ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 554/9012/16-ц

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду позовом до Головного територіального управління юстиції у Дніпровській області, ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренка Р. О., ТОВ «ФК «Поліс», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ПАТ «ВТБ Банк», про визнання рішення недійсним, скасування рішення та реєстраційної дії щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання дій неправомірними.

Позов мотивований тим, що між ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк», та ОСОБА_7 (прізвище змінене на « ОСОБА_7 ») укладено генеральну угоду про здійснення кредитування від 21 грудня 2007 року № 10 та кредитні договори від 21 грудня 2007 року № 22.45-10/07-СК та № 22.47-10/07-СК, від 31 березня 2008 року № 22.71-10/08-СК.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за вказаними договорами ОСОБА_2 21 грудня 2007 року уклав із банком договір іпотеки, предметом якого є нежитлова будівля (приватний клуб) загальною площею 928,4 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності на нежитлову будівлю було відчужене та остаточно зареєстровано наступним чином: 37/100 - за ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 23 березня 2015 року, укладеного з ОСОБА_9 ; 19/100 - за ОСОБА_1 на підставі рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 квітня 2009 року; 2/5 (40/100) за ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 19 серпня 2011 року, укладеного з ОСОБА_2 ; 1/25 (4/100) за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 29 липня 2011 року, укладеного з ОСОБА_1

18 листопада 2015 року ПАТ «ВТБ Банк» відступило права вимоги грошових зобов`язань за вказаними кредитними договорами, а 30 листопада 2015 року за договором іпотеки на користь ТОВ «ФК «Поліс».

19 жовтня 2016 року ТОВ «ФК «Поліс» звернулось до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренка Р. О. із заявою про проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі зазначеної заяви приватний нотаріус прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та вніс запис про право власності на вказану нежитлову будівлю за ТОВ «ФК «Поліс». Підставою виникнення права власності зазначив договір наступної іпотеки від 21 грудня 2007 року № 22.45-10/07-ДІ та договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та договорами застави від 30 листопада 2015 року № 2219.

Зазначала, що: договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався; іпотекодавець та інші співвласники майна не були повідомленні про намір ТОВ «ФК «Поліс» зареєструвати право власності на предмет іпотеки за собою; передача майна відбулась без належної оцінки вартості цього майна, на підставі застарілих даних; приватний нотаріус не перевірив обґрунтованості розміру майнових претензій ТОВ «ФК «Поліс», які були задоволені за рахунок предмета іпотеки; приватний нотаріус не перевірив відсутність заборон на відчуження цього майна, окрім тих, які накладались іпотекодержателем.

З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила суд:

визнати недійсним рішення приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренка Р. О. від 19 жовтня 2016 року, індексний номер 31938245, щодо реєстрації права власності на нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 931,6 кв. м;

скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренка Р. О. від 19 жовтня 2016 року, індексний номер 31938245, щодо реєстрації права власності на нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 931,6 кв. м;

скасувати реєстраційну дію щодо реєстрації прав на нерухоме майно - громадську будівлю А-3, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 931,6 кв. м, за ТОВ «ФК «Поліс»;

скасувати запис про право власності ТОВ «ФК «Поліс» на нерухоме майно - громадську будівлю А-3, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 931,6 кв. м., внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом;

визнати дії приватного нотаріуса та ТОВ «ФК «Поліс» щодо реєстрації права власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 931,6 кв. м, за ТОВ «ФК «Поліс» протиправними, неправомірними та незаконними;

зобов`язати ТОВ «ФК «Поліс» усунути перешкоди у користуванні майном - нежитловим приміщенням, що знаходиться за адресою: м. Полтава, проспект Першотравневий, 17-б, загальною площею 931,6 кв. м.

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із іншим позовом до ПАТ «ВТБ Банк», ТОВ «ФК «Поліс», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання частково недійсним договору іпотеки.

Позов мотивовано тим, щоОСОБА_2 , який уклав договір іпотеки, рішенням суду визнаний недієздатним, його опікуном є ОСОБА_1 . Крім того, окремі положення договору іпотеки, а саме словосполучення у першому реченні пункту 5.1 «шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені» та пункти 6.1, 6.2 суперечили порядку позасудового задоволення вимог іпотекодержателя, встановленого Законом України «Про іпотеку», на час виникнення договірних відносин, а тому повинні бути визнані недійсними.

ОСОБА_1 просила суд визнати положення пунктів 5.1 (щодо словосполучення «шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основаного зобов`язання або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені»), 6.1 та 6.2 договору наступної іпотеки від 21 грудня 2007 року недійсними.

У жовтні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренка Р. О., ТОВ «ФК «Поліс», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ПАТ «ВТБ Банк», про визнання дій протиправними, скасування рішення.

Позов мотивований тим, що ТОВ «ФК «Поліс» набуло право власності на предмет іпотеки неправомірно, шляхом трансформації його права іпотекодержателя в право власності без вчинення відповідного правочину, на підставі якого до нього це право могло перейти, в результаті неправомірних дій приватного нотаріуса, який не мав відповідних повноважень державного реєстратора речових прав на здійснення реєстраційних дій, та протиправним ігноруванням ними вимог Закону України «Про іпотеку» і волевиявлення нових власників майна.

Крім того, пункт 6.1 договору іпотеки не можна вважати застереженням у розумінні статті 36 Закону України «Про іпотеку», а при відступленні ПАТ «ВТБ Банк» права вимоги за договором іпотеки від 21 грудня 2007 року № 22.45-10/07-ДІ у ТОВ «ФК «Поліс» виникли лише права іпотекодержателя на спірну нежитлову будівлю.

ОСОБА_5 просила суд:

визнати протиправними дії приватного нотаріуса та ТОВ «ФК «Поліс» щодо реєстрації права власності на нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 931,6 кв. м, за ТОВ «ФК «Поліс»;

скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 жовтня 2016 року № 31938245;

скасувати державну реєстрацію прав на нерухоме майно - громадську будівлю, А-3, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 931,6 кв. м за ТОВ «ФК «Поліс».

Ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 05 липня 2017 року справу № 554/5000/17 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ВТБ Банк», ТОВ«ФК «Поліс», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання частково недійсним договору іпотеки об`єднано в одне провадження з цивільною справою № 554/9012/16-ц за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренка Р. О., ТОВ «ФК «Поліс», треті особи: треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання рішення недійсним, скасування рішення та реєстраційної дії щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання дій неправомірними.

Ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 21 грудня 2017 року позов ОСОБА_5 про визнання дій протиправними та скасування рішення також об`єднано в одне провадження зі справою № 554/9012/16-ц.

Ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 29 травня 2018 року залучено до справи у якості співвідповідача Головне територіальне управління юстиції у Дніпровській області та опікуна ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 16 жовтня 2018 року у позовах відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_7 неналежно виконував умови кредитного договору, забезпеченого іпотечним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість. Борг не повертався при заміні кредитора, як первісному кредитору, так і новому, а тому не можна визнати обґрунтованими доводи позивачів про відсутність підстав у відповідача для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору. Також встановлено, що на виконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержателем була надіслана вимога про усунення порушень, яка залишилася без задоволення.

Дії нотаріуса як державного реєстратора щодо здійснення державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю є законними, оскільки відповідно до законодавства та умов іпотечних договорів не передбачено обов`язку іпотекодержателя додатково отримувати від іпотекодавця згоду на передачу права власності. Відтак твердження позивачів що положення пунктів 5.1, 6.1., 6.2 договору іпотеки не є застереженням в розумінні Закону України «Про іпотеку» є помилковими. Рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцями в судовому порядку лише у випадку, якщо вони доведуть, що позичальник повністю виконав основне зобов`язання.

Наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Вказане дає підстави для висновку, що реєстрація права власності на спірне майно відбулась у встановленому законом порядку.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними положень договору наступної іпотеки від 21 грудня 2007 року, укладеного між ВАТ «ВТБ Банк» і ОСОБА_2 , є недоведеними. Оспорюваний договір закріплює те, що сторони домовились, що цей договір одночасно є договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Іпотекодержатель, в тому числі, може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки на підставі цього договору в рахунок виконання основного зобов`язання, або реалізувати предмет іпотеки з дотриманням вимог діючого законодавства. Твердження позивача, що в момент укладення договору іпотеки сторони визначили порядок задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, який суперечив встановленому спеціальним законом «Про іпотеку», не ґрунтується на вимогах закону.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 16 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а позовні вимоги ОСОБА_5 - повністю.

Визнано дії приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренка Р. О. та ТОВ «ФК «Поліс» щодо реєстрації права власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «ФК «Поліс» протиправними.

Визнано незаконним та скасовано рішення приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренка Р. О. від 19 жовтня 2016 року щодо реєстрації права власності на нежитлове приміщення загальною площею 931,6 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовано реєстраційну дію та запис про право власності на вказане нерухоме майно за ТОВ «ФК «Поліс».

Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 16 жовтня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання частково недійсним договору іпотеки та усунення перешкод у користуванні майном залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 16 червня 2021 року постанову Полтавського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, приватного нотаріуса Бондаренка Р. О., ТОВ «ФК «Поліс» про визнання рішення недійсним, скасування рішення та реєстраційної дії щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання дій неправомірними, та позову ОСОБА_5 до приватного нотаріуса Бондаренка Р. О., Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ТОВ «ФК «Поліс» про визнання дій протиправними, скасування рішення, скасовано. Справу в цій частині направлено на новий розгляд до Полтавського апеляційного суду.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренка Р. О., оскільки у подібних з цією справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та іпотекодержателем через невиконання договірних зобов`язань.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» та пункт 8.2 договору наступної іпотеки від 21 грудня 2007 року вбачається, що до нових власників предмета іпотеки перейшли права та обов`язки іпотекодавця незалежно від їхньої обізнаності про іпотечне обтяження.

Апеляційний суд дійшов передчасного висновку про неналежне виконання ТОВ «ФК «Поліс» обов`язку з направлення іпотекодавцям вимоги про усунення порушень. Зокрема, суд послався на те, що вимогу про усунення порушень було направлено боржнику - ОСОБА_4 лише 26 вересня 2016 року і тому на час вчинення реєстраційних дій щодо предмета іпотеки не сплив тридцятиденний строк на погашення заборгованості, а відтак і приватний нотаріус не мав права вчиняти відповідні реєстраційні дії. Колегія суддів Касаційного цивільного суду звертає увагу, що суд апеляційної інстанції у порушення наведених вище норм процесуального закону взагалі не дав оцінки доказам направлення вимог іпотекодавцям ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також ОСОБА_2 та ОСОБА_7 01 лютого 2016 року, 04 березня 2016 року, 11 серпня 2016 року і доказам щодо їх отримання адресатами (т. 3 а. с. 224-302, 313-318). Суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що вимога іпотекодержателя була надіслана та залишилася без задоволення. У зв`язку з чим відхилені такі висновки місцевого суду у постанові апеляційного суду не вказано. Своє рішення з цього приводу суд апеляційної інстанції всупереч положенням ЦПК України не мотивував, вказавши лише про те, що ОСОБА_4 вимога направлялася 26 вересня 2016 року.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 10 листопада 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 жовтня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_5 до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренка Р. О. скасовано та ухвалено в цій частині рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 жовтня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ТОВ «ФК «Поліс» про визнання рішення недійсним, скасування рішення та реєстраційної дії щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання дій неправомірними, та позову ОСОБА_5 до Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ТОВ «ФК «Поліс» про визнання дій протиправними, скасування рішення залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд обґрунтовано виходив з того, що дії нотаріуса як державного реєстратора щодо здійснення державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю є законними, оскільки відповідно до законодавства та умов іпотечних договорів не передбачено обов`язку іпотекодержателя додатково отримувати від іпотекодавця згоду на передачу права власності.

З урахуванням вимог частин першої та другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» та пункт 8.2 договору наступної іпотеки від 21 грудня 2007 року наявні підстави для висновку, що до нових власників предмета іпотеки перейшли права та обов`язки іпотекодавця незалежно від їхньої обізнаності про іпотечне обтяження.

Належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу щодо усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. Із матеріалів справи вбачається, що на адресу ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 було направлено письмові вимоги про повернення кредиту та попереджено, що у випадку невиконання або неналежного виконання порушеного зобов`язання у тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги ТОВ «ФК «Поліс» зі спливом цього строку має намір звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі новому кредитору права власності на предмет іпотеки, або шляхом продажу будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу (т.3, а. с. 224-226, 228-230, 232-234, 237,239, 282-285), а також докази щодо їх отримання адресатами (т. 3, а. с. 227, 250, 255, 287, 292). Посилання ОСОБА_1 на те, що вона не отримувала рекомендованого повідомлення про вручення вимоги, не беруться до уваги, оскільки згідно з відповіді УДПЗ «Укрпошта» рекомендоване повідомлення №0100409145358 вручено 01 червня 2016 року особисто ОСОБА_1 (т. 3, а. с. 313). В матеріалах справи відсутні докази неналежного виконання посадовими особами УДПЗ «Укрпошта» своїх обов`язків щодо вручення вказаних листів.

Посилання позивачів на те, що не було дотримано тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцями вимоги про повернення кредиту, не заслуговують на увагу, оскільки наявні повідомлення про вручення вимог іпотекодавцям свідчать про дотримання вказаного строку та надання можливості погасити наявну заборгованість.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 не отримували письмових вимог про повернення кредиту, не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи.

Посилання в суді апеляційної інстанції на те, що під час проведення реєстрації права власності на спірне нерухоме майно не було надано оцінку вказаного майна, не беруться до уваги, оскільки такі твердження не зазначені в апеляційній скарзі та не можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції, так як відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційний суд приходить до висновку про те, що приватний нотаріус Бондаренко Р. О. є неналежним відповідачем у справі, в той час як належним відповідачем у справах про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права власності має бути особа, право власності за якою зареєстровано, у зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ОСОБА_5 до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренка Р. О. слід відмовити.

Не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_3 про розгляд справи без його участі, враховуючи те, що в матеріалах справи (т. 5, а. с. 245) міститься його заява з проханням розглядати справу без його участі без зазначення конкретної дати.

Аргументи учасників справи

08 грудня 2023 року ОСОБА_3 ? опікун ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржені судові рішення та направити праву на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 29 травня 2018 року він був залучений до участі у справі як опікун недієздатного ОСОБА_2 , який є у справі третьою особою. Проте вказану ухвалу йому направлено не було. У подальшому судові повістки, судові рішення у справі суд йому не надсилав та не вручав. При цьому, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у постанові від 15 квітня 2019 року вказав, що його не було повідомлено належним чином. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

У порушення пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно ТОВ «ФК «Поліс» не надало нотаріусу Бондаренку Р. О. документів, що підтверджують перехід прав на нерухоме майно від іпотекодавця ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6

ОСОБА_1 та власники майна не давали згоди щодо переходу права власності згідно з договором іпотеки, а вимоги про усунення порушень, як і невиконання цієї вимоги, не може зумовити для позивача та його права власності негативних юридичних наслідків. При ознайомленні з реєстраційною справою виявлено, що нотаріус Бондаренко Р. О. не здійснював пошук в Державному реєстрі прав відомостей про нерухоме майно інші речові права та суб`єкти цього права, іпотеку та суб`єкта іншого права. Тому ним не виявлено наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяження, оскільки власником нерухомого майна на час проведення державної реєстрації були позивачі: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , однак ТОВ «ФК «Поліс» для проведення державної реєстрації надали договір іпотеки, де іпотекодавцем зазначений ОСОБА_2 .

При перевірці відомостей Державного реєстру прав встановлено, що у договорі іпотеки від 21 грудня 2007 року № 6540 зазначена площа спірної будівлі ? 928,4 кв. м, проте приватний нотаріус Бондаренко Р. О. у розділі № 585241153101 вказує загальну площу об`єкта нерухомого майна 931,6 кв. м. Також не було подано документи, передбачені пунктами 58, 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень №1127, а саме: копію письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; технічний паспорт, що містить актуальні відомості про технічні характеристики об`єкта, а у разі якщо зміни технічних характеристик об`єкта нерухомого майна відбулися у зв`язку з проведенням будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребують отримання дозволу на їх проведення, документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

Доказів належного отримання іпотекодавцями ОСОБА_1 та ОСОБА_5 та боржником вимог про усунення порушень представник ТОВ «ФК «Поліс» приватному нотаріусу не надав, що підтверджується їх відсутністю в матеріалах реєстраційної справи. За відсутності таких документів державний реєстратор станом на 19 жовтня 2016 року не міг пересвідчитись в завершенні 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, який є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя. Відтак відсутність відповідного документа не надавала права державному реєстратору приймати рішення про державну реєстрацію права власності на майно, про що правильно вказав апеляційний суд у постанові 15 квітня 2019 року.

Свої вимоги про усунення порушень ТОВ «ФК «Поліс» направляло ОСОБА_4 на інші адреси, тому звинувачення останнього в навмисному неотриманні вимог є безпідставними. На сторінках справи, які просив перевірити Верховний Суд, доказів отримання боржником ОСОБА_4 від ТОВ «ФК «Поліс» вимог про усунення порушень немає.

Доказів отримання повідомлення про вручення поштового переказу іпотекодавцю ОСОБА_2 ТОВ «ФК «Поліс» нотаріусу Бондаренку Р. О. не надавало, а долучено до матеріалів справи повідомлення, яке не містить прізвища одержувача, та яке не було отримано іпотекодавцем. Оскільки він ( ОСОБА_3 ) не приймав участь у судовому засіданні в суді першої інстанції, то був позбавлений можливості звернутись з клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи. Ухвалою апеляційного суду від 10 листопада 2023 року йому було відмовлено у призначенні почеркознавчої експертизи.

Щодо доказів про отримання повідомлення про усунення порушень позивачами, то листи УДПЗ «Укрпошта», на які посилається апеляційний суд, є підтвердженням, що з вини оператора неможливо визначити ким саме отримано повідомлення про вручення та заповнення повідомлення було оформлено неналежним порядком з порушенням правил поштового зв`язку.

Повідомлення про вручення поштового переказу, які знаходяться в реєстраційній справі (без порядкового номеру), які адресовані на ім`я ОСОБА_5 , не можуть бути належними доказами, оскільки не мають дати вручення повідомлення та прізвища особи одержувача, прізвища та підпису робітника пошти про вручення повідомлення. ОСОБА_5 стверджує, що повідомлення про вручення поштового переказу не отримувала.

Копія повідомлення, яке розташоване на одній сторінці з описом, яке направлено ТОВ «ФК «ПОЛІС» нібито на ім`я ОСОБА_1 , є фальсифікацією, оскільки на ній відсутня дата відправлення, дата отримання з виправленням, не містить інформацію про одержувача тощо. Крім того, вказана копія не завірена належним чином ТОВ «ФК «Поліс».

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в позовних заявах наголошували на необхідності проведення експертної оцінки та судом першої інстанції не було досліджено визначення ціни набуття права власності на момент переходу прав до ТОВ «ФК «ПОЛІС». До справи так і не було долучено доказів проведення ТОВ «ФК «ПОЛІС» експертної оцінки майна. При апеляційному розгляді справи ТОВ «ФК «ПОЛІС» наголошувало про необов`язковість проведення оцінки.

Позасудова передача предмета іпотеки у власність іпотекодавцю здійснюється лише в добровільному порядку та за згодою сторін на підставі окремого договору.

01 квітня 2024 року ТОВ «ФК «Поліс» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що твердження скаржника про те, що суд першої інстанції у порушення норм процесуального права не повідомив його про місце, дату і час судового засідання спростовуються тим, що у всіх постановах, на які посилається скаржник як на підставу касаційного оскарження, судами не було належним чином повідомлено про розгляд справи сторону по справі (позивача/відповідача), які не зверталися до суду із заявою про розгляд справи за їх відсутності, а питання про повернення справи на новий розгляд, у зв`язку із неналежним повідомленням сторони вирішувалося вперше, тоді як у справі, що розглядається, вирішується питання про повернення справи на новий розгляд вже вдруге (третє коло).

Суд першої інстанції здійснив розгляд справи за відсутності третьої сторони на підставі його заяви, поданої у порядку, визначеному частиною третьою статті 211 ЦПК України. Так, в матеріалах справи міститься розписка (а. с. 225 том 5) про те, що повістку про виклик до суду на ім`я ОСОБА_2 про розгляд справи 05 вересня 2018 року, як третьої особи, одержав для передання ОСОБА_4 . Отже, ОСОБА_3 , як опікун ОСОБА_2 , був належним чином повідомлений про місце, дату і час судового засідання у справі, що було призначене на 15:00 год 05 вересня 2018 року.

Аналіз принципу відкритості судового процесу через призму завдання цивільного судочинства та інших принципів, зокрема, пропорційності, змагальності та диспозитивності свідчить, що розгляд справи за відсутності учасника справи, який подав заяву про розгляд справи за його відсутності не призводить до порушення ані принципу відкритості судового процесу, ані будь-якого іншого принципу цивільного судочинства, оскільки такий учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд і самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій, тоді як суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог. Отже, судом першої інстанції було здійснено розгляд справи за відсутності скаржника на підставі його заяви, поданої у порядку, визначеному частиною третьою статті 211 ЦПК України із дотриманням принципів пропорційності, диспозитивності, змагальності та відкритості судового процесу.

Представник третьої особи ? ОСОБА_3 , який за наслідками поданої ним заяви про розгляд справи за його відсутності не приймав участь в судових засіданнях в суді першої інстанції, мав можливість реалізувати всі свої процесуальні права у суді апеляційної інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 вказував, що він не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи судом першої інстанції, що нібито призвело до порушення його прав як учасника справи, у зв`язку із чим просив скасувати рішення суду першої інстанції. Водночас, під час перегляду рішення суду першої інстанції Полтавським апеляційним судом ОСОБА_3 участі в судових засіданнях не брав, хоч про судові засідання повідомлявся належним чином, усних та/або письмових пояснень не надавав, додаткових доказів не подавав, а подав заяву від 04 лютого 2019 року про розгляд справи без його участі. Крім того, під час нового перегляду рішення суду першої судом апеляційної інстанції, ОСОБА_3 в судові засідання не з`являвся, пояснень та доказів не подавав.

ОСОБА_3 формально використовує вказану обставину з метою досягнення своєї цілі - скасування законного, обґрунтованого та правильного по суті рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позовних заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , при цьому участі в судових засіданнях не приймає, жодних пояснень та доказів до суду не подає, що свідчить про відсутність факту порушення його прав.

Діючи відповідно до частини п`ятої статті 411 ЦПК України, враховуючи висновок суду касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зробив правильний висновок про те, що до нових власників предмета іпотеки перейшли права та обов`язки іпотекодавця незалежно від їхньої обізнаності про іпотечне обтяження. Припинення іпотеки можливе за чітко визначених підстав, передбачених статтею 593 ЦК України та статтею 17 Закону України «Про іпотеку», серед яких, зокрема, припинення основного зобов`язання.

ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем в розумінні статті 388 ЦК України, оскільки вона особисто надала згоду на передачу нерухомого майна в іпотеку, а її право власності на предмет іпотеки було зареєстроване за наявності в Державному реєстрі відомостей про іпотеку. Вказане свідчить про чинність іпотеки та законність відновлення відповідного запису.

Твердження ОСОБА_3 про те, що повідомлення про вручення поштового відправлення на ім`я ОСОБА_5 не є належним доказом та про фальсифікацію повідомлення про вручення вимоги ОСОБА_1 спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Безпідставними є посилання ОСОБА_3 на те, що він нібито був позбавлений можливості подати клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, оскільки останній не брав участі в судових засіданнях, як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції за власним бажанням, про що свідчать подані ним до суду заяви про розгляд справи за його відсутності. Крім того, таке клопотання було подане ним до суду апеляційної інстанції на етапі нового розгляду справи, однак судом було обґрунтовано відмовлено у його задоволенні ухвалою від 10 листопада 2023 року з тих підстав, що вказана справа розглядалась судами неодноразово, у зв`язку з чим ОСОБА_3 був не позбавлений можливості подати відповідне клопотання. При цьому, за весь час розгляду справи він не звертався до правоохоронних органів з підстав підробки підписів.

На виконання вимог статті 37 Закону України «Про іпотеку» ТОВ «ФК «Поліс» було проведено оцінку предмета іпотеки, що підтверджується висновком про вартість майна, який наявний у звіті про незалежну оцінку вартості нерухомого майна від 19 жовтня 2016 року, що був виконаний ТОВ «Київська оціночна компанія», згідно з якого ринкова вартість об`єкта оцінки становить 1 527 000 грн.

22 квітня 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла заява про підтримання касаційної скарги, у якій заявник просила скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зазначала, що вона повністю підтримує касаційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 . Доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, враховуючи наведену практику Верховного Суду., свідчать про неправильне вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає таке: суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, від 02 червня 2020 року у справі № 910/17792/17, від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 139/929/17, від 15 січня 2020 року у справі № 209/2599/17-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 522/16975/16-ц, від 03 травня 2023 року у справі № 580/4989/22, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 20 лютого 2020 року у справі № 653/2857/17, від 11 червня 2020 року у справі № 914/953/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 921/353/19, від 29 січня 2020 року у справі № 607/8488/18; у постановах Великої Плати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, від 15 вересня 2022 року у справі № 91012525/20, від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц, від 16 червня 2021 року у справі № 761/11601/19, від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі

№ 306/1224/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 199/1276/17; заявник належним чином не повідомлений про розгляд справи. Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття провадження у справі.

У зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_11 призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи. 08 жовтня 2024 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2024 року у задоволенні заяв ОСОБА_3 , опікуна ОСОБА_2 , про зупинення дії рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 16 жовтня 2018 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 10 листопада 2023 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку відмовлено.

Аналіз змісту касаційної скарги та ухвалених у справі судових рішень свідчить, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ТОВ «ФК «Поліс» про визнання рішення недійсним, скасування рішення та реєстраційної дії щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання дій неправомірними, та позову ОСОБА_5 до Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ТОВ «ФК «Поліс» про визнання дій протиправними, скасування рішення. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що відповідно до генеральної угоди від 21 грудня 2007 року № 10 та кредитних договорів від 21 грудня 2007 року ВАТ «ВТБ Банк» надало ОСОБА_4 кредитний ліміт на строк до 20 грудня 2017 року з загальним розміром позичкової заборгованості за наданими у рамках даної угоди кредитами не більше 1 200 000,00 дол. США.

На забезпечення виконання зазначених генеральної угоди та кредитних договорів 21 грудня 2007 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 укладений договір наступної іпотеки, предметом якої є нежитлова будівля (приватний клуб) за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 928,4 кв. м, що належала ОСОБА_2 на праві власності.

Відповідно до пункту 5.1 договору наступної іпотеки від 21 грудня 2007 року звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, або шляхом позасудового врегулювання (шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені). Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється способом за вибором Іпотекодержателя.

Розділ 6 цього договору містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання.

Зокрема, пунктами 6.1 та 6.2 договору наступної іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. При реалізації даного способу задоволення вимог іпотекодержателя іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися іпотекодержателем шляхом продажу від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Пункт 8.2 договору наступної іпотеки від 21 грудня 2007 року містить умову, відповідно до якої у разі переходу права власності на предмет іпотеки за письмовою згодою іпотекодержателя від іпотекодавця до іншої особи, в тому числі в порядку правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача предмета іпотеки, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за цим договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

В подальшому право спільної часткової власності на вказану будівлю зареєстровано: на 37/100 - за ОСОБА_5 , на 19/100 та 2/5 - за ОСОБА_1 , на 1/25 (4/100) - за ОСОБА_6

18 листопада 2015 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ФК «Поліс» було укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами.

19 жовтня 2016 року ТОВ «ФК «Поліс» звернулось до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренка Р. О. із заявою щодо проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю за адресою:

АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеної заяви ТОВ «ФК «Поліс» приватний нотаріус 19 жовтня 2016 року прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і вніс запис про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Поліс». Підставою виникнення права власності зазначив: договір наступної іпотеки від 21 грудня 2007 року, договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та договорами застави від 30 листопада 2015 року, укладений між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ФК «Поліс».

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19)).

У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд(частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого учасник справи самостійно вирішує чи оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному (касаційному) порядку та в яких межах (див. постанови Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 757/42885/19-ц, постанова Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 465/6549/16-ц).

Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця і має всі його права, і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора спірні правовідносини виникають саме між позивачем та іпотекодержателем через невиконання договірних зобов`язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14, від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16, від 6 червня 2018 року у справі № 804/3509/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 14 листопада 2018 року у справі № 826/1656/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17).

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано, що:

«112. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

114. Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 30.12.2019 опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

115. Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України».

Отже, відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем. Спір щодо оскарження рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, є спором між іпотекодавцем та іпотекодержателем, метою якого є відновлення становища, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення, тобто реєстрації речового права іпотекодавця на спірне нерухоме майно.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження

№ 12-280гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення у майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року у справі № 201/2760/20 вказано, що «процесуальне становище третьої особи є відмінним від процесуального становища відповідача. При цьому суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розглядаючи спір між сторонами, оскільки відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України така особа вступає у справу або залучається до участі у справі на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Наведений правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 766/8113/17 та від 29 червня 2022 року у справі № 753/7478/18».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) зазначено, що:

«131. У справі, що переглядається, прокурор пред`явив чотири вимоги: про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 до таких відповідачів: ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та Плисківської сільської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку до Плисківської сільської ради та дві вимоги про визнання договорів оренди недійсними до Плисківської сільської ради та ТОВ «Івангородське».

132. З касаційною скаргою на судові рішення в цій справі звернулося лише ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області. Плисківська сільська рада як особа, за якою зареєстроване право власності на спірні земельні ділянки, та ТОВ «Івангородське» як їх орендар своїм правом на подання касаційної скарги, а так само приєднатися до касаційної скарги не скористалися. Така процесуальна поведінка відповідачів фактично підтверджує їх повну згоду з судовими рішеннями.

133. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області у касаційній скарзі не навело доводів з приводу незаконності та/або необґрунтованості судових рішень у частині задоволення позову в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання договорів оренди землі недійсними, а також не зазначило, як задоволення зазначених вимог порушує його права та інтереси за умови, що відповідачі, до яких пред`явлені такі позовні вимоги, судові рішення не оскаржили».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 (провадження

№ 61-3480сво21) вказано, що «Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо інших відповідачів (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4), з таких мотивів. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). У справі, що переглядається, інші відповідачі (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо них».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 761/18365/20 вказано, що «основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). У справі, що переглядається: в касаційних скаргах скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, просять скасувати постанову апеляційного суду як в частині задоволених позовних вимог до них, так і в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4; інші відповідачі (ОСОБА_3, ОСОБА_4) не скористалися своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів (ОСОБА_3, ОСОБА_4) свідчить про їх повну згоду з постановою апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до них. Аналіз аргументів касаційних скарг свідчить, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не навели переконливих доводів, яким чином судове рішення апеляційного суду порушує їх права та інтереси в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, за умови, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не оскаржили постанову апеляційного суду, тобто погодилися з постановою апеляційного суду в частині позовних вимог до них. Тому оскаржену постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4 належить залишити без змін».

Аналогічні висновки зроблені, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Аналіз матеріалів справи свідчить:

рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 жовтня 2018 року про відмову у задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 оскаржено в апеляційному порядку позивачами: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , а також ОСОБА_3 - опікуном ОСОБА_2 , який є третьою особою у справі, що не заявляє самостійних вимог;

апеляційна скарга, подана ОСОБА_3 20 лютого 2019 року (т. 7, а. с. 179-181) мотивована тим, що він як опікун недієздатного ОСОБА_2 не отримував відповідну ухвалу про залучення його до справи, а також суд не надсилав йому як учаснику процесу судові повістки, ухвалу по закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду. Наявні у матеріалах справи заяви про розгляд справи без його участі (т. 5, а. с. 215, 245) стосувались лише судових засідань, призначених на 27 червня 2018 року та 05 вересня 2018 року. При ухваленні апеляційним судом нового рішення є необхідність застосування позовної давності до спірних правовідносин. Інших доводів вказана апеляційна скарга не містить, в тому числі й про те, що оскаржене судове рішення порушує права та інтереси ОСОБА_2 ;

разом з тим, у матеріалах справи наявна заява ОСОБА_3 від 03 вересня 2018 року про розгляд справи без його участі, в якій не зазначено окремої дати судового засідання (т. 5, а. с. 245);

скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи апеляційну скаргу, зокрема, й ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції у постанові від 15 квітня 2019 року, зокрема вказав, що ОСОБА_3 у порядку, визначеному статями 128, 130 ЦПК України, не був належним чином повідомлений про судове засідання 11 жовтня 2018 року, а тому доводи його апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими;

вказане судове рішення апеляційного суду було переглянуте та скасовано Верховним Судом за касаційною скаргою ТОВ « ФК «Поліс», справу в оскарженій частині щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_5 направлено на новий розгляд до апеляційного суду;

апеляційний суд при новому розгляду переглянув справу з урахуванням меж перегляду та вказівок Верховного Суду, а також відхилив аргумент ОСОБА_3 про розгляд справи без його участі, як підставу для скасування судового рішення, врахувавши, зокрема те, що в матеріалах справи (т. 5, а. с. 245) міститься його заява з проханням розглядати справу без його участі без зазначення конкретної дати.

За таких обставин відсутні підстави для висновку, що апеляційним судом при новому розгляді допущене порушення, яке призвело до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.

У справі, що переглядається, встановлено, що на момент вчинення оскаржених дій/рішень щодо реєстрації прав на спірне нерухоме майно за іпотекодержателем - ТОВ «ФК «Поліс» право спільної часткової власності на спірну будівлю зареєстровано: на 37/100 - за ОСОБА_5 , на 19/100 та 2/5 - за ОСОБА_1 , на 1/25 (4/100) - за ОСОБА_6 , до яких як до нових власників предмета іпотеки перейшли права та обов`язки іпотекодавця.

Апеляційний суд в оскарженій частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_5 до Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ТОВ «ФК «Поліс» про визнання рішення недійсним, скасування рішення та реєстраційної дії щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання дій неправомірними рішення суду першої інстанції про відмову в їх задоволенні залишив без змін.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 судові рішення в касаційному порядку не оскаржили, не скористалися своїм правом приєднання до касаційної скарги в установленому законом порядку, яким не є відзив (заява про підтримання касаційної скарги) ОСОБА_1 . Така процесуальна поведінка свідчить про згоду позивачів з постановою апеляційного суду про відмову у задоволенні їх позовних вимог в оскарженій частині. Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, - ОСОБА_2 не навів переконливих доводів, яким чином оскаржена постанова апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_5 порушує його права та інтереси, за умови, що позивачі не оскаржують судові рішення. Доказів того, що ОСОБА_3 діє також в інтересах позивачів, в справі немає.

Тому судові рішення в оскарженій частині слід залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду