ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 911/842/24

У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» (далі - ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС») звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «ЦЕНТРЕНЕРГО» (далі - ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО») (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення 7 875 719,62 грн, з яких: 6 663 912,00 грн основний борг, 883 152,63 грн інфляційні втрати та 328 654,99 грн 3% річних.

Також, ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» просило стягнути з ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 80 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу електричної енергії від 13.12.2021 № 20/21-362-РДД в частині своєчасного та повного повернення грошових коштів, сплачених позивачем, за невідпущену електричну енергію.

Заперечуючи проти позову, ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» заявило клопотання про зменшення 3% річних та інфляційних втрат до 99%.

ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» звернулось до Господарського суду Київської області із зустрічним позовом до ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» про стягнення 13 151,12 грн, з яких: 11 272,39 грн пеня та 1 878,73 грн 3 % річних.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» зобов`язань за договором купівлі-продажу електричної енергії від 13.12.2021 № 20/21-362-РДД в частині своєчасної оплати електричної енергії.

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.05.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2024, первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» на користь ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» 6 663 912,00 грн - основного боргу, 209 081,27 грн -інфляційних втрат, 122 239,47 грн - 3 % річних, 35 528,10 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» на користь ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» 1 878,73 грн - 3% річних, 11 272,39 грн - пені.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, у листопаді 2024 року ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2024 та рішення Господарського суду Київської області від 28.05.2024 скасувати в частині задоволення первісних позовних вимог про стягнення 209 081,27 грн інфляційних втрат та 122 239,47 грн 3% річних, прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог; зменшити розмір судових витрат, стягнутих відповідно до рішення суду першої інстанції до 1 000,00 грн.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.01.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 911/842/24 за касаційною скаргою ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2024 та рішення Господарського суду Київської області від 28.05.2024 (в частині) з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 26.02.2025.

Сторони у судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, а також те, що учасники справи не звертались до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 13.12.2021 між ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» (продавець) та ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» (покупець) укладено договір купівлі-продажу електричної енергії № 20/21-362-РДД, відповідно до умов якого предметом договору є електрична енергія в обсягах та за ціною, що визначаються за результатами аукціону з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами на підставі відповідного аукціонного свідоцтва та на умовах, що визначені у цьому договорі (пункт 1.1).

Відповідно до пункту 2.1 договору продавець зобов`язується відпустити електричну енергію в об`єднану енергосистему України, а покупець зобов`язується відібрати електричну енергію з об`єднаної енергосистеми України згідно графіку відпуску/відбору електричної енергії, визначеного у додатку № 1 згідно з підпункту 23 пункту 3 Порядку проведення електронних аукціонів з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 499.

Продавець має право в односторонньому порядку на зменшення обсягу відпуску/відбору електричної енергії покупцю у разі, якщо собівартість виробництва електричної енергії у продавця є більшою, ніж ціна (вартість) електричної енергії, визначеної в цьому договорі, з технічних причин, з інших причин чи обставин. За таких обставин обсяг(и) електричної енергії, який підлягає зменшенню та період(и) зменшення відпуску/відбору, визначається(ються) продавцем. Про зменшення відпуску/відбору електричної енергії в певних обсягах та за певний період(и) продавець має право повідомити покупця не пізніше ніж за тридцять днів до дати такого зменшення відпуску/відбору електричної енергії.

У разі прийняття регулятором змін (доповнень) в Правила ринку в частині змін, які стосуються чи впливають на діяльність продавця на ринках електричної енергії, продавець має право в односторонньому порядку, письмово попередивши покупця не менше ніж за 3 доби до дати початку відпуску/відбору електричної енергії, зменшити обсяг відпуску/відбору електричної енергії до обсягів, визначених продавцем, від загального обсягу відпуску/відбору електроенергії, визначеного у додатку 1.

У разі отримання продавцем коштів за електричну енергію, відпуск/відбір якої зменшив продавець, останній зобов`язується повернути кошти в межах вартості зменшеного обсягу відпуску/відбору електричної енергії протягом п`ятнадцяти банківських днів з дати отримання від покупця вимоги в письмовій формі про повернення коштів у сумі вартості електричної енергії, зменшеної для відпуску/відбору.

У пунктах 3.1 - 3.4 договору передбачено, що ціна на електричну енергію, яка підлягає продажу, та загальна вартість договору визначаються у додатку № 1 за результатами аукціону з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами на підставі відповідного аукціонного свідоцтва. Ціна на електричну енергію, яка підлягає продажу, згідно з пунктом 14.14 статті 14, пунктом 213.1.1 статті 23 та пунктом 215.1 статті 215 Податкового кодексу України включає в себе акцизний податок у розмірі, що визначений пунктом 215.3.9 статті 215 Податкового кодексу України.

Оплата за електричну енергію проводиться покупцем грошовими коштами в національній валюті України на розрахунковий рахунок продавця, зазначений у розділі 10 цього договору шляхом перерахування грошових коштів в розмірі вартості 100% всього обсягу електричної енергії, передбаченої цим договором, (за вирахуванням суми гарантійного внеску) протягом 2-х (двох) банківських днів з дати укладення цього договору. Відпуск електричної енергії здійснюється продавцем покупцю, а покупець має право відбору електричної енергії за умови оплати її протягом двох робочих днів з дати укладення цього договору.

Період відпуску/відбору електричної енергії становить: з 01.03.2022 до 30.04.2022 включно.

У разі надходження від організатора аукціону - Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська енергетична біржа» на розрахунковий рахунок продавця суми гарантійного внеску, внесеної покупцем для участі в аукціоні, вказана сума гарантійного внеску після його фактичного надходження на розрахунковий рахунок продавця зараховується продавцем як оплата (часткова оплата) електричної енергії за останній місяць (період) відпуску/відбору згідно цього договору. Покупець не пізніше 1 (одного) банківського дня після надходження на розрахунковий рахунок продавця суми гарантійного внеску, додатково перераховує продавцю суму у розмірі 20% від сплаченого гарантійного внеску.

Сторона, яка порушила строк (термін) виконання грошового зобов`язання, передбаченого цим договором, зобов`язується сплатити на користь іншої сторони пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на час прострочки, від суми заборгованості за кожен день прострочки (пункт 4.2 договору).

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представника сторін та скріплення відбитками печаток сторін (за наявності) і діє до моменту повного, та належного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором або укладення сторонами додаткової угоди про припинення (розірвання) цього договору (пункт 8.1 договору).

У додатку № 1 до договору сторони погодили графік відпуску/відбору електричної енергії на період з 01.03.2022 по 30.04.2022, відповідно до якого обсяг відпуску/відбору електричної енергії становить 14 630 МВт. год, вартістю 36 902 712,00 грн.

13.12.2021 ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» сплачено гарантійний внесок у розмірі 11 704 000,00 грн, який був отриманий ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО», що підтверджується листом останнього від 14.12.2021 № 4231.

У подальшому, ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» сплатило ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» за відпуск/відбір електричної енергії 30 223 130, 34 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: від 15.12.2021 № 6646, № 6647, № 6648, № 6649, № 6650 на загальну суму 2 340 800,00 грн, від 16.12.2021 № 127 на суму 22 857 912,00 грн, від 05.01.2022 № 6975 на суму 5 024 418,34 грн.

Загалом ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» сплачено «ЦЕНТРЕНЕРГО» за відпуск/відбір електричної енергії 41 927 130,34 грн.

Листом від 25.01.2022 № 24/239 ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» повідомило ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» про зменшення відпуску/відбору електричної енергії в обсязі 2 400 МВт. год за період з 01.03.2022 по 10.03.2022.

Надалі листом від 07.02.2022 № 24/408 ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» повідомило ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» про зменшення відпуску/відбору електричної енергії в обсязі 2 400 МВт. год за період з 11.03.2022. по 20.03.2022, а листом від 17.02.2022 № 24/597 про зменшення відпуску/відбору електричної енергії в обсязі 2 630 МВт. год за період з 21.03.2022 по 31.03.2022.

27.06.2023 між ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» (кредитор) та ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» (боржник) укладено договір про реструктуризацію заборгованості № 19/10 (далі - договір про реструктуризацію), відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор та боржник домовились про реструктуризацію заборгованості, що виникла у боржника перед кредитором станом на 15.06.2023 за двосторонніми договорами купівлі-продажу електричної енергії від 31.08.2021 № 20/21-215-РДД, від 27.10.2021 № 20/21-315-РДД, від 13.12.2021 № 20/21-362-РДД (пункт 1.1).

Відповідно до пунктів 2.1 - 2.4 договору про реструктуризацію загальна сума основного боргу, що підлягає реструктуризації відповідно до пункту 1.1 цього договору, станом на 15.06.2023 складає 11 559 567,07 грн, у тому числі за договором від 31.08.2021 № 20/21-215-РДД - 3 603 600,00 грн, за договором від 27.10.2021 № 20/21-315-РДД - 1 322 055,07 грн, за договором від 13.12.2021 № 20/21- 362-РДД - 6 633 912,00 грн.

Боржник зобов`язується сплатити в повному обсязі суму основного боргу, вказану у пункті 2.1 цього договору, шляхом щомісячного перерахування кредитору грошових коштів рівними частинами згідно з додатком № 1 до даного договору - графіком погашення заборгованості (далі - графік), який є невід`ємною частиною цього договору. Оплата за відповідний місяць згідно з графіком повинна надходити від боржника на рахунок кредитора в сумі, визначеній цим графіком, не пізніше останнього числа місяця, в якому повинна бути здійснена оплата.

Зобов`язання боржника зі сплати чергового платежу вважаються виконаними за умови надходження на рахунок кредитора грошових коштів у термін та сумі, що встановлені графіком.

За відсутності заборгованості (прострочення оплати) з платежів поточного місяця та попередніх місяців згідно з графіком, боржник має право дострокового погашення заборгованості, строк погашення якої не настав.

У пункті 2.6 договору про реструктуризацію сторони погодили, що кредитор відмовляється від нарахування та стягнення з боржника будь-яких штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків за користування чужими грошовими коштами на суму заборгованості та за договорами, вказаними в пункті 2.1 договору, за умови належного виконання боржником умов цього договору.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (в разі наявності) і діє протягом 4 місяців (пункт 9.1 договору про реструктуризацію).

У додатку № 1 до договору про реструктуризацію сторони погодили графік погашення заборгованості, у якому визначили суми та терміни погашення заборгованості у наступному порядку:

1. 3 900 000,00 грн термін погашення червень 2023 року;

2. 3 900 000,00 грн термін погашення липень 2023 року;

3. 3 759 567,07 грн термін погашення серпень 2023 року.

ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» сплатило ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» 3 900 000,00 грн, що підтверджується платіжним доручення від 29.06.2023 № 1815, у призначені платежу якого зазначено «погашення боргу за договором від 27.06.2023 № 19/10, заборгованість за договором № 20/21-215-РДД та за договором № 20/21-315-РДД».

Як встановлено судами попередніх інстанцій ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» до матеріалів справи долучено претензію від 13.07.2022 № 114 про сплату ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» заборгованість за договорами від 13.12.2021 № 20/21-362-РДД, від 31.08.2021 № 20/21-215-РДД та від 11.10.2021 № 20/21-266-РДД у загальному розмірі 12 382 017,60 грн, проте належних доказів на підтвердження направлення цієї претензії ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» суду не надано.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення суми основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних, ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» обґрунтувало їх неповерненням ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» грошових коштів, сплачених позивачем за первісним позовом за невідпущену електричну енергію за договором від 13.12.2021 № 20/21-362-РДД.

ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО», звертаючись до суду з зустрічними позовними вимогами до ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» про стягнення пені та 3 % річних, обґрунтувало їх неналежним виконанням ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» зобов`язань за договором від 13.12.2021 № 20/21-362-РДД в частині своєчасної оплати електричної енергії.

Суд першої інстанції, дослідивши та оцінивши наявні у матеріалах справах докази, встановив наявність у ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» заборгованості з повернення коштів за невідпущену електричну енергію за договором від 13.12.2021 № 20/21-362-РДД, тому дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу. Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції встановив його невірність через неправильне визначення періоду нарахування, та здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних. При цьому, суд першої інстанції визнав безпідставними та непоґрунтованими доводи відповідача за первісним позовом щодо наявності підстав для звільнення його від відповідальності за статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відповідно до положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки зазначенні положення до спірних правовідносин не застосовуються. Крім того, розглянувши клопотання відповідача за первісним позовом про зменшення інфляційних втрат та 3% річних на 99%, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, враховуючи обґрунтованість доводів відповідача за первісним позовом про неспівмірність заявлених до стягнення витрат, а також критерії обґрунтованості реальності таких витрат та розумності їх розміру, зменшив заявлену до стягнення суму судових витрат та стягнув їх у розмірі, пропорційному розміру задоволених позовних вимог.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із їх доведеності та обґрунтованості.

Переглянувши в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції, погодився з його висновками про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу та часткового задоволення в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних. Також, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про зменшення судових витрат та стягнення їх у визначеному судом розмірі, а також зазначив про недоведеність відповідачем за первісним позовом необхідності та правомірності зменшення таких витрат до 1000,00 грн.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, а також в частини вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

Так, у поданій касаційній скарзі ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послався на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень статті 625 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18, від 21.01.2021 у справі № 927/704/19, від 23.03.2021 у справі № 921/580/19, а також висновків щодо застосування статті 126 ГПК України, викладених у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків є договори та інші правочини (частина 2 статті 11 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до положень частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Неналежне виконання зобов`язання з оплати виконаних робіт або наданих послуг є порушенням виконання грошового зобов`язання і передбачає застосування правових наслідків порушення зобов`язання та настання відповідальності, зокрема, за приписами статті 625 ЦК України.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (частина 1). За прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2).

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили порушення відповідачем за первісним позовом зобов`язань за договором від 13.12.2021 № 20/21-362-РДД в частині своєчасного та повного повернення грошових коштів, сплачених покупцем за невідпущену електричну енергію, що є підставою для застосування наслідків, передбачених статтею 625 ЦК України.

Разом з тим, встановивши, що позивачем за первісним позовом у наданих ним розрахунках 3% річних та інфляційних втрат неправильно визначений період нарахування, оскільки укладеним між сторонами договором про реструктуризацію заборгованості змінено строки оплати заборгованості за договором від 13.12.2021 №20/21- 362-РДД від 13.12.2021, суди попередніх інстанцій здійснили власний розрахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних та дійшли висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині.

При цьому, суди попередніх інстанцій правомірно зазначили про необґрунтованість та безпідставність доводів ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» щодо наявності підстав для звільнення його від відповідальності за статтею 625 ЦК України відповідно до положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки зазначенні положення регулюють інші правовідносини і до спірних правовідносин у справі, що розглядається, не застосовуються.

Розглянувши клопотання про зменшення інфляційних втрат та 3% річних на 99%, заявлене ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО», суди попередніх інстанцій, дослідивши та оцінивши наведені у ньому доводи, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для його задоволення.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з наведеними вище висновками судів попередніх інстанцій.

Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, Верховний Суд зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 1 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У частині 2 статті 126 ГПК України установлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 ГПК України).

Відповідно до частини 5 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як установлено судами попередніх інстанцій, звертаючись до суду з відповідними позовними вимогами ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» також просило стягнути з ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» судові витрати на професійну правничу допомогу, на підтвердження яких ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» було надано докази.

ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» заперечуючи щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, послалось на їх співмірність із складністю справи та наданими адвокатом послугами, та недоведеність факту виконання адвокатом робіт, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги саме у заявленому до стягнення розмірі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, врахувавши доводи ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» про неспівмірність таких витрат, складність справи, а також критерії обґрунтованості, реальності цих витрат та розумності їх розміру, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленої ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» до стягнення суми витрат на правничу допомогу та відповідно до положень статті 129 ГПК України стягнув їх у розмірі, пропорційному розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, суд апеляційної інстанції у оскаржуваному судовому рішенні щодо доводів ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» про зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу до 1 000,00 грн, зазначив про недоведеність останнім необхідності та правомірності їх зменшення.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанції та вважає розумною суму судових витрат на професійну правничу допомогу, стягнуту судом першої інстанції з урахуванням обставин, встановлених у цій справі.

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, обґрунтував тим, що судами попередніх інстанції при вирішенні питання щодо стягнення 3% річних не враховано висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо підстав зменшення, зокрема, сум, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що цей висновок Великої Палати Верховного Суду сформульований, виходячи з інших фактичних обставин справи, які є відмінними від справи, що розглядається, оскільки в спірних правовідносинах відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку, встановлена у розмірі 3% річних, як це передбачено статтею 625 ЦК України, а не залежить від процентів встановлених договором. Вирішуючи питання, зокрема, про зменшення судом розміру процентів річних у справі № 902/417/18, Велика Палата Верховного Суду врахувала конкретні обставини справи, які мають юридичне значення, компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора.

У справі № 902/417/18 встановлено обставини погодження сторонами в договорі зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України і встановлення її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Тому Велика Палата Верховного Суду, застосувавши статтю 233 ЦК України, погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення відсотків річних у розмірі, встановленому у договорі.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що сума неустойки, штрафу і відсотків річних у справі № 902/417/18 перевищують майже в два рази суму прострочення та очевидно є неспівмірними, оскільки наслідки невиконання боржником зобов`язань вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. За таких обставин, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 дійшла висновку щодо обмеження розміру санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовила у стягненні відсотків річних саме з цих підстав.

Натомість у справі № 911/842/24, що розглядається, позивач заявив до стягнення з відповідача відсотки річних у розмірі, передбаченому законом, а саме частиною 2 статті 625 ЦК України - 3%. Порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності як виняткових випадків для зменшення відсотків річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, суди не встановили. До того ж загальний розмір 3% річних та інфляційних втрат, стягнутих судом першої інстанції, не перевищує розмір основного боргу з повернення коштів за невідпущену електричну енергію.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд зазначає, що справа № 902/417/18 не є подібною зі справою, що розглядається, з огляду на конкретні обставини справ, встановлені судами попередніх інстанцій.

У справах № 921/580/19 (постанова від 23.03.2021), № 927/704/19 (постанова від 21.01.2021), на які посилається скаржник у касаційній скарзі, питання щодо зменшення за клопотанням боржника заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат не було предметом судового розгляду.

У справі № 910/14180/18 (постанова від 03.12.2021), на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, предметом розгляду були позовні вимоги про визнання недійсним пункту 8.6 договору про закупівлю великовантажних мототранспортних засобів (пожежно-рятувальні автомобілі для пожежогасіння і проведення рятувальних робіт), укладеного між товариством та Державною службою України з надзвичайних ситуацій, оскільки оспорюваний пункт договору у сукупності з пунктом 8.2 цього ж договору передбачають подвійну відповідальність постачальника за договором у вигляді пені за порушення строків поставки продукції.

Разом з тим, у справі № 911/842/24, що розглядається, предметом розгляду є позовні вимоги про стягнення основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань з повернення коштів за невідпущену електричну енергію за договором купівлі-продажу електричної енергії.

Отже, правовідносини у наведених вище справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, та у справі, що розглядається, не є подібними, враховуючи відмінні фактичні обставини, зміст та правове регулювання спірних правовідносин.

Також, посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій при вирішенні питання про розподіл судових витрат висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, відповідно до якого при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, суд касаційної інстанції не бере до уваги, оскільки у справі № 911/842/24, що розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, визначаючи суму відшкодування за професійну правничу допомогу виходив, зокрема, з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру. Отже, висновки судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, не суперечать, а відповідають висновку, наведеному у зазначеній вище постанові Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.

Ураховуючи наведене, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО», дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд