ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/29204/22-ц

1. Описова частина

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади.

Позовна заява мотивована тим, що 13 вересня 2019 року він звернувся до Генеральної прокуратури України із заявою, в якій просив внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомості про вчинення начальником Головного управління Національної поліції у Львівській області Середою В. та керівником прокуратури Львівської області Квятківським Ю. кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364, частиною третьою статті 365, частиною третьою статті 382 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та розпочати досудове розслідування. Такі відомості на час розгляду скарги слідчим суддею Вищого антикорупційного суду до ЄРДР внесені не були.

Зазначав, що ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 991/569/19 відновлено його конституційні права та зобов`язано уповноважених осіб Генеральної прокуратури України внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою про вчинення кримінального правопорушення від 13 вересня 2019 року № 2/34.

Отже, суд підтвердив факт незаконності дій органу, що здійснює досудове розслідування.

Посилаючись на те, що незаконними діями держави йому завдано моральну шкоду, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з Держави Україна через Державну казначейську службу України на відшкодування моральної шкоди 110 229 537,40 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди внаслідок невнесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення за його заявою, причинний зв`язок між бездіяльністю Генеральної прокуратури України та настанням тих негативних наслідків, на які він посилався.

Суди вважали, що сам факт зобов`язання уповноважених осіб Генеральної прокуратури України внести відомості до ЄРДР не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що його права та інтереси були відновлені внаслідок постановлення слідчим суддею ухвали від 08 жовтня 2019 року про зобов`язання внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 червня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2024 року скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Крім того, ОСОБА_1 просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою формування єдиної правозастосовчої практики.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 квітня 2024 року ОСОБА_1 продовжено строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2024 року. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2024 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову.

Посилається на те, що ухвала слідчого судді про задоволення скарги на процесуальні дії уповноважених осіб правоохоронних органів та зобов`язання внести відомості до ЄРДР свідчить про незаконність дій останніх та є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 761/24143/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі № 757/66977/17-ц та від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19, що були застосовані апеляційним судом в оскаржуваній постанові (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Генеральної прокуратури України із заявою, в якій просив внести до ЄРДР відомості про вчинення начальником Головного управління Національної поліції у Львівській області Середою В. та керівником прокуратури Львівської області Квятківським Ю. кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364, частиною третьою статті 365, частиною третьою статті 382 КК України та розпочати досудове розслідування (а. с. 21).

03 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого антикорупційного суду зі скаргою на бездіяльність уповноважених осіб Генеральної прокуратури України щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви про кримінальне правопорушення від 13 вересня 2019 року.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 991/569/19 скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Генерального прокурора України, яка полягає у невнесенні до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення задоволено.

Зобов`язано уповноважених осіб Генеральної прокуратури України внести до ЄРДР відомості про кримінальні правопорушення за заявою ОСОБА_1 від 13 вересня 2019 року № 2/34 (а. с. 22-23).

2. Мотивувальна частина

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі наведеної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними, відповідно до вимог процесуального та матеріального закону, покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеня зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що «причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову».

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

У зв`язку із цим, доводи касаційної скарги про те, що лише задоволення скарги на процесуальні дії уповноважених осіб правоохоронних органів та зобов`язання внести відомості до ЄРДР є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди є помилковими.

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, ухвала слідчого судді про задоволення скарги ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб Генеральної прокуратури України щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви про кримінальне правопорушення свідчить про реалізацію ним передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень прокурора і не є безумовним доказом неправомірності, дій чи бездіяльності посадових осіб Генеральної прокуратури України, які тягнуть за собою відшкодування моральної шкоди.

Встановивши, що позивач не надав достатні та допустимі докази на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди, протиправності діяння її заподіювача, наявності причинного зв`язку між завданою шкодою і протиправними діяннями посадових осіб Генеральної прокуратури України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 .

В оцінці дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо оцінки зібраних у справі доказів Верховний Суд врахував, що неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже саме зазначені позивачем обставини не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судове рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання заявника на застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 761/24143/19 є безпідставними, оскільки висновки у цій справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

При цьому відсутні підстави для відступлення від правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03 лютого 2020 року у справі № 757/66977/17-ц та від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19, оскільки заявник не наводить належних для цього підстав, а доводи про необхідність відступити від викладених у постановах висновків зводяться до неналежної, на його думку, оцінки судом обставин справи у конкретній справі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційні скарзі заявник.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Ураховуючи, що заявник не навів обґрунтованих мотивів для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду і колегія суддів не встановила передбачених статтею 403 ЦПК України підстав для такої передачі, оскільки у цій категорії справ судова практика Верховного Суду є сталою, а відмінність полягає лише у доведеності позовних вимог, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду