ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 295/7659/15-ц

1. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Волкової Є. О. по винесенню постанови від 21 жовтня 2021 року про відкриття виконавчого провадження, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, стягнення з боржника основної винагороди, від 03 листопада 2021 року про арешт коштів, від 08 листопада 2021 року про арешт майна. Також просив зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Волкову Є. О. усунути порушення (поновити порушене право заявника) та винести постанову про повернення виконавчого документу стягувану, зняти арешт на рухоме, нерухоме майно та вилучити записи про арешт майна.

2. Скарга обґрунтована тим, що на підставі виконавчого листа № 295/7659/15-ц, виданого Богунським районним судом м. Житомира, державним виконавцем Богунського відділу ДВС у м. Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Хмельницький) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Мегабанк» заборгованості по кредитному договору № 1-05/2008-МК-USD від 28 березня 2008 року в розмірі 254 004,63 доларів США, штрафу - 210 852,86 грн, з яких заборгованість по основному боргу 218 990,90 доларів США, по відсотках - 35 013,73 доларів США, нараховані штрафи - 210 852,86 грн станом на 22 квітня 2015 року та заборгованість по кредитному договору № 2-05/2008-МК-USD від 28 березня 2008 року в розмірі 41 610,76 доларів США, штрафу - 117 194,07 грн, з яких заборгованість по основному боргу 40 247,87 доларів США, по відсотках - 1 362,89 доларів США, нараховані штрафи - 117 194,07 грн станом на 22 квітня 2015 року.

3. Вказував, що за укладеними з банком договороми його мати добросовісно сплачувала кредитні кошти. Вищевказана заборгованість у нього виникла внаслідок того, що він був поручителем по вищевказаному договорі. Однак згідно постанови Житомирського апеляційного суду від 16 травня 2019 року та постанови Верховного Суду від 18 липня 2019 року порука припинена. Державний виконавець з даного питання виніс відповідні постанови і його заборгованість була зменшена з 8 251 645,11 грн до 1 234 611,19 грн.

4. У зв`язку з цим на адресу відділу ДВС була надіслана заява представника стягувача про повернення виконавчого документу. Виконавчий документ був повернутий стягувачу, але приватному виконавцю не передавався. Разом з тим, приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Волковою Є. О. 21 жовтня 2021 року знову винесені постанови про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника на користь банку заборгованості за вищевказаним кредитом в сумі більше 8 млн грн, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення з боржника основної винагороди; 03 листопада 2021 року винесені постанови про арешт та розшук рухомого майна та про арешт коштів боржника; 04 листопада 2021 року про арешт всього нерухомого майна в межах суми стягнення 8 886 703,13 грн (виконавче провадження № НОМЕР_1). Аналогічні постанови винесені також щодо матері заявника та брата в таких же розмірах. Отже, загальна сума вказана приватним виконавцем в розмірі близько 27 млн грн.

5. Вважає дані рішення приватного виконавця незаконними, оскільки ним порушено вимоги частини другої, пункту четвертого частини четвертої, частини п`ятої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», накладено арешт на все майно, а не в межах суми, які зазначені у виконавчому документі, застосовано до правовідносин, які виникли ще до 2016 року положення нового Закону України «Про виконавче провадження» щодо застосування строку пред`явлення виконавчого документу до виконання. Постанови про арешт та розшук рухомого майна, арешт коштів, арешт нерухомого майна, розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, стягнення з боржника основної винагороди є похідними від постанови про відкриття виконавчого провадження, а тому ці всі постанови є незаконними та підлягають скасуванню.

6. Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 06 липня 2023 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року, у задоволенні скарги відмовлено.

7. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскаржувані скаржником дії приватного виконавця вчинені відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», порушень не встановлено.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

8. У січні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

9. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

10. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити скаргу.

11. Підставою касаційного оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме: статей 10, 12, 43, 49, 263 ЦПК України, та неправильне застосування норм матеріального права, а саме статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»; суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, неповно з`ясував обставини на підставі неправильного дослідження та оцінки доказів.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12. 21 жовтня 2021 року на поштову адресу приватного виконавця надійшов оригінал заяви про прийняття виконавчого документу до виконання та оригінал виконавчого листа № 295/7659/15-ц від 24 березня 2020 року, виданий Богунським районним судом м. Житомира про:

«Стягнути з солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» заборгованість по кредитному договору № 1-05/2008-МК-USD від 28 березня 2008 року в розмірі 254 004,63 доларів США, штраф - 210 852,86 грн, з яких заборгованість по основному боргу - 218 990,90 доларів США, по відсотках - 35 013,73 доларів США, нараховані штрафи - 210 852,86 грн станом на 22 квітня 2015 року.

Стягнути з солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» заборгованість по кредитному договору № 2-05/2008-МК-USD від 28 березня 2008 року в розмірі 41 610,76 доларів США, штраф - 117 194,07 грн, з яких заборгованість по основному боргу - 40 247,87 доларів США, по відсотках - 1 362,89 доларів США, нараховані штрафи - 117 194,07 грн станом на 22 квітня 2015 року.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» судовий збір в розмірі 7 308 грн в рівних частинах з кожного по 2 436 грн».

13. Постановою Житомирського апеляційного суду у справі № 295/11414/18 від 16 травня 2019 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 18 липня 2019 року, визнано поруку за договором поруки № 1-05/2008-MK-USD-П-2 від 30 червня 2010 року, який укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Мегабанк», припиненою. Згідно вказаної постанови суду вбачається, що договір поруки № 1-05/2008-MK-USD-П-2 був укладений на виконання кредитного договору № 1-05/2008-MK-USD.

14. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

15. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

16. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

17. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

18. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

19. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

20. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

21. Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

22. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

23. Згідно частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

24. Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

25. Тлумачення пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII свідчить, що положення цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Вказаним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності.

26. Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

27. Частиною першою статті 12 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

28. Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIII строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема, у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

29. Ураховуючи, що виконавчий документ у справі № 295/7659/15-ц видано 24 березня 2020 року (а. с. 55), суди попередніх обґрунтовано вважали безпідставними та відхилили посилання скаржника на норми Закону України № 606-XIV від 21 квітня 1999 року щодо порушення строків пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання.

30. Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону № 1404-VIIIвиконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

31. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей (пункт 6, 7 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII).

32. Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

33. Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі (частини перша-третя статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).

34. Згідно з частиною першою статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

35. Тлумачення зазначених норм дозволяє зробити висновок, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.

36. У пунктах 68, 70-72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

37. Отже, установивши, що дії приватного виконавця виконавчого округу виконавчого округу Житомирської області Волкової Є. О. спрямовані на виконання судового рішення, прийняті нею постанови відповідають вимогам частини першої, пунктів 6, 7 частини третьої статті 18, частини п`ятої статті 26, частин першої-третьої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог скарги.

38. Суди попередніх інстанцій також обґрунтовано прийняли до уваги, що приватний виконавець Волкова Є. О. здійснює свою діяльність з 29 серпня 2019 року, у зв`язку із чим зробили правильний висновок щодо відсутності порушення приватним виконавцем вимог частини другої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких протягом першого року зайняття діяльністю приватного виконавця, приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень за якими сума стягнення становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

39. Також колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про те, що постановою Житомирського апеляційного суду у справі № 295/11414/18 від 16 травня 2019 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 18 липня 2019 року, визнано поруку за договором поруки № 1-05/2008-MK-USD-П-2 від 30 червня 2010 року, який укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Мегабанк» припиненою. Згідно вказаної постанови суду вбачається, що договір поруки № 1-05/2008-MK-USD-П-2 був укладений на виконання кредитного договору № 1-05/2008-MK-USD.

Разом із тим, ОСОБА_1 не звертався до суду із заявою про визнання виконавчого документу у цій частині таким, що не підлягає виконанню, тому приватним виконавцем правомірно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 295/7659/15-ц щодо стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , на користь ПАТ «Мегабанк» заборгованості, визначеної у виконавчому листі.

40. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

41. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

42. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду