовтні 2022 року відповідач листом № 810-Сл-18456-1022 від 17.10.2022 запросив позивача на засідання комісії з розгляду актів про порушення № 5036 від 29.12.2021 (враховуючи описку) на 20.10.2022.

Крім того, лише в листопаді 2022 року відповідач листом № 810-Сл-206660-1122 від 08.11.2022 запросив позивача на засідання комісії Оператора ГРМ з розгляду акта про порушення № 5037 від 29.12.2021 на 10.11.2022.

На засіданнях комісії Оператора ГРМ 20.10.2022 та 27.10.2022 акт про порушення № 5036 від 29.12.2021 не був розглянутий у зв`язку з прийнятими комісією рішеннями про перенесення засідання комісії відповідно на 27.10.2022 та 03.11.2022.

У подальшому, ні 03.11.2022, ні 10.11.2022, ні також 17.11.2022 акт про порушення № 5036 від 29.12.2021 та акт про порушення № 5037 від 29.12.2021 не були розглянуті на засіданні комісії Оператора ГРМ внаслідок упущень самого відповідача.

Фактично, розгляд цих актів про порушення №№ 5036, 5037 від 29.12.2021 був здійснений відповідачем лише 08.02.2023.

При цьому відповідачем не надано суду доказів виникнення об`єктивних перешкод, які б унеможливлювали розгляд відповідачем цих актів про порушення також у періоді липня 2022 - січня 2023.

А тому, за висновками судів, обставини даної справи свідчать про те, що цей строк був пропущений відповідачем внаслідок упущень самого відповідача, який не забезпечив належну роботу комісії Оператора ГРМ з розгляду актів про порушення у січні-лютому 2022 та протягом травня 2022-січня 2023.

Посилаючись на правові позиції, викладені Верховним Судом у постановах від 07.07.2023 у справі № 911/3342/21 та від 09.08.2023 у справі № 914/2287/21, суди зазначили, що норма абзацу 1 пункту 8 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРС встановлює для комісії з розгляду актів про порушення оператора ГРМ строк, в який повинно бути проведено засідання комісії з розгляду акта про порушення. Тому господарюючий суб`єкт, на якого розповсюджується вимоги пункту 8 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРС, повинен їх дотримуватися, тобто розглядати акти про порушення у строки визначені цим Кодексом, а порушення таких строків є невиконанням вимог Кодексу ГРС, що, у свою чергу, має встановлювати відповідальність за такі порушення, зокрема, шляхом визнання недійсним рішення комісії.

З урахуванням наведеного суди виснували, що доводи позивача про пропуск відповідачем двомісячного строку для розгляду актів про порушення № 5036, 5037 від 29.12.2021 знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи та відповідачем не спростовані.

Оператор ГРМ не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та, обґрунтовуючи наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження судових рішень, зазначив про неправильне застосування судами попередніх інстанцій пункту 8 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРС, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.11.2022 у справі № 914/993/21 у подібних правовідносинах.

За доводами скаржника, положення Кодексу ГРС чи інших законодавчих актів не визначають наслідком проведення засідання комісії поза межами встановленого строку неправомірність такого рішення комісії.

Однак, ці посилання скаржника відхиляються Верховним Судом з огляду на таке.

07.07.2023 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду розглянув справу № 911/3342/21 та прийняв постанову, якою уточнив свій висновок, наведений у постанові від 18.11.2022 у справі № 914/993/21, про те, що Кодекс ГРС чи інші законодавчі акти не встановлюють, що проведення засідання комісії з пропущенням встановленого строку є підставою для визнання її рішення недійсним.

За висновками ОП КГС ВС:

"Враховуючи те, що у справі № 914/993/21 правовий висновок був зроблений у контексті наявності поважних причин порушення строку прийняття рішення комісією, спричинений карантинними обмеженнями, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає за необхідне уточнити вказаний висновок, оскільки відповідно до абзацу першого пункту 8 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРМ (у редакції постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1469 від 29.07.2020) акт про порушення має бути розглянутим комісією з розгляду актів про порушення оператора ГРМ, яка визначає його правомірність та приймає щодо нього відповідне рішення. Засідання комісії з розгляду акта про порушення має бути проведено оператором ГРМ не пізніше двомісячного строку з дня складання акта про порушення (крім випадку очікування результатів експертизи ЗВТ, яка проводиться суб`єктами судово-експертної діяльності, діяльність яких регулюється Законом "Про судову експертизу").

Тобто вказана норма встановлює для комісії з розгляду актів про порушення оператора ГРМ строк, в який повинно бути проведено засідання комісії з розгляду акта про порушення.

Таким чином господарюючий суб`єкт, на якого розповсюджується вимоги пункту 8 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРМ, повинен їх дотримуватися, тобто розглядати акти про порушення у строки визначені Кодексом ГРМ, а порушення таких строків є невиконанням вимог Кодексу ГРМ, що, у свою чергу, має встановлювати відповідальність за такі порушення, зокрема, шляхом визнання недійсним рішення комісії.

При цьому, Судом враховується, що в абзаці першому пункту 8 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРМ (у редакції постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1469 від 29.07.2020) передбачено випадок коли комісія може розглянути акт про порушення за межами встановленого вказаною нормою строку, а саме у випадку очікування результатів експертизи ЗВТ, яка проводиться суб`єктами судово-експертної діяльності, діяльність яких регулюється Законом "Про судову експертизу".

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, проаналізувавши зміст абзацу першого пункту 8 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРМ (у редакції постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1469 від 29.07.2020) та судову практику щодо застосування вказаної норми права, а також враховуючи суспільно значущі обставини, які виникають у суспільстві, наприклад такі як погіршення епідеміологічного стану в країни (поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, як було у справі № 914/993/21), проведення бойових дій (введено воєнний стан в країни, що є у даний час в Україні), тобто такі обставини, на які не можливо вплинути, та які є поза межами волевиявлення осіб, що повинні дотримуватись, передбачених абзацом першим пункту 8 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРМ, строків, вважає за необхідне зазначити, що судам у кожному конкретному випадку необхідно встановлювати обставини, за яких засідання комісії відбулося з пропуском строку встановленого абзацом першим пункту 8 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРМ, тобто надавати оцінку відповідним доказам у справі та в залежності від поважності причин попуску такого строку ухвалювати відповідне рішення щодо визнання/не визнання недійсним рішення комісії."

Таким чином, за уточненою позицією ОП КГС ВС, викладеною у постанові від 07.07.2023 у справі № 911/3342/21, судам у кожному конкретному випадку необхідно встановлювати обставини, за яких засідання комісії відбулося з пропуском строку встановленого абзацом першим пункту 8 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРС, тобто надавати оцінку відповідним доказам у справі та в залежності від поважності причин попуску такого строку ухвалювати відповідне рішення щодо визнання/не визнання недійсним рішення комісії.

Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій цілком правомірно та обґрунтовано враховано саме цю уточнену правову позицію ОП КГС ВС, з належною повнотою з`ясовано підстави пропуску двомісячного строку на розгляд актів про порушення № 5036, 5037 від 29.12.2021, встановленого абзацом першим пункту 8 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРС, та відхилено доводи відповідача про поважність пропуску такого строку (встановлено, що цей строк був пропущений комісією Оператора ГРМ внаслідок упущень самого відповідача, який не забезпечив належну роботу комісії Оператора ГРМ з розгляду актів про порушення у січні-лютому 2022 та протягом травня 2022-січня 2023 року).

Отже, доводи скаржника в цій частині касаційної скарги не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку.

Іншою підставою задоволення позову слугувало встановлення судами попередніх інстанцій обставин прийняття спірних рішень неуповноваженим складом комісії оператора ГРМ.

Так, аналізуючи доводи позивача про те, що комісія Оператора ГРМ, яка розглядала 08.02.2023 акти про порушення, діяла в неповноважному складі, оскільки юриста в складі комісії не було, та відповідні заперечення відповідача, який посилався на те, що кворум комісії Оператора ГРМ був наявний і до складу комісії входила Шутенко В.В., яка має юридичну освіту, суди зазначити наступне.

Згідно з пунктом 9 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРС до складу комісії з розгляду актів про порушення має входити не менше трьох представників оператора ГРМ зі складу інженерно-технічного персоналу та юристів.

Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 у справі № 911/251/21 вказав, що наведена норма Кодексу ГРС визначає як мінімальний кількісний склад членів комісії для розгляду акта про порушення, так і її суб`єктний склад (інженерно-технічний персонал та юристи) без конкретизації їх співвідношення, проте із вказівкою на необхідність наявності у складі комісії при розгляді акта про порушення кожного з них. Формування постійного складу комісії з більшої кількості її членів (понад 3 члени) закон не забороняє, проте зазначене не повинно впливати на дотримання вимоги про суб`єктний склад такої комісії обов`язкової наявності серед членів комісії при розгляді акта про порушення як представника (-ів) інженерно-технічного персоналу, так і юриста (-ів).

Приймаючи до уваги ненадання доказів присутності юриста на засіданні комісії 08.02.2023 та наявні протоколи засідань комісії Оператора ГРМ від 08.02.2023 №№ 10377, 10376, з яких вбачається присутність на засіданні 6 членів комісії та відсутність при цьому серед вказаних 6 членів комісії юриста, суди попередніх інстанцій виснували наявність упущень з боку самого відповідача, який не забезпечив належну роботу комісії оператора ГРМ з розгляду актів про порушення, а отже засідання відбулися неналежним складом комісії оператора ГРМ, яка розглядала 08.02.2023 акти про порушення №№ 5036, 5037 від 29.12.2021 та приймала спірні рішення про донарахування обсягів газу позивачу.

Не погоджуючись з такими висновками судів попередніх інстанцій, Оператор ГРМ у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судами пункту 9 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРС, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09.11.2021 у справі № 902/62/21 та від 11.08.2021 у справі № 927/89/18.

Однак, Верховним Судом відхиляються наведені доводи скаржника з огляду на таке.

У вже наведеній раніше справі № 911/3342/21 за позовом товариства до Оператора ГРМ про визнання протиправними та скасування рішень про задоволення акта про порушення та здійснення перерахунку (донарахування) позивачу необлікованих (донарахованих) об`ємів природного газу, підставою задоволення позовних вимог судами попередніх інстанцій слугувало у тому числі недотримання вимог пункту 9 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРС щодо участі у складі комісії з розгляду актів про порушення юриста.

Ці висновків судів були обґрунтовані тим, що наведена норма Кодексу ГРС визначає як мінімальний кількісний склад членів комісії для розгляду акта про порушення, так і її суб`єктний склад (інженерно-технічний персонал та юристи) без конкретизації їх співвідношення, проте із вказівкою на необхідність наявності у складі комісії при розгляді акта про порушення кожного з них. Формування постійного складу комісії з більшої кількості її членів (понад 3 члени) закон не забороняє, проте зазначене не повинно впливати на дотримання вимоги про суб`єктний склад такої комісії обов`язкової наявності серед членів комісії при розгляді акта про порушення як представника (-ів) інженерно-технічного персоналу, так і юриста (-ів).

Тобто позиція судів у справі № 911/3342/21 була аналогічною позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 18.11.2021 у справі № 911/251/21.

Переглядаючи зазначену справу в касаційному порядку, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 07.07.2023 не встановив неправильного застосування судами пункту 9 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРС, зазначивши, зокрема, про те, що:

"Пунктом 9 глави 5 розділу XI Кодексу ГРМ визначено як мінімальний кількісний склад членів комісії для розгляду акта про порушення, так і її суб`єктний склад (інженерно - технічний персонал та юристи) без конкретизації їх співвідношення, проте з вказівкою на необхідність наявності у складі комісії при розгляді акта про порушення кожного з них. Визначення Оператором складу комісії в наказі від 06.08.2021 у кількості 8 осіб, а також зміст пункту 27 наказу про визначення правомочності комісії при наявності не менше 4 членів комісії, не може нівелювати вимогу пункту 9 глави 5 розділу XI Кодексу газорозподільних систем, щодо необхідності перебування у складі комісії, що саме розглядає відповідний акт про порушення, юриста.".

У контексті наведеного Верховний Суд зазначає, що хоча Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у зазначеній постанові і не відступав від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 902/62/21 та від 11.08.2021 у справі № 927/89/18, однак у такому випадку під час вирішення подібних спорів мають враховувати саме останню правову позицію ОП КГС ВС.

З цих підстав Верховним Судом відхиляються доводи скаржника і в цій частині касаційної скарги.

Отже, наведена Оператором ГРМ підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Оператора ГРМ.

Отже, судами попередніх інстанцій у розгляді цього спору, зокрема, з`ясовано обставини того, що розгляд комісією Оператора ГРМ актів про порушення №№ 5036, 5037 від 29.12.2021 відбувся з порушенням встановленого абзацом першим пункту 8 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРС двомісячного строку, а також з порушенням вимог пункту 9 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРС у неповноважному складі, що було обумовлено упущеннями самого відповідача, який не забезпечив належну роботу комісії Оператора ГРМ з розгляду актів про порушення у січні-лютому 2022 та протягом травня 2022-січня 2023 року.

З огляду на предмет та підстави заявленого у цій справі позову, за встановлених у цій конкретній справі обставин, визначальною обставиною є саме встановлення судами фактів недотримання комісією Оператора ГРМ у прийнятті оскаржуваних рішень вимог пунктів 8, 9 глави 5 розділу ХІ Кодексу ГРС.

Зазначені обставини порушення комісією Оператора ГРМ встановленого порядку прийняття оскаржуваних рішень (з порушенням встановленого строку та неуповноваженим складом) є самостійними та достатніми підставами для задоволення позову безвідносно до встановлених судами у подальшому інших підстав, у тому числі неправильності розрахунку донарахування позивачу необлікованих обсягів природного газу; наявності підстав для звільнення позивача від такого донарахування на підставі заохочувальної норми пункту 8 глави 4 розділу ХІ Кодексу ГРС тощо.

За таких обставин інші аргументи Оператора ГРМ, викладені в касаційній скарзі, не впливають на результати розгляду касаційної скарги, у тому числі, в частині доводів щодо наявності підстав для відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 8 глави 4 розділу ХІ Кодексу ГРС, викладених у постановах від 30.06.2022 у справі № 911/2791/20, від 11.02.2021 у справі № 927/770/18, від 16.08.2022 у справі № 910/1873/20 та від 06.09.2023 у справі № 914/2135/22 (визначена скаржником у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи. Інакше кажучи, на відміну від парламенту, суд не встановлює абстрактні правила поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певної норми права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17).

Верховний Суд зазначає, що в силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, відповідно до цих положень ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.

Також, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

Враховуючи встановлення судами обставини порушення комісією Оператора ГРМ встановленого порядку прийняття оскаржуваних рішень, що є самостійними та достатніми підставами для задоволення позову, Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від висновків Верховного Суду про які зазначає скаржник.

Щодо оскарження додаткового рішення.

27.11.2023 до Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява від 24.11.2023 про ухвалення додаткового рішення (стягнення витрат на правничу допомогу), згідно з якою останній просив ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 47 500,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом судом справи №911/1046/23.

12.12.2023 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій відповідач повністю заперечував проти заяви позивача про ухвалення додаткового рішення. Відповідач посилався на те, що позивачем до заяви про ухвалення додаткового рішення не надано ніяких доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в заявленому позивачем розмірі, а сама заява подана позивачем з порушенням п`ятиденного строку для її подання. Також відповідач посилався на недоведеність позивачем витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі, їх необґрунтованість та неспівмірність із складністю справи, виконаною адвокатом роботою та ціною позову.

Відповідно до частин першої, другої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

При ухваленні рішення Господарського суду Київської області від 16.11.2023 у справі №911/1046/23 питання про судові витрати, а саме витрати на професійну правничу допомогу судом вирішено не було.

Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення (постанови чи ухвали), внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 126 цього Кодексу витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 та від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18.

Також, згідно з частиною п`ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Слід також враховувати висновок, що міститься в пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в пункті 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18), відповідно до якого при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West" проти України").

Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що представництво та захист інтересів позивача у справі № 911/1046/23 здійснював як сам позивач, такі і адвокат позивача Морозик Дмитро Володимирович на підставі договору про надання правничої допомоги від 21.11.2022 № 02/22 разом із додатком № 3 від 21.11.2022 (копії яких надавались позивачем разом з позовною заявою та містяться в матеріалах справи);

У поданій до суду позовній заяві позивач вказував, що представництво його інтересів у справі здійснюватиме адвокат, та зазначав з посилання на додаток № 3 до договору про надання правничої допомоги від 21.11.2022 про встановлені адвокату розцінки винагороди за одну годину роботу для кожного з виду робіт адвоката (аналіз документів, підготовка позовної заяви, підготовка процесуальних документів, представництво інтересів в суді за одне засідання тощо) та про попередній розрахунок судових витрат позивача, які він вже поніс станом на дату подання позовної заяви;

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем після подання позову було надано також:

- детальний опис робіт (наданих послуг) адвоката позивача у цій справі, відповідно до якого загальна сума витрат на адвоката становить 47 500,00 грн, загальна кількість годин роботи адвоката 13,25 годин та загальна кількість участі в судових засіданнях - 6;

- копію акта приймання-передачі наданих послуг від 12.10.2023 на загальну суму 47 500,00 грн із описом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), що включає в себе позиції №1.1-№3.2 із описом послуг по кожній з цих позицій, витраченим часом та розцінками адвоката;

- копію платіжної інструкції від 13.10.2022 № 322 на суму 47 500,00 грн про оплату позивачем адвокатському об`єданню «Лігал Старз», адвокатом в якому є Морозик Д.В., винагороди за послуги адвокатського об`єднання відповідно до акта приймання-передачі наданих послуг від 12.10.2023 та договору про надання правничої допомоги від 21.11.2022.

Надаючи оцінку доводам скаржника про понесені витрат на послуги адвоката та наданим на їх підтвердження доказам, судом першої інстанції з`ясовано, що не всі заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у цій справі відповідають критерію неминучості таких витрат, а саме:

- заявлені позивачем витрати на аналіз документів та надання консультацій адвокатом клієнту (позивачу) (позиція № 3.1 опису складу послуг на загальну суму 6 000,00 грн) не відповідають критерію неминучості витрат сторони у судовій справі, оскільки сам по собі аналіз документів та консультації не відносяться до представництва та захисту прав клієнта (позивача) у суді та частково можуть охоплюватись (є складовою) позицією № 1.1 опису (підготовка позовної заяви, загальна сума 13 000,00 грн);

- заявлена в описі наданих послуг позиція витрат № 3.2 на суму 2 000,00 грн («виготовлення копій документів») повністю або переважно охоплюється позицією № 3.1 (підготовка позовної заяви), беручи до уваги, що підготовка позовної заяви передбачає долучення до неї письмових доказів, при цьому кількість долучених адвокатом до позовної заяви письмових доказів у цій справі не є значною для виділення цих дій в окрему послугу, враховуючи, що відповідно до опису позивача позовна заява з додатками містила всього 69 аркушів, з яких 12 аркушів текст самої позовної заяви;

- заявлені в описі наданих адвокатом послуг позиції витрат № 1.2 на суму 500,00 грн (складення заяви про продовження строку для подання відповіді на відзив) № 1.4 та № 1.5 на загальну суму 2 000,00 грн (складення клопотань від 22.06.2023 про приєднання доказів), та № 1.6 на суму 2 000,00 грн (складення пояснень від 03.08.2023) повністю або переважно охоплюються послугами адвоката щодо підготовки відповіді на відзив в позиції № 1.3 (складення відповіді на відзив, загальна вартість послуг - 4 000,00 грн), беручи до уваги, що складення клопотань та додаткових пояснень є процесуальним правом сторони, однак реалізація стороною цього права не обов`язково вказує на неминучість витрат сторони у зв`язку з цим. Суд при цьому враховує, що вказані додаткові пояснення позивача та додаткові докази так чи інакше повторювали доводи позовної заяви (позиція № 1.1 опису - підготовка позовної заяви) та відповіді на відзив (позиція № 1.3 опису послуг) або частково виходили за межі обставин, які мали значення для розгляду справи, і тому самі по собі не мали вирішального значення при розгляді справи та її вирішенні на користь позивача.

За таких обставин суд першої інстанції виснував, що заявлені позивачем в описі послуг позиції №1.2, №1.4, №1.5, №1.6, №3.1 та № 3.2 повністю або переважно охоплюються (є складовими) послугами в позиції № 1.1 опису (підготовка позовної заяви, загальна сума 13 000,00 грн) та №1.3 (складення відповіді на відзив, загальна сума 4 000,00 грн), всього на загальну суму 17 000,00 грн, у зв`язку з чим витрати в позиціях № 1.2, № 1.4, № 1.5, № 1.6, № 3.1 та № 3.2 не підлягають окремому врахуванню для цілей їх відшкодування за рахунок протилежної сторони.

Щодо заявлених позивачем в позиціях № 2.1 та № 2.2 витрат на загальну суму 18 000,00 грн у зв`язку з участю адвоката позивача в судових засіданнях (25.05.2023, 22.06.2023, 20.07.2023, 03.08.2023, 14.09.2023 та 12.10.2023), то суд зазначив, що не всі вказані витрати є неминучими та співмірними витратами позивача, враховуючи, що підготовче засідання 25.05.2023, 22.06.2023 та 20.07.2023 не було тривалим і відкладалось або в засіданні оголошувалась перерва з метою надання як відповідачу, так і самому позивачу можливість реалізувати їх процесуальні права на стадії підготовчого провадження. Крім того, суд враховує, що хоча рішення у даній справі було прийнято на користь позивача, однак тим не менш частина правової позиції позивача у цій справі та наданих позивачем додаткових доказів або була відхилена судом або не мала впливу на вирішення спору на користь позивача.

Із заявлених позивачем витрат на представництво позивача адвокатом в судових засіданнях в загальній сумі 18 000,00 грн для цілей відшкодування за рахунок протилежної сторони підлягають витрати в сумі 8 000,00 грн.

На підставі наведеного та виходячи з критерію співмірності та неминучості судових витрат, суд першої інстанції, з яким за результатами перегляду додаткового рішення погодився і апеляційний суд, виснував, що для цілей розподілу та відшкодування за рахунок відповідача врахуванню підлягають витрати позивача на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 25 000,00 грн, що охоплює витрати в позиціях № 1.1 опису (складення позовної заяви, вартість 13 000,00 грн) та №1.3 (складення відповіді на відзив 4 000,00 грн), а також витрати в позиціях № 2.1 та № 2.2 опису, які сукупно обмежуються судом в межах загальної суми 8 000,00 грн (13000+4000+8000=25000).

При цьому, суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про недоведеність, необґрунтованість та неспівмірність витрат позивача, оскільки відповідач не конкретизував при цьому, в чому саме полягає така недоведеність, необґрунтованість або неспівмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Суд зауважив, що відповідно до обставин справи № 911/1046/23 спірними рішеннями відповідача, які були предметом судового розгляду у цій справі, позивачу було донараховано обсяги природного газу за період з 01.12.2021 по 11.01.2022 загальною вартістю 4 499 225,05 грн та за період з 02.11.2021 по 30.11.2021 загальною вартістю 115 728,05 грн, що є суттєвими донарахуваннями для позивача, враховуючи його середньомісячні обсяги споживання природного газу. За вказаних обставин намір та дії позивача оскаржити в судовому порядку рішення відповідача про ці донарахування, які, як встановлено судом при розгляді справи, були неправомірними, та скористатись для цього професійною правничою допомогою за плату, не можна вважати необґрунтованими або неспівмірними із складністю справи та ціною позову, враховуючи значення для позивача результату вирішення даного спору.

При цьому факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу підтверджується наявними у справі доказами, які були подані позивачем ще в ході розгляду справи до ухвалення судом рішення від 16.11.2023 у цій справі. При поданні позовної заяви позивач вказував про вже фактично понесені ним витрати у зв`язку з поданням позову та про можливі наступні витрати позивача на професійну правничу допомогу у зв`язку із цим позовом.

Суд також зауважив, що певним чином дії самого відповідача, який заперечував значну кількість доводів позивача у справі та певні обставини справи, сприяли понесенню (збільшенню) витрат на професійну правничу допомогу позивача, який у зв`язку з цими запереченнями відповідача надавав суду свої контраргументи, додаткові пояснення тощо в ході розгляду справи. Зокрема, відповідно до обставин справи, позивач ще до подання позовної заяви, а саме у письмових поясненнях від 27.10.2022 звертав увагу відповідача на пропуск останнім двомісячного строку для розгляду комісією Оператора ГРМ актів про порушення. В подальшому позивач, подаючи позовну заяву, повторив в ній вказану підставу позову про пропуск відповідачем строку для розгляду комісією Оператора ГРМ актів про порушення, а також вказав інші доводи (підстави позову), які знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи та були враховані судом при ухваленні рішення від 16.11.2023 у цій справі на користь позивача, зокрема, про застосування заохочувальної норми пункту 8 глави 4 розділу XI Кодексу ГРС, про неповноважний склад комісії оператора ГРМ тощо.

В той же час правова позиція відповідача у справі полягала у запереченні всіх доводів позивача і в ході розгляду справи не була визнана судом обґрунтованою.

В контексті доводів скаржника, викладени у касаційній скарзі на додаткове рішення Верховний Суд зазначає, що суди обох інстанцій цілком обґрунтовано відхили доводи відповідача, які він наводить у тому числі у касаційній скарзі, про пропуск позивачем строку для подання заяви про ухвалення додаткового рішення, враховуючи, що відповідно до частини другої статті 244 ГПК України така заява може бути подана до закінчення строку на виконання рішення і вказаний строк позивачем не пропущений.

Як і відхилили посилання відповідача на встановлений частиною восьмою статті 129 ГПК України п`ятиденний строк після ухвалення рішення суду для подання стороною доказів понесення судових витрат, оскільки зазначена норма встановлює строк для подання додаткових доказів понесення судових витрат, а не заяви про ухвалення додаткового рішення, при цьому до заяви позивача від 24.11.2023 про ухвалення додаткового рішення ніякі додаткові докази не додавались.

Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та з огляду на них відхиляє відповідні аналогічні посилання скаржника, викладені у касаційній скарзі, яким вже надано оцінку судами попередніх інстанцій із правильним застосуванням норм процесуального права.

Судами з належною повнотою оцінено як доводи та надані на їх підтвердження докази позивача про понесення витрат на правову допомогу, так і заперечення відповідача та з належним мотивуванням підтверджено/заперечено позицію сторін спору.

Верховний Суд вважає, що постанови Верховного Суду, про неврахування яких зазначає скаржник, не містять протилежної позиції щодо застосування положень статей 126, 129 ГПК України порівняно з позицією судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається.

З огляду на наведене визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваного додаткового рішення не вбачається.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що доводи Оператора ГРМ викладені у касаційній скарзі на рішення Господарського суду Київської області від 16.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися та не спростовують висновків судів, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування додаткового рішення Господарського суду Київської області від 08.02.2024 також не вбачається, у зв`язку з чим воно підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 129 ГПК України понесені відповідачем у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на відповідача, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтею 129, пунктом 5 частини першої статті 296, статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд