ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 760/21038/16-ц

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовну заяву мотивовано тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 .

18 листопада 2016 року йому стало відомо, що квартира без відома та поза його волею злочинним шляхом була переоформлена на іншу особу.

Позивач зазначав, що звернувшись до нотаріуса та отримавши інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було з`ясовано, що 19 лютого 2016 року приватний нотаріус Аніскова Н. А. право власності на вищевказану квартиру протиправно зареєструвала на ОСОБА_3 . Підставою виникнення права власності вказано ухвалу Ленінського районного суду м. Луганська, видану 27 жовтня 2008 року. При цьому документом, що збережений в системі як підстава вчинення нотаріальної дії, є ухвала Ленінського районного суду м. Луганська датована 13 жовтня 2007 року (із зазначенням про набрання ухвалою законної сили 27 жовтня 2008 року) про закриття провадження у справі у зв`язку з укладенням мирової угоди між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Номер справи визначений «201/2008/ц». За змістом вказаної ухвали, позивач начебто визнав суму заборгованості за договором займу та передав в рахунок погашення такої заборгованості у власність ОСОБА_3 вказане нерухоме майно.

Позивач стверджував, що вказана ухвала суду підроблена, в Ленінському районному суді м. Луганська були відсутні справи за участю ОСОБА_1 , зазначена ухвала Ленінського районного суду м. Луганська не внесена у Єдиний державний реєстр судових рішень, при цьому, у реєстрі судових рішень є ухвали, винесені ОСОБА_7 13 жовтня 2008 року, проте вони не стосуються позивача та містять зовсім іншу нумерацію.

Також зазначав, що квартири за вказаною адресою на момент прийняття вказаної ухвали не існувало взагалі, оскільки будинок АДРЕСА_2 був введений в експлуатацію лише у травні 2009 року, а позивач набув право власності на неї лише у квітні 2010 року на підставі договору купівлі-продажу, тому позивач не міг передавати іншій особі майно, якого у нього на момент передачі не існувало.

Крім того, позивач вказував, що він ніколи не знав ОСОБА_3 , не спілкувався та жодних договорів із нею не укладав.

Посилався на те, що 19 лютого 2016 року через 2 години після первісної перереєстрації права власності на квартиру, цим же нотаріусом

Анісковою Н. А. було здійснено реєстрацію права власності на оспорювану квартиру за іншою фізичною особою - ОСОБА_4 . Підставою виникнення права власності на квартиру у ОСОБА_4 вказано договір купівлі-продажу, укладений 19 лютого 2016 року.

29 лютого 2016 року мала місце третя перереєстрація права власності на квартиру вже приватним нотаріусом Незнайком Є. В. за фізичною особою ОСОБА_5 . Підставою виникнення права власності на спірну квартиру в ОСОБА_5 вказано договір купівлі-продажу від 29 лютого 2016 року.

Позивач вказав, що 27 жовтня 2016 року приватний нотаріус Орлова О. А. зареєструвала право власності на спірну квартиру за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 27 жовтня 2016 року.

На переконання позивача, спірна квартира незаконно, без відповідної правової підстави вибула з володіння не з його волі та була кілька разів перепродана.

Посилаючись на норми статей 330, 387, 388 ЦК України, позивач просив витребувати із незаконного володіння відповідача спірну квартиру.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва у складі судді

Усатової І. А. від 13 листопада 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що набуття спірного майна останнім набувачем квартири є добросовісним. Відповідач придбав спірне майно за оплатним договором, при укладенні якого користувався визнаними державою у встановленому порядку відомостями щодо належності майна особі, у якої майно придбане, а договір нотаріально посвідчений, тому відсутні підстави для витребування спірної квартири від відповідача.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року скасовано та ухвалено нове про задоволення позову.

Витребувано на користь ОСОБА_1 із незаконного володіння

ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 .

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що при реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 , нотаріус Аніскова Н. О. начебто на запит від 17 лютого 2016 року отримала інформаційну довідку КМБТІ КМДА від 18 лютого 2016 року, якою повідомлено, що спірна квартира на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 22 лютого 2008 року, однак відповідно до наданої до суду першої інстанції відповіді начальника КП КМР «КМБТІ» за даними бюро запит від 17 лютого 2016 року від приватного нотаріуса Аніскової Н. А. до бюро не надходив, а інформаційну довідку на об`єкт нерухомого майна Бюро не виготовляло.

Також суд апеляційної інстанції врахував, що будинок АДРЕСА_3 був введений в експлуатацію лише 27 травня 2009 року, а позивач набув право власності на спірну квартиру за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 16 квітня 2010 року, тобто право власності у ОСОБА_3 на спірну квартиру у встановленому законом порядку не виникло. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що реєстрація за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру на підставі документів, які не видавались (є підробленими) та договір купівлі-продажу квартири від 19 лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , спрямовані на незаконне заволодіння нерухомим майном ОСОБА_1 , отже, відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України є нікчемними. При цьому, колегія суддів зауважила, що нікчемний договір не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з його нікчемністю, зокрема й укладення на його підставі наступних договорів купівлі-продажу від 29 лютого 2016 року та від 27 жовтня 2016 року щодо відчуження вказаної квартири за вищевказаним ланцюгом правочинів не створює інших правових наслідків.

Отже, суд апеляційної інстанції встановив, що квартира вибула з власності ОСОБА_1 поза його волею, що є підставою для її витребування у добросовісного набувача.

16 грудня 2024 рокудо Верховного Суду від імені ОСОБА_6 - адвокат Паламарчук М. А. подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просив її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 16 серпня 2023 року у справі № 201/1669/21, від 23 лютого 2022 року у справі № 710/2222/15-ц, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що добросовісність набувача майна презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Лише якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача, однак суд апеляційної інстанції такого не встановив, а тому зробив помилковий висновок про те, що він міг знати про наявність перешкод для вчинення правочину. Зазначає, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження, а тому він є добросовісним набувачем спірного майна.

Звертає увагу на те, що позивач є громадянином російської федерації та не має законних прав перебування на території України.

Відзив на касаційну скаргу

У січні 2025 року від представника ОСОБА_1 адвоката Сторожук С. С. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови.

Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку обставинам вибуття спірної квартири з власності позивача ОСОБА_1 та набуття відповідачем права власності на неї в контексті його добросовісності, правильно встановив, що спірна квартира вибула на підставі підроблених документів, тобто воля власника ОСОБА_1 на відчуження квартири була відсутня.

Відповідач, проявивши розумну обачність, мав можливість звернути увагу, що спірна квартира 19 лютого 2016 року зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Луганська від 13 жовтня 2008 року і така справа в загальному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня, а за відповідним унікальним номером справи, яка зазначена у вищевказаній ухвалі, перебували інші провадження в іншому суді (Жовтневому районному суді м. Дніпропетровська). Будинок в якому розташована спірна квартира частково зданий в експлуатацію лише в травні 2009 року, а після вищевказаної державної реєстрації, спірна квартира двічі відчужувалась протягом 10 календарних днів - 19 лютого 2016 року від ОСОБА_3 до ОСОБА_4 і 29 лютого

2016 року від ОСОБА_4 до ОСОБА_5 . При цьому ОСОБА_5 через вісім місяців здійснив відчуження квартири ОСОБА_6 .

Крім того, суд апеляційної інстанції правильно врахував, що ОСОБА_6 набув квартиру за договором від 27 жовтня 2016 року, 23 листопада 2016 року представник ОСОБА_1 звернулась до правоохоронних органів із заявою про кримінальне правопорушення щодо незаконного заволодіння вказаною квартирою, а вже 05 грудня 2016 року із зазначеною позовною заявою до суду про витребування від ОСОБА_6 спірної квартири.

Відповідач до суду не надав об`єктивних доказів відсутності у нього у власності (користуванні) іншої нерухомого майна (житла), а тому на нього не буде покладено індивідуальний та надмірний тягар з огляду на набуття ним права власності на спірну квартиру, яка вибула з власності титульного володільця - позивача ОСОБА_1 у незаконний спосіб.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами фактичні обставини

Будинок АДРЕСА_3 був введений в експлуатацію

27 травня 2009 року.

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 16 квітня 2010 року, укладеного з ОСОБА_8 , набув у власність квартиру АДРЕСА_1 . ОСОБА_8 у свою чергу набула право власності на квартиру на підставі свідоцтва про право власності серії

НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року.

Набуття ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру підтверджується також реєстраційним посвідченням Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 21 квітня 2010 року №023834, витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів договору купівлі-продажу від 16 квітня 2010 року, а також інформаційною довідкою Київського міського бюро технічної інвентаризації від 21 листопада 2016 року (а. с. 7-10, т. 1).

19 лютого 2016 року приватний нотаріус Аніскова Н. А. зареєструвала право власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28346634 від 19 лютого

2016 року). Підставою виникнення права власності на квартиру у ОСОБА_3 вказано «ухвала суду, серія та номер: б/н, виданий 27 жовтня 2008 року, видавник: Ленінський районний суд м. Луганська».

Відповідно до ухвали Ленінського районного суду м. Луганська від 13 жовтня 2008 року у справі № 201/2008/ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором найму, визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за умовами якої:

- ОСОБА_1 визнає суму заборгованості за договором займу у розмірі

120 000 доларів США, що становить 606 000,00 грн, але внаслідок того, що через наслідки фінансово-економічної кризи не має можливості задовольнити всі вимоги позивача у найкоротші строки в рахунок погашення заборгованості передає, а ОСОБА_3 приймає у власність нерухоме майно - квартиру

АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації, наданої головою Сватівського районного суду Луганської області, Сватівський районний суд Луганської області, не має можливості надати інформацію про справі № 201/2008/ц, оскільки документи та справи Ленінського районного суду м. Луганська до Сватівського районного суду Луганської області не надходили.

При реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 , нотаріус Аніскова Н. О. на запит від 17 лютого 2016 року отримала інформаційну довідку КМБТІ КМДА від 18 лютого 2016 року, якою повідомлено, що спірна квартира на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 22 лютого 2008 року, однак відповідно до наданої до суду першої інстанції відповіді начальника КП КМР «КМБТІ» за даними бюро запит від 17 лютого 2016 року від приватного нотаріуса Аніскової Н. А. до бюро не надходив, а інформаційну довідку на об`єкт нерухомого майна Бюро не виготовляло.

19 лютого 2016 року приватний нотаріус Аніскова Н. А. здійснила реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від цього ж числа, укладеного з ОСОБА_3

29 лютого 2016 року приватний нотаріус Незнайко Є. В. зареєстрував право власності на спірну квартиру за фізичною особою ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_4

27 жовтня 2016 року приватний нотаріус Орлова О.А. зареєстровала право власності на спірну квартиру за відповідачем ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, укладеним з ОСОБА_5

23 листопада 2016 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_9 звернулась до Національної поліції Солом`янського УП ГУНП в м. Києві із заявою про злочин з приводу незаконної перереєстрації прав власності на спірну квартиру.

29 листопада 2016 року слідчий відділу Солом`янського управління поліції ГУНП у м. Києві вніс відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100090014241 за фактом незаконної перереєстрації квартири АДРЕСА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 ЦК України. При цьому відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного нерухомого майна за стороною неукладеного правочину; реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства.

У разі, якщо спірне нерухоме майно надалі відчужене за відплатним договором, і сторона цього договору не знала і не могла знати про відсутність у продавця права його відчужувати, у зв`язку із чим така особа є добросовісним набувачем, спірне нерухоме майно також може бути витребуване його власником відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, оскільки таке майно вибуло з володіння власника (законного володільця) не з його волі (за неукладеним правочином).

Наведене також узгоджується з положеннями статті 330 ЦК України, згідно з якими, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Крім цього, необхідно враховувати, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Отже, власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову (про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)) без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року в справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23).

Суди установили, що ОСОБА_1 набув право власності на спірну квартиру за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 16 квітня 2010 року, а 19 лютого 2016 року приватний нотаріус Аніскова Н. А. право власності на спірну квартиру зареєструвала за ОСОБА_3 на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Луганська від 13 жовтня 2008 року у справі №201/2008/ц, яка датована за два роки до набуття права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру, і такий номер, проте іншої справи, перебували в провадженні іншого суду (Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська).

Будь-які відомості щодо справи № 201/2008/ц у матеріалах справи, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні.

Суд апеляційної інстанції встановив, що при реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 , нотаріус Аніскова Н. О. начебто на запит від 17 лютого 2016 року отримала інформаційну довідку КМБТІ КМДА від 18 лютого 2016 року, якою повідомлено, що спірна квартира на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 22 лютого 2008 року, однак відповідно до наданої до суду першої інстанції відповіді начальника КП КМР «КМБТІ» за даними бюро запит від 17 лютого 2016 року від приватного нотаріуса Аніскової Н. А. до бюро не надходив, а інформаційну довідку на об`єкт нерухомого майна Бюро не виготовляло.

За повідомленням заступника директора Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві від 25 листопада 2016 року «Будівництво житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_4 (І черга, будинок № 5 , секції 1, 2 - вбудовані приміщення офіси), (ІІ черга, будинок АДРЕСА_5 , секції 3, АДРЕСА_6 , АДРЕСА_5 - вбудовані приміщення офіси салон краси) поштова адреса: АДРЕСА_3 був введений в експлуатацію 27 травня 2009 року та видані свідоцтва № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 .

Таким чином, встановивши, що квартира

АДРЕСА_1 вибула з власності ОСОБА_1 на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Луганська від 13 жовтня 2008 року, яка датована датою за сім місяців до здачі будинку в експлуатацію та за майже два роки до набуття права власності ОСОБА_1 на вказану квартиру, а при державній реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_3 зазначено посилання на свідоцтво про право власності на житло від 22 лютого 2008 року, яке ОСОБА_1 не видавалось, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що спірна квартира вибула з володіння позивача поза його волею, а тому підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння відповідача.

В контексті оцінки добросовісності набувача спірного майна ОСОБА_6 , колегія суддів враховує наступне.

Правовий аналіз положень статей 387, 388 ЦК України свідчить про те, що право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягарю, покладеному на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Саме при вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна, у тому числі з`ясуванню підлягає й те, чи знав або чи міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, пункт 52).

У постанові від 27 листопада 2024 року в справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23), Велика Палата Верховного Суду констатувала, що 1) можливість втручання у право кінцевого набувача майна, яке вибуло з володіння власника без відповідної правової підстави, чи не з його волі прямо передбачене ЦК України (статті 387, 388); 2) закон безпосередньо врегулював, що добросовісний набувач не набуває право власності на відчужене йому майно, яке вибуло із володіння власника поза його волею; 3) майнове право добросовісного набувача захищено передбаченим статтею 661 ЦК України механізмом відшкодування завданих йому збитків у зв`язку з витребуванням у нього за рішенням суду майна (товару), тоді як законний володілець позбавлений можливості захистити своє майнове право у інший спосіб, ніж витребування належного йому майна.

Ураховуючи встановлені у справі обставини, а саме відчуження спірного майна без волевиявлення власника ОСОБА_1 (на підставі підроблених документів), витребування такого майна на користь законного власника від останнього набувача ОСОБА_6 є пропорційним втручанням у право власності останнього, яке ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.

При цьому суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що відповідач, проявивши розумну обачність, мав можливість звернути увагу, що спірна квартира 19 лютого 2016 року зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Луганська від 13 жовтня 2008 року і така справа в загальному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня, а за відповідним унікальним номером справи, яка зазначена у вищевказаній ухвалі, перебували інші провадження в іншому суді (Жовтневому районному суді м. Дніпропетровська), будинок в якому розташована спірна квартира частково зданий в експлуатацію лише в травні 2009 року, а після вищевказаної державної реєстрації, спірна квартира двічі відчужувалась протягом

10 календарних днів - 19 лютого 2016 року від ОСОБА_3 до ОСОБА_4 і 29 лютого 2016 року від ОСОБА_4 до ОСОБА_5 . При цьому

ОСОБА_5 через вісім місяців здійснив відчуження квартири

ОСОБА_6 .

Крім того, суд апеляційної інстанції правильно врахував, що ОСОБА_6 набув квартиру за договором від 27 жовтня 2016 року, 23 листопада 2016 року представник ОСОБА_1 звернулась до правоохоронних органів із заявою про кримінальне правопорушення щодо незаконного заволодіння вказаною квартирою, а вже 05 грудня 2016 року із зазначеною позовною заявою до суду про витребування від ОСОБА_6 спірної квартири. Тобто відразу вчинив дії щодо поновлення своїх порушених прав на нерухоме майно.

Також суд правильно зазначив, що відповідач до суду не надав об`єктивних доказів відсутності у нього у власності (користуванні) іншої нерухомого майна (житла), а тому на нього не буде покладено індивідуальний та надмірний тягар з огляду на набуття ним права власності на спірну квартиру, яка вибула з власності титульного володільця - позивача ОСОБА_1 у незаконний спосіб.

Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 16 серпня 2023 року у справі № 201/1669/21, від 23 лютого 2022 року у справі № 710/2222/15-ц, відповідач наполягає на тому, що в суду не було підстав для витребування в нього квартири як у добросовісної набувача спірного майна, який покладався на офіційну інформацію щодо права власності продавця, відображену в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Водночас відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу, зокрема відмовити у захисті права, яким особа зловживала.

Набуваючи у власність майно законним шляхом за відплатним правочином, покладаючись на відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідачка набула статус добросовісного набувача, тому втручання у її право може бути здійснено лише на підставі регламентованих норм законодавства (статті 388 ЦК України), які і є запобіжником для зловживання первинним власником своїми правами.

Тобто виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За обставинами цієї справи не встановлено факту чи наміру зловживання позивачкою своїми правами щодо спірного нерухомого майна, яке вибуло з її володіння поза її волею (за відсутності будь-якої зовнішньої об`єктивної форми вираження її волевиявлення), тому немає підстав для відмови у захисті її права власності.

Недоторканність набутого добросовісним набувачем права власності за рахунок позбавлення законного власника, який не допускав недобросовісного користування своїми правами та не виражав волевиявлення на передачу майна, можливості поновити своє порушене, внаслідок вибуття належного йому майна за неукладеним правочином, майнове право суперечить завданню цивільного судочинства.

Принцип мирного володіння майном, закріплений у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, стосується не лише кінцевого добросовісного набувача майна, а й первинного законного володільця, який маючи у власності певне майно, розраховує, що його право на мирне володіння майном буде захищене належним правовим регулюванням.

У разі коли нерухоме майно вибуває з володіння особи, якій воно належить, на підставі неукладеного правочину, така особа залишається дійсним власником цього майна, оскільки вона не бажала втрачати правовий зв`язок з належним їй майном. Позбавлення особи в такому випадку права повернути своє майно, яке вибуло з її володіння без наявних на те правових підстав (неукладений правочин не створює жодних правових наслідків), безумовно призводить до втручання у право такої особи на мирне володіння своїм майном і є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Водночас ОСОБА_6 як добросовісний набувач не звільняється від негативних наслідків, які можуть виникнути при виборі недобросовісного контрагента. Окрім інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, добросовісний набувач оцінює й інші обставини, які можуть свідчити про сумнівний характер вчинюваного правочину, такі як занижена ціна договору (про що зазначала позивачка), факт неодноразового протягом короткого проміжку часу перепродажу майна, поведінка продавця тощо.

Тому за обставин вибуття майна із власності законного володільця поза його волею, зокрема за неукладеним правочином за відсутності його волевиявлення, витребування цього майна у добросовісного набувача на користь законного володільця є належним і виправданим способом захисту права останнього.

При цьому суд апеляційної інстанції в цій справі правильно виходив із законності втручання у право власності кінцевого набувача спірного майна і дотримання справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. У випадку, якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння (постанова Верховного Суду від 21 квітня

2021 року у справі № 760/10998/18).

Отже, висновки судів попередніх інстанцій за встановлених у цій справі обставин не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах, на які посилається відповідач, про те, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім цього, витребування від ОСОБА_6 майна, яке належить

ОСОБА_1 та вибуло з його володіння поза його волею, не свідчить про порушення справедливої рівноваги (балансу) між інтересами позивача та інтересами відповідача, який не позбавлений права на відшкодування завданих йому збитків, зокрема, в порядку, передбаченому статтею 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до незаконного набувача, в якого придбав нерухоме майно.

У разі понесення відповідних витрат на підставі приписів частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України відповідач має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених нею із часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Як добросовісний набувач (володілець) ОСОБА_6 має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди, а якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, він має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Тому повернення власнику протиправно відчуженого нерухомого майна переслідує легітимну мету. З огляду на характер спірних правовідносин Верховний Суд не встановив невідповідності заходу втручання в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. Перешкод для застосування механізму статті 388 ЦК України не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не свідчать про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у наведених заявником постановах Верховного Суду.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду