ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7
(у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_8 на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 квітня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 29 серпня 2024 року в кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Дідове Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187 і ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК), та
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Санкт-Петербург Російської Федерації, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
За вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2024 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187 та ч. 2 ст. 121 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі:
- за ч. 4 ст. 187 КК - на строк 9 роківз конфіскацією всього належного йому на праві власності майна;
- за ч. 2 ст. 121 КК -на строк 8 років.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання ОСОБА_8 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.
ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років, з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.
Строк покарання ОСОБА_9 та ОСОБА_8 ухвалено рахувати з 04 березня 2021 року.
Вирішено питання щодо цивільного позову, процесуальних витрат, запобіжного заходу та речових доказів у кримінальному провадженні.
За обставин, детально викладених у вироку суду, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , у час і місці, невстановлених досудовим розслідуванням, вступили між собою у попередню змову щодо вчинення розбійного нападу з метою заволодіння майном ОСОБА_10 . Реалізуючи свій злочинний намір, діючи з прямим умислом і корисливим мотивом, передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді спричинення потерпілому матеріальних збитків та бажаючи настання таких наслідків, ОСОБА_8 разом з ОСОБА_9 , а також зі своєю знайомою ОСОБА_11 , яка не була обізнана про їх попередню змову, 03 березня 2021 року близько 12 години прийшли до їх знайомого ОСОБА_10 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_9 та ОСОБА_8 у приміщенні кухні квартири ОСОБА_10 напали на нього, при цьому ОСОБА_9 став вимагати у потерпілого грошові кошти та вироби з металу, а ОСОБА_8 завдав ОСОБА_10 близько 20 ударів обома руками, стиснутими в кулаки, в ділянку голови та по тулубу. У цей час ОСОБА_9 , усвідомлюючи, що дії ОСОБА_8 загрожують життю та здоров`ю ОСОБА_10 , також завдав останньому близько 2 - 3 ударів долонею по обличчю. Далі, скориставшись тим, що ОСОБА_10 почав утрачати свідомість, тобто перебував у безпорадному стані, ОСОБА_9 дістав з кишені штанів останнього банківську картку АТ КБ «Приват Банк» та, дізнавшись від потерпілого персональний ідентифікаційний код до неї, передав картку ОСОБА_11 , яка в цей час перебувала у кімнаті зазначеної квартири й не була обізнана про злочинні наміри ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , тим самим розпорядився викраденим майном на власний розсуд.
Потім ОСОБА_8 , продовжуючи вчиняти злочин, за попередньою змовою з ОСОБА_9 почав завдавати потерпілому удари обома руками, стиснутими в кулаки, в ділянку голови та по тулубу, а коли ОСОБА_10 втратив рівновагу та впав на підлогу, завдав йому ще близько 10 ударів обома ногами (почергово) в ділянку голови та по тулубу, заподіявши ОСОБА_10 численні тілесні ушкодження.
У цей час ОСОБА_9 , скориставшись тим, що ОСОБА_10 внаслідок отриманих тілесних ушкоджень не міг чинити опір, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_8 , пішов до приміщення ванної кімнати, де демонтував металевий змішувач, гусак та металевий шланг з душовою лійкою. Потім повернувся до приміщення кухні, де перебував ОСОБА_8 , та, діючи узгоджено з останнім зібрали кухонне приладдя, яке належить потерпілому й не має майнової оцінки, після чого з місця скоєння кримінального правопорушення зникли, завдавши потерпілому ОСОБА_10 шляхом розбійного нападу, поєднаного із заподіянням йому тяжких тілесних ушкоджень, майнову шкоду на загальну суму 1025,60 грн.
Від отриманих в результаті заподіяних ОСОБА_8 тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_10 помер.
Місцевий суд кваліфікував дії засуджених таким чином:
- ОСОБА_8 - за ч. 4 ст. 187 КК як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, та за ч. 2 ст. 121 КК як заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого;
- ОСОБА_9 - за ч. 4 ст. 187 КК, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 29 серпня 2024 року апеляційні скарги засудженого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 залишив без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2024 рокустосовно ОСОБА_9 та ОСОБА_8 - без зміни.
Вимоги й узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_8 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, ставить питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій стосовно нього і призначення нового розгляду.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду кримінального провадження було порушено його право на захист через отримання показань свідка ОСОБА_12 в порядку ст. 225 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) без його участі у зв`язку з цим він був позбавлений можливості брати участь у перехресному допиті цього свідка, водночас захисник не поставив тих запитань, які мали істотне значення та могли вплинути на прийняте судове рішення.
Стверджує, що цей свідок давала показання, які були заздалегідь написані стороною обвинувачення, про що суддя зробив зауваження, після чого свідок сховала аркуш паперу в сумку і повідомила суду, що нічого не знає і не пам`ятає, а отже, показання цього свідка викликають сумніви у їх достовірності.
Наполягає, що суди обох інстанцій не надали належної оцінки й тому, що ОСОБА_12 давала різні показання, які в свою чергу не збігаються із показаннями інших свідків та не підтверджуються судово - медичною експертизою.
Крім того, місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про допит цього свідка за його участю в судовому засіданні.
Уважає, що показання свідка ОСОБА_12 лише підтверджують показання свідка ОСОБА_13 , що того дня він приносив продукти потерпілому.
Свідок ОСОБА_13 підтвердила лише те, що у той день дійсно чула сварку ОСОБА_12 з ОСОБА_11 , бачила ОСОБА_8 у адекватному стані з продуктами, а після того як зайшла додому, ніяких підозрілих звуків чи криків не чула.
Стверджує, що суд апеляційної інстанції безпідставно дійшов висновку про законність допиту ОСОБА_12 в порядку ст. 225 КПК без його участі.
Крім того, на думку касатора, було порушено його право на захист і у зв`язку з відсутністю можливості поставити запитання свідку ОСОБА_11 та почути її відповіді через поганий зв`язок під час її допиту в судовому засіданні.
Зауважує, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про повторний допит свідка ОСОБА_11 .
Уважає, що не відповідають фактичним даним висновки суду апеляційної інстанції, що під час допиту ОСОБА_11 він не скаржився на відсутність можливості чути її, оскільки із технічного запису судового засідання суду першої інстанції видно його зауваження та заперечення з цього приводу.
Акцентує, що коли заходив у квартиру потерпілого, спіткнувся об поріг і впав, отримавши травму обличчя та голови, після чого перебував у несвідомому стані. Його піднімали ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та потерпілий, якому у цей час він міг завдати декілька ударів відкритою долонею. У зв`язку із отриманими травмами подальші події пам`ятає погано, самостійно піднятися не міг. ОСОБА_11 та ОСОБА_9 відвели його додому останнього, де від поганого самопочуття відразу заснув.
Зазначає, що суди не зважили на його версію подій, яку могла підтвердити свідок ОСОБА_11 , котра дала частково неправдиві показання, оскільки на неї здійснювався тиск правоохоронними органами в його присутності та застосовувалися незаконні методи розслідування.
Звертає увагу, що без належної оцінки судів залишилися його повідомлення про застосування до нього та ОСОБА_11 незаконних методів розслідування, тож, зважаючи на це й ураховуючи, що остання була його співмешканкою, для припинення тиску він був вимушений дати показання, які викривали його у вчиненні кримінальних правопорушень.
На думку автора скарги, суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки й тому, що його непричетність до злочину підтверджується висновками експерта, де зазначено, що на його руках відсутні садна, під нігтями та на взутті відсутня кров потерпілого. Крім того, через численні сліди крові у квартирі загиблого, кількість і локалізацію ушкоджень у потерпілого, на одязі засудженого мали б бути краплі крові, а не змазані сліди, у яких згідно з висновком експерта наявні домішки іншої крові, із чого можна зробити висновок, що кров не належить потерпілому, тож є імовірність, що хтось інший вимазав його нею чи він сам вимазався.
Крім того, повідомляє, що висновки суду апеляційної інстанції не відповідають доводам його апеляційної скарги, оскільки він не зазначав про одну краплю крові на його речах, а мова йшла про змазані сліди, з яких експертиза не може дати точної відповіді, що вони є лише кров`ю потерпілого.
Позиції учасників судового провадження
Захисники засуджених та засуджений ОСОБА_8 підтримали подану касаційну скаргу.
Прокурор заперечувала щодо задоволення касаційної скарги засудженого.
Іншим учасникам судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, проте в судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про відкладення судового розгляду не надходило.
Межі розгляду кримінального провадження в касаційному суді
Згідно із ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).
Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.
Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить із установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.
З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, в частині установлених судом фактичних обставин кримінального провадження, у тому числі отримувати нові докази та досліджувати їх, вирішувати питання щодо неповноти відображених фактичних обставин.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого, позиції захисників, прокурора, перевіривши касаційну скаргу, матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як визначено у ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З огляду на завдання та загальні засади кримінального провадження, визначені в статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 цього Кодексу.
Апеляційне провадження є важливою гарантією досягнення мети і виконання завдань кримінального провадження. Підтверджуючи законність судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, вносячи в них зміни, а також скасовуючи незаконні судові рішення, суд апеляційної інстанції тим самим забезпечує охорону прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За приписами статей 370, 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Тобто закон вимагає від суду проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, і дати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке веде до скасування судового рішення.
Зокрема, враховуючи наведені вище норми законодавства, апеляційний суд зобов`язаний дати вичерпну відповідь на доводи осіб, які подали касаційні скарги.
Суд апеляційної інстанції під час перегляду кримінального провадження щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 цих вимог кримінального процесуального закону не дотримався та належним чином не перевірив доводів сторони захисту, викладених у поданих апеляційних скаргах.
Використання апеляційним судом загальних формулювань суду першої інстанції не свідчить про ретельність та ґрунтовність оскаржуваної ухвали.
Так, апеляційний суд дав відповідь на доводи апеляційної скарги засудженого ОСОБА_8 та його захисника, які перекликаються із доводами касаційної скарги, щодо відсутності порушення вимог ст. 225 КПК під час допиту свідка ОСОБА_12 та, перевіривши технічну фіксацію судового засідання під час допиту свідка ОСОБА_11 , установив відсутність порушень під час її допиту.
Однак, у супереч вимогам ст. 419 КПК, без належної відповіді та обґрунтування залишились доводи ОСОБА_8 про застосування до нього та ОСОБА_11 незаконних методів розслідування.
Згадане має значення у цьому кримінальному провадженні у зв`язку з тим, що серед доказів, які покладено в обґрунтування винуватості ОСОБА_8 , покладені фактичні дані слідчих експериментів.
Засуджений ОСОБА_8 вказував у апеляційній скарзі на отримання доказів унаслідок його та ОСОБА_11 побиття та катування працівниками правоохоронного органу.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційними скаргами в межах, установлених ст. 404 КПК, та в порядку, визначеному ст. 405 КПК, визнав безпідставними доводи, наведені в них, та дійшов висновку про законність вироку суду першої інстанції.
Разом з тим, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального права, Верховний Суд не може погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції.
Апеляційний суд, вказуючи про те, що не знайшли свого підтвердження доводи ОСОБА_8 про застосування до нього заборонених методів ведення досудового розслідування з метою схилення до визнання вини, обмежився тим, що зазначив про те, що такі доводи перевірені та спростовані судом першої інстанції під час судового розгляду, про що свідчить постанова старшого слідчого третього слідчого відділу ТУ ДБР від 16 травня 2023 року про закриття кримінального провадження.
Поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось те, що перевірка доводів щодо незаконних методів ведення слідства має суттєве значення для вирішення питання доведеності вини засуджених і формальний підхід до перевірки таких тверджень є неприпустимим.
Із судових рішень видно, що як суд першої, так і другої інстанції, спростовуючи доводи засудженого, послались лише на постанову ДБР, будь-якого іншого аналізу не проводили, оцінку доводам та свого висновку щодо цих доводів не зробили, хоча згідно зі змістом постанови ДБР в основу її покладено лише показання слідчої ОСОБА_15 , будь-яких посилань на допит заявника, допит в якості свідка особи, на яку посилається ОСОБА_8 - ОСОБА_11 , не зроблено.
У зв`язку із цим апеляційному суду, даючи відповідь на вказаний довід, необхідно було проаналізувати та дати оцінку всім фактичним даним які стосуються тверджень засудженого про незаконні методи досудового розслідування, встановити чи мали місце такі порушення, чи вплинули порушення прав особи на загальну справедливість судового розгляду, чи мали своїм наслідком обмеження її прав, пов`язаних із процесом доказування (представленням та доведенням своєї правової позиції перед судом).
Тобто у цьому випадку Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги засудженого ОСОБА_8 , не навів на їх спростування обґрунтованих мотивів.
У цій справі обвинувачення ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 187 КК тісно пов`язане між собою з обвинуваченням ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 187 КК, а дії засуджених пов`язані спільним умислом на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК, кримінальне правопорушення вчинено щодо одного й того ж потерпілого в один і той же часв одному місці, отже, ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підлягає скасуванню в повному обсязі.
За таких обставин висновки апеляційного суду щодо законності вироку суду першої інстанції та доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень є передчасними, ухвала апеляційного суду постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і не відповідає положенням ст. 419 КПК.
З огляду на наведене Верховний Суд вважає, що касаційна скарга засудженого в частині, що стосується допущених судом апеляційної інстанції істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Крім того, згідно з положеннями ч. 3 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.
Як видно з вироку Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2024 року, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.
Зважаючи на те, що скасовується судове рішення і призначається новий розгляд у суді апеляційної інстанції, зважаючи на вимоги ч. 3 ст. 433 КПК та беручи до уваги неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення, не вирішуючи наперед питання про правильність / неправильність призначеного ОСОБА_8 чи ОСОБА_9 покарання, про їх винуватість, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення та покарання, що їм загрожує, даних про особи засуджених, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, зокрема можливого переховування від суду, та з метою забезпечення виконання процесуальних рішень у справі Верховний Суд вважає за необхідне обрати ОСОБА_8 та ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд