ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 645/1566/16-ц

У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 25 квітня 2013 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - ЗАТ «Альфа-Банк», після зміни назви - ПАТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_5 укладений договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, за умовами якого банк надав ОСОБА_5 кредит у розмірі 14 600,00 грн, який він зобов`язався в порядку та на умовах визначених договором повернути, сплатити проценти за користування кредитом, неустойку та інші платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком до нього.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Ухвалою Фрунзенського районного суду від 20 червня 2017 року залучено до участі у справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як правонаступників відповідача ОСОБА_5 , померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Посилаючись на те, що за життя позичальник належно умови кредитного договору від 25 квітня 2013 року не виконував, у зв`язку із чим утворилася заборгованість, ПАТ «Альфа-Банк» просило стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 заборгованість у розмірі

22 553,57 грн, з яких: 12 148,83 грн -тіло кредиту; 8 114,05 грн - прострочене тіло кредиту; 44,64 грн - відсотки за користування кредитними коштами; 2 246,05 грн - неустойка.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2017 року у складі судді Горпинич О. В. позов ПАТ «Альфа-Банк» задоволено.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за договором про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 25 квітня 2013 року у сумі 22 553,57 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки заборгованість за договором про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 25 квітня 2013 року не погашена у зв`язку зі смертю боржника, у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які прийняли спадщину, виник обов`язок задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину, отже, вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 11 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Вирішено питання щодо судових витрат.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивач не надав доказів на підтвердження того, яке майно успадкували відповідачі після смерті ОСОБА_5 , та вартість такого майна, що є необхідною умовою для застосування частини другої статті 1282 Цивільного кодексу України

(далі - ЦК України). Зазначеного суд першої інстанції не врахував, обставин справи не встановив, а тому дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Постановою Верховного Суду від 15 липня 2020 року касаційну скаргу ПАТ «Альфа-Банк» задоволено частково.

Постанову Апеляційного суду Харківської області від 11 квітня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора. Якщо спадкоємець прийняв спадщину у складі якої є нерухоме майно, але зволікає з виконанням обов`язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця.

Вирішуючи позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк», суд апеляційної інстанції не врахував, що принцип змагальності цивільного процесу, який закріплений у статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.

Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на помилковий висновок суду першої інстанції щодо солідарної відповідальності спадкоємців боржника, оскільки відповідно до статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Розпорядженням голови Верховного Суду від 25 березня 2022 року № 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2017 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про задоволення позову ПАТ «Альфа-Банк» частково.

Стягнено з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Альфа-Банк» в межах вартості отриманого спадкового майна, заборгованість за договором про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 25 квітня 2013 року у розмірі

22 553,57 грн, з яких: 12 148,83 грн -тіло кредиту; 8 114,05 грн - прострочене тіло кредиту; 44,64 грн - відсотки користування кредитними коштами; 2 246,05 грн - неустойка.

В задоволенні позовних вимог ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця носить частковий характер і обмежується вартістю майна, успадкованого цією особою. Оскільки єдиною спадкоємицею ОСОБА_5 , на час розгляду справи, є ОСОБА_3 , суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову ПАТ «Альфа-Банк» та стягнення заборгованості за договором кредиту з

ОСОБА_3 Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У грудні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 грудня

2017 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 листопада

2023 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, та Верховного Суду України, викладених у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також підставою касаційного оскарження заявниця зазначає пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги банку, суд апеляційної інстанції не встановив дійсне коло спадкоємців після смерті ОСОБА_5 . Не звернув увагу на те, що ОСОБА_3 прийняла лише частину спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_7 .

Крім того, задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк», суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що надана позивачем на підтвердження укладення кредитного договору анкета-заява не містить строку дії договору, черговість та порядок здійснення платежів, а також відповідальності сторін. Публічна пропозиція ПАТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб та тарифи на видачу та обслуговування кредитних карток «Альфа-Покупка» для фізичних осіб діючих-діючих клієнтів банку не містять підпису відповідача. Зазначене дає підстави для висновку про те, що банк не ознайомлював ОСОБА_5 з публічною пропозицією.

Також, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що банк не надав доказів на підтвердження факту видачі картки, а також кредитних коштів.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 грудня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2017 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року передано для розгляду колегії суддів: Гульку Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспенику Д. Д.

12 січня 2024 року судді Верховного Суду: Гулько Б. І., Луспеник Д. Д. заявили про самовідвід у справі з тих підстав, що вони брали участь у перегляді цієї справи у суді касаційної інстанції, за наслідком якого Верховним Судом прийнято постанову від 15 липня 2020 року (провадження № 61-37696св18), у якій висловлювалася правова позиція щодо вирішення спору.

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2024 року заяви про самовідвід суддів Верховного Суду: Гулька Б. І., Луспеника Д. Д. задоволено. Відведено суддів Верховного Суду: Гулька Б. І., Луспеника Д. Д. за їхньою заявою від участі у розгляді касаційної скарги ОСОБА_3 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2017 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року у справі № 645/1566/16-ц. Касаційну скаргу передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 січня 2024 року зазначена касаційна скарга передана для розгляду колегії суддів: Гулейкову І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовець Р. А.

16 січня 2024 року суддя Верховного Суду Лідовець Р. А. заявив про самовідвід у справі з тих підстав, що він брав участь у перегляді цієї справи у суді касаційної інстанції, за наслідком якого Верховним Судом прийнято постанову від 15 липня 2020 року (провадження № 37696св18), у якій висловлювалася правова позиція щодо вирішення спору.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 року заяву про самовідвід судді Верховного Суду Лідовця Р. А. задоволено. Відведено суддю Верховного Суду Лідовця Р. А. за його заявою від участі у розгляді касаційної скарги ОСОБА_3 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2017 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року у справі

№ 645/1566/16-ц. Касаційну скаргу передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 січня 2024 року зазначена касаційна скарга передана для розгляду колегії суддів: Гулейкову І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Шипович В. В.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано із Фрунзенського районного суду м. Харкова матеріали справи № 645/1566/16-ц; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У лютому 2024 року матеріали справи № 645/1566/16-ц надійшли до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 25 квітня 2013 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та

ОСОБА_5 укладений договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, відповідно до умов якого, позивач зобов`язався надати відповідачу кредит у сумі 14 600,00 грн, а позичальник зобов`язався в порядку та на умовах визначених договором повернути кредит, виплатити проценти за користування кредитом, сплатити неустойку та інші передбачені платежі в сумі, строки на та умовах що передбачені договором та додатком № 1 до нього - графіком погашення кредиту.

Банк свої зобов`язання за договором про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 25 квітня 2013 року виконав у повному обсязі, надавши позичальнику кредит у розмірі та на умовах встановлених зазначеним договором.

Відповідно до свідоцтва про народження від 08 лютого 2008 року серія

НОМЕР_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дочкою спадкодавця ОСОБА_5 .

Згідно з розрахунком заборгованості станом на 09 березня 2016 року заборгованість ОСОБА_5 за договором про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 25 квітня 2013 року у загальному розмірі становила 22 553,57 грн, з яких: 12 148,83 грн - тіло кредиту; 8 114,05 грн - прострочене тіло кредиту; 44,64 грн - проценти за користування кредитними коштами; 2 246,05 грн - неустойка.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті заведено спадкову справу № 552/2016.

Згідно з повідомленням Дванадцятої харківської державної нотаріальної контори від 22 червня 2017 року № 1928/01-16 із заявами про прийняття спадщини звернулися: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 Свідоцтво про право на спадщину не видавалося.

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_2 , після її смерті заведена спадкова справа.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 помер.

Згідно з повідомленням Четвертої харківської міської державної нотаріальної контори, яка є правонаступником Дванадцятої харківської державної нотаріальної контори, від 26 травня 2021 року № 1136/01-16/П після ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , заведена спадкова справа № 868/2018. Із заявами про прийняття спадщини звернулися: ОСОБА_1 (16 листопада 2018 року) та ОСОБА_3 ( 04 січня 2019 року ).

Інші заяви до нотаріальної контори не надходили. В матеріалах спадкової справи міститься свідоцтво про народження онуки спадкодавця - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 не видавалися.

Згідно з повідомленням Четвертої харківської міської державної нотаріальної контори від 06 жовтня 2023 року № 1740/01-16/П після смерті ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини за заповітом, 24 червня 2021 року звернулася ОСОБА_3 . Інші заяви про прийняття або про відмову від спадщини до нотаріальної контори не надходили. 25 січня 2022 року Четвертою Харківською міською державною нотаріальною конторою видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 6-21 на 11/35 часток квартири АДРЕСА_1 .

Інші заяви про прийняття або про відмову від спадщини до нотаріальної контори не надходили.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому за правилами частини першої статті 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Відповідно до частини першої статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною першою статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Аналізуючи наведене необхідно дійти висновку, що зобов`язання ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 за договором про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб не є таким, що нерозривно пов`язане з його особою.

Відповідно до частини другої статті 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги .

Згідно із частиною першою статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вирішуючи позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк», суд апеляційної інстанції встановивши, що обов`язки померлого ОСОБА_5 щодо повернення кредиту не є такими, що нерозривно пов`язані з його особою, єдиною спадкоємицею, яка прийняла спадщину після його смерті та отримала свідоцтво про право на спадщину, є ОСОБА_3 , доказів прийняття спадщини іншими спадкоємцями вона не надала, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову банку частково та стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_3 , як спадкоємиці боржника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, зазначено, що у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена.

У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, зазначено, що виходячи з правового аналізу статей 259, 207 ЦК України Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт»), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.

Натомість у справі, що переглядається, суди встановили, що 25 квітня 2013 року між ОСОБА_5 та ЗАТ «Альфа-Банк» укладений договір про комплексне банківське обслуговування, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у сумі 14 600,00 грн, а позичальник зобов`язався в порядку та на умовах визначених договором повернути кредит, виплатити проценти за користування кредитом, сплатити неустойку та інші передбачені платежі в сумі, строки на та умовах що передбачені договором та додатком до цього договору, який підписаний позичальником, та містить відомості стосовно процентної ставки, яка підлягає сплаті за користування кредитними коштами, а також умови надання та повернення кредиту.

У контексті наведеного доводи касаційної скарги про те, що надана позивачем на підтвердження укладення кредитного договору анкета-заява не містить строку дії договору, черговість та порядок здійснення платежів, а також відповідальності сторін є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, фактично зводяться до переоцінки доказів, та незгоди з висновками судів з їх оцінкою, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

У справі, що переглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у особи, яка звернулася до суду із касаційною скаргою, іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень по суті спору та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь цієї особи.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Постанова Полтавського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги ОСОБА_3 цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду