ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 380/27532/23

У листопада 2023 року ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Управління державної охорони України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому позивач просив:

визнати протиправною відмову відповідача Управління державної охорони /УДО/ України в підготовці та направленні до Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в м. Києві документів, необхідних для вирішення питання про призначення військової пенсії за вислугою років, передбаченою п.«б» ст.12 Закону України № 2262-ХІІ від 09.04.1992 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

зобов`язати УДО України надати розрахунок грошового забезпечення, необхідний для нарахування пенсії, виходячи із суми грошового забезпечення за посадою, яку обіймав позивач перед звільненням, станом на дату звернення до УДО України згідно чинного законодавства України та направити з поданням та іншими документами, передбаченими ст.48 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та п.1.12 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затв. постановою правління ПФ України № 3-1 від 30.01.2007, до ГУ ПФ України в м. Києві;

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.01.2024 позов ОСОБА_1 задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що якщо до умовного розрахунку 22 роки 06 місяців 06 днів додати період служби в УДО України, що склав 02 роки 08 місяців, то страховий стаж позивача відповідатиме вимогам пункту «б» частини першої статті 12 Закону № 2262-XII та складатиме 25 років і більше. Окрім цього, за діючого правового регулювання та встановлених обставин справи, законодавцем чітко визначено, що виключно органи ПФ України уповноважені приймати рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії тим категоріям осіб, на яких розповсюджується дія Закону № 2262-XII. У випадку вирішення питання про призначення позивачу пенсії відповідно до вказаного Закону на відповідача покладено лише функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсію, необхідних для призначення пенсії документів та свого подання. Втім, відповідачем не оформлено у 10-денний термін з дня одержання заяви позивача всіх необхідних документів і подання про призначення йому пенсії та не направлено їх до ГУ ПФ України в м. Києві для прийняття відповідного рішення, а фактично відмовлено позивачу у призначенні пенсії з посиланням на відсутність в останнього календарної вислуги років для призначення пенсії за вислугу років.

Відтак, оскільки оцінка наявності/відсутності права у позивача на зазначений вид пенсії могла бути надана лише органом, який призначає пенсії на підставі документів, в направленні яких відповідачем фактично відмовлено, суд приходить висновку, що у спірних правовідносинах відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень та по суті вирішив за орган, який призначає пенсію, факт відсутності у позивача права на призначення пенсії за вислугу років, а відтак, і відсутності необхідності в направленні документів.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 17.06.2024 скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно законодавства, чинного на час виникнення спірних відносин у цій справі, необхідною умовою для призначення спірної пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років.

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявник просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2024, залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.01.2024.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявник зазначає про неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказуючи те, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень неправильно застосовано постанову Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 "Про Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей". Вказує на не застосування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27.06.2018 у справі №750/9775/16, від 03.03.2021 у справі №805/3923/18, від 21.10.2021 у справі №620/940/19, від 14.04.2021 у справі №480/4241/18, від 24.11.2021 у справі №360/3128/19, Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №537/1980/16.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2024 визначено склад колегії суддів: Тацій Л.В. (суддя-доповідач), Бучик А.Ю., Стеценко С.Г.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 05.08.2024 №816/0/78-24, у зв`язку з відпусткою судді Бучик А.Ю. за допомогою автоматизованої системи документообігу суду здійснено заміну судді Бучик А.Ю. у цій справі.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2024 визначено склад колегії суддів: Тацій Л.В. (суддя-доповідач), Стеценко С.Г., Стрелець Т.Г.

Ухвалою Верховного Суд від 06.08.2024 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 22.09.1992р. позивач:

з 16.06.1985 по 02.07.1987 проходив військову строкову службу;

з 26.11.1987 по 15.09.1992 проходив службу в органах внутрішніх справ;

з 28.09.1992 по 31.03.1997 працював у прокуратурі м. Києва на посадах стажиста на вакантній посаді слідчого прокуратури Печерського району, стажистом прокуратури Печерського району, помічником прокурора Печерського району;

з 01.04.1997 по 14.12.2001 працював у Генеральній прокуратурі України на посадах прокурора, старшого прокурора;

з 18.06.2002 по 24.03.2019 працював директором ТзОВ «Міжрегіональний консалтинговий центр - МКЦ»;

з 27.03.2017 по 27.11.2019 проходив військову службу за контрактом в УДО України.

Згідно з наказом начальника УДО України № 874-ос/дск від 27.11.2019 «Щодо особового складу» полковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас Служби безпеки України згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Вказаними наказом встановлено, що станом на 27.11.2019 вислуга років позивача в календарному обчисленні складає 17 років 02 місяці 01 день, у пільговому - 01 рік 02 місяці 17 днів, загальна - 18 років 04 місяці 18 днів.

Згідно листа ГУ ПФ України у м. Києві № 2600-0202-8/113926 від 07.06.2023 під час проведення умовного розрахунку для призначення пенсії за віком загальний стаж роботи позивача склав 22 роки 06 місяців 06 днів. Крім того, в цей розрахунок не включено службу в УДО України у період з 27.03.2017 по 27.11.2019, оскільки відповідно до постанови КМ України № 770 від 21.08.2019 пенсійний орган вправі зарахувати до страхового стажу лише періоди військової служби з 01.07.2000 по 31.12.2006 на підставі довідок про проходження військової служби та сплачені суми страхових внесків.

Відповідно до наявного у справі умовного розрахунку для призначення пенсії за віком ГУ ПФ України в м. Києві у вказаний стаж (22 роки 06 місяців 06 днів) враховано період безробіття (18.02.2020-10.02.2021), період, набутий на підставі договору про добровільну участь в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (01.03.2021-31.07.2022).

23.06.2023 позивач звернувся із заявою до відповідача про оформлення і направлення до ГУ ПФ України у м. Києві необхідних документів і подання про призначення йому пенсії за вислугу років.

За результатами розгляду зазначеної заяви УДО України листом № 2/6-1713 від 18.07.2023 надано відповідь та повідомлено про відсутність правових підстав для оформлення та направлення документів до ГУ ПФ України в м. Києві для призначення пенсії за вислугу років на ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що станом на день звільнення з військової служби в УДО України його вислуга років становила 17 років 02 місяці 01 день, з яких військова служба та служба в органах внутрішніх справ - 09 років 06 місяців 08 днів.

06.09.2023 ОСОБА_1 повторно звернувся до УДО України із заявою, в якій просив оформити всі необхідні документи та подання про призначення пенсії і направити їх до ГУ ПФ України в м. Києві, а також додати розрахунок з урахуванням останнього підвищення грошового забезпечення за посадою, яку він обіймав перед звільненням.

За результатами розгляду зазначеної заяви УДО України листом № 2/6-2114 від 28.09.2023 надано відповідь та повідомлено про відсутність правових підстав для оформлення та направлення документів до ГУ ПФ України в м. Києві для призначення пенсії за вислугу років на ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що станом на день звільнення з військової служби в УДО України заявник не мав необхідного страхового стажу для призначення пенсії відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Не погоджуючись з такою відмовою відповідача та вважаючи, що у період з 27.03.2017 по 27.11.2019 він проходив службу в УДО України, що становить 02 роки 08 місяців вислуги для призначення пенсії, що загалом становить більше 25 років вислуги і дає позивачу право на призначення пенсії, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом.

Відповідно до частин 1-3 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах внутрішніх справ, визначає Закон № 2262-ХІІ. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Статтею 1 Закону № 2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно з пунктом "б" статті 1-2 Закону №2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.

Стаття 2 Закону №2262-XII визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

За приписами пункту "а" частини першої статті 12 Закону №2262-XII пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

Згідно з частиною другою статті 17 Закону №2262-XII до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.

Відповідно до статті 17-1 Закону № 262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог Закону №2262-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.1992 №393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей.

Суд, на підставі аналізу чинного законодавства, вказує на існування двох різних правових вимірів вислуги років, які стосуються колишніх поліцейських:

- вислуга років для призначення пенсії відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ;

- вислуга років для визначення розміру пенсії, призначеної відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ.

На час звільнення позивача зі служби (листопад 2019 року) діяла редакція пункту 3 Порядку №393, яка визначала види служби, які зараховуються, зокрема, поліцейським, на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років.

Разом з тим, постановою №119, яка набрала чинності 19.02.2022, до Порядку №393 внесені зміни, відповідно до яких Порядок №393 доповнено пунктом 2-1 такого змісту: "Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови."

Пункт 3 Порядку №393 (в редакції постанови №119) визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.

Отже, пункт 3 Порядку №393 (в редакції постанови №119) визначає види служби, які зараховуються, зокрема, поліцейським на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії.

Правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв`язку з такими змінами, як Закон №2262-ХІІ, так і Порядок №393 (в редакції постанови №119) виникнення, зокрема, в колишнього поліцейського права на таку пенсію пов`язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.

Розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, слід взяти до уваги, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.

Зокрема, у рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Якщо під час вирішення суб`єктом владних повноважень певного питання (в даній справі щодо наявності підстав для направлення до пенсійного органу документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років), до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб`єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 у справі № 803/1541/16.

Крім того, наведений вище висновок правозастосування знайшов свій розвиток та був підтриманий у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 10.12.2024 у справі № 520/5695/23.

Постанову №119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови і стаття 12 Закону №2262-XII, і Постанова №393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.

Так, виходячи з положень статті 12 Закону №2262-XII та пунктів 1 та 2-1 Постанови № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови №393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.

Тобто, постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393" усунуто розбіжності між Законом № 2262-XII та Порядком № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що умовою для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності постанови №119, але звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону №2262-ХІІ після набрання чинності зазначеної постанови, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні.

При цьому, Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 10.12.2024 у справі № 520/5695/23 сформував правовий висновок, відповідно до якого визначальним у спірних правовідносинах є момент, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії. Ураховуючи те, що він звернувся з заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону №2262-ХІІ у 2023 році, після набрання чинності постановою №119, то суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, відтак його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними.

Під час судового розгляду встановлено, що на момент звільнення позивача з УДО України вислуга років позивача в календарному обчисленні складала 17 років 02 місяці 01 день, у пільговому - 01 рік 02 місяці 17 днів, загальна - 18 років 04 місяці 18 днів.

Оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 25 років, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його вимог про призначення пенсії.

Таким чином, касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду апеляційної інстанції. У скарзі також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судів та щодо яких не наведено мотивів відхилення кожного з аргументів.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, Верховний Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні постанови.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341- 343, 349, 350, 355, 356, 359, 375 Кодексу адміністративного судочинства України, -