ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 466/4377/16-ц

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що за умовами договору купівлі-продажу від 28 вересня 2006 року він продав, а дочка його дружини ОСОБА_4 - ОСОБА_2 купила за 16 377,00 грн квартиру АДРЕСА_1 , у якій він залишив за собою право пожиттєвого проживання, а покупець дала на це свою беззаперечну згоду.

Оскільки договір укладався з умовою його пожиттєвого проживання, то вартість квартири за договором була значно нижчою ніж її ринкова (оціночна) вартість, яка (за оцінкою позивача) становила 343 680,00 грн.

Після підписання договору стосунки між ним та дружиною погіршилися, згодом вони припинили шлюбні відносини. Проживання в квартирі стало для нього неможливим, так як ОСОБА_2 та її мати чинили йому перешкоди в цьому.

Такі зміни обставин в його житті були істотними і в разі наявності можливості їх передбачити він продав би свою квартиру за ринковою ціною та придбав би собі інше рівноцінне житло, продажу квартири відповідачці не вчиняв би. Виконання договору порушило співвідношення майнових інтересів сторін договору, оскільки покупець придбала квартиру за ціною, яка в 20 разів нижча за ринкову, а він отримав грошові кошти, за які не може придбати інше та фактично залишився безхатьком.

Просив:

- розірвати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 28 вересня 2006 року між ним та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Заплотинською О. Б. за реєстровим № 2026;

- зобов`язати ОСОБА_2 повернути йому спірну квартиру;

- зобов`язати приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Заплотинську О. Б. повернути йому правовстановлюючі документи на спірну квартиру;

- зобов`язати його після повернення спірної квартири сплатити на користь ОСОБА_2 отримані ним кошти в сумі 16 377,00 грн.

30 червня 2023 року рішенням Шевченківського районного суду м. Львова позов задоволено частково.

Розірвано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який укладений 28 вересня 2006 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Заплотинською О. Б., зареєстрований в реєстрі за № 2026. Зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 після повернення йому квартири АДРЕСА_1 сплатити на користь ОСОБА_2 16 377,00 грн. У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач погодився продати спірну квартиру за ціною 16 377,00 грн лише тому, що умовами цього договору було передбачено, що він зберігає за собою право на пожиттєве проживання в цій квартирі, однак у подальшому шлюб позивача зі ОСОБА_4 (матір`ю відповідачки ОСОБА_2 ) було розірвано, що унеможливило подальше проживання позивача в спірній квартирі.

30 жовтня 2023 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 30 червня 2023 року скасовано та ухвалено нове. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 07 листопада 2019 року, скасовано. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд керувався тим, що підставою позову ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу є істотна зміна обставин, якими сторони керувалися під час укладення договору (стаття 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Водночас доводи позивача про те, що розірвання шлюбу зі ОСОБА_4 унеможливило його проживання в спірній квартирі, не можуть прийматися до уваги, оскільки остання не є ні стороною договору від 28 вересня 2006 року, ні стороною в справі, а тому обставина наявності чи відсутності шлюбу між позивачем та ОСОБА_4 не може бути визнаною обставиною, якою сторони керувалися під час укладення 28 вересня 2009 року договору купівлі-продажу спірної квартири, а розірвання шлюбу - істотною зміною обставин, яку сторони цього договору не могли передбачити під час його укладення.

Ні позовна заява, ні інші матеріали справи не містять інших доводів стосовно того, що саме позивач не міг передбачити, продаючи 28 вересня 2009 року спірну квартиру «за ціною в 20 разів нижче ринкової».

ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року, в якій просить її скасувати.

Касаційна скарга подана на судове рішення в справі незначної складності з ціною позову, що не перевищує двісті п`ятдесят прожиткових мінімумів для працездатних осіб, яке відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягає касаційному оскарженню.

Однак у касаційній скарзі заявник посилається на те, що справа має виняткове значення для нього, оскільки спірна квартира є його єдиним житлом, що робить неможливим реалізацію його конституційного права на житло, тому колегія суддів відповідно підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України виснувала про необхідність відкриття касаційного провадження в справі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах:

- Верховного Суду від 03 листопада 2021 року в справі № 757/39725/19-ц, про те, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду);

- Великої Палати Верховного Суду від16 лютого 2021 року в справі № 910/2861/18, про те, що однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України). Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Вказує, що в пункті 9 договору купівлі-продажу сторони погодили, що продавець залишає за собою право пожиттєвого проживання у відчужуваній квартирі, проте ця умова договору не виконується, відповідачка змінила замки в квартирі і не пускає його до помешкання.

Апеляційний суд не дослідив зібрані в справі докази, що підтверджують доводи позивача про чинення йому відповідачкою перешкод у користуванні квартирою (зокрема, позов відповідачки до суду про визнання позивача таким, що втратив право користування квартирою).

У січні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Добушовський О. В. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Посилався на те, що в справі встановлено, що ОСОБА_1 , проживаючи в спірній квартирі, неодноразово порушував громадський порядок та правила співжиття, зловживав алкоголем, вчиняв насильство щодо мешканців квартири, за що неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, а в травні 2008 року був засуджений до кримінальної відповідальності за заподіяння 05 грудня 2007 року тяжкого тілесного ушкодження дружині ОСОБА_4 , у зв`язку з чим був заарештований та позбавлений судом волі строком на шість років.

Незважаючи на всі прикрощі та страждання, завдані відповідачеві та її матері, ОСОБА_2 ніколи не чинила та не чинить перешкод у проживанні позивача в квартирі, однак станом на сьогоднішній день ОСОБА_1 не звертався до ОСОБА_2 із проханням отримати ключі від вхідних дверей та визначити чи узгодити порядок користування квартирою.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Із 15 жовтня 1991 року ОСОБА_1 зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 , що складається з 2 житлових кімнат, загальною площею 53,70 кв. м, житловою площею 29,10 кв. м.

На підставі свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) № НОМЕР_1 , виданого 11 січня 1997 року виконкомом Львівської міської Ради народних депутатів, власником вказаної квартири є ОСОБА_1 .

25 листопада 2005 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 , яка від першого шлюбу має дочку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із 28 лютого 2006 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 .

28 вересня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Заплотинською О. Б. і зареєстрований в реєстрі за № 2026.

У пункті 2 договору зазначено, що продаж квартири вчинено за 16 377,00 грн, які повністю сплачені покупцем до підписання договору. За пунктом 3 договору загальна вартість квартири згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 11964725, виданим 27 вересня 2006 року обласним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», становить 16 377,00 грн.

У пункті 9 договору купівлі-продажу квартири сторони погодили, що продавець залишає за собою право пожиттєвого проживання у відчужуваній квартирі, а покупець дає на це свою беззаперечну згоду.

05 грудня 2007 року приблизно о 08 год. ОСОБА_1 на ґрунті неприязних стосунків кухонним ножем заподіяв ОСОБА_5 тяжке тілесне ушкодження.

07 травня 2008 року вироком Шевченківського районного суду м. Львова в справі № 141/2008р. ОСОБА_1 був визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та йому було призначено покарання у вигляді 6 (шести) років позбавлення волі. Цим же вироком ОСОБА_1 змінено запобіжний захід та він взятий під варту з зали суду.

У січні 2009 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дзендзюра С. М. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Заплотинська О. Б., про розірвання договору купівлі-продажу квартири з підстав, передбачених частиною другою статті 651 ЦК України. ОСОБА_2 в цій справі подала зустрічний позов до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Заплотинська О. Б., про скасування сервітуту (припинення права пожиттєвого проживання ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 ).

10 серпня 2011 року рішенням Шевченківського районного суду м. Львова в справі № 2-886/2011р первісний позов ОСОБА_1 було задоволено повністю, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

27 вересня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

16 жовтня 2012 року рішенням апеляційного суду Львівської області апеляційні скарги ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_7 задоволено частково. Скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 серпня 2011 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову. В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 серпня 2011 року залишено без змін.

У грудні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, який в подальшому було уточнено, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 27 вересня 2011 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 та повернення квартири.

10 червня 2014 року рішенням Шевченківського районного суду м. Львова в справі № 466/9841/13-ц у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено повністю.

27 листопада 2014 року рішенням апеляційного суду Львівської області Львова в справі № 466/9841/13-ц апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 червня 2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про повернення та в цій частині ухвалено нове рішення, яким витребувано у ОСОБА_6 і повернуто ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 червня 2014 року залишено без змін.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 20 квітня 2017 року № 07/17, складеним експертом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛ-СВІТ» Грінько О. І. на виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 15 листопада 2016 року, дійсна ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 28 вересня 2006 року (день укладення договору купівлі-продажу квартири) становить 247 900,00 грн.

Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

За статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до вимог частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про розірвання договору купівлі-продажу квартири, укладеного з ОСОБА_2 (дочкою його дружини - ОСОБА_4 ), у зв`язку з істотною зміною обставин. Послався на те, що умова про ціну договору є істотною його умовою, а оскільки договір купівлі-продажу укладався з умовою його пожиттєвого проживання, то вартість квартири за договором (16 377,00 грн) була значно нижчою ніж її ринкова (оціночна) вартість, яка (за оцінкою позивача) становила 343 680,00 грн.

Укладаючи договір купівлі-продажу, позивач сподівався, що шлюб між ним та ОСОБА_4 не буде розірвано і вони з нею будуть разом проживати в цій квартирі пожиттєво. На час звернення до суду з позовом шлюб між ними розірвано, спільне проживання є неможливим, а ОСОБА_2 чинить йому перешкоди проживання в спірній квартирі.

Посилався позивач на статті 651 (розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною) та 652 ЦК України (розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин).

26 квітня 2018 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова провадження в цій справі було закрито з підстав, що передбачені пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки суд вважав, що є рішення суду, яке набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Таким судовим рішенням суд вважав рішення Апеляційного суду Львівської області від 16 жовтня 2012 року в справі № 1328/2-886/11, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу квартири на підставі частини другою статті 651 ЦК України у зв`язку з істотним порушенням умов договору (т. 1, а. с. 177).

Представник позивача у запереченнях проти клопотання про закриття провадження в справі, а також в апеляційній скарзі на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 26 квітня 2018 року (т. 1, а. с. 182-185) наголошувала на тому, що підстави позовів ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у згаданих справах різні, а саме: в справі № 1328/2-886/11 - такою підставою зазначено порушення ОСОБА_2 положень пункту 9 договору від 28 вересня 2006 року (про його право на пожиттєве проживання у спірній квартирі), а в справі, що переглядається, такою підставою є істотна зміна обставин, зокрема, що спірну квартиру було продано «за ціною в 20 разів нижче ринкової», і що позивач розлучився з матір`ю набувачки квартири.

З такими доводами представника позивача суд апеляційної інстанції погодився і 18 грудня 2018 року своєю постановою скасував ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 26 квітня 2018 року (якою провадження в цій справі було закрито) та направив справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції (т. 1, а. с. 250-252).

Отже, позивачем уточнено позовні вимоги про розірвання договору купівлі-продажу і встановлено, що підставою позову є передбачені статтею 652 ЦК України обставини - у зв`язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися під час укладення договору.

Відповідно до вимог частин першої тат другої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (частина 1).

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Верховний Суд в постанові від 20 листопада 2024 року в справі № 334/1277/16 виснував, що право змінити чи розірвати договір у разі істотної зміни обставин, які були визначальними на час його укладення, направлене на захист сторін договору від настання ще більш несприятливих наслідків, пов`язаних із подальшим його виконанням за існування обставин, що відповідають характеристикам, визначеним у статті 652 ЦК України.

За загальним правилом у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, його можна змінити чи розірвати за згодою сторін. Можливість такої зміни або розірвання може бути обмежена, коли інше передбачає договір або випливає із суті зобов`язання (абзац перший частини першої статті 651 ЦК України).

Припис абзацу другого частини першої статті 652 ЦК України встановлює критерій, за яким для зміни чи розірвання договору на підставі цієї статті обставини, якими, укладаючи його, керувалися сторони, мають змінитися настільки, що, якби останні могли це передбачити, то б узагалі не уклали договір чи уклали б його на інших умовах. За відсутності істотної зміни обставин, зокрема за незначної їх зміни або за виникнення труднощів у виконанні договору, які сторони могли розумно передбачити, на підставі статті 652 ЦК України договір не можна змінити ні за згодою сторін, ні за рішенням суду.

Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв`язку між ними. Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин за рішенням суду, виходячи з принципу свободи договору (пункт 3 частини першої статті 3, частина перша статті 627 ЦК України), є винятковим заходом.

Для застосування судом відповідного повноваження потрібна як сукупність чотирьох умов, визначених у частині другій статті 652 ЦК України, так і встановлення того, що розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (частина четверта цієї статті), тобто що таке розірвання буде необґрунтованим згідно з принципом «найменших негативних наслідків» для сторін договору (близькі за змістом висновки див. у постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 вересня 2019 року в справі № 910/17469/18, від 19 листопада 2019 року в справі № 910/9859/18, від 25 лютого 2020 року в справі № 922/2279/19, від 19 липня 2022 року в справі № 910/14155/21).

За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін.

Згідно із частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а першочергово їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що доводи позивача, що розірвання шлюбу з ОСОБА_4 унеможливило його проживання у спірній квартирі, не можуть прийматися до уваги, оскільки ОСОБА_4 (мати відповідачки ОСОБА_2 та колишня дружина позивача) не є стороною оспорюваного договору купівлі-продажу від 28 вересня 2006 року, як і не є стороною в справі, а тому обставина наявності (відсутності) шлюбу між позивачем та ОСОБА_4 не може бути визнаною обставиною, якою сторони керувалися під час укладення договору купівлі-продажу, а розірвання шлюбу - істотною зміною обставин, яку сторони цього договору не могли передбачити під час його укладення.

Не доведено позивачем і тієї обставини, що він не міг передбачити, продаючи 28 вересня 2009 року спірну квартиру, на його думку, «за ціною в 20 разів нижче ринкової».

Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності всіх чотирьох умов, визначених у частині другій статті 652 ЦК України, сукупність яких є необхідною для застосування судом повноважень розірвати договір, тому апеляційний суд зробив правильний висновок щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Щодо доводів позивача про те, що відповідачка чинить йому перешкоди в проживанні в квартирі, колегія суддів звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням у передбаченому законом порядку.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не врахував наведених ним інших постанов Верховного Суду, є безпідставним, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Не можна вважати, що обставини справ, на які посилається заявник в касаційній скарзі, є подібними обставинам справи, що переглядається, оскільки:

- у справі № 757/39725/19-ц суди розглядали позов про стягнення зі страхової компанії страхового відшкодування;

- у справі № 910/2861/18 зустрічні позовні вимоги були обґрунтовані тим, що університет не виконав узяті на себе за договором зобов`язання, зокрема щодо внесення частини внеску у фінансування об`єкта нерухомості, а також щодо передачі земельної ділянки, яка є об`єктом інвестування, що є істотним порушенням умов договору та підставою для його розірвання в порядку статті 651 ЦК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що в справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду