ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 172/1176/16-ц

1. Описова частина

У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 05 листопада 2007 року Закрите акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ЗАТ «Промінвестбанк») та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 15-93/16-4895/07. Відповідно до умов договору кредитор надає позичальнику кредит у сумі 24 050 доларів США, з яких 17 795 доларів США на придбання нерухомості, 6 255 доларів США на ремонт. ОСОБА_1 зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, а також суми штрафних санкцій у строки та на умовах, що передбачені кредитним договором і додатком № 1 до нього - графіком платежів.

Для забезпечення умов виконання указаного кредитного договору з ОСОБА_2 укладено договір поруки від 09 грудня 2009 року № 15-94/36-2075/09, відповідно до умов якого останній поручається за виконання позичальником умов кредитного договору власними коштами.

17 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Промінвестбанк» (далі - ПАТ «Промінвестбанк»), яке є правонаступником ЗАТ «Промінвестбанк», та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Промінвестбанк» відступило право грошової вимоги за кредитним договором від 05 листопада 2007 року № 15-93/16-4895/07 ТОВ «Кредитні ініціативи».

Первинний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надавши ОСОБА_1 кредит у сумі 24 050 доларів США. У свою чергу, позичальник неналежно виконував взяті на себе зобов`язання, у результаті чого станом на 01 жовтня 2016 року ОСОБА_1 мала прострочену заборгованість за кредитом - 3 435,82 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на дату розрахунку складає 89 028,55 грн, по відсотках - 1 657,38 доларів США (42 945,83 грн).

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ТОВ «Кредитні ініціативи» просило суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість станом на 01 вересня 2017 року у сумі 503 520,11 грн, з яких: за кредитом - 253 573,66 грн, за відсотками - 154 516,52 грн, пеня - 95 429,93 грн та судові витрати у сумі 1 979,61 грн.

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року, у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року касаційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено частково.

Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року скасовано і направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-8595св20).

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2024 рокупозов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором від 05 листопада 2007 року № 15-93/16-4895/07 у розмірі 503 520,11 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що строк пред`явлення вимоги до поручителя закінчився 08 жовтня 2016 року, а позов подано 16 листопада 2016 року, тому порука припинилася.

Стягуючи заборгованість з ОСОБА_1 , суд вказав на те, що остання отримала кредит, проте доказів його погашення суду не надала.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2024 року апеляційні скарги ТОВ «Кредитні ініціативи» та ОСОБА_1 залишено без задоволення. РішенняПокровського районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2024 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що рішення районного суду є законним та обґрунтованим. Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги товариства про те, що воно має право на стягнення з поручителя щомісячних платежів за останні шість місяців, оскільки, вважав, що строк звернення до поручителя пропущено.

Апеляційний суд вказав, що ОСОБА_1 не спростувала наданий банком розрахунок заборгованості, власного контррозрахунку до суду не подала.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2024 року до Верховного Суду, ТОВ «Кредитні ініціативи», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2024 року скасувати в частині позовних вимог до ОСОБА_2 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції у цій частині.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2024 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Дрозд Р. Ю., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2024 року скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ТОВ «Кредитні ініціативи» у задоволенні позову у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга ТОВ «Кредитні ініціативи» мотивована тим, що суди помилково повністю відмовили у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , вказавши про припинення поруки, оскільки банк мав право на стягнення з останнього щомісячних платежів за період з 10 травня 2016 року до 03 листопада 2017 року, а також нарахованих відсотків за цей самий період.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Дрозда Р. Ю., мотивована тим, що суди не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, безпідставно стягнули заборгованість за кредитним договором виключно на підставі розрахунку заборгованості, наданого банком, який, на думку заявника, містить багато суперечностей. При цьому, судами не було досліджено первинної бухгалтерської документації, не встановлено доказів видачі кредиту.

Крім того, суди взагалі не надали правової оцінки та не врахували контррозрахунку, наданого представником ОСОБА_2 .

Також суди не врахували, що позивач не має банківського ліцензії на здійснення валютних операцій. Тобто, позивач не мав можливості отримувати від позичальника, резидента України кошти в іноземній валюті.

Вказує, що суди не забезпечили змагальності судового процесу, а саме не сприяли отриманню від позивача доказів, які присили витребувати відповідачі, зокрема, виписки з кредитних рахунків за весь період нарахування заборгованості. Не було й враховано вказівок Верховного Суду при новому розгляді справи, а саме не враховано доводів та заперечень всіх учасників справи.

Судами не було враховано, що при уточненні позовних вимог позивачем було нараховані додаткові відсотки за користування кредитними коштами та пеню, що заборонено після направлення вимоги про дострокове повне погашення заборгованості.

Також не було надано оцінки пропуску строку позовної давності до певної частини заборгованості, при тому що відповідну заяву було подано представником Паращенка С. В.

У серпні 2024 рокуТОВ «Кредитні ініціативи» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому вказує про те, що викладені в ній доводи є безпідставними та не впливають на правильність вирішення судами спору, оскільки саме позичальник повинен довести факт погашення заборгованості, а не кредитор, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині вимог до ОСОБА_1 - без змін.

У вересні 2024 рокупредставник ОСОБА_2 - адвокат Дрозд К. Т., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи», в якому вказує про те, що викладені в ній доводи не спростовують правильність оскаржуваних судових рішень, а суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на підставі поданих учасниками справи доказів, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2024 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Кредитні ініціативи» у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2024 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дрозда Р. Ю.

13 серпня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 листопада 2007 року ЗАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 15-93/16-4895/07, відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику кредит у сумі 24 050 доларів США, з яких 17 795 доларів США на придбання нерухомості, 6 255 доларів США на ремонт, погашення кредиту та дата його повернення визначається відповідно до графіку (додаток № 1 та додаток № 2), який є невід`ємною частиною кредитного договору, в кінцевий строк не пізніше 03 листопада 2017 року або протягом 30 днів з моменту отримання від банку вимоги про повернення кредиту у зв`язку з настанням одного із випадків вказаних в пункті 4.3.2 цього договору

Відповідно до пункту 2.3 кредитного договору від 05 листопада 2007 року кредит надається позичальнику з метою сплати вартості нерухомості, що перебуває в процесі будівництва згідно з договором купівлі-продажу майнових прав № 30/10 від 30 жовтня 2007 року, укладеного між позичальником та ТОВ «Промислово-інвестиційна компанія «Ресурси Донбасу», а саме: машиномісце № НОМЕР_1 загальною площею 14,88 кв. м, що розташована у підземній автостоянці та знаходиться у комплексі житлових будинків по АДРЕСА_1 .

Згідно з графіком погашення заборгованості по кредитному договору від 05 листопада 2007 року ОСОБА_1 зобов`язана сплачувати визначену суму коштів щомісяця, починаючи з 10 грудня 2007 року і до 03 листопада 2017 року.

Пунктом 4.2 кредитного договору від 05 листопада 2007 року передбачено, що позичальник зобов`язується використати кредит за цільовим призначенням і погасити заборгованість по кредиту перед банком відповідно до пункту 2.2 цього договору на відповідні позичкові рахунки, відкриті банком в філії «Головне управління Промінвестбанку в Донецькій області» готівкою, або іншими шляхами, передбаченими законодавством.

Згідно з пунктами 3.1 та 3.3 вказаного кредитного договору проценти за користування кредитом сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 12 % річних, за користування кредитом ОСОБА_1 зобов`язана сплачувати відсотки у розмірі 2,1 % річних, які нараховуються банком починаючи з дати видачі кредиту готівкою по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом.

На забезпечення умов виконання кредитного договору від 05 листопада 2007 року № 15-93/16-4895/07 з ОСОБА_2 укладено договір поруки від 09 грудня 2009 року № 15-94/36-2075/09, відповідно до якого поручитель зобов`язується відповідати в повному обсязі перед кредитором за своєчасне та повне виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, та у випадку невиконання позичальником своїх зобов`язань бере на себе зобов`язання погасити заборгованість у розмірі наданого кредиту, нараховані за користування кредитом проценти на момент погашення вказаної заборгованості, неустойки (штрафу, пені), а також інші боргові зобов`язання, що випливають з кредитного договору.

17 грудня 2012 року між ПАТ «Промінвестбанк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Промінвестбанк» відступлено право грошової вимоги за кредитним договором від 05 листопада 2007 року № 15-93/16-4895/07 ТОВ «Кредитні ініціативи».

Установлено, що до ТОВ «Кредитні ініціативи» перейшло право грошової вимоги до відповідачів за кредитним договором від 05 листопада 2007 року № 15-93/16-4895/07.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим банком, у ОСОБА_1 перед кредитором станом на 01 вересня 2017 року наявна заборгованість у сумі 503 520,11 грн, з яких: за кредитом - 253 573,66 грн, за відсотками - 154 516,52 грн, пеня - 95 429,93 грн.

18 жовтня 2016 року на адреси ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ТОВ «Кредитні ініціативи» направлено вимогу про досудове врегулювання спору та погашення заборгованості за кредитним договором протягом 30 днів з дати відправлення цієї вимоги, але не пізніше 3 днів з дати отримання вимоги. У вимозі зазначено, що станом на 18 жовтня 2016 року загальна сума заборгованості становить 23 017 доларів США.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Дрозд К. Т., зверталася до суду першої інстанції із заявою, в якій, зокрема, просила застосувати наслідки спливу строку позовної давності до частини позовних вимог позивача (том 5, а. с. 213-221).

2. Мотивувальна частина

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ТОВ «Кредитні ініціативи» вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного від 13 червня 2018 року у справі

№ 408/8040/12, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також зазначає про порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Дрозд Р. Ю., вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/196, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц та Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також підставою касаційного оскарження судових рішень зазначає порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційні скарги ТОВ «Кредитні ініціативи» та представника ОСОБА_1 - адвоката Дрозда Р. Ю., підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Щодо касаційної скарги ТОВ «Кредитні ініціативи»

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частини перша статті 554 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).

Отже, умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов`язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24?вересня 2014?року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, а також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пункті 60 постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).

Умовами кредитного договору від 05 листопада 2007 рокупередбачено погашення основної суми кредиту та процентів шляхом сплати щомісячних платежів в обумовлені сторонами строки.

Отже, сторони кредитного договору встановили, що основне зобов`язання позичальник виконує шляхом виконання окремих зобов`язань з внесення щомісячних платежів за цим договором.

Таким чином, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, строк пред`явлення кредитором вимог до поручителів про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов`язаний згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги у зв`язку з припиненням поруки за відповідною частиною основного зобов`язання.

Вказані висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (провадження № 14-70цс19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зазначена правова позиція Верховного Суду є сталою й стабільною, тому є незрозумілим, чому апеляційний суд її не застосував.

Судами було встановлено, що кінцевий строк повернення кредиту сторони визначили 03 листопада 2017 року, при цьому, у зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань банк направив ОСОБА_1 та поручителю вимоги про повернення кредиту 18 жовтня 2016 року, в яких вимагав погасити заборгованість за кредитним договором протягом 30 днів з дати відправлення цієї вимоги, але не пізніше 3 днів з дати отримання вимоги, а з позовом у цій справі звернувся у листопаді 2016 року.

Тобто, порука ОСОБА_2 припинилася не до всіх платежів, про що помилково вказав суд апеляційної інстанції, оскільки несплата позичальником заборгованості після 08 квітня 2016 року не змінила автоматично строк виконання основного зобов`язання, який було визначено сторонами до 03 листопада 2017 року, а позичальник та поручителі продовжували нести зобов`язання по сплаті кожного чергового щомісячного платежу.

Судом апеляційної інстанції не було враховано відповідних доводів, не було чітко встановлено, до якої частини заборгованості порука ОСОБА_2 припинилася, а щодо якої він несе солідарну відповідальність з позичальником.

Щодо касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Дрозда Р. Ю.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України.

Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

Зазначені правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення районного суду, яким були задоволені вимоги кредитора до позичальника, не звернув уваги, що після пред`явлення вимоги до ОСОБА_1 про дострокове стягнення всієї суми заборгованості, а у подальшому позову, кредитор змінив строк виконання зобов`язання та не мав права у подальшому нараховувати відсотки за користування кредитом та пеню, а його інтереси були забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги до ОСОБА_1 , суд виходив з наданого кредитором розрахунку заборгованості та уточненої позовної заяви, в якій заборгованість була зазначена станом на 01 вересня 2017 року, тобто в ній передбачено нарахування відсотків та пені з часу пред`явлення позову до вказаної дати.

Крім того, судом апеляційної інстанції безпідставно не надано правої оцінки поданій представником ОСОБА_2 заяві про застосування наслідків спливу строку позовної давності та контррозрахунку заборгованості при вирішенні позовних вимог кредитора до ОСОБА_1 , оскільки позивачем було заявлені солідарні обов`язки до відповідачів, тому відповідні заява та докази стосуються їх обох.

Згідно із частиною п`ятою статті 411 ЦПК України суд апеляційної інстанції не виконав вказівки Верховного Суду, не мотивував відповідних доводів, поданих до апеляційного суду, тому саме цей суд допустив порушення норм права.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, апеляційний суд не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, не врахував всіх доводів сторін, зокрема й викладених у апеляційних скаргах, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат, оскільки справа направляється на новий розгляд.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,