ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 761/24252/14-ц

1. У серпні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

2. Позов обґрунтовано тим, що 21 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Інноваційно-промисловий банк» (далі - ВАТ «Інноваційно-промисловий банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Інноваційно-промисловий банк» (далі - ПАТ «Інноваційно-промисловий банк»), та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 197-2007, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 105 000 доларів США строком до 21 грудня 2012 року у тимчасове користування на умовах повернення, строковості та платності зі щомісячним погашенням кредиту до 05 числа кожного місяця (включно).

3. 22 травня 2014 року між ПАТ «Інноваційно-промисловий банк» та

ПАТ «Дельта Банк» укладений договір про передачу активів та кредитних зобов`язань, зокрема і за кредитним договором № 197-2007 від 21 грудня

2007 року.

4. Позивач зазначав, що ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим у неї утворилася заборгованість у розмірі 160 309,43 доларів США, що еквіваленто 1 872 873,75 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 95 823,78 дол. США, що еквівалентно 1 119 496,48 грн; заборгованість за відсотками - 64 485,65 дол. США, що еквівалентно 753 377,27 грн, яку банк просив стягнути на свою користь.

5. Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 листопада 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 872 873,75 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

6. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 належним чином зобов`язань за кредитним договором не виконувала у зв`язку з чим у неї утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку.

7. Постановою Київського апеляційного суду від 28 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 листопада 2014 року скасовано, а справу направлено за підсудністю на розгляд Богунського районного суду м. Житомира.

8. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи не містять підтвердження проживання відповідачки за адресою, яку зазначив банк у позовній заяві. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та в порушення вимог статей 109, 122 ЦПК України (в редакції чинній на момент розгляду справи), безпідставно прийняв до провадження цивільну справу, яка йому не підсудна.

9. Постановою Верховного Суду від 22 липня 2020 року касаційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» залишено без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2019 року залишено без змін.

10. Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 22 квітня

2021 рокув якості правонаступника позивача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо» (далі - ТОВ «ФК Інвест-Кредо»).

11. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 23 жовтня

2023 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року,позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Інвест-Кредо» заборгованість за договором кредиту від 21 грудня 2007 року в сумі 77 987,09 дол. США, з яких: основна заборгованість за кредитом - 74 250 дол. США; заборгованість за процентами за користування кредитом - 3 737,09 дол. США.

12. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що відповідачка своїх зобов`язань належним чином не виконала, кредит не повернула та не сплатила проценти за користування кредитом.

13. Відповідно до розрахунку, здійсненого ПАТ «Дельта Банк» станом на 24 липня 2014 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 21 грудня 2007 року № 197-2007 становить 160 309,43 дол. США та складається із основної заборгованості в сумі 95 823,78 дол. США та заборгованості за процентами за користування кредитом - 64 485,65 дол. США. У розрахунку використана процентна ставка на рівні 15% річних, що відповідає умовам договору кредитування.

14. Сторони кредитного договору погодили порядок внесення платежів, тому щодо кожного невнесеного платежу строк позовної давності слід розраховувати окремо.

15. Суд першої інстанції застосував строк позовної давності, обмеживши нарахування заборгованості трьома роками, що передували зверненню позивача до суду.

16. Також суди врахували, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, а тому відмовили у стягненні процентів за користування кредитом, які нараховані за період після 21 грудня 2012 року.

17. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Янчук М. О. просить скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 жовтня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року, ухваливши у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18. 26 березня 2024 року через підсистему Електронний Суд представник ОСОБА_1 - адвокат Янчук М. О. подав касаційну скаргу на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 жовтня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року у цивільній справі № 761/24252/14-ц.

19. Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із Богунського районного суду м. Житомира матеріали цивільної справи № 761/24252/14, які у квітні2024 року надійшли до Верховного Суду.

20. Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

21. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

22. Вказує, що позивач на вимогу суду не надав для проведення судово-економічної експертизи фінансово-кредитних операцій виписки за рахунками або довідки про зміну рахунків.

23. Відсутність вказаних документів не тільки унеможливлює встановлення дійсного розміру кредитної заборгованості, а й взагалі ставить під сумнів надання відповідачці кредиту.

24. Наданий позивачем розрахунок заборгованості не підтверджений первинними бухгалтерськими документами, тому не є належним та допустимим доказом.

25. Крім того, за результатом проведення у справі судово-економічної експертизи фінансово-кредитних операцій експертами зазначено про неможливість встановлення точної суми заборгованості, а також факту існування заборгованості.

26. Надані позивачем розрахунки щодо суми заборгованості за кредитом та процентами не конкретизовані.

27. Звертає увагу, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності.

28. У відзиві, поданому до суду у квітні 2024 році, представник

ТОВ «ФК Інвест-Кредо» - адвокат Ляпкало А. І. заперечує проти доводів касаційної скарги та просить за наявності підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України, закрити касаційне провадження у справі, а в іншому випадку оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

29. Відзив мотивовано тим, що наведені у касаційні скарзі постанови Верховного Суду прийняті у справах, які за своїм змістом не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

30. Вважає, що касаційна скарга ідентична за змістом апеляційній скарзі відповідачки та має на меті відтермінувати повернення кредитної заборгованості. Крім того, враховуючи заперечення відповідачки щодо відсутності у неї заборгованості та доказів видачі їй кредиту, наявні підстави для висновку про її недобросовісність.

31. Виписка за рахунком відповідачки № НОМЕР_1 підтверджує видачу їй кредиту та розмір коштів внесених на його погашення.

32. Звертає увагу, що суди попередніх інстанцій здійснили розрахунок заборгованості до 21 грудня 2012 року, тобто до дати повернення кредиту, а проценти, нараховані після 21 грудня 2012 року до 24 липня 2014 року правомірно не врахували.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

33. 21 грудня 2007 року між ВАТ «Інноваційно-промисловий банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 197-2007, відповідно до пункту 1.1 якого відповідачка отримала кредит на придбання квартири АДРЕСА_1 , у сумі 105 000 дол. США строком з 21 грудня 2007 року до 21 грудня 2012 року з частковим щомісячним поверненням кредиту в сумі не менше ніж 1 700 дол. США до 05 числа кожного місяця.

34. Згідно з пунктами 1.2, 1.3 кредитного договору, за фактичне використання кредиту позичальник сплачує банку 15 % річних. У кожному випадку несвоєчасного (або не у повному обсязі) виконання позичальником своїх зобов`язань із погашення кредиту та/або сплати процентів за цим договором, розмір процентної ставки може бути збільшений банком на

0,3 процентів річних. Сторони погодилися, що зазначений порядок зміни розміру процентної ставки не є односторонньою зміною умов цього договору банком.

35. Згідно з пунктом 4.1 кредитного договору позичальник зобов`язується забезпечити повернення одержаного кредиту та остаточну сплату нарахованих відсотків та (або) безготівковим шляхом у доларах США в строк до 21 грудня 2012 року включно з частковим щомісячним поверненням кредиту у сумі не менше ніж 1 700,00 доларів США до 05 числа кожного місяця включно, починаючи з січня 2008 року.

36. ВАТ «Інноваційно-промисловий банк» та ОСОБА_1 також підписані додатки № 1 та № 2 до кредитного договору, а саме таблицю визначення сукупної вартості споживчого кредиту і реальної процентної ставки та розрахунок платежів за користування кредитом (графік платежів за кредитним договором на дату видачі кредиту у валюті кредиту), які є невід`ємними частинами кредитного договору.

37. Згідно з кредитним договором № 197-2007 21 грудня 2007 року була оформлена заява на видачу готівки № 1/к на суму 105 000 дол. США.

38. Для забезпечення виконання основного зобов`язання за кредитним договором № 197-2007 21 грудня 2007 року між ВАТ «Інноваційно-промисловий банк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки.

39. Відповідно до пункту 1.2 договору іпотеки іпотекодавець на умовах передбачених цим договором передає у іпотеку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . У той же день приватним нотаріусом Шевельовою В. М. до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесені відомості щодо зазначеного договору іпотеки.

40. На підставі заяви ОСОБА_1 від 15 лютого 2008 року про зменшення суми часткового щомісячного повернення кредиту 21 лютого 2008 року між ВАТ «Інноваційно-промисловий банк» та ОСОБА_1 укладений договір про внесення змін до кредитного договору від 21 грудня 2007 року №197-2007, за умовами якого сума щомісячного обов`язкового платежу зменшена до 700 дол. США.

41. Відповідно до розрахунку, здійсненому ПАТ «Дельта Банк» станом на 24 липня 2014 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 21 грудня 2007 року № 197-2007 становить 160 309,43 дол. США та складається із основної заборгованості в сумі 95 823,78 дол. США та заборгованості за процентами за користування кредитом - 64 485,65 дол. США.

42. Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 29 вересня 2021 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про призначення економічної експертизи.

43. Згідно з висновком експертів № 33447/21-72 за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи:

- в межах наявних матеріалів справи документально підтвердити надання кредитних коштів ОСОБА_1 з каси банку в сумі 105 000 дол. США не видається можливим;

- розрахунок заборгованості відповідача станом на 24 липня 2014 року у частині нарахування відсотків за період 22 травня 2014 року до 24 липня 2014 року розрахунково підтверджується, при цьому, через відсутність належного розгорнутого розрахунку за період з 21 грудня 2007 року до 21 травня 2014 року, а також, відповідних підтверджуючих документів обліку кредитної заборгованості та нарахування і обліку відсотків, документально підтвердити розрахунок заборгованості не видається можливим;

- в межах наявних документів встановити загальну суму боргу позичальника за кредитним договором № 197-2007 від 21 грудня 2007 року не видається можливим;

- серед наданих на дослідження матеріалів відсутні підтверджуючі документи, що відображають нарахування банком відсотків, а отже, дослідити правильність нарахування відсотків з моменту надання кредиту до 24 липня 2014 року не видається можливим;

- розрахунок заборгованості ОСОБА_1 станом на 24 липня 2014 року у частині нарахування відсотків з 22 травня 2014 до 24 липня 2014 року розрахунково підтверджується, при цьому, через відсутність належного розгорнутого розрахунку за період з 21 грудня 2007 року до 21 травня 2014 року, а також, відповідних підтверджуючих документів обліку кредитної заборгованості та нарахування і обліку відсотків, встановити правильність розрахунку заборгованості не видається можливим;

- відповідно до умов кредитного договору № 197-2007 від 21 грудня 2007 року процентна ставка становить 15 % річних. При цьому, через відсутність належного розгорнутого розрахунку за період з 21 грудня 2007 року до 21 травня 2014 року, а також, відповідних підтверджуючих документів обліку кредитної заборгованості та нарахування і обліку відсотків, документально підтвердити розрахунок заборгованості (за виключенням періоду з 22 травня 2014 року до 24 липня 2014 року) не видається можливим;

- розрахунок заборгованості ОСОБА_1 станом на 24 липня 2014 року у частині нарахування відсотків з 22 травня 2014 до 24 липня 2014 року розрахунково підтверджується (в т.ч. застосування процентної ставки у розмірі 15 %), при цьому, через відсутність належного розгорнутого розрахунку за період з 21 грудня 2007 року до 21 травня 2014 року, а також, відповідних підтверджуючих документів обліку кредитної заборгованості та нарахування і обліку відсотків, документально підтвердити розрахунок заборгованості за загальний період не видається можливим;

- розрахунок заборгованості відповідача станом на 24 липня 2014 року у частині нарахування відсотків у проміжок часу з 22 травня 2014 до 24 липня 2014 року розрахунково підтверджується (в т. ч. застосування при розрахунку умовної кількості днів у році - 360), при цьому, через відсутність належного розгорнутого розрахунку за період з 21 грудня 2007 року до 21 травня 2014 року, а також відповідних підтверджуючих документів обліку кредитної заборгованості та нарахування і обліку відсотків, документально підтвердити розрахунок заборгованості за загальний період не видається можливим;

- в межах наявних документів встановити загальну суму боргу позичальника не видається можливим;

- в межах наявних документів встановити, який розмір заборгованості за тілом кредиту, відсотками за кредитним договором існує станом на 24 липня 2014 року та строком позовної давності - три роки, в разі застосування такого строку щодо кожного з періодичного платежу, не вдається можливим.

44. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

45. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

46. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

47. За змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

48. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

49. Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

50. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

51. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

52. За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

53. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

54. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша, п`ята статті 261 ЦК України).

55. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

56. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

57. За результатами оцінки доказів судами встановлено, що між ВАТ «Інноваційно-промисловий банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за яким банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 105 000 дол. США, а відповідачка зобов`язалася повернути банку отриманий кредит, а також сплатити проценти за користування кредитними коштами, до 21 грудня

2012 року, однак свої зобов`язання належним чином не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитом та процентами.

58. Позов у цій справі подано до суду у серпні 2014 року.

59. Таким чином, оскільки сторонами кредитного договору погоджений строк внесення щомісячного платежу, який включав обов`язковий платіж за кредитом та проценти за користування кредитом, суди попередніх інстанцій правильно застосували строки позовної давності, обмеживши нарахування заборгованості трьома роками, що передували зверненню позивача до суду, тобто за період із 14 серпня 2011 року.

60. При цьому суди правильно вказали, що обчислення процентів за користування кредитом слід здійснювати з урахуванням строку кредитування визначеного договором.

61. Обставини виникнення між ВАТ «Інноваційно-промисловий банк» та ОСОБА_1 правовідносин, заснованих на договорі кредиту, фактичне отримання позичальником кредитних коштів в сумі 105 000 дол. США та неналежне виконання відповідачкою зобов`язань з повернення кредиту та сплати процентів підтверджено, зокрема, змістом вчинених правочинів (кредитного та іпотечного договорів), підписаних ОСОБА_1 , що не спростовано, а також випискою з рахунку боржника.

62. Крім того, сплата ОСОБА_1 до 2008 року періодичних платежів, визначених додатком № 2 до кредитного договору (графік платежів за кредитним договором), свідчить про визнання позичальником як факту отримання, так і використання нею кредитних коштів.

63. На підтвердження наявності у позичальника заборгованості позивач, серед іншого, надавав до суду виписки з її рахунку за період з 14 грудня

2007 року до 21 серпня 2012 року.

64. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

65. Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

66. Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

67. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

68. Відповідно до частин першої та другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

69. Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

70. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

71. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

72. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

73. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», згідно з якою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

74. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.

75. Виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.

76. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17, на яку є посилання у касаційній скарзі,від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц.

77. Враховуючи викладене, наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором та виписка щодо боржника ОСОБА_1 , які містять ідентичні відомості щодо руху коштів за кредитним зобов`язанням, суди обґрунтовано взяли до уваги під час вирішення спору у цій справі.

78. З огляду на це колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не підтверджений первинними бухгалтерськими документами, тому не є належним та допустимим доказом у справі.

79. Також не спростовує висновки судів по суті вирішення спору і посилання заявниці на те, що за результатом проведення у справі судово-економічної експертизи фінансово-кредитних операцій експертами зазначено про неможливість встановити точну суму заборгованості, а також факт існування заборгованості.

80. По-перше, такий висновок сам по собі не спростовує наявність у відповідачки зобов`язань перед позивачем, оскільки згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України.

81. Наявному у справі висновку експертів надана оцінка як окремому доказу, так і в сукупності з іншими доказами у справі.

82. По-друге, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (постанова Верховного Суду від 22 серпня 2023 року в справі №922/1280/22).

83. Аргументи про те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам відповідачки щодо пропуску банком строку позовної давності, спростовані змістом оскаржених судових рішень.

84. Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня

2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

85. Верховний Суд враховує, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення ЄСПЛ у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

86. З урахуванням встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам викладеним у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17, на яку посилалась заявниця.

87. У справі № 372/223/17 Верховний Суд погодився із доводами банку про те, що факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки тощо. Однак на підтвердження позовних вимог банком надано лише кредитний договір, договір іпотеки та розрахунок заборгованості, який не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенню про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій). Посилаючись у касаційній скарзі на те, що факт видачі кредиту підтверджено випискою про рух коштів по рахунку, банк не надав таку виписку ні судам попередніх інстанцій, ні додав її до своєї касаційної скарги. Погодившись з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у позові у справі № 372/223/17, Верховний Суд вказав, що позивачем не доведено належними та достовірними доказами обставини видачі відповідачу коштів за кредитним договором.

88. Водночас, у розглядуваній справі, суди встановили факт наявності між ВАТ «Інноваційно-промисловий банк» та ОСОБА_1 договірних (кредитних) правовідносин, факт видачі кредиту та часткового виконання умов кредитного договору.

89. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

90. Переглянувши оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення районного суду та постанова суду апеляційної інстанції, ухвалені із додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх, відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду