ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/2107/19-ц

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (ПрАТ «АК «Київводоканал»), у якому, з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог, просив стягнути заборгованість по заробітній платі за травень 2010 року в розмірі 719,40 грн, заробітну плату за час затримки виконання рішення суду за період із 04 жовтня 2010 року по 17 листопада 2010 року в сумі 7 014,60 грн та середній заробіток за час затримки виплати належних сум при звільненні в розмірі 820 653,07 грн.

На обґрунтування своїх вимог зазначав, що з 11 червня 2003 року працював на посаді начальника служби соціального розвитку та господарського забезпечення ПрАТ «АК «Київводоканал».

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2010 року в справі № 2-2673-1/10 було скасовано наказ відповідача від 04 червня 2010 року про його звільнення за прогул та поновлено його на роботі. Вказане рішення суду відповідач виконав лише 17 листопада 2010 року.

12 жовтня 2011 року він звільнився за власним бажанням. У жовтні 2018 року з`ясував, що при звільненні 12 жовтня 2011 року відповідач не виплатив всі належні йому суми, зокрема за 40 год 30 хв за травень 2010 року. Крім того, не виплатив йому середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі за період із 04 жовтня 2010 року по 17 листопада 2010 року.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року, у позові відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року заяву ПрАТ «АК «Київводоканал» задоволено.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ПрАТ «АК «Київводоканал» витрати на правову допомогу в розмірі 900,00 грн.

Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що розмір понесених відповідачем витрат на правову допомогу підтверджений належними доказами та є співмірним зі складністю справи.

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року й ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановіВерховного Суду України від 30 січня 2014 року в справі № 6-144цс14, постановах Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19, від 30 січня 2019 року в справі № 910/4518/19; пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зокрема, не надали належної оцінки доказам, які підтверджують невиконання відповідачем вимог статті 116 КЗпП України в день його звільнення та свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

Також у листопаді 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати додаткову постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2019 року в справі № 904/4494/18, від 27 липня 2021 року в справі № 671/1957/20, від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.

На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції не дотримався основних принципів рівності та змагальності учасників справи. Безпідставно не застосував норму частини другої статті 134 ЦПК України та всупереч вимогам статті 141 ЦПК України врахував нікчемні докази щодо витрат відповідача.

Ухвалами Верховного Суду від 20 грудня 2023 року та від 14 лютого 2024 року відкриті касаційні провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

10 січня 2024 року справа № 757/2107/19-ц надійшла до Верховного Суду.

Відповідач подав відзиви на касаційні скарги, у якому просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить здійснити розгляд справи за його участі в судовому засіданні.

Враховуючи положення статті 7, частини першої статті 401 ЦПК України, оскільки попередній розгляд справи в суді касаційної інстанції проводиться без повідомлення учасників справи, немає підстав для задоволення клопотання позивача про розгляд справи в судовому засіданні з викликом учасників справи.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

З 11 червня 2003 року ОСОБА_1 працював на посаді начальника служби соціального розвитку та господарського забезпечення ПрАТ «АК «Київводоканал».

Наказом ПрАТ «АК «Київводоканал» № 102-Н від 04 червня 2010 року позивача було звільнено з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду місті Києва від 27 січня 2011 року, у справі № 2-2673-1/10 наказ про звільнення ОСОБА_1 від 04 червня 2010 року скасовано, поновлено ОСОБА_1 на роботі та стягнено середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 червня 2010 року по 04 жовтня 2010 року в сумі 13 717,44грн.

Цим судовим рішенням установлено порушення процедури звільнення позивача, а саме, що відповідач не звертався до профспілкового органу з поданням про розірвання трудового договору з ОСОБА_1 .

На виконання рішення суду наказом ПрАТ «АК «Київводоканал» № 629-к від 05 жовтня 2010 року скасовано наказ № 102-Н від 04 червня 2010 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 , поновлено його на роботі на посаді начальника служби соціального розвитку та господарського забезпечення та визначено йому робоче місце.

Про поновлення позивача на роботі його було повідомлено листом відповідача від 05 жовтня 2010 року, який в цей же день був направлений на поштову адресу ОСОБА_1 , що підтверджується описом вкладення у цінний лист, штампом та квитанцією АТ «Укрпошти» про прийняття цього листа для доставки.

27 жовтня 2010 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції Рагімовою А. Н. відкрито виконавче провадження № 22184193 з виконання виконавчого листа № 2-2673-1/10, виданого 05 жовтня 2010 року Печерським районним судом міста Києва, про поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції Рагімової А. Н. від 17 листопада 2010 року виконавче провадження закінчене, оскільки рішення суду фактично виконано.

12 жовтня 2011 року ОСОБА_1 звільнився за власним бажанням.

Щодо касаційної скарги на рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року

Статтею 47 КЗпП України (тут і далі в редакції, що діяла на час спірних правовідносин)встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку й провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина статті 117 КЗпП України).

Згідно зі статтею 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічні положення містить стаття 1 Закону України «Про оплату праці».

Отже, за період, коли працівник був відсутній на робочому місці без поважних причин та не виконував роботу, заробітна плата йому не нараховується та відповідно не виплачується.

Частиною другою статті 30 Закону «Про оплату праці» передбачено, що роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У цій справі встановлено, що заробітна плата за травень 2010 року виплачувалася позивачу відповідно до табеля обліку використаного робочого часу, згідно з яким у травні 2010 року ОСОБА_1 відпрацював 72 години.

Жодних доказів на підтвердження того, що в травні 2010 року позивач відпрацював більшу кількість годин, які йому оплачені не були, матеріали справи не містять.

При цьому, рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2010 року, яким скасовано наказ відповідача від 04 червня 2010 року про звільнення ОСОБА_1 за вчинені в травні 2010 року прогули, ці обставини не підтверджує, оскільки вказаний наказ скасовано з підстав порушення процедури звільнення позивача. Обставин того, що у визначені відповідачем прогулом дні та години позивач перебував на робочому місці та виконував роботу цим рішенням не встановлено.

Таким чином, установивши, що позивач не довів наявності у відповідача заборгованості з виплати йому заробітної плати за травень 2010 року, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для стягнення на його користь заробітної плати та відповідно покладення на відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 КЗпП України.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, оскільки, як установили суди, на виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2010 року в частині поновлення позивача на роботі відповідач 05 жовтня 2010 року виніс відповідний наказ та того ж дня надіслав його позивачу, що свідчить про належне та вчасне виконання ним судового рішення та відсутність підстав для застосування положень статті 236 КЗпП України.

Щодо касаційної скарги на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року

Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Частинами першою та третьою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач повідомив, що орієнтовний розрахунок витрат, які він очікує понести у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції становить 2 000,00 грн, докази про що будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу відповідач, зокрема надав: договір про надання правничої допомоги № 7/12/16-23, укладений 03 січня 2023 року між ПрАТ «АК «Київводоканал» та адвокатом Плясуном О. І., додаток № 1 до цього договору - калькуляція вартості послуг; акт приймання-передачі наданих послуг від 08 червня 2023 року на суму 600,00 грн (складання відзиву на апеляційну скаргу) та акт приймання-передачі наданих послуг № 5-24 від 20 липня 2023 року на суму 300,00 грн (участь в судовому засіданні).

Установивши, що ПрАТ «АК «Київводоканал» понесло витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджено належними й допустимими доказами, і розмір цих витрат є співмірним зі складністю цієї справи, суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу в сумі 900,00 грн й доводи касаційної скарги цього не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції постанову суду апеляційної інстанції та додаткову постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду