ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 753/12145/22

7. Позов обґрунтований так:

- 31 травня 2012 року позивач-1 надав у борг відповідачу-1 280 000 грн строком до 31 травня 2016 року, що підтверджується розпискою;

- відповідач-1 в передбачені строки борг не повернув;

- позивач-1 у 2017 році звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, в результаті чого рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 07 вересня 2021 року стягнуто на його користь з відповідача-1 910 000 грн боргу за договором позики від 31 травня 2012 року;

- 31 травня 2012 року ОСОБА_6 , правонаступником якого є позивач-2, надав у борг відповідачу-1 30 000 дол. США строком до 31 травня 2015 року, що підтверджується розпискою.

- Відповідач-1 в передбачені строки борг не повернув;

- позивач-2 у 2017 році звернулась до суду з позовом про стягнення заборгованості, в результаті чого рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2021 року стягнуто на її користь з відповідача-1

780 000 грн боргу за договором позики від 31 травня 2012 року у сумі;

- на виконання вказаних рішень було відкрито два виконавчі провадження, які не виконані;

- на час отримання коштів у позику відповідач-1 мав у власності квартиру АДРЕСА_1 , яку зобов`язувався передати у власність позивачів у разі неможливості повернути борг;

- 28 липня 2014 року на час повернення боргу відповідач-1 подарував вказану квартиру своєму синові - відповідачу-2;

- Відповідач-2, укладаючи договір дарування квартири діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами, оскільки вчинив оспорюваний договір, який порушує майнові інтереси позивачів як кредиторів, і направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника.

8. Враховуючи викладене, позивачі просили визнати недійсним оспорюваний договір дарування.

9. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 03 жовтня

2023 року у позові відмовлено.

10. Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11 січня 2024 року стягнуто солідарно з позивачів на користь відповідача-2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000 грн.

11. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не надано доказів того, що:

- відповідач-1 на час укладення оспорюваного правочину вже мав умисел не повертати борг, строк повернення якого повинен був настати через два роки;

- відповідач-1 не мав можливості на час укладення оспорюваного правочину, і в подальшому, повернути борг, через скрутне матеріальне становище, або за рахунок іншого майна, зокрема заощаджень тощо;

- між позивачем-1 та відповідачем-1 існувала домовленість про забезпечення боргу спірною квартирою;

- законний представник відповідача-2 ОСОБА_2 була обізнана про боргові зобов`язання останнього та виступила стороною правочину з метою уникнення ОСОБА_3 від обов`язку повернення грошових коштів за рахунок майна.

12. Ухвалюючи додаткове рішення щодо розподілу судових витрат та стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з доведеності вказаних витрат.

13. Постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року апеляційну скаргу представника позивача задоволено. Рішення районного суду та додаткове рішення цього ж суду скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним спірний договір дарування. Вирішено питання розподілу судових витрат.

14. Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з таких підстав:

- оспорюваний договір дарування нерухомого майна укладений близькими родичами - батьком та малолітнім сином;

- оспорюваний договір не направлений на реальне настання правових наслідків, а спрямований на приховування нерухомого майна, з метою уникнення звернення стягнення на це майно;

- дії відповідачів свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивачів в майбутньому законних прав на виконання рішення суду про стягнення заборгованості за рахунок належного позичальнику нерухомого майна;

- сам по собі факт того, що на момент укладення договору дарування строк повернення коштів за розписками не настав, не спростовують того, що оспорюваний правочини не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

15. У касаційній скарзі відповідач-1 просить оскаржуване судове рішення скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

16. Касаційна скарга відповідача-1 мотивована такими обставинами:

- суд апеляційної інстанції не надав правову кваліфікацію відносинам сторін;

- апеляційним судом не встановлено обмежень у розпорядженні відповідачем-1 своїм правом власності на квартиру шляхом укладення договору дарування квартири;

- суд апеляційної інстанції своїм рішенням фактично позбавив малолітню дитину єдиного житла;

- суд апеляційної уваги не з`ясував чи порушено права та інтереси малолітньої дитини, чи є спірне приміщення єдиним її місцем постійного проживання, чи наявне інше приміщення в дитини чи її батьків, яке може використовуватись як постійне місце проживання, які відносини між батьком та дитиною, батьками дитини;

- апеляційний суд не проаналізував поведінку сторін оспорюваного договору, пояснення сторін, докази та обставини укладення договору дарування, а цікавився виключно виконанням судових рішень про стягнення боргу, прийнятих через 7 років після укладення договору;

- суд апеляційної інстанції не застосував статтю З Конвенції про права дитини та статтю 3 Сімейного кодексу України (далі - СК);

- апеляційний суд обґрунтував свої висновки лише усними поясненнями позивача-1 про відсутність у відповідача-1 будь-якого майна;

- судом апеляційної інстанції не встановлено порушення прав позивачів 28 липня 2014 року в момент укладення оспорюваного договору, а порушення майнових інтересів встановлено за ініціативи безпосередньо суду;

- апеляційний суд не надав оцінку заяві про застосування позовної давності та не взяв до уваги, що строк для подання позову про визнання договору дарування квартири почався не з моменту, коли позивачі фактично дізналися про порушення свого права, а з моменту, коли вони могли і повинні були дізнатися про це за звичайних обставин;

- внаслідок неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права було скасовано обґрунтоване рішення районного суду.

17. У касаційній скарзі відповідач-2 просить оскаржуване судове рішення скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

18. Касаційна скарга відповідача-2 мотивована такими обставинами:

- апеляційний суд, приймаючи апеляційну скаргу позивача-1 до розгляду, проігнорував те, що вона не містить жодних відомостей про наявність або відсутність у нього електронного кабінету, що призвело до неправомірного відкриття апеляційного провадження;

- висновок апеляційного суду про те, що оспорюваний договір дарування є фіктивним, оскільки сторони його уклали без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися, є помилковим, оскільки фактично він виконаний;

- судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки тому, що передбачені оспорюваним договором дарування правові наслідки (реальна безоплатна передача у власність малолітнього сина спірної квартири) дійсно настали, сторони цього договору вчинили всі передбачені договором дії (дарувальник передав, а обдаровуваний прийняв), виконали його, зареєструвавши за дитиною право власності на квартиру;

- суд апеляційної інстанції проігнорував, що матеріали справи не містять, а позивачами не надано доказів на підтвердження спільного умислу дарувальника та обдарованого (його представника) на момент укладення оспорюваного договору дарування та відсутність у них наміру створити правові наслідки;

- апеляційний суд не взяв до уваги пояснення, аргументи (доводи) та докази відповідача-2, що свідчить про неповне з`ясування обставин справи;

- суд апеляційної інстанції проігнорував наведені відповідачем-2 аргументи щодо пропуску позивачами позовної давності, оскільки оспорюваний договір дарування укладено 28 липня 2014 року, а до суду позивачі звернулись у 2022 році, у зв`язку з чим не розглянув наявну в матеріалах справи заяву про застосування позовної давності.

19. 21 листопада 2024 року представники відповідачів звернулися із касаційними скаргами на постанову апеляційного суду.

20. Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження. Зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку.

21. 14 січня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

22. Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

23. Позивачі не скористалися своїм правом на подання відзивів на касаційні скарги.

VII. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

24. 31 травня 2012 року позивач-1 надав у борг відповідачу-1 280 000 грн строком до 31 травня 2016 року, що підтверджується розпискою. Оскільки відповідач-1 в передбачені строки борг не повернув, позивач-1 у вересні

2017 році звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

25. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 вересня

2021 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 січня 2022 року у справі № 753/17440/17 позов позивача-1 задоволено.

Стягнуто з відповідача-1 на користь позивача-1 суму боргу за договором позики від 31 травня 2012 року в розмірі 910 000 грн.

У задоволенні зустрічного позову відповідача-1 про визнання недійсним договору позики відмовлено.

26. 31 травня 2012 року ОСОБА_6 , правонаступником якого є позивач-2, надав у борг відповідачу-1 30 000 дол. США строком до 31 травня 2015 року, що підтверджується розпискою. Оскільки відповідач-1 у передбачені строки борг не повернув, у вересні 2017 році позивач-1 звернулась до суду з позовом про стягнення заборгованості.

27. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня

2021 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 липня 2022 року у справі № 753/17439/17 стягнуто з відповідача-1 на користь позивача-2 заборгованість за договором позики від 31 травня

2012 року у сумі 780 000 грн.

Зустрічний позов відповідача-1 про визнання недійсним договору позики залишено без задоволення.

28. 28 липня 2014 року між відповідачем-1 та відповідачем-2, від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , укладено договір дарування спірної квартири.

29. Відповідач-2 був зареєстрований у спірній квартирі з 22 листопада

2012 року, отже мав право користування цієї квартирою.

30. 15 серпня 2022 року постановами приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Турчиним А. А. відкрито виконавчі провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 щодо боржника відповідача-1 про стягнення заборгованості за договорами позики.

31. Постановою приватного виконавця від 15 серпня 2022 року об`єднані виконавчі провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 у зведене виконавче провадження № НОМЕР_3.

32. Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 6), Верховний Суд зазначає таке.

33. Звертаючись до суду з цим позовом, позивачі посилалися на те, що оспорюваний ними договір дарування необхідно визнати недійсним, оскільки відповідач-1, при укладенні договору дарування квартири, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами, вчинив оспорюваний договір, який порушує майнові інтереси позивачів, як кредиторів і направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника (див. пункти 7-8).

34. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

35. Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

36. Верховний Суд сформував висновки щодо застосування відповідних норм права про визнання правочинів недійсними, що враховується у спірних правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.

37. Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження

№ 61-2612св23).

38. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

39. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір(наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа) (див. постанову Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 756/10461/21 (провадження

№ 61-2023св23)).

40. Верховний Суд наголошує, що недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину.

В практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав.

Натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна.

Очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК) не допускається (див. постанову Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23).

41. У справі, яка переглядається, встановлено, що 31 травня 2012 року відповідач-1 отримав від позивача-1 та ОСОБА_6 , правонаступником якого є позивач-2, кошти у борг за договором позики, що підтверджується розписками.

42. У зв`язку з неповерненням позивачем-1 коштів позивачі зверталися до суду з позовами про стягнення заборгованості, в результаті чого позови задоволено, на виконання яких 15 серпня 2022 року відкрито виконавчі провадження.

43. 28 липня 2014 року між відповідачем-1 та відповідачем-2, від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , укладено договір дарування спірної квартири.

44. При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (див. постанову Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 127/13995/21 (провадження № 61-989св23).

45. Відповідач-1, отримуючи в позику грошові кошти, усвідомлював свій обов`язок з їх повернення на умовах, визначених договорами позики.

46. Укладаючи 28 липня 2014 рокуоспорюваний договір дарування (менше ніж за рік до закінчення строку на повернення боргу за одним із договорів позики та два роки - за іншим), дарувальник відповідач-1 передбачав можливе стягнення з нього на користь позивачів боргу з огляду на наявність невиконаних зобов`язань за договорами позики.

47. У цій справі учасники цивільних відносин (сторони оспорюваного договору дарування) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорюваний договір дарування) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Встановлені судами обставини, дозволяють зробити висновок, що оспорюваний договір дарування є фраудаторними, тобто вчиненими на шкоду кредитору.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорюваний договір як фраудаторний відноситься:

- момент вчинення договору (28 липня 2014 року, тобто менше ніж за рік до закінчення строку на повернення боргу за одним із договорів позики та два роки - за іншим);

- сторони договору (відповідач-1 подарував квартиру своєму синові - відповідачу-2);

- безоплатність договору;

- внаслідок вчинення договору відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника, що порушує майнові інтереси кредитора.

Схожу правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19 (провадження № 61-6420св21).

48. Разом із тим, колегія суддів звертає увагу на те, що у касаційних скаргах відповідачі посилаються на те, що апеляційний суд не надав оцінку заяві про застосування позовної давності та не взяв до уваги, що позовна давність про визнання договору дарування квартири почалася не з моменту, коли позивачі фактично дізналися про порушення свого права, а з моменту, коли вони могли і повинні були дізнатися про це за звичайних обставин.

49. Верховний Суд наголошує, що вирішення питання про застосування або незастосування строку позовної давності є важливим аспектом права на справедливий судовий розгляд, стосується обґрунтованості судового рішення і охоплюється змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див., наприклад, рішення Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Grafescolo S.R.L. проти Молдови», «Ruiz Torija v. Spain»).

В своїй прецедентній практиці ЄСПЛ звертає увагу, що строки позовної давності «слугують декільком важливим цілям, зокрема вони забезпечують правову визначеність і остаточність, захищають потенційних відповідачів від задавнених вимог, яким було б важко протистояти, і запобігають несправедливості, що могла б виникати, якби суди мусили ухвалювати рішення стосовно подій, які мали місце в далекому минулому, і на підставі доказів, які вже могли б стати ненадійними й неповними з плином часу» (див. наприклад пункт 51 рішення ЄСПЛ у справі «Stubbings and Others v. The United Kingdom»).

50. Відповідно до статті 256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

51. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

52. Разом із тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

53. У справі, що переглядається, апеляційний суд, зробивши обґрунтований висновок про кваліфікацію оспорюваного правочину як фраудаторного та наявності підстав для визнання його недійсним, залишив поза увагою, що відповідачами у суді першої інстанції до ухвалення рішення було подано заяви про відмову у задоволенні позову через пропуск позивачами позовної давності (т. 1, а. с. 171, 225), про що також неодноразово наголошувалося представником відповідача-2 у суді апеляційної інстанції, проте суд не перевірив та не надав оцінки обставинам, з якими пов`язується початок перебігу позовної давності.

54. Питання щодо позовної давності є важливим аргументом відповідачів та впливає на результат вирішення спору, оскільки пропуск позовної давності, про яку заявлено стороною, є самостійною підставою для відмови у позові.

55. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, в порушення вимог статті 367 ЦПК вказані обставини не перевірив і відповідних висновків не зробив, у зв`язку з чим постанова апеляційного суду підлягаєскасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

56. Відповідно до норм статті 400 ЦПК суд касаційної інстанції не має процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, а тому Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі.

57. За результатами розгляду касаційних скарг Верховний Суд вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм процесуального права, у зв`язку із чим касаційні скарги необхідно задовольнити частково, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, що відповідає змісту статті 411 ЦПК.

58. Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, відповідно до статті 141 ЦПК розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

59. Виходячи з того, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, немає необхідності у поновленнідії постанови Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року.

Із цих підстав, керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд