ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/7827/24

Оператор звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про стягнення 2 539 915,41 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови укладеного між сторонами договору в частині своєчасної поставки товарів, внаслідок чого позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 1 578 157,42 грн. та штраф у розмірі 961 757,99 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 (суддя Маринченко Я.В.): позов задоволено; стягнуто з Товариства на користь Оператора пеню у розмірі 1 578 157,42 грн., штраф у розмірі 961 757,99 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 38 098,73 грн.

Судове рішення мотивоване порушенням відповідачем строку поставки товару за спірним договором та наявністю підстав для задоволення позову.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025: апеляційну скаргу Товариства задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 скасовано частково; викладено резолютивну частину рішення в новій редакції, відповідно до якої позов задоволено частково та стягнуто з Товариства на користь Оператора 761 974,63 грн. штрафних санкцій та витрат зі сплати судового збору у розмірі 38 098,73 грн.

Постанову мотивовано можливістю зменшення нарахованих пені і штрафу на 70%.

У касаційній скарзі Оператор просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Обґрунтовуючи підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування, зокрема, частини першої статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), викладених у постановах від 16.10.2018 у справі № 910/22964/17, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 12.02.2020 у справі №924/414/19, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 15.11.2023 у справі № 910/1266/23 та інших, шляхом їх конкретизації, деталізації та встановлення чітких критеріїв для наявності підстав застосування наведених положень законодавства, з метою недопущення судового свавілля та фактичного нівелювання забезпечувальної функції неустойки, що призводить до потурання суб`єктам господарювання та створення у них стійкого сприйняття наявності можливості безвідповідально ставитися до виконання договірних зобов`язань, оскільки, з огляду на судову практику, яка наразі стає сталою, судом все одно буде зменшено штрафні санкції.

Інші доводи учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про те, що оскаржувана постанова повною мірою відповідає усталеній правозастосовній практиці Верховного Суду щодо застосування норм частини першої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України і є такою, що забезпечує дотримання справедливого балансу прав та інтересів сторін, адекватність обсягу та міри відповідальності відповідача за прострочення виконання робіт, і просить оскаржувану постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Крім того, Товариство зазначає, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу, надану відповідачу в суді касаційної інстанції, складає 41 373 грн. Додаткові докази на підтвердження остаточного розміру судових витрат будуть подані суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду в даній справі.

Оператор у відповіді на відзив на касаційну скаргу не погоджується з позицією відповідача, викладеною у відзиві на касаційну скаргу та зазначає про відсутність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу про які клопоче Товариство, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025, рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 залишити в силі, відмовити у задоволенні заяви Товариства про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Судами попередніх інстанції у розгляді справи з`ясовано й зазначено, зокрема, таке.

Оператором (покупець) та Товариством (постачальник) 16.08.2021 укладено договір про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) № 2108000061 (далі - Договір) відповідно до умов якого:

- постачальник зобов`язується у визначений цим договором строк передати у власність покупця дорожнє обладнання (мачта освітлювальна мобільна), зазначені в специфікації, яка наведене в додатку №1 до цього договору та є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити такі товари (пункт 1.1);

- найменування (номенклатура, асортимент), кількість товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк поставки, місце поставки, інші умови зазначаються у специфікації (пункт 1.2);

- загальна ціна на дату підписання цього договору становить 13 739 399,78 грн., у тому числі ПДВ 2 289 899,96 грн. (пункт 3.1);

- постачальник зобов`язується передати покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до специфікації. Покупець залишає за собою право змінити місце поставки товару, про що сторони складають додаткову угоду. Дозволяється поставки товару окремими партіями в різні проміжки часу, але не пізніше термінів поставки, визначених цим договором (пункт 5.1);

- датою поставки товарів за цим договором є дата прийняття покупцем товарів за кількістю та якістю відповідно до пункту 5.28 цього договору та передачі покупцю в повному обсязі наступних документів (в рамках кожної поставки; перелічені документи повинні бути надані постачальником одночасно із здійсненням поставки товару; пункт 5.8).

Додатком № 1 до Договору (Специфікацією) визначено товар - мачта освітлювальна мобільна; кількість - 22 шт. на загальну суму 13 739 399,78 грн. з ПДВ; місце поставки - Київська обл., м. Боярка, вул. Маяковського, 49; строк поставки - 150 календарних днів з дати укладення Договору, тобто до 13.01.2022 (включно).

22.04.2022 сторонами укладено додаткову угоду № 2 до Договору, якою, зокрема, викладено додаток № 1 (Специфікація) до Договору в новій редакції. Відповідно до умов Специфікації в редакції додаткової угоди № 2 місце поставки: Київська обл., м. Боярка, вул. Маяковського, 49 або урочище "Угаю" №1 с. Похівка, Богородчанський р-н, Івано-Франківська обл. або вул. Ратівецька, 5 с. Часлівці, Ужгородський р-н, Закрапатська обл. або пров. Дружба 20, смт. Олександрівка, Кропивницький р-н, Кіровоградська обл.; строк поставки - 180 календарних днів з дати укладення договору, тобто до 14.02.2022.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем поставлено, а позивачем прийнято товар, а саме 04.05.2022 на суму 4 996 145,38 грн., 24.06.2022 на суму 5 620 663,55 грн., 29.06.2022 на суму 3 122 590,86 грн., що підтверджується видатковими накладними та актами приймання товару за кількістю та якістю і встановлено, що відповідачем товар за Договором поставлено з порушенням визначеного Специфікацією (в редакції додаткової угоди №2) строку поставки.

Відповідно до пункту 7.4 Договору за порушення строків поставки товарів або недопоставки товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% ціни товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товару понад 30 календарних днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% ціни товарів, поставку яких прострочив.

Суди попередніх інстанцій перевіривши надані позивачем розрахунки пені у розмірі 1 578 157,42 грн. та штрафу у розмірі 961 757,99 грн., встановили їх правильність, відповідність умовам Договору та арифметично вірними.

Посилання відповідача про наявність форс-мажорних обставин, судами попередніх інстанцій були відхилені, зокрема, з посиланням на те, що укладаючи додаткову угоду від 22.04.2022 № 2 до Договору, якою, зокрема, строк поставки встановлений до 14.02.2022, через два місяці після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, відповідач був усвідомлений про наявність в Україні воєнного стану. Відповідачем не доведено, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим саме внаслідок дії непереборної сили (введення воєнного стану). Так, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів причинно-наслідкового зв`язку між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану/початком збройної агресії російської федерації проти України та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суди попередніх інстанцій відзначили, що враховуючи запровадження карантину, що діяв з 11.03.2020 по 30.06.2023 та дію на даний час у державі режиму воєнного стану, строк позовної давності для вимог позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу на дату подання позову (21.06.2024) не сплив, що виключає його застосування за заявою відповідача.

При цьому, визначаючи розмір штрафних санкцій, які відповідач має сплатити на користь позивача, суд апеляційної інстанції зазначив, що на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та частини першої статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру.

З матеріалів справи вбачається, що Товариством вчинялися дії, спрямовані на недопущення порушення умов Договору з його боку, що надало можливість виконати договірні зобов`язання у повному обсязі. Крім того, як відповідач так і позивач під час воєнного стану в Україні знаходяться в однакових умовах, отже несприятливі обставини, пов`язані з військовою агресію російської федерації проти України настали не тільки для відповідача, але й для позивача. Матеріали справи не містять, а позивачем не надано суду доказів на підтвердження понесених позивачем збитків.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, враховуючи економічну ситуацію та воєнний стан в Україні, винятковість причин неналежного виконання відповідачем зобов`язання, фіксацію наявності форс-мажорних обставин сертифікатом ТПП України від 06.10.2022 №3000-22-1066 та ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором, виходячи з засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, дійшов висновку про наявність виняткових обставин, з якими законодавство пов`язує можливість зменшення розміру штрафних санкцій, а саме зменшив нараховані пеню і штраф на 70 %, у зв`язку з чим стягнув з відповідача на користь позивача 761 974, 63 грн. штрафних санкцій.

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода позивача з рішенням суду апеляційної інстанції в частині зменшення суми штрафних санкцій.

Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

За змістом пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

Так, у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції зменшив розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій на підставі статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України.

У касаційній скарзі скаржник посилається на необхідність відступу від висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 16.10.2018 у справі № 910/22964/17, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 15.11.2023 у справі № 910/1266/23 щодо застосування положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України у взаємозв`язку із положеннями норм статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України.

Верховний Суд у наведених скаржником постановах при вирішенні питання щодо можливості зменшення розміру штрафу/пені у відповідності до норм статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України дійшов висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій.

Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Верховний Суд, зокрема, відзначив і те, що питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст та умови конкретних правовідносин, наявність/відсутність наданих сторонами доказів у сукупності, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії.

Оцінюючи наведене, Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку, передбаченому статтями 86, 210, 237 ГПК України.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки та штрафу є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22 тощо).

При касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

Відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Подібний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.

Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у вказаних ним постановах Верховного Суду, не навів змістовного обґрунтування мотивів і причин такого відступлення, а також не навів вагомих та достатніх аргументів, які свідчили б про помилковість такого висновку.

Верховний Суд зауважує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Схоже правило міститься в частині третій статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Під час вирішення судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частиною третьою статті 551 ЦК України, статтею 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки, а також розмір такого зменшення.

Відповідно до змісту статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір неустойки та штрафу з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення. Підстави та обставини для такого зменшення штрафних санкцій суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

На підтвердження підстав касаційного оскарження скаржник зазначає про необхідність відступу від існуючих висновків Верховного Суду (які викладені у постановах, що наведені у касаційній скарзі) з питання застосування статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України шляхом їх конкретизації та встановлення додаткових критеріїв, які мають обов`язково встановлюватися та оцінюватися судами при вирішенні питання зменшення розміру пені та штрафу.

Так, на думку скаржника, при вирішенні питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій судам необхідно додатково встановлювати, зокрема:

- наявність та ступінь умислу на порушення господарського зобов`язання, в тому числі наявність/відсутність обізнаності у сторони, яка порушила зобов`язання, щодо строку його виконання та наслідків такого порушення,

- наявність обставин, які пом`якшують чи обтяжують відповідальність порушника, в тому числі обставин, які виникають внаслідок виконання рішень органів державної влади та інших суб`єктів владних повноважень.

Позивач також посилається на те, що, на його думку, справедливим буде врахування судами розміру збитків кредитора при вирішенні питання щодо зменшення застосованих ним розміру штрафних санкцій лише у разі, якщо позовна заява кредитора містить вимогу про відшкодування збитків.

Суд відхиляє такі доводи скаржника, як необґрунтовані та безпідставні, оскільки вони не узгоджуються зі змістом норм статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України. До того ж, наведені скаржником критерії є необґрунтованими та нерелевантними до даної справи, оскільки незрозуміло яким чином встановлення судами відповідних обставин (обізнаність сторони, яка порушила зобов`язання, щодо строку його виконання та наслідків його порушення) може вплинути на визначення розміру зменшених штрафних санкцій, що підлягають стягненню з відповідача.

Верховний Суд також відхиляє доводи скаржника про те, що у разі, якщо штрафні санкції за прострочення виконання зобов`язання були нараховані в порядку, передбаченому частиною шостою статті 232 ГК України (їх нарахування було припинене через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано), то такі санкції вже слід вважати зменшеними (обмеженими), а тому їх розмір не може бути додатково зменшений судом в порядку, передбаченому, передбаченому статтею 233 ГК України.

Суд зазначає, що штрафні санкції, нараховані кредитором у відповідності до частини шостої статті 232 ГК України, не можуть вважатися зменшеними, оскільки правом на зменшення їх розміру відповідно до положень статті 233 ГК України наділений безпосередньо суд.

Подібна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2025 у справі № 911/168/24.

Застосоване у статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19, від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20, від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21, від 22.05.2024 у справі № 911/95/20).

Таким чином, з огляду на сталу та послідовну судову практику застосування норм статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, Суд вважає, що суд апеляційної інстанції у межах виключних дискреційних повноважень суду у даному конкретному випадку за наслідками оцінки наданих сторонами доказів та обставин справи у їх сукупності, на власний розсуд зменшив розмір штрафних санкцій, заявлений позивачем до стягнення (до переоцінки чого Верховний Суд вдаватися не може), що є виключним правом суду, визначеним статтею 233 ГК України та частиною третьою статті 551 ЦК України.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваного судового рішення з цієї підстави.

З урахуванням наведеного Судом приймаються доводи, наведені у відзиві відповідача на касаційну скаргу, у частині, яка узгоджується з даною постановою.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін, як такої, що ухвалена з додержанням норм права.

Відповідно до статті 129 ГПК України понесені Оператором у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції витрати зі сплати судового збору покладаються на Оператора, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд