ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 266/6653/21

Захисник підтримала свою касаційну скаргу.

Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги і просила залишити вирок апеляційного суду без зміни.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку про таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

За правилами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій судом за ч. 2 ст. 185 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Що стосується доводів захисника в касаційній скарзі про наявність у справі підстав для застосування до засудженого положень ст. 75 КК то такі є безпідставними.

Так, за правилами ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання воно має ґрунтуватися, зокрема, на принципах індивідуалізації та справедливості. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного й особою винного.

Відповідно до вимог ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та запобігання вчинення нових злочинів. Для вибору такого покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Окрім того, з огляду на приписи ст. 75 КК кримінальний закон підкреслює важливість такої мети покарання, як виправлення засудженого, передбачивши, що у випадку призначення деяких видів покарання, в тому числі позбавлення волі на строк не більше п`яти років, суд може звільнити таку особу від відбування призначеного покарання з випробуванням та іспитовим строком, якщо дійде переконання про можливість її виправлення без відбування покарання. При цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

Застосування положень ст. 75 КК відноситься до дискреційних повноважень суду та є його правом, а не обов`язком, і у випадку застосування цієї норми потребує від суду належного обґрунтування прийняття такого рішення, а відтак покладає на нього обов`язок уважно дослідити та оцінити всі обставини провадження.

Як убачається з матеріалів справи, не погодившись із вироком місцевого суду прокурор подав апеляційну скаргу в якій вказував на безпідставне застосування судом положень ст. 75 КК з огляду на його попередні судимості та кількість епізодів вчинених крадіжок у кримінальному провадженні і просив апеляційний суд скасувати цей вирок у частині призначеного покарання та ухвалити свій вирок, яким призначити засудженому реальне покарання у виді позбавлення волі.

Апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), що покладає на нього певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів у справі, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.

За правилами ч. 1 ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

При ухваленні нового вироку у справі апеляційний суд цих вимог закону дотримався.

Так, при перегляді вироку місцевого суду апеляційний суд встановив, що ОСОБА_7 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів, у тому числі проти власності, і у вказаному кримінальному провадженні знову вчинив три епізоди крадіжок через невеликий проміжок часу після відбуття покарання у виді арешту за попереднім вироком. Останній суспільно корисною працею не займається, за місцем проживання характеризується посередньо, не одружений, на обліках у психіатра та нарколога не перебуває, завдана ним потерпілому матеріальна шкода не відшкодована.

З урахуванням цих даних про особу засудженого, наявність обставин, які пом`якшують покарання - визнання вини і сприяння в розкритті злочину, та відсутність обставин, які обтяжують покарання, апеляційний суд, погодившись із доводами апеляційної скарги прокурора про безпідставне застосування до засудженого положень ст. 75 КК скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок, яким визначив йому за вчинене кримінальне правопорушення покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому кримінальним законом для такого виду покарання - строком на один рік.

Таке покарання визначено апеляційним судом ОСОБА_7 з додержанням вимог статей 50 та 65 КК, відповідає засадам співмірності та індивідуалізації і є необхідним й достатнім для його виправлення та запобігання вчинення нових злочинів.

Наведені захисником у касаційній скарзі доводи не дають Суду обґрунтованих підстав вважати, що з урахуванням обставин справи, тяжкості вчиненого злочину та даних про особу засудженого, призначене йому апеляційним судом покарання є явно суворим та несправедливим.

Вирок апеляційного суду є належним чином обґрунтованим та вмотивованим і за змістом відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, у ньому наведено відповідні мотиви, з яких виходив цей суд ухвалюючи таке рішення, та положення закону, якими він керувався.

З урахуванням наведеного підстав для задоволення касаційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд