ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 128/1455/15-ц

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Клименко Л. Д. (далі - державний виконавець Клименко Л. Д.)

Скарга обґрунтована тим, що рішенням Вінницького районного Вінницької області від 10 грудня 2015 року з ОСОБА_1 стягнено аліменти на неповнолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки всіх видів доходів щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для відповідного віку дитини.

15 січня 2016 року Вінницьким відділом державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області, правонаступником якого є Вінницький відділ державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3, у межах якого здійснювалося примусове виконання рішення.

25 травня 2020 року виконавчий документ було повернуто стягувачу за її заявою, про що свідчить напис на виконавчому листі. Надалі за місцем роботи ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відраховувалися добровільно за його заявою аліменти із заробітної плати у частці, що визначена виконавчим листом.

У лютому 2022 року ОСОБА_1 був мобілізований на військову службу. За його основним місцем роботи йому нараховували зарплату і відраховували аліменти до моменту припинення нарахування оплати мобілізованим працівникам. Оскільки на початку військового вторгнення російської федерації ОСОБА_1 отримував виплати за місцем несення військової служби без роздруківки і складові цих виплат йому не були відомі, він самостійно перераховував аліменти із врахуванням отриманих доходів. Проте, згідно пунктом 8 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146, зокрема, з військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, утримання аліментів провадиться з усіх видів грошового забезпечення, крім грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та інших випадків, передбачених законом.

18 серпня 2022 року ОСОБА_1 було надано довідку за місцем несення військової служби, де зазначено, яку суму грошового забезпечення йому було нараховано помісячно, тому враховуючи перекази, фактично станом на 01 вересня 2022 року переплата за аліментами становить 29 171,52 грн. Із наданих ОСОБА_1 доказів, з 01 березня до 01 жовтня 2022 року матір`ю дитини отримано в загальному розмірі 92 370,82 грн, з яких 49 893,49 грн перераховані ним особисто, а 42 477,33 грн перераховані за його постійним місцем роботи.

02 вересня 2022 року стягувач ОСОБА_2 знову звернулася до відділу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 10 грудня 2015 року, вказавши, що аліменти скаржник ОСОБА_1 сплатив до 01 серпня 2022 року.

Державний виконавець Клименко Л. Д. здійснила розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, відповідно до якого станом на 31 серпня 2022 року наявна заборгованість у розмірі 3 803,88 грн.

13 вересня 2022 року ОСОБА_1 подав до відділу державної виконавчої служби заяву про самостійне виконання рішення суду та всі відповідні квитанції про оплату, довідку про розмір заробітку та перераховані аліменти з місця попередньої роботи та довідку про розмір грошового забезпечення з місця несення військової служби, надано розрахунок суми боргу, із яких чітко видно, що є переплата, а не борг.

Також ОСОБА_1 додав до відділу державної виконавчої служби заяву про розрахунок заборгованості з урахуванням самостійного виконання рішення суду.

У відповідь на свої звернення він отримав від державного виконавця розрахунок із тією ж сумою заборгованості, а тому скаржник просив визнати неправомірними дії державного виконавця та зобов`язати її здійснити розрахунок заборгованості за аліментами з урахуванням самостійного виконання рішення.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 27 грудня 2022 року скаргу задоволено.

Визнано неправомірними дії державного виконавця Клименко Л. Д. щодо розрахунку заборгованості за аліментами, який здійснено в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2 про примусове виконання виконавчого листа, виданого 28 грудня 2015 року Вінницьким районним судом Вінницької області на підставі рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 10 грудня 2015 року, постановленого у справі № 128/1455/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, без урахування самостійного виконання рішення суду боржником ОСОБА_1 та зобов`язано державного виконавця Клименко Л. Д. здійснити повторний перерахунок розрахунку заборгованості за аліментами, який здійснено в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2.

Рішення суду мотивовано тим, що зважаючи на встановлені порушення під час здійснення державним виконавцем розрахунку заборгованості за аліментами станом на 31 серпня 2022 року, які на даний час не усунуті, скаргу ОСОБА_1 належить задовольнити, визнати зазначений розрахунок неправомірним та зобов`язати державного виконавця здійснити повторний розрахунок заборгованості відповідно до вимог законодавства.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 14 березня 2023 року ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 27 грудня 2022 року скасовано, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні скарги на дії державного виконавця Клименко Л. Д.

Апеляційний суд обґрунтовував своє рішення тим, що між сторонами виконавчого провадження виник спір щодо наявності чи відсутності заборгованості за аліментами, такий спір відповідно до закону підлягає вирішенню судом у порядку позовного провадження з дотриманням процедури, визначеної відповідним процесуальним законом. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 756/13754/14-ц. На вказані вимоги закону суд першої інстанції уваги не звернув, внаслідок чого розглянув спір в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, в той час як Закон України «Про виконавче провадження» та Сімейний кодекс України (далі - СК України), передбачають, що у разі незгоди заінтересованої особи з обчисленим державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір за заявою заінтересованої сторони вирішується судом.

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 14 березня 2023 року, просить її скасувати, ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 27 грудня 2022 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано вимоги статті 447 ЦПК України та залишено поза увагою, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, порушено їх права чи свободи. Судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що оскільки державним виконавцем під час виконання рішення суду було порушено права ОСОБА_1 , він звернувся до суду зі скаргою саме на дії державного виконавця, зобов`язання вчинити дії та визначення розміру заборгованості.

Аргументи інших учасників справи

У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив Вінницького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що постанова Вінницького апеляційного суду від 14 березня 2023 року по справі № 128/1455/15-ц законна та обґрунтована, суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального або процесуального права та законно прийняв рішення, а державний виконавець відділу при здійсненні виконавчого провадження діяв у межах своїх повноважень та у спосіб передбачений Законом України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2023 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 14 березня 2023 року.

У червні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (абзац другий частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 10 грудня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на неповнолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки всіх видів доходів щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для відповідного віку дитини, 10 грудня 2015 року видано виконавчий лист, який було повернуто стягувачеві 25 травня 2020 року. Заборгованість відсутня.

05 вересня 2022 року на підставі заяви стягувача ОСОБА_2 про примусове стягнення аліментів, відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2.

У заяві ОСОБА_2 від 13 вересня 2022 року зазначено, що станом на 30 липня 2022 року матеріальних претензій зі сплати аліментів до боржника вона не має.

Із розрахунку заборгованості за аліментами встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2022 року до 31 серпня 2022 року становить 3 803,88 грн.

14 вересня 2022 року ОСОБА_1 подав до відділу державної виконавчої служби заяву пор самостійне виконання рішення суду, у якій зазначив, що при обчисленні розміру заборгованості державним виконавцем має бути враховано, що він здійснював самостійне виконання рішення. Так, з 01 травня 2020 року до 18 липня 2022 року аліменти стягувалися за місцем його роботи в Державному підприємстві «Вінницьке лісове господарство», а із доходів, отриманих за місцем служби у Військовій частині НОМЕР_1 , він перераховував аліменти стягувачу самостійно, на підтвердження чого надав відповідні квитанції.

23 вересня 2022 року постановою державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звернено стягнення на доходи ОСОБА_1 , які він отримує Військовій частині НОМЕР_1 .

Станом на 30 вересня 2022 року заборгованість з аліментів за період з 01 серпня 2022 року до 30 вересня 2022 року становить 7 660,9 грн.

Станом на 31 жовтня 2022 року заборгованість з аліментів за період з 01 серпня до 31 жовтня 2022 року становить 3 857,01 грн.

Частиною першою та третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.

У статті 195 СК України передбачено порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу).

Згідно з частиною третьою статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Згідно з частиною першою статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що між сторонами виконавчого провадження (стягувачем і боржником) виник спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів, тому такий спір відповідно до закону підлягає вирішенню судом у порядку позовного провадження з дотриманням процедури, визначеної відповідним процесуальним законом.

Проте, вказані висновки апеляційного суду є помилковими та суперечать нормам матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини восьмої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Частиною першою статті 448 ЦПК України передбачено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 2-751/2007 (провадження № 61-15422св20) вказано, що «оскільки заявник звернулася до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів у порядку контролю за виконанням судового рішення, то такий спір може розглядатися у порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, що передбачений розділом VII ЦПК України. До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 29 серпня 2018 року у справі № 201/10328/16-ц, провадження № 14-192цс18; від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц, провадження № 14-496цс19. Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у постанові від 05 серпня 2020 року у справі №464/6206/18, провадження № 61-18142св19. Тобто, у вказаній категорії справ стягувач аліментів вправі обирати спосіб судового захисту: або оскаржувати дії державного виконавця, або пред`являти позов на загальних підставах, що узгоджується з пунктом 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 (з відповідними змінами) і підтверджується судовою практикою Верховного Суду. Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів підлягають вирішенню судом лише у порядку позовного провадження. […] Отже, вимога скарги ОСОБА_1 про зобов`язання державного виконавця провести повторний розрахунок заборгованості боржника по сплаті аліментів є правомірною й підлягає перевірці по суті, які вона зазначила у скарзі, а саме щодо певного розрахунку державною виконавчою службою заборгованості по аліментам. При новому розгляді справи апеляційному суду слід врахувати вищенаведене, а також звернути увагу на правові висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, які викладені у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц, провадження № 61-45100сво18, в якій зазначено, як саме і з яких видів доходу боржника обчислюється заборгованість по аліментах».

Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що спір у цій справі підлягає вирішенню судом лише у порядку позовного провадження, тому, відповідно, у межах своїх повноважень не перевірив належним чином ухвалу суду першої інстанції та не вирішив скаргу ОСОБА_1 у межах заявлених у суді першої інстанції вимог та доводів апеляційної скарги.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не виконав вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи, не перевірив належним чином доводи сторін та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 .

При новому розгляді справи апеляційний суд повинен перевірити обставини справи на підставі належних та допустимих доказів відповідно до повноважень апеляційного суду, визначених статтею 367 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не може вважатись законною й обґрунтованою та підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином дослідити докази у справі, надати належну правову оцінку цим доказам і встановленим на їх підставі дійсним обставинам справи та вирішити спір з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц, провадження № 61-39028сво18).

Оскільки за наслідками касаційного розгляду справа передається на новий розгляд, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду