ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 200/2135/16-ц

Описова частина

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до держави Україна в особі Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Дніпро), Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що 21 листопада 2007 року він придбав автомобіль Hyundai Tucson, 2007 року випуску, вартість якого складала еквівалент 28 198,01 доларів США.

23 листопада 2007 року на підставі укладеного із ЗАТ «ОТП Банк», який змінив назву на ПАТ «ОТП Банк», кредитного договору, позивач отримав кредит у розмірі 25 378 доларів США, строком до 24 листопада 2014 року.

На забезпечення виконання умов кредитного договору цього ж дня між ним та банком укладено договір застави, предметом якого є зазначений вище автомобіль.

Зазначав, що у період з 23 листопада 2007 року до 23 жовтня 2014 року включно він щомісячними платежами повертав банку кредит та сплачував проценти за користування коштами.

29 липня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено договори про відступлення права вимоги за вищевказаними договорами кредиту та застави.

16 серпня 2014 року за заявою ОСОБА_3 приватний нотаріус Кулініч А. С. вчинив виконавчий напис, яким в рахунок погашення боргу у розмірі 24 751,38 грн звернув стягнення на предмет застави.

Позивач зазначав, що 18 серпня 2014 року державний виконавець Бабушкінського ВДВС ДМУЮ Куземченко А. С. відкрив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, накладено арешт на автомобіль та оголошено заборону на його відчуження, а потім оголошено його у розшук.

17 вересня 2014 року позивач був затриманий працівниками ДПС та державним виконавцем, після чого державний виконавець вилучив автомобіль разом з ключами, свідоцтвом про реєстрацію, про що склав акт опису й арешту майна та помістив автомобіль на майданчик тимчасового збереження описаних і арештованих транспортних засобів ТОВ «Династія-Дніпро».

Того ж дня державний виконавець за допомогою евакуатора вилучив його автомобіль з майданчика та без складання документів передав його на зберігання ОСОБА_3 .

В межах розгляду його позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

08 жовтня 2014 року зупинив стягнення за вказаним виконавчим написом, а заочним рішенням від 11 березня 2015 року визнав виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.

03 червня 2015 року позивач звернувся до начальника Бабушкінського ВДВС ДМУЮ із заявою про закриття виконавчого провадження та повернення автомобіля.

Незважаючи на зазначене, постановою від 05 червня 2015 року державний виконавець Куземченко А. С. поновив виконавче провадження та у подальшому оголосив у розшук належний йому автомобіль з посиланням на неможливість встановлення місцезнаходження рухомого майна.

Постановами Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2015 року у справі №804/16122/14, від 18 лютого 2016 року у справі № 804/3753/15, які залишено без змін судом апеляційної та касаційної інстанцій, визнані протиправними дії державного виконавця Куземченка А. С. щодо відкриття виконавчого провадження, заміни відповідального зберігача арештованого автомобіля та щодо інших дій, пов`язаних з виконанням вказаного виконавчого напису. Виданий на примусове виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року виконавчий лист залишився без виконання, автомобіль йому повернутий не був, чим йому заподіяно майнової та моральної шкоди.

Враховуючи зазначене, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України завдану майнову шкоду у розмірі 850 334,96 грн та моральну шкоду у розмірі

585 889,20 грн.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 квітня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково .

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 завдану посадовою особою Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) майнову шкоду у розмірі 844 593,11 грн, моральну шкоду у розмірі 585 889,20 грн, судовий збір у розмірі 12 483,43 грн, а всього - 1 442 965,74 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний автомобіль вибув з фактичного володіння ОСОБА_1 у зв`язку із протиправними діяннями державного виконавця внаслідок незаконної передачі арештованого майна особі, яка для цього не мала будь-яких об`єктивних можливостей і реального наміру на його збереження, що є підставою для визнання проведених державним виконавцем Куземченко А. С. виконавчих дій з порушенням вимог діючого на той час законодавства, внаслідок яких належний позивачеві автомобіль у виконавчому провадженні № 44445160 з вини виконавця Куземченко А.С. втрачений та позивач зазнав майнової та моральної шкоди.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 грудня 2024 року у звязку із смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 залучено до участі у справі його правонаступника ОСОБА_2 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 грудня 2024 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 квітня 2022 року змінено в частині розміру суми відшкодування моральної шкоди та зменшено її з 585 889,20 грн до 40 000,00 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що встановивши факт вчинення посадовою особою державної виконавчої служби неправомірних дій, що встановлено рядом судових рішень, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 збитків відповідно до пункту 1 частини другої статті

22 ЦК України в розмірі вартості сплачених платежів банку, як реальної вартості автомобіля, який ним втрачено через порушення державним виконавцем вимог законодавства. Розмір визначеної судом першої інстанції майнової шкоди належними та допустимими доказами відповідачами не спростовано.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про завдану йому моральну шкоду, суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для визначення розміру відшкодування моральної шкоди у сумі 585 889,20 грн.

Враховуючи характер правопорушення, тривалість та глибину моральних страждань, про які зазначав позивач, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення присудженого судом першої інстанції розміру моральної шкоди до 40 000 грн, з урахуванням принципу розумності та справедливості. Такий розмір, на думку суду, є таким, що відповідає глибині та ступеню моральних і фізичних страждань позивача, враховує ступінь вини відповідача.

23 січня 2025 року Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), шляхом формування документа у підсистемі «Електронний суд», подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та передати справу на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2022 року у справі № 754/16978/21, від 15 травня 2019 року у справах №№ 552/91/18, 554/9144/17, від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19, від 12 вересня 2018 року у справі № 335/11779/16-ц, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що належний позивачу автомобіль був переданий на відповідальне зберігання відповідно до норм чинного на той час законодавства стягувачу ОСОБА_3 , однак останній не повернув автомобіль на вимогу державного виконавця, після чого державний виконавець звернувся із відповідною заявою до правоохоронних органів про вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, отже особою, яка завдала майнової шкоди, є саме стягувач, якого не залучено до участі у розгляді справи, а не державний виконавець. Суди не взяли до уваги те, що винесення постанов при вчиненні виконавчих дій здійснено на підставі виконавчого документу, який мав закону силу до моменту визнання його таким, що не підлягає виконанню, а тому вини чи неправомірних дій зі сторони державного виконавця не було.

Зазначає, що спірні правовідносини не регулюються статтями 1166, 1174 ЦК України. Права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця - стягувача ОСОБА_3 з використанням правового механізму, встановленого статтею 1212 ЦК України.

За вказаних обставин, на думку відповідача, не підлягають задоволенню й позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Відзив на касаційну скаргу

У лютому 2025 року від Державної казначейської служби України надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на те, що Казначейство не може бути співвідповідачем у справі, оскільки прав позивача не порушувало. Крім того, рішення щодо стягнення шкоди з відповідного рахунку Казначейства є очевидно необґрунтованим і таким, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права. Казначейство просило скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 08 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами фактичні обставини справи

23 листопада 2007 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір на суму 25 378 доларів США, зі сплатою 10,49 % річних, з кінцевим терміном повернення не пізніше 24 листопада 2014 року.

На забезпечення виконання умов кредитного договору 23 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір застави, за умовами якого останнй передав в заставу банку автомобіль Hyundai Tucson, 2007 року випуску, належить йому на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виданого 22 листопада 2007 року.

29 липня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» (первісний кредитор) та ОСОБА_3 (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги за договором застави від 23 листопада 2007 року.

16 серпня 2014 року приватний нотаріус ДМНО Кулініч А. С. на підставі заяви ОСОБА_3 вчинив виконавчий напис, яким в рахунок погашення боргу у розмірі 24 751,38 грн звернув стягнення на предмет застави - належний ОСОБА_1 автомобіль Hyundai Tucson, 2007 року.

18 серпня 2014 року державний виконавець Бабушкінського ВДВС ДМУЮ Куземченко А. С. відкрив виконавче провадження ВП № 44445160 з примусового виконання виконавчого напису від 16 серпня 2014 року про звернення стягнення на автомобіль.

Крім того, 18 серпня 2014 року державний виконавець Куземченко А. С. виніс постанову, якою наклав арешт на вказаний автомобіль та оголосив заборону на його відчуження, а постановою від 19 серпня 2014 року оголошено про розшук майна боржника.

17 вересня 2014 року державний виконавець склав акт опису й арешту майна боржника - автомобіля Hyundai Tucson, 2007 року, а також вилучив автомобіль у позивача та передав його на відповідальне зберігання стягувачу ОСОБА_3

24 жовтня 2014 року виконавче провадження ВП № 44445160 зупинено на підставі пункту 4 частини першої статті 37 Закон України «Про виконавче провадження».

11 березня 2015 року заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 200/17434/14-ц, яке набрало законної сили

24 березня 2015 року, виконавчий напис від 16 серпня 2014 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ДМНО Кулініч А. С., визнано таким, що не підлягає виконанню.

03 червня 2015 року позивач звернувся до начальника Бабушкінського ВДВС ДМУЮ із заявою про виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2015 року та повернення йому арештованого автомобіля.

05 червня 2015 року державний виконавець Куземченко А. С. виніс постанову про поновлення виконавче провадження з підстав, встановлених частиною п`ятою статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

18 червня 2015 року державний виконавець Куземченко А. С. виніс постанову про розшук належного на праві власності ОСОБА_1 автомобіля, підставою чого стала неможливість встановлення місцезнаходження автомобіля, який перебував на відповідальному зберіганні у ОСОБА_3 .

Цього ж дня, постановою від 18 червня 2015 року, затвердженою начальником Бабушкінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ, державний виконавець Куземченко А. С. зупинив виконавче провадження до розгляду справи по суті, яка розглядалась Дніпропетровським окружним адміністративним судом.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2015 року у справі № 804/16122/14, залишеною без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, визнані протиправними дії державного виконавця Куземченко А. С. з відкриття виконавчого провадження № 44445160; звернення стягнення у виконавчому проваджені № 44445160 на автомобіль Hyundai Tucson; визнані протиправними та скасовані постанови від 18 серпня 2014 року про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, від 19 серпня 2014 року про розшук майна боржника у виконавчому провадженні № 44445160; визнані протиправними дії державного виконавця Куземченко А. С. щодо складання акту б/н опису й арешту майна від 17 вересня 2014 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року у справі № 804/3753/15, яку залишено без змін судом апеляційної та касаційної інстанцій, визнані протиправними дії державного виконавця Куземченка А. С. щодо заміни відповідального зберігача арештованого автомобіля Hyundai Tucson, з представника ТОВ «Династія-Дніпро» Скребець О. С. на стягувача ОСОБА_3 , постанову від 22 вересня 2014 року про заміну відповідального зберігача скасовано.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року у справі № 804/7899/15, яку залишено без змін судом апеляційної та касаційної інстанцій, визнані та скасовані постанови державного виконавця Куземченка А. С. про розшук майна боржника та заборону його відчуження від 18 червня 2015 року та про зупинення виконавчого провадження від 18 червня 2015 року; зобов`язано Бабушкінський ВДВС закінчити виконавче провадження № 44445160 та передати позивачу ОСОБА_1 за актом приймання-передачі автомобіль Hyundai Tucson, 2007 року випуску.

На примусове виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року, 28 квітня 2016 року видано виконавчий лист № 804/7899/15, на підставі якого відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 13 липня 2016 року відкрив виконавче провадження № 51610187, надавши боржнику Шевченківському

ВДВС самостійно виконати вимоги виконавчого документу в строк до 20 липня 2016 року.

Постановою від 18 липня 2016 року ВПВР УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області повернув позивачеві виконавчий лист без виконання з підстав відсутності у боржника визначеного виконавчим документом майна, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 грудня 2024 року залучено ОСОБА_2 до участі у справі в якості правонаступниці ОСОБА_1 .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Щодо майнової шкоди

Стаття 56 Конституції України закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша, третя статті 22 ЦК України).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 цього самого Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, провадження№ 12-208гс18).

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Протиправність (неправомірність) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця може доводитись з посиланням, зокрема, на судове рішення, яке набрало законної сили, рішення вищих посадових осіб державної виконавчої служби, а також інші докази.

Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження

№ 14-515цс19, пункт 26).

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій установили наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності, зокрема, завдання позивачу майнової шкоди, протиправності дій державного виконавця щодо позивача, причино-наслідкового зв`язку між завданою майновою шкодою та протиправністю дій державного виконавця.

Зокрема, установивши, що належний позивачу автомобіль вибув з фактичного володіння останнього внаслідок протиправних дій державного виконавця, що встановлено судами у справах № № 804/16122/14, 804/3753/15, 804/7899/15, які набрали законної сили, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що з держави на користь позивача підлягає відшкодування майнова шкода, яка дорівнює вартості автомобіля, у розмірі 844 593, 11 грн.

Розмір визначеної судами попередніх інстанцій майнової шкоди відповідачами не спростовано.

Посилання у касаційній скарзі на те, що належний позивачу автомобіль був переданий на відповідальне зберігання стягувачу ОСОБА_3 , отже особою, яка завдала майнової шкоди, на думку скаржника, є саме стягувач, а не державний виконавець, помилкові, оскільки судовими рішеннями у справі № 804/3753/15 встановлено протиправність дій виконавця щодо заміни відповідального зберігача арештованого автомобіля Hyundai Tucson з представника

ТОВ «Династія-Дніпро» Скребець О. С. на стягувача ОСОБА_3 і зазначені обставини не підлягають доказуванню у силу вимог частини четвертої статті

82 ЦПК України.

Тобто, саме внаслідок неправомірних дій державного виконавця вибуло належне позивачу майно, а тому саме на державу покладено обов`язок відшкодувати завдану позивачу майнову шкоду.

Суд враховує, що постановою ВПВР УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області

13 липня 2016 року було відкрито виконавче провадження № 51610187 щодо примусового виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року про зобов`язання Бабушкінського ВДВС передати позивачу ОСОБА_1 за актом приймання-передачі автомобіль Hyundai Tucson, 2007 року випуску, однак у звязку із відсутністю у боржника визначеного виконавчим документом майна постановою від 18 липня 2016 року ВПВР УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області повернув позивачеві виконавчий лист без виконання.

Ураховуючи, що належний позивачу автомобіль повернуто не було, Верховний Суд вважає, що державний виконавець допустив протиправні дії, внаслідок яких ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , було позбавлено права власності на належне йому майно.

Отже, майнова шкода, завдана позивачу має бути відшкодована у спосіб та суб`єктом, визначені ним у позовній заяві.

Таким чином, відповідні доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Аналіз положень статті 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Як свідчить тлумачення статей 23, 1173 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю органу державної влади, відшкодовується державою, і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA,№ 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17 (адміністративне провадження №К/9901/37372/18), зазначено, що «у практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, пункти 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, пункти 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому в силу статті

1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача».

Отже, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Схожі висновки викладені й у постанові Верховного Суду від 02 березня

2023 року у справі № 607/21703/21 (провадження № 61-11873св22).

У справі, що переглядається, установивши, що внаслідок протиправних дій державного виконавця, які призвели до втрати належного позивачу майна, що встановлено рішеннями судів у справах № № 804/16122/14, 804/3753/15, 804/7899/15, які набрали законної сили, і в силу вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню в даній справі, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачу завдано моральної шкоди, розмір якої суд оцінив у 40 000 грн.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував фактичні обставини справи, тривалість моральних страждань позивача та негативні наслідки, які настали для нього у зв`язку із порушенням прав, взявши до уваги тривалість вимушених змін у його житті, а також виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

Касаційна скарга не містить доводів щодо необґрунтованості розміру моральної шкоди, відповідач посилається на те, що позивачу завдано шкоду не державним виконавцем, а особою, якій було передано автомобіль на відповідальне зберігання, однак мотиви відхилення таких доводів викладено вище.

Згідно з пунктами 2, 3 частини другої статті 395 ЦПК України відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, ім`я (найменування), поштову адресу особи, яка подає відзив на касаційну скаргу, а також номер засобу зв`язку, адресу електронної пошти, за наявності; обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.

Колегія суддів враховує, що Казначейство касаційну скаргу не подало та не приєдналось до касаційної скарги Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Слід зазначити, що вимога про скасування судових рішень може бути предметом касаційного оскарження шляхом подання касаційної скарги, а не відзиву на касаційну скаргу, і саме за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право ухвалити рішення, про яке просить Казначейство (положення статті 409 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.