ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/50587/16-ц

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лішневська О. Г., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Косенко О. О., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М., про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2024 року вказану заяву залишено без розгляду з підстав передбачених пунктом 9 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що протокольними ухвалами суду витребувано у позивача ОСОБА_1 копію діючого паспорта громадянина російської федерації ОСОБА_1 , проте представником повідомлено суд про відмову позивача надати суду витребувані судом докази, тому наявні підстави для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 січня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Літвінової О. Г. задоволено. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2024 року скасовано. Справу за позовом ОСОБА_1 направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що дючий паспорт громадянина російської федерації ОСОБА_1 не є доказом у справі, а тому суд першої інстанції помилково залишив позовну заяву без розгляду з підстав неподання витребуваних судом доказів, необхідних для вирішення справи.

У лютому 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник Завойко Д. І. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а ухвалу суду першої інстанції в силі.

Касаційна скарга ОСОБА_2 обґрунтована тим, що позивач та його представник фактично ухилились від надання копії діючого паспорту ОСОБА_1 , водночас цей доказ має першочергове значення для встановлення правосуб`єктності позивача. відтак, суд першої інстанції правильно застосував положення пункту 9 частини першої статті 257 ЦПК України, а тому ухвала суду першої інстанції про залишення позову без розгляду є законною та обґрунтованою. Натомість, апеляційним судом не враховано правові висновки Верховного Суду щодо застосування цієї процесуальної норми, висловлені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 592/10368/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 560/904/15-ц.

У березні 2024 року від представника ОСОБА_1 - Літвінової О. Г. надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому зазначає про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 27 лютого 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник Завойко Д. І. , на ухвалу постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 757/50587/16-ц з суду першої інстанції; надано сторонам строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

26 березня 2025 року матеріали справи № 757/50587/16-ц надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційним судом встановлено, що у провадженні Печерського районного суду міста Києва перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лішневська Олена Гарріївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Оксана Олександрівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевчук Зоя Миколаївна, про визнання договору купівлі - продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 27 вересня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Протокольною ухвалою суду від 01 лютого 2024 року витребувано у позивача ОСОБА_1 копію діючого паспорта громадянина російської федерації ОСОБА_1 .

Протокольною ухвалою суду від 10 червня 2024 року повторно витребувано у позивача ОСОБА_1 копію діючого паспорта громадянина російської федерації ОСОБА_1 .

У судовому засіданні, яке відбулось 10 червня 2024 року, представник позивача - адвокат Літвінова О. Г. повідомила суд про відмову позивача надати суду витребувані судом докази.

У судовому засіданні, яке відбулось 14 жовтня 2024 року, представник позивача - адвокат Літвінова О. Г. повторно повідомила суд про відмову позивача ОСОБА_1 надати суду витребувані докази - копію діючого паспорта громадянина російської федерації ОСОБА_1 .

Представник відповідачів - адвокат Завойко Д. І. у судовому засіданні надав пояснення, зазначив, що витребувані судом докази необхідні для розгляду справи, проти залишення позову без розгляду не заперечував, оскільки відмова у наданні позивачем витребуваних судом доказів є підставою для залишення позову без розгляду на підставі пункту 9 частини першої статті 257 ЦПК України.

Представник позивача - адвокат Літвінова О. Г. заперечувала проти залишення позову без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм процесуального права.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Україною 17 липня 1997 (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про міжнародне приватне право» процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України.

Відповідно до частини першої статі 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

У статті 46 ЦПК України визначено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Можливість позбавлення чи обмеження цивільної процесуальної правоздатності чинним процесуальним законодавством не передбачена.

Частиною першою статті 47 ЦПК України передбачено, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач без поважних причин не надав витребувані судом докази, необхідні для вирішення справи.

Аналіз даної норми закону свідчить про те, що визначальною умовою залишення позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 257 ЦПК України, є неповажність причини неподання витребуваних судом доказів, необхідних для вирішення спору.

Відповідно до положень частини другої статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Системне тлумачення пункту 9 частини першої статті 257 ЦПК України свідчить, що його слід застосовувати у взаємозв`язку з положеннями частин сьомої - десятої статті 84 ЦПК України, а залишення позову без розгляду можливе лише у випадку неподання позивачем витребуваних доказів без поважних причин, тобто коли позивач володіє певними доказами, які необхідні для повного і всебічного з`ясування обставин справи, але свідомо ухиляється від надання їх суду. В іншому випадку суд, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, зобов`язаний розглянути справу по суті на підставі тих доказів, які надані учасниками справи.

Скасовуючи ухвалу та направляючи справу для продовження розгляду, суд апеляційної інстанції керувався тим, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що позивач ОСОБА_1 є неповнолітньою або недієздатною особою, отже немає обґрунтованих підстав для висновку про відсутність у нього цивільної процесуальної дієздатності для участі в даній цивільній справі в якості позивача.

Та обставина, що строк дії паспорта громадянина російської федерації ОСОБА_1 закінчився 06 вересня 2022 року, не є обставиною, на підставі якої можна дійти висновку про наявність або відсутність у особи цивільної процесуальної правоздатності або дієздатності.

Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції належним чином не мотивував, чому неподання діючого паспорта громадянина російської федерації позивача позбавляє можливості розгляду справи по суті спору.

Також апеляційний суд вірно зазначив, що діючий паспорт громадянина російської федерації ОСОБА_1 не є доказом по справі, а тому суд першої інстанції помилково залишив позовну заяву без розгляду з підстав неподання витребуваних судом доказів, необхідних для вирішення справи.

Крім того, сумніви у повноваженнях особи на подання позовної заяви суд першої інстанції міг усунути у порядку, визначеному пунктом 8 частини першої статті 257 ЦПК України. Висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 129/2942/19.

Залишення позовної заяви без розгляду у цій справі суперечить завданню цивільного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, визначеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Аргументи касаційної скарги стосовно того, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 592/10368/16-ц та від 18 грудня 2019 року у справі № 560/904/15-цє необґрунтованими, оскільки оскаржуване судове рішення таким висновкам не суперечить, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалене без додержання норм процесуального права.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційна скарга задоволенню не підлягає, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду