ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 761/36070/21

Описова частина

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» (далі - АТ «Креді Агріколь Банк») про визнання недійсним кредитного договору, у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив:

- визнати недійсним кредитний договір від 29 січня 2008 року № 17/08-Ф (далі - Кредитний договір), укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Індустріально-експортний Банк» (далі - АТ «Індекс-Банк»), правонаступником якого є АТ «Креді Агріколь Банк»;

- визнати недійсним договір іпотеки від 29 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та АТ «Індекс-Банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З. З. та зареєстрований у реєстрі за № 438;

- скасувати реєстраційний запис про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек про реєстрацію обтяження (реєстраційний номер обтяження 6482081) за договором іпотеки, посвідченим 29 січня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З. З. та зареєстрованим у реєстрі за № 438;

- скасувати реєстраційний запис про реєстрацію у Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна (реєстраційний запис № 6477929) про реєстрацію договору іпотеки, посвідченого 29 січня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З. З. та зареєстрованого у реєстрі за № 438.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 29 січня 2008 року між ним та АТ «Індекс-Банк», правонаступником якого є АТ «Креді Агріколь Банк», укладено Кредитний договір, за умовами якого позивач отримав кредит на споживчі ціліу розмірі 900 000,00 дол. США під 11,73 % річних з кінцевим терміном повернення до 28 січня 2028 року.

Зметою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 29 січня 2008 року між позивачем та АТ «Індекс-Банк» укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 .

Цього ж дня, 29 січня 2008 року, приватний нотаріус наклав заборону на відчуження зазначеної квартири та вніс відповідний запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 6477929.

Позивач зазначав, що у 2021 році у межах розгляду цивільної справи № 761/25104/15 про стягнення заборгованості за Кредитним договором, у якій ОСОБА_1 мав статус відповідача, було проведено додаткову експертизу, якою встановлено, що:

- метод нарахування процентів у графіку погашення заборгованості не відповідає методу нарахування процентів, який визначено умовами Кредитного договору;

- визначити принцип / метод розрахунку графіка погашення заборгованості не видається можливим, оскільки сума нарахованих процентів за період до 15 квітня 2011 року не відповідає методу нарахування процентів, визначеному у договорі від 23 березня 2010 року № 1 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору та додатку № 2 до нього;

- розрахунок заборгованості не відповідає умовам Кредитного договору.

Отже, надавши графік погашення заборгованості, який не відповідає умовам Кредитного договору та вимогам постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», банк порушив його права як позичальника.

Позивач вважав, що за відсутності об`єктивної, повної та достовірної інформації про умови кредитування він як споживач фінансових послуг був позбавлений можливості реально оцінювати перспективи укладання Кредитного договору, свою платоспроможність та можливість своєчасно погашати кредит.

З урахуванням наведеного спірний Кредитний договір не відповідає вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а отже, є недійсним. Також наявні підстави для визнання недійсним договору іпотеки, оскільки цей договір забезпечує виконання недійсного зобов`язання за основним правочином.

Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 09 березня 2023 року позов задовольнив.

Визнав недійсним кредитний договір від 29 січня 2008 року № 17/08-Ф, укладений між ОСОБА_1 та АТ «Індекс-Банк», правонаступником якого є АТ «Креді Агріколь Банк».

Визнав недійсним договір іпотеки від 29 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та АТ «Індекс-Банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З. З. та зареєстрований у реєстрі за № 438.

Скасував реєстраційний запис про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек про реєстрацію обтяження (реєстраційний номер обтяження 6482081) за договором іпотеки, посвідченим 29 січня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З. З. та зареєстрованим у реєстрі за № 438.

Скасував реєстраційний запис про реєстрацію у Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна (реєстраційний запис № 6477929) договору іпотеки, посвідченого 29 січня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З. З. та зареєстрованого у реєстрі за № 438.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що під час укладення Кредитного договору банк приховав від позивача повну та об`єктивну інформацію щодо сукупної вартості кредиту та абсолютного значення подорожчання кредиту, чим ввів позичальника в оману щодо реальної процентної ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

Посилаючись на статтю 19 Закону України «Про захист прав споживачів», суд дійшов висновку, що банк уклав спірний Кредитний договір з використанням нечесної підприємницької практики, яка є забороненою, а отже, цей правочин є недійсним.

Крім того, оскільки недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, то наявні підстави для визнання недійсним укладеного між сторонами договору іпотеки та, як наслідок, для задоволення позовних вимог про зняття обтяжень нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

Окремо суд першої інстанції зазначив, що позивач звернувся з позовом у межах позовної давності, оскільки саме з висновку судової економічної експертизи від 29 грудня 2020 року він дізнався про порушення свого права.

Київський апеляційний суд постановою від 13 грудня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Креді Агріколь Банк» задовольнив.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня 2023 року скасував і ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що позивач не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Кредитний договір відповідає вимогам чинного законодавства, підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов та мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Перед укладенням Кредитного договорупозичальник отримав всю інформацію про умови кредитування і про орієнтовну сукупну вартість кредиту. Підписавши договір, ОСОБА_1 не висловлював будь-яких заперечень щодо його умов та в подальшому тривалий час виконував свої зобов`язання у частині повернення кредитних коштів.

Отже, відсутні підстави для визнання недійсним спірного Кредитного договорута, як наслідок, для задоволення позовних вимог про визнання недійсним іпотечного договору та зняття обтяжень нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

У грудні 2023 року АТ «Креді Агріколь Банк» звернулося до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій просило стягнути з позивача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 341 474,02 грн.

Київський апеляційний суд додатковою постановою від 07 лютого 2024 року заяву АТ «Креді Агріколь Банк» про ухвалення додаткового судового рішення задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_1 на користь АТ «Креді Агріколь Банк» понесені судові витрати зі сплати професійної правничої допомоги у розмірі 178 000,00 грн.

Апеляційний суд мотивував додаткову постанову тим, що у справі, яка переглядається, інтереси відповідача АТ «Креді Агріколь Банк» представляли адвокати Волкова Л. М., Фортуненко А. В., Сєрова О. О. та Завалько Т. С., які діяли від імені Адвокатського Об`єднання «АВЕЛЛУМ».

До закінчення судових дебатів представник відповідача адвокат Сєрова О. О. зробила заяву про відшкодування витрат, пов`язаних із наданням АТ «Креді Агріколь Банк» правничої допомоги, у разі відмови у позові, та протягом п`яти днів після проголошення рішення подала до суду заяву про стягнення судових витрат разом із доказами на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 341 474,02 грн.

Згідно зі звітом про надання професійної правничої допомоги від 18 грудня 2023 року відповідачу надані такі послуги: ознайомлення з матеріалами справи, зустріч з клієнтом; розробка стратегії захисту інтересів клієнта; обговорення з командою стратегії захисту інтересів клієнта; пошук та аналіз судової практики; написання, обговорення, внесення правок до проєкту апеляційної скарги; написання заяви про поновлення пропущеного строку; листування з клієнтом; комунікація із судом щодо руху справи; аналіз відзиву на апеляційну скаргу; написання письмових пояснень; написання проєкту щодо додаткових письмових пояснень; підготовка та участь у судовому засіданні; обговорення листа ОСОБА_1 щодо проведення переговорів. Всього витрачено часу - 81,1 год.

07 лютого 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Вітвицька О. В. подала до суду заперечення, у якому, посилаючись на те, що фактичний обсяг наданої правової допомоги набагато менший, аніж зазначено стороною відповідача, а витрати є неспівмірними зі складністю справи, просила зменшити заявлений АТ «Креді Агріколь Банк» розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на викладене, враховуючи обсяг виконаних адвокатами робіт, принципи співмірності та розумності судових витрат, пов`язаних із правовою допомогою, суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з позивача на користь відповідача 178 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У лютому 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року, однак у подальшому сторона позивача заявила клопотання про відмову від скарги.

У березні 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Вітвицька О. В. через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року, в якійпросить скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви АТ «Креді Агріколь Банк» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 та у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 607/14338/19.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що заявлений відповідачем розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю виконаної адвокатомроботи. Крім того, сторона відповідача не надала жодних документів (платіжних доручень, касових ордерів), які б підтверджували здійснення оплати правової допомоги, що позбавляє можливості оцінити реальність витрат та їх необхідність.

Інтереси АТ «Креді Агріколь Банк» представляли адвокати Волкова Л. М., Фортуненко А. В., Сєрова О. О. та їх помічник Мисенко К. В., які діяли від імені Адвокатського Об`єднання «АВЕЛЛУМ». Однак відповідач не надав жодних доказів неспроможності одного адвоката вести справу самостійно.

Процесуальне законодавство передбачає компенсацію витрат на одного адвоката, а не одночасно усіх залучених стороною до справи адвокатів.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Під час визначення суми відшкодування суд має керуватисякритерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Суд апеляційної інстанції проігнорував той факт, що заявлений обсяг правової допомоги не відповідає складності справи та критерію розумності, адже банк має великий досвід роботи на ринку кредитування, а отже, подібні спори для нього не є особливими.

Крім того, протягом розгляду справи правова позиція сторони відповідача не змінювалася, а тому не було необхідності для витрачання часу трьома адвокатами на подання кожного процесуального документа та підготовки до участі у засіданні.

Об`єктивно надмірна кількість радників та представників значно збільшила розмір правової допомоги, враховуючи, що згідно зі звітом від 18 грудня 2023 року кожен із залучених банком адвокатів витратив по 4 години на ознайомлення з матеріалами справи та розробку стратегії захисту. При цьому відповідач не обґрунтував необхідність трьох стратегій захисту.

Сторона відповідача включила до обсягу наданої правової допомоги складання, підписання та подання заяви про поновлення процесуального строку, хоча необхідність написання цього документа виникла через дії самого відповідача у справі.

Аргументи інших учасників справи

У квітні 2024 року АТ «Креді Агріколь Банк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року, у якому просить залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Верховний Суд ухвалою від 11 березня 2024 рокувідкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 рокута витребував матеріали цієї справи із Шевченківського районного суду міста Києва.

Верховний Суд ухвалою від 02 квітня 2024 рокувідкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою через представника ОСОБА_2 , на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року.

01 травня 2024 року справу № 761/36070/21 передано до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 03 березня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 адвоката Вітвицької О. В. про відмову від касаційної скарги на постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року задовольнив. Прийняв відмову від касаційної скарги та закрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року у цій справі.

Верховний Суд ухвалою від 13 березня 2025 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

Київський апеляційний суд постановою від 13 грудня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Креді Агріколь Банк» задовольнив. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 березня 2023 року скасував і ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив (том 4, а. с. 14-28).

18 грудня 2023 року АТ «Креді Агріколь Банк» звернулося до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій з урахування уточнень просило стягнути із ОСОБА_1 на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 341 474,02 грн (том 4, а. с. 34-40, 78-80).

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу сторона відповідача надала:

- договір про надання правової допомоги від 15 травня 2023 року, укладений між Адвокатським Об`єднанням «АВЕЛЛУМ» в особі керівника Фортуненка А. В. та АТ «Креді Агріколь Банк», згідно з умовами якого: клієнт доручає, а Адвокатське Об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову (професійну правничу) допомогу клієнту з питань, що пов`язані із захистом прав та законних інтересів клієнта у судовій справі № 761/36070/21 (пункт 1.1); гонорар Адвокатського Об`єднання за послуги з надання правової допомоги встановлюється додатковою угодою до цього договору, яка становитиме невід`ємну частину цього договору (пункт 4.1); валютою цього договору є гривня; клієнт зобов`язаний оплатити послуги в гривнях протягом п`яти робочих днів після отримання відповідного рахунку Адвокатського Об`єднання разом із актом приймання-передавання наданих послуг шляхом банківського переказу на рахунок Адвокатського Об`єднання (пункт 4.3) (том 4, а. с. 41-47);

- додаткову угоду від 15 травня 2023 року № 1 до договору про надання правової допомоги, укладену між Адвокатським Об`єднанням «АВЕЛЛУМ» та АТ «Креді Агріколь Банк», за умовами якої загальна максимальна вартість послуг Адвокатського Об`єднання становить гривневий еквівалент 7 000,00 євро (том 4, а. с. 48-50);

- додаткову угоду від 15 грудня 2023 року № 2 до договору про надання правової допомоги, укладену між Адвокатським Об`єднанням «АВЕЛЛУМ» та АТ «Креді Агріколь Банк», за умовами якої Адвокатське Об`єднання включає податок на додану вартість (далі - ПДВ) у виставлені рахунки (том 4, а. с. 83, 84);

- витяг з реєстру платників ПДВ, згідно з яким Адвокатське Об`єднання «АВЕЛЛУМ» є платником ПДВ (том 4, а. с. 60);

- накази Адвокатського Об`єднання «АВЕЛЛУМ» від 15 травня 2023 року № 1505/1 та від 28 серпня 2023 року № 2808/1, згідно з якими погодинна ставка радників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 становить 250,00 дол. США, спеціаліста другої категорії ОСОБА_5 - 160,00 дол. США, а спеціаліста першої категорії Сєрової Олександри - 210,00 дол. США (том 4, а. с. 58, 59);

- рахунок від 15 грудня 2023 року № INV 12-23/САВ, згідно з яким за надані Адвокатським Об`єднанням «АВЕЛЛУМ» послуги АТ «Креді Агріколь Банк» має сплатити 341 474,02 грн, у тому числі 20 % ПДВ - 56 912,34 грн (том 4, а. с. 81);

- звіт про надання професійної правничої допомоги від 18 грудня 2023 року, згідно з яким відповідачу надані такі послуги: ознайомлення з матеріалами справи, зустріч з клієнтом; розробка стратегії захисту інтересів клієнта; обговорення з командою стратегії захисту інтересів клієнта; пошук та аналіз судової практики; написання, обговорення, внесення правок до проєкту апеляційної скарги; написання заяви про поновлення пропущеного строку; листування з клієнтом; комунікація із судом щодо руху справи; аналіз відзиву на апеляційну скаргу; написання письмових пояснень; написання проєкту щодо додаткових письмових пояснень; підготовка та участь у судовому засіданні; обговорення листа ОСОБА_1 щодо проведення переговорів. Усього витрачено часу - 81,1 год. (том 4, а. с. 52-57-а).

07 лютого 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Вітвицька О. В. подала до суду заперечення, у якому, посилаючись на те, що фактичний обсяг наданої правової допомоги набагато менший, аніж зазначено стороною відповідача, а витрати є неспівмірними зі складністю справи, просила зменшити заявлений АТ «Креді Агріколь Банк» розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (том 4, а. с. 107, 108).

Київський апеляційний суд додатковою постановою від 07 лютого 2024 року заяву АТ «Креді Агріколь Банк» про ухвалення додаткового судового рішення задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_1 на користь АТ «Креді Агріколь Банк» понесені судові витрати зі сплати професійної правничої допомоги у розмірі 178 000,00 грн (том 4, а. с. 161-170).

Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті всі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні, питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувалися докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал).

Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо суд під час ухвалення основного судового рішення не визначив способу його виконання або не вирішив питання про судові витрати.

Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти.

Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), на яку міститься посилання у касаційній скарзі).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зробила висновок, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити, серед іншого, неспівмірність витрат без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Колегія суддів акцентує увагу, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності відповідного заперечення іншої сторони, яка вказує на неспівмірність витрат та наводить відповідне обґрунтування, за потреби - з наданням доказів невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Схожі висновки зроблені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21, від 20 серпня 2021 року у справі № 520/5311/2020, від 07 серпня 2018 року у справі № 916/1283/17 та інших.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зробила такий висновок: «При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу».

У справі, яка переглядається, надавши оцінку співмірності розміру витрат зі складністю справи та обсягом наданих правових послуг, відповідності цього розміру критеріям реальності та розумності, врахувавши заперечення позивача, апеляційний суд дійшов правильного висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених АТ «Креді Агріколь Банк» у суді апеляційної інстанції, з 341 474,02 грн до 178 000,00 грн.

Верховний Суд погоджується з наведеними висновками апеляційного суду та вважає, що такий розмір відшкодування відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, і ці витрати є співмірними з виконаною адвокатами роботою.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).

Аргументи касаційної скарги про те, що об`єктивно надмірна кількість радників та представників значнозбільшила розмір правової допомоги, враховуючи, що згідно зі звітом від 18 грудня 2023 року кожен із залучених банком адвокатів витратив по 4 години на ознайомлення з матеріалами справи та розробку стратегії захисту, при цьому сторона відповідача включила до обсягу наданої правової допомоги складання, підписання та подання заяви про поновлення процесуального строку, хоча необхідність написання цього документа виникла через дії самого відповідача у справі, не заслуговують на увагу, оскільки, вирішуючи питання про відшкодування відповідачу понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції врахував обґрунтовані заперечення позивача проти розміру витрат АТ «Креді Агріколь Банк» на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, та з огляду на конкретні обставини справи, принципи співмірності та розумності судових витрат виснував, що заявлений відповідачем розмір витрат підлягає зменшенню.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи представника заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»(«Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваній додатковій постанові, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана додаткова постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду