ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 465/9254/13-ц

1. Описова частина

26 вересня 2013 року Публічне акціонерне товариство «Фольксбанк» (далі - ПАТ «Фольксбанк»), правонаступником якого було Публічне акціонерне товариство «ВіЕсБанк» (далі - ПАТ «ВіЕсБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Таскомбанк» (далі - АТ «Таскомбанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Як обґрунтування позову посилалося на те, що 28 березня 2008 року між ПАТ «Фольксбанк» (правонаступник ВАТ «Електрон Банк») і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № KF 48106, згідно з яким банк надав відповідачу 250 000,00 дол. США з кінцевим строком повернення не пізніше 28 березня 2028 року, з процентною ставкою за користування наданими коштами, що визначена умовами цього договору.

19 травня 2008 року ПАТ «Фольксбанк» і ОСОБА_1 підписали додаток № 2 до кредитного договору, згідно з яким сума кредиту збільшена до 316 000,00 дол. США, та 16 липня 2008 року підписано додаток № 3 до кредитного договору, згідно з яким сума кредиту збільшена до 411 000,00 дол. США.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором банк з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 уклав договори поруки від 28 березня 2008 року № РО 93280 та № РО 93281.

Зазначало, що відповідач взяті на себе зобов`язання не виконував, тому 19 березня 2013 року банк направив ОСОБА_1 повідомлення-вимогу № 09-3/12523 про дострокове повернення кредиту протягом 30 календарних днів у зв`язку з тривалим невиконанням зобов`язань за кредитним договором.

28 травня 2013 року банк направив ОСОБА_2 і ОСОБА_3 повідомлення-вимоги № 09-3/12774 і № 09-3/12775 про дострокове повернення кредиту в разі непогашення простроченого боргу протягом 30 календарних днів, однак ці вимоги були залишені без належного реагування.

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 28 березня 2008 року № KF 48106 в межах суми, встановленої рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 квітня 2014 року, - 217 340,14 дол. США, що складається з заборгованості за кредитом в розмірі 198 824,95 дол. США, заборгованості за відсотками - 13 836,05 дол. США, пені - 4 679,14 дол. США.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 12 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року, позовні вимоги АТ «Таскомбанк» задоволено частково.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АТ «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 209 365,36 дол. США, що складається з заборгованості за кредитом у розмірі 198 824,95 дол. США, заборгованості за відсотками - 5 861,27 дол. США, пеня - 4 679,14 дол. США.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 не виконав належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором, в результаті чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів на користь АТ «Таскомбанк» без врахування відсотків за користування кредитом, починаючи з 28 липня 2013 року, оскільки кредитний договір є договором споживчого кредитування.

16 травня 2024 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 160/16891/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 2005647/18, від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

У липні 2024 року АТ «Таскомбанк» подало до Верховного Суду відзив, у якому зазначило, що рішення судів є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що 28 березня 2008 року між ВАТ «Фольксбанк» (правонаступник ВАТ «Електрон Банк» згідно зі статутом ПАТ «Фольксбанк»), правонаступником якого було ПАТ «ВіЕс Банк», а надалі - АТ «Таскомбанк», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № KF 48106, згідно з яким позичальнику надано кошти в розмірі 250 000,00 дол. США з кінцевим строком погашення не пізніше 28 березня 2028 року; позичальник зобов`язався повернути банку основну суму кредиту частинами відповідно до графіка платежів за кредитом, що міститься у додатку № 1 до кредитного договору і є його невід`ємною частиною, та сплатити проценти за користування кредитом у строки та в порядку, що передбачені кредитним договором.

У пункті 1.3 кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитом встановлюються у розмірі 12 % річних; у разі виникнення простроченої заборгованості за кредитом або частиною кредиту та/або процентами, процент за користування кредитом встановлюється в розмірі 15 % річних; після повного погашення простроченої заборгованості процентна ставка встановлюється в розмірі 12 % річних.

Згідно з додатком від 19 травня 2008 року № 2 до договору сума кредиту збільшена до 316 000,00 дол. США, згідно з додатком від 16 липня 2008 року № 3 - до 411 000,00 дол. США.

Відповідно до додаткової угоди від 17 квітня 2009 року № 2 до кредитного договору сторони дійшли згоди змінити розмір процентів за користування кредитом а саме: на період з 01 квітня 2009 року до 31 березня 2010 року включно процент за користування кредитом встановлюється в розмірі 11 % річних.

Встановлено, що банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надав ОСОБА_1 кошти в обсязі та у строк, що визначені умовами договору, що підтверджується заявами на видачу готівки від 28 березня 2008 року № 1268 34 на суму 250 000,00 дол. США, від 20 травня 2008 року № 1268 24 на суму 66 000,00 дол. США та від 16 липня 2008 року № 259 2 на суму 95 0000,00 дол. США.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 28 березня 2008 року № KF 48106 між банком і ОСОБА_2 укладено договір поруки від 28 березня 2008 року № РО93280 та між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки від 28 березня 2008 року № РО93281.

У зв`язку із неналежним виконанням позичальником зобов`язань 28 травня 2013 року ПАТ «Фольксбанк» на адресу відповідачів направило рекомендованим листом вимоги № 09-3/12523, № 09-3/12774 та № 09-3/12775 про дострокове повернення кредиту протягом 30 календарних днів з дати одержання вказаного повідомлення, але в будь-якому випадку не пізніше 45 календарних днів з дня направлення банком цього повідомлення.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 квітня 2014 року звернено стягнення на квартиру, загальною площею 156,6 кв. м, житловою площею 85,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 травня 2008 року, шляхом продажу майна ПАТ «ВіЕс Банк» від свого імені будь-якій особі покупцю згідно з договором купівлі-продажу за ціною, визначеною уповноваженим експертом оцінювачем на день проведення продажу. Виселено ОСОБА_1 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 квітня 2014 року розмір заборгованості за кредитним договором від 28 вересня 2008 року № KF48106 станом на 26 листопада 2013 року становить 217 340,14 дол. США, що включає в себе заборгованість за кредитом в розмірі 198 824,95 дол. США, заборгованість за відсотками в розмірі 13 836,05 дол. США та пені в розмірі 4 679,14 дол. США.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 квітня 2014 року, яке набрало законної сили, встановлено, що у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, 28 травня 2013 року ОСОБА_1 надіслано повідомлення-вимогу з попередженням про можливе звернення стягнення на предмет іпотеки.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

У частині першій статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

У рішенні Галицького районного суду м. Львова від 22 квітня 2014 року встановлено, що розмір заборгованості за кредитним договором від 28 вересня 2008 року № KF48106 на 26 листопада 2013 року становит 217 340,14 дол. США, що включає в себе заборгованість за кредитом у розмірі 198 824,95 дол. США, заборгованість за відсотками в розмірі 13 836,05 дол. США та пеню в розмірі 4 679,14 дол. США.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції та апеляційний суд правильно визначилися з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, встановивши, що ОСОБА_1 не виконав належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором, в результаті чого утворилася заборгованість, сума якої встановлена у рішенні Галицького районного суду м. Львова від 22 квітня 2014 року, і враховуючи неможливість нарахування позивачем відсотків за користування кредитом після 28 липня 2013 року, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про солідарне стягнення з відповідачів на користь АТ «Таскомбанк» заборгованості за кредитним договором від 28 березня 2008 року № KF48106 в розмірі 209 365,36 дол. США, що складається із заборгованості за кредитом в розмірі 198 824,95 дол. США, заборгованості за відсотками в розмірі 5 861,27 дол. США та пені - 4 679,14 дол. США.

Переглянувши в касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що суди порушили норми матеріального чи процесуального права, то касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення - залишенню без змін.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, оскільки підстав для скасування судових рішень немає.

Щодо судових витрат

Оскільки в задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду