ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 363/3902/13-ц

1. Описова частина

У жовтні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, у якому просила виділити їй в натурі частку будинку в розмірі 3/10 на АДРЕСА_1 , а саме: коридор 1-1, ванна 1-2, житлова 1-4, кухня 1-5, котельня 1-6, літня кухня «С», сарай «Р», гараж «Д».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_6 посилалася на те, що вона на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 01 вересня 2009 року є власником 3/10 частин житлового будинку на АДРЕСА_1 . Співвласниками зазначеного житлового будинку є відповідачі, частки яких становлять: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 належить 3/10 частини житлового будинку в рівних частках кожному (тобто по 3/20), ОСОБА_7 належить 2/5 частини житлового будинку. Між позивачкою і ОСОБА_3 і ОСОБА_2 виникають спори щодо порядку користування і володіння належними їм частками будинку, доступу до будинку у позивачки взагалі немає. Договору про порядок користування належною часткою між сторонами не укладено.

У зв`язку з цим позивачка просила позов задовольнити.

Вишгородський районний суд Київської області рішенням від 04 листопада 2014 року в задоволенні позову відмовив.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 11 лютого 2015 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 листопада 2014 року залишив без змін.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 19 жовтня 2016 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 11 лютого 2015 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив поділити в натурі житловий будинок АДРЕСА_1 , виділивши йому у власність відокремлену частину житлового будинку, яка становить 3/20.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 посилався на те, що на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 01 вересня 2009 року він є власником 3/20 частини житлового будинку. Іншими співвласниками спірного будинку є ОСОБА_3 , якій належить 3/20 частини будинку, ОСОБА_6 , якій належить 3/10 частини будинку та ОСОБА_7 , який є власником 2/5 частини будинку.

Домовленості про порядок користування спірним будинком між співвласниками не досягнуто. Він неодноразово намагався домовитися з ОСОБА_6 про визначення порядку користування будинком і земельною ділянкою. Однак, дійти згоди щодо поділу будинку і виділу в натурі належних власникам часток в добровільному порядку не вдається, внаслідок чого в позасудовому порядку не можливо поділити спільне майно, тому він вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав. Крім того, зазначив, що конструктивні елементи житлового будинку збудовані таким чином, що кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним входом, зберігаючи при цьому розмір часток кожного у спільному майні.

Вишгородський районний суд Київської області ухвалою від 16 листопада 2017 року прийняв до спільного розгляду з позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , третя особа - Вишгородська міська рада, про виділення в натурі часток у праві власності на житловий будинок зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , про поділ в натурі майна, що є у спільній частковій власності.

Вишгородський районний суд Київської області ухвалою від 08 грудня 2021 року залучив до участі у справі правонаступника ОСОБА_6 - ОСОБА_1 та правонаступників ОСОБА_7 - ОСОБА_4 і ОСОБА_5 .

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою в новій редакції, в якій просила виділити їй в натурі її частку в розмірі 3/10 з будинку на АДРЕСА_1 , а саме: коридор 1-1, ванна 1-2, житлова 1-4, кухня 1-5, котельня 1-6, літня кухня «С», сарай «Р», гараж «Д».

Вишгородський районний суд Київської області рішенням від 09 грудня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що згідно з висновком експерта визначити можливі варіанти розподілу садибного (індивідуального) житлового будинку з подальшим виділом часток усіх співвласників, а саме: ОСОБА_3 - 3/20 частки, ОСОБА_2 - 3/20 частки, ОСОБА_6 - 3/10 частки, ОСОБА_7 - 2/5 частки, неможливо, оскільки будинок не відповідає вимогам нормативних актів в частині архітектурно-планувального рішення. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що виділення в натурі частини житлового будинку, а також його поділ в натурі технічно є неможливими, а тому в задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог слід відмовити.

Київський апеляційний суд постановою від 29 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 грудня 2022 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 грудня 2022 року в частині відмови у задоволенні її позову та постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2023 року і передати справу на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17, від 15 лютого 2022 року у справі № 495/8889/13, від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19, від 08 березня 2023 року у справі № 559/1923/17, від 24 травня 2022 року у справі № 199/4241/20;

суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставини, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що позивачка за первісним позовом обґрунтовувала свої вимоги висновком судової будівельно-технічної (оціночно-будівельної) експертизи від 26 червня 2014 року. У зазначеному висновку встановлено технічну можливість виділення позивачці за первісним позовом в натурі належної їй 3/10 частки будинку. Однак усупереч нормам процесуального закону місцевий суд не вказав мотивів відхилення цього доказу та не зазначив про цей доказ у рішенні. На зазначене не звернув уваги й апеляційний суд.

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

03 грудня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2025 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що спірним є житловий будинок з господарськими спорудами, розташований на АДРЕСА_1 .

Згідно з інвентаризаційною справою № 5200407, копію якої надало Комунальне підприємство «Вишгородське бюро технічної інвентаризації», на підставі свідоцтва про право власності, виданого згідно з рішенням виконкому Вишгородської селищної ради від 07 грудня 1964 року № 23, вказаний житловий будинок належав на праві особистої власності ОСОБА_8 .

Рішенням народного суду Києво-Святошинського району Київської області від 19 жовтня 1970 року у справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про поділ домоволодіння і стягнення аліментів за ОСОБА_9 визнано право власності на 1/2 частини будинковолодіння АДРЕСА_1 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 січня 1971 року ОСОБА_9 виділено в натурі згідно з рішенням суду від 19 жовтня 1970 року погріб і кімнату площею 24 кв. м (погріб вартістю 28,00 рублів).

Іншу частину будинку - кімнати площею 9,6 кв. м, 9,4 кв. м, кухню площею 6,9 кв. м, вітальню площею 6,6 кв. м, веранду площею 9,7 кв. м, сарай вартістю 114,00 рублів виділено ОСОБА_8 . Утримано з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 60,00 рублів як компенсацію половини вартості сараю.

Рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 17 березня 1983 року № 65 узаконено самовільно прибудовані приміщення в будинковолодінні у частині, яка належить ОСОБА_9 : кухню 2-1 площею 10,6 кв. м, веранду І площею 9,9 кв. м.

Рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 16 квітня 1983 року № 84 узаконено самовільно прибудовані приміщення в будинковолодінні у частині, яка належить ОСОБА_8 : коридор 1-1 площею 12,9 кв. м, ванну 1-2 площею 4,3 кв. м, котельню 1-6 площею 8,6 кв. м, житлову кімнату 1-4 площею 16,5 кв. м, коридор ІІ площею 5,9 кв. м, кухню площею 8 кв.м, сараї «Ж», «З», «И», «К» і гараж «Д».

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 24 листопада 1983 року змінено розмір ідеальної частки ОСОБА_9 у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_2 з 1/2 на 2/5.

11 липня 1992 року ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_7 належні їй 2/5 частки житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що підтверджується договором дарування, посвідченим 11 липня 1992 року державним нотаріусом Вишгородської районної державної нотаріальної контори.

У зв`язку з переобладнаннями та здійсненими добудовами рішенням Вишгородської міської ради від 19 квітня 2007 року № 86 задоволено заяву ОСОБА_8 та оформлено йому право приватної власності на 3/5 житлового будинку АДРЕСА_1 . Однак право власності на 3/5 частини будинку ОСОБА_8 в установленому законом порядку не зареєстрував, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 01 вересня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , Вишгородської міської ради про визнання права власності на частину житлового будинку і визнання права власності на частину житлового будинку в порядку спадкування та за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до Вишгородської міської ради про визнання права власності на спадкове майно позовні вимоги задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_6 (як за жінкою, що проживала однією сім`єю з ОСОБА_8 та брала участь у створенні спільного майна з померлим) право власності на 3/10 частини житлового будинку АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_3 , ОСОБА_2 в рівних частках право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 на 3/10 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

Право власності за сторонами було зареєстровано належним чином, що підтверджується витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 02 листопада 2009 року, від 09 серпня 2010 року та від 09 серпня 2010 року.

У вересні 2010 року ОСОБА_6 зверталась з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , третя особа - Вишгородська міська рада про виділення в натурі частини в праві власності на житловий будинок. У серпні 2011 року ОСОБА_7 звертався до суду з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про виділ 2/5 частини житлового будинку в натурі та визнання права власності на самочинно побудований гараж.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 19 грудня 2012 року позови ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задоволено, виділено в натурі та передано у власність ОСОБА_6 приміщення в спірному будинку 1-1, 1-2, 1-5, 1-3, 1-6, гараж «Т», погріб під «Т», гараж «Д», літню кухню «С», сарай «Р», ворота № 1, огорожу № 4, всього по будівлям та спорудам на 134 249,00 грн. Виділено в натурі та передано у власність ОСОБА_7 приміщення 2-1, 2-2, 2-3, 3-1*, 1-4, ганок «аг», сарай «З», сарай «Ж», сарай «И», сарай «К», погріб під «К», вбиральню «Л», огорожу № 5, вимощення «І», всього по будівлям та спорудам на суму 108 042,00 грн. Залишено у власності ОСОБА_3 і ОСОБА_2 приміщення 3-1**, 3-2, 3-3, 3-4, тамбур І, убиральню «Е», навіс «Ф», гараж «П», погріб під «Н», огорожу № 2, ворота № 6, огорожу № 7, хвіртку № 8, всього по будівлям та спорудам на суму 101 471,00 грн. Зобов`язано кожну із сторін за власний рахунок провести певні перебудови. Визнано за ОСОБА_7 право власності на самочинно збудований гараж «У» біля будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 11 червня 2013 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19 грудня 2012 року скасовано і ухвалено нове, яким у задоволенні позовів ОСОБА_6 і ОСОБА_7 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції при вирішенні спору між сторонами не врахував усіх обставин справи та залишив поза увагою, що спірний будинок вже був розділений між колишніми співвласниками ОСОБА_9 та ОСОБА_8 в натурі рішенням суду Києво-Святошинського району від 07 січня 1971 року, після поділу будинку співвласники добудували до належних їм частин будинку зазначені приміщення, а також побудували надвірні будівлі і споруди, які в передбаченому законом порядку за ними були узаконені.

Апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про можливість виділення співвласникам ОСОБА_6 і ОСОБА_7 належних їм на праві власності частин будинку на підставі висновку проведеної судової будівельно-технічної експертизи від 18 жовтня 2012 року № 3111/3112/12-43, оскільки запропоновані експертом варіанти передбачають виділення в натурі ідеальних часток співвласників без урахування тих обставин, що будинок між колишніми співвласниками був поділений і колишні співвласники, кожний окремо узаконили право власності на належні їм приміщення, будівлі та споруди.

У 2013 році ОСОБА_6 звернулася до суду з позовними вимогами, які відрізняються від попередніх обсягом приміщень, які позивачка просила їй виділити в натурі.

Відповідно до актового запису про смерть від 08 листопада 2019 року № 346 ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно зі свідоцтвом про смерть, ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

23 червня 2020 року державний нотаріус Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області Шило О. С. видав ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на майно, належне ОСОБА_6

06 та 18 серпня 2021 року державний нотаріус Шило О. С. видав ОСОБА_5 та ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, належне ОСОБА_7 .

На час розгляду справи судом першої інстанції будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 167,1 кв. м, літ «А», складається з приміщень: 1-1 коридор площею 12,9 кв. м, 1-2 ванна площею 4,3 кв. м, 1-3 житлова кімната площею 16,4 кв. м, 1-4 житлова кімната площею 16,5 кв. м, 1-5 кухня площею 14,1 кв. м, 1-6 котельня площею 8,6 кв. м, 2-1 житлова кімната площею 12,8 кв. м, 2-2 житлова кімната площею 24,0 кв. м, 2-3 веранда площею 9,4 кв. м, 3-1 житлова кімната площею 16,2 кв. м, 3-2 житлова кімната площею 14,4 кв. м, 3-3 ванна площею 3,2 кв. м, 3-4 кухня площею 11,5 кв. м, І тамбур площею 2,8 кв. м. Біля будинку є господарські споруди: гараж «Д», убиральня «Е», сарай «Ж», сарай «З», сарай «И», сарай «К», погріб «К», убиральня «Л», погріб «Н», гараж «П», сарай «Р», літня кухня «С», гараж «Т», погріб «під Т», навіс «Ф», огорожа 1-8, вимощення «І».

Земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд належить ОСОБА_7 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 26 березня 2009 року серії ЯЖ № 230929.

30 травня 2018 року за клопотанням представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 суд призначив судову будівельно-технічну експертизу.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведеної комплексної судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи від 30 вересня 2019 року № 14775/18-43/25383/25384/19-43 визначити можливі варіанти розподілу садибного (індивідуального) житлового будинку на АДРЕСА_1 з подальшим виділом часток усіх співвласників, а саме: ОСОБА_3 - 3/20 частки, ОСОБА_2 - 3/20 частки, ОСОБА_6 - 3/10 частки, ОСОБА_7 - 2/5 частки), відповідно до нормативних актів неможливо у зв`язку з тим, що житловий будинок не відповідає вимогам нормативних актів в частині архітектурно-планувального рішення, а саме: висота житлових приміщень від підлоги до стелі повинна бути не менше 2,5 м. Висота від підлоги до стелі у квартирі № 1 становить 2,14-2,15 м, у квартирі № 3 становить 2,22 м та 2,4 м, у квартирі № 2 - 2,18 та 2,47 м, що не відповідає пункту 2.9 ДБН В.2.2-15-2005 (5); у квартирах № 2 та № 1 у зовнішніх входах до житлового будинку не влаштовані тамбури, що не відповідає пункту 2.13 ДБН В.2.2-15-2005 (5); входи до санвузлів у квартирах № 1 та № 3 влаштовані з приміщень кухонь, у квартирі № 3 на веранді влаштована кухня з інженерним обладнанням, ванною та опалювальним котлом, що не відповідає пункту 8.10 ДБН В.3.2.-2-2009 (6); частки співвласників в одиницях площі становлять: ОСОБА_3 (3/20) - 24,65 кв. м; ОСОБА_2 (3/20) - 24,65 кв. м; ОСОБА_6 (3/10) - 49,3 кв. м; ОСОБА_7 - (2/5) - 65,7 кв. м, тому площі приміщень житлового будинку недостатньо для влаштування, як мінімум, чотирьох однокімнатних квартир; враховуючи місце розташування житлового будинку у межах щільної забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 та наявність добудов до основної частини житлового будинку 1959 року забудови, слід зазначити про неможливість добудови додаткових житлових та допоміжних приміщень до житлового будинку та влаштування окремого входу (за існуючих трьох) для четвертого співвласника у житловому будинку.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що судові рішення оскаржені в частині вирішення вимог первісного позову, атому переглядаються лише в цій частині.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до частин першої та другої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Частиною третьою статті 364 ЦК України визначено, що у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Результат аналізу правових норм статей 183, 358, 364 ЦК України дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 (провадження № 61-22087св19) зроблено висновок, що поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки із майна, що є у спільній частковій власності, правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце не виділ, а поділ спільного майна. Тобто поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, місцевий суд, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що визначальним для виділу в натурі частки позивачки (3/10) у праві власності на будинок, який перебуває у спільній частковій власності, є технічна можливість виділу частки будинку в натурі відповідно до часток співвласників. Проте, позивачка не надала належних та допустимих доказів технічної можливості виділу частки будинку в натурі, яка їй належить.

Встановивши, зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недоведеність вимог первісного позову.

Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги в цій частині, встановив, що висновок судової будівельно-технічної експертизи від 26 червня 2014 року про можливість виділити в натурі ОСОБА_6 частку в розмірі 3/10, а саме: коридор 1-1, ванну 1-2, житлову 1-4, кухню 1-5, котельню 1-6 літня кухня «С», сарай «Р», гараж «Д», неможливо визнати обґрунтованим, оскільки його зроблено без проведення дослідження самого будинку та він не містить відповідних висновків саме про технічну можливість виділу та спосіб переобладнання зазначених приміщень в окрему квартиру для позивача.

При цьому апеляційний суд роз`яснив позивачці право заявити клопотання про призначення повторної судової будівельно-технічної експертизи з питань технічної можливості виділу в натурі належної їй 3/10 частки в житловому будинку та з інших питань, що підлягають з`ясуванню у зв`язку з виділом (необхідності здійснення відповідних переобладнань для забезпечення виділення сторонам ізольованих приміщень; відповідності виділених приміщень ідеальній частці; у разі виділення приміщень, що за площею перевищують ідеальну частку, - розміру компенсації, що підлягає сплаті іншим співвласникам; розміру частки кожного з відповідачів, що становитиме після виділу частки позивача).

Водночас ОСОБА_1 вказала, що не бажає заявляти клопотання про призначення експертизи.

У зв`язку з цим доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права є безпідставними та зводяться до помилкового тлумачення заявником правових норм та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права та згідно з нормами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судові рішення в оскаржуваній частині відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 410, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду