ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/63867/18-ц

У грудні 2018 року Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та просило: визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ модель S 600, рік випуску 2009, колір чорний, номер кузова НОМЕР_1 , укладений 25 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; скасувати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ модель S 600, рік випуску 2009, колір чорний, номер кузова НОМЕР_1 , виданого на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

На обґрунтування позову зазначало, що в провадженні Печерського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа № 757/22651/15-ц за позовом АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Ощадбанк» про визнання договору поруки недійсним.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва 12 березня 2016 року, яке набрало законної сили, первісний позов задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено. В ході розгляду зазначеної цивільної справи ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2016 року вжито заходи забезпечення позову та накладено арешт на майно ОСОБА_1 , зокрема на транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ модель S 600, рік випуску 2009, колір чорний, номер кузова НОМЕР_1 .

У 2018 році стало відомо, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2015 року відчужив спірний транспортний засіб ОСОБА_3 .

Зазначений договір був укладений без наміру створення правових наслідків та лише з метою уникнення ОСОБА_1 цивільно-правової відповідальності за борговими зобов`язаннями у справі № 757/22651/15-ц, що свідчить про його фіктивність.

Як наслідок, наявні підстави для визнання недійсним і скасування виданого на його підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 грудня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення договору купівлі-продажу між відповідачами, а саме на 25 грудня 2015 року, не існувало рішення суду, яке набрало законної сили, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь банку, відтак він мав всі законні підстави для відчуження спірного транспортного засобу.

Позивач не надав докази того, що сторони оспорюваного правочину перебувають у родинних чи інших близьких стосунках, як і доказів наявності умислу в сторін на укладення фіктивного правочину.

Наявність у ОСОБА_1 договірних зобов`язань перед третіми особами саме по собі не свідчить про те, що він не має права вільно розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року рішення Печерського районного суду м. Києва скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ модель S 600, рік випуску 2009, колір чорний, номер кузова НОМЕР_1 , укладений 25 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Скасовано свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу транспортного засобу ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_3 після звернення AT «Ощадбанк» до суду з позовом про стягнення з нього заборгованості та витребування судом інформації про належні ОСОБА_1 транспортні засоби, що свідчить про його укладення без наміру створення правових наслідків та лише з метою уникнення відповідальності за борговими зобов`язаннями.

У липні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року та залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва.

На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 607/15555/17-ц, від 24 травня 2023 року у справі № 932/12680/20, у постановах Великої Палати Верховного суду від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

На підставі оспорюваного договору він відчужив транспортний засіб ОСОБА_5 , яка в подальшому 26 липня 2016 року відчужила автомобіль на користь ОСОБА_6 , який 08 вересня 2018 року відчужив його на користь ОСОБА_7 , а 20 вересня 2018 року новим власником автомобіля став ОСОБА_8 .

Вказані обставини спростовують фіктивність продажу транспортного засобу, так як на виконання цього правочину було передано автомобіль, який в подальшому було відчужено на користь третіх осіб.

Подання позову до поручителя щодо стягнення з нього боргу третьої особи (боржника) не може обмежувати його у розпорядженні належним йому майном.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва.

22 листопада 2023року справа № 757/63867/18 надійшла до Верховного Суду.

АТ «Ощадбанк» направило відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 25 грудня 2015 року ОСОБА_1 як продавець уклав з ОСОБА_3 як покупцем договір купівлі-продажу транспортного засобу, за умовами якого продавець передав у власність покупця транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ модель S 600, рік випуску 2009, колір чорний, номер кузова НОМЕР_1 .

Згідно з результатами аналітичного пошуку транспортного засобу по «НАІС ДДАІ» МВС України від 06 грудня 2018 року транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ модель S 600, рік випуску 2009, колір чорний, номер кузова НОМЕР_1 , 26 липня 2016 року ОСОБА_3 відчужила ОСОБА_6 , який 08 вересня 2018 року відчужив його ОСОБА_7 , який в свою чергу 20 вересня 2018 року відчужив транспортний засіб ОСОБА_8 .

Апеляційний суд встановив, що на момент укладення оспорюваного договору в провадженні Печерського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа № 757/22651/15-ц за позовом ПАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Ощадбанк», третя особа: ПАТ «Дельта Банк», про визнання договору поруки недійсним.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2015 року витребувано з Управління ДАІ ГУ МВС України в м. Києві відомості (інформацію), чи зареєстровано за ОСОБА_1 транспортні засоби на праві приватної власності.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2016 року вжито заходів забезпечення позову та накладено арешт на спірний автомобіль.

Постановою державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві від 05 лютого 2016 року накладено арешт на майно ОСОБА_1 та оголошено заборону на його відчуження, в тому числі на вказаний транспортний засіб.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року, позов ПАТ «Ощадбанк» задоволено, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року ухвалені в справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано й ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні первісного позову ПАТ «Ощадбанк». Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір поруки від 06 листопада 2014 року, укладений між ПАТ «Ощадбанк», ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 .

У зв`язку з цим постановою державного виконавця Печерського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві від 01 червня 2017 року знято арешт з майна, накладений постановою від 05 лютого 2016 року.

Постановою Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року скасовано та залишено в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 березня 2016 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2018 року заяву ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову залишено без задоволення.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з частиною першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (статті 234 ЦК України).

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання такого договору недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Боржник, який відчужує майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов`язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260 цс 19).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Судом установлено, що ОСОБА_1 , відчужуючи належний йому автомобіль, був обізнаний про перебування в провадженні суду цивільної справи за позовом АТ «Ощадбанк» до нього про стягнення заборгованості, а отже, він міг на майбутнє передбачити негативні наслідки для себе у випадку примусового виконання судового рішення, ухваленого у цій справі.

Враховуючи наведене, апеляційний суд, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду