ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/37126/18-ц

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зпозовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», АТ КБ «ПриватБанк) про захист прав споживачів та стягнення коштів.

Позовну заяву мотивовано тим, що між сторонами були укладені такі договори банківського вкладу (депозиту):

1) договір № SAMDN25000737600210 від 11 вересня 2013 року (вклад «Стандарт на 12 мес.»), сума вкладу 218 686,08 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_5, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_5, ставка - 18 % річних, строк 366 днів до 11 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

2) договір № SAMDN25000737599845 від 11 вересня 2013 року (вклад «Стандарт на 12 мес.»), сума вкладу 307 497,03 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_6, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_6, ставка - 18 % річних, строк 366 днів до 11 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

3) договір № SAMDN25000737600078 від 11 вересня 2013 року (вклад «Стандарт на 12 мес.»), сума вкладу 400 000,00 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_7, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_7, ставка - 18 % річних, строк 366 днів до 11 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

4) договір № SAMDN25000737599684 від 11 вересня 2013 року (вклад «Стандарт на 12 мес.»), сума вкладу 400 000,00 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_8, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_8, ставка - 18 % річних, строк 366 днів до 11 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

5) договір № SAMDN25000737599436 від 11 вересня 2013 року (вклад «Стандарт на 12 мес.»), сума вкладу 400 000,00 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_9, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_9, ставка - 18 % річних, строк 366 днів до 11 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

6) договір № SAMDN25000737896600 від 23 вересня 2013 року (вклад «Стандарт на 12 мес.»), сума вкладу 278 665,85 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_10, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_10, ставка - 18 % річних, строк 366 днів до 23 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

7) договір № SAMDN25000737896387 від 23 вересня 2013 року (вклад «Стандарт на 12 мес.»), сума вкладу 88 937,23 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_11, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_11, ставка - 18% річних, строк 366 днів до 23 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

8) договір № SAMDN25000737896661 від 23 вересня 2013 року (вклад «Стандарт на 12 мес.»), сума вкладу 278 665,85 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_12, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_12, ставка - 18% річних, строк 366 днів до 23 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць.

На виконання умов зазначених договорів позивач вніс на депозитні рахунки ПАТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти в гривні у вказаних сумах, а ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язалося виплатити позивачеві суми вкладів та нараховані проценти за ними на умовах та у порядку, встановлених договорами.

Крім того, між сторонами були укладені договори банківського вкладу (депозиту), за умовами яких позивач вніс на депозитні рахунки у ПАТ КБ «ПриватБанк»

№ НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 грошові кошти в гривні, а ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язалося виплатити позивачеві суми вкладів та нараховані проценти. Згідно із заявами на оформлення вкладу Стандарт довгостроковий з помісячною виплатою процентів позивачем було внесено грошові кошти:

- заява № SAMDN25000717394449 на оформлення вкладу Стандарт довгостроковий з щомісячною виплатою процентів від 17 червня 2011 року - 300 000,00 грн (квитанція № 13 від 17 червня 2011 року). Умови розміщення: вклад Стандарт довгостроковий з щомісячною виплатою процентів, сума вкладу 300 000,00 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_14, ставка - 16 % річних, строк 60 міс. до 17 червня 2016 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

- заява № SAMDN25000717394401 на оформлення вкладу Стандарт довгостроковий з щомісячною виплатою процентів від 17 червня 2011 року - 400 000,00 грн (квитанція № 12 від 17 червня 2011 року). Умови розміщення: вклад Стандарт довгостроковий з щомісячною виплатою процентів, сума вкладу 400 000,00 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_13, ставка - 16 % річних, строк 60 міс. до 17 червня 2016 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

- заява № SAMDN25000716017010 на оформлення вкладу Стандарт довгостроковий з щомісячною виплатою процентів від 26 квітня 2011 року - 400 000,00 грн. Умови розміщення: вклад Стандарт довгостроковий з щомісячною виплатою процентів, сума вкладу 400 000,00 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_15, ставка 15 % річних, строк 36 міс. до 26 квітня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць.

Згідно з довідкою ПАТ КБ «ПриватБанк» від 03 лютого 2014 року № 1189421 станом на 03 лютого 2014 року на зазначених рахунках у позивача були наявні такі суми грошових коштів: депозитний рахунок № НОМЕР_1 - 300 000,78 грн; депозитний рахунок № НОМЕР_2 - 400 000,04 грн; депозитний рахунок № НОМЕР_3 - 424 605,01 грн.

Позивач вказував, що всі зобов`язання за договорами виконав у повному обсязі, неодноразово звертався до банку з проханням про розірвання договорів та повернення сум вкладів із нарахованими процентами за цими договорами. Однак банк депозитні вклади позивачу не повернув і на момент звернення до суду не надав позивачеві відповіді на вказані звернення.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договорами банківського вкладу, а також за договорами, на підставі яких були внесені вклади на рахунки, в загальному розмірі

6 691 387,36 грн, з яких: сума вкладів - 3 472 452,04 грн, сума процентів - 3 218 935,32 грн; три проценти річних, нарахованих на заборгованість за договорами банківського вкладу, у розмірі 18 692,14 грн; пеню, нараховану на заборгованість за договорами банківського вкладу, у розмірі 18 692,14 грн.

Суди розглядали справу неодноразово.

Печерський районний суд міста Києва рішенням від 10 вересня 2019 року задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 .

Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами банківського вкладу від 11 вересня 2013 року

№ SАМDN25000737600210, від 11 вересня 2013 року № SАМDN25000737599845, від 11 вересня 2013 року № SАМDN25000737600078, від 11 вересня 2013 року

№ SАМDN25000737599684, від 11 вересня 2013 року № SАМDN25000737599436, від 23 вересня 2013 року № SАМDN25000737896600, від 23 вересня 2013 року

№ SАМDN25000737896387, від 23 вересня 2013 року № SАМDN25000737896661, а також за договорами, на підставі яких були внесені вклади на рахунки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , у загальному розмірі

6 691 387,36 грн, з яких сума вкладів - 3 472 452,04 грн, сума процентів - 3 218 935,32 грн.

Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 три проценти річних, нарахованих на заборгованість за договорами банківського вкладу, у розмірі

18 692,14 грн. Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню, нараховану на заборгованість за договорами банківського вкладу, в розмірі 18 692,14 грн.

Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у сумі 8 810,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено факт укладення між сторонами договорів банківського вкладу та внесення грошових коштів на депозитні рахунки, відкриті в АТ КБ «ПриватБанк», які вкладнику так і неповернуті. Власник рахунків ОСОБА_1 мав легітимні очікування на видачу вкладу на його вимогу, тобто законні очікування щодо здійснення права власності. АТ КБ «ПриватБанк» не надав суду доказів, які б свідчили про те, що між сторонами не укладалися зазначені договори депозитного вкладу, не відкривалися рахунки за цими договорами, не надходили грошові кошти до банку, як і доказів на підтвердження припинення відповідних зобов`язань у зв`язку з їх виконанням. За вказаних обставин місцевий суд дійшов висновку про необхідність стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованості за договорами вкладів, відсотків, трьох процентів річних та пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Київський апеляційний суд постановою від 08 грудня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишив без задоволення, рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції під час розгляду справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевим судом всебічно та повно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, у судовому засіданні досліджено усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надано їм правильну оцінку. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , місцевий суд правильно врахував, що у зв`язку з неповерненням вкладів на вимогу позивача банк має нести цивільно-правову відповідальність.

У січні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, подало до Верховного Суду касаційну скаргу.

Верховний Суд постановою від 17 серпня 2022 року касаційну скаргу

АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення процентів за договорами банківського вкладу, трьох процентів річних, нарахованих на заборгованість за договорами банківського вкладу, та пені скасував, справу у цій частині передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за договорами банківського вкладу, а також за договорами, на підставі яких були внесені вклади на рахунки, залишив без змін.

Залишаючи без змін оскаржувані судові рішення в частині стягнення заборгованості за договорами банківського вкладу та за договорами, на підставі яких були внесені вклади на рахунки позивача, суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у межах доводів апеляційної скарги і позовних вимог про стягнення грошових коштів, внесених позивачем на депозитні рахунки, відкриті в АТ КБ «ПриватБанк», які вкладнику не повернуті, та обґрунтовано залишив вказане рішення у цій частині без змін.

Разом із тим, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції не встановив у повному обсязі фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, зокрема, не встановив період нарахування процентів та їх розмір, а також порядок нарахування трьох процентів річних і пені.

Київський апеляційний суд постановою від 24 січня 2023 року апеляційну скаргу

АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року у частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 трьох процентів річних змінив, зменшивши розмір стягнутих з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 трьох процентів річних, нарахованих на заборгованість за договорами банківського вкладу, з 18 692,14 грн до 10 125,62 грн.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені, нарахованої на заборгованість за договорами вкладу, скасував та ухвалив у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені, нарахованої на заборгованість за договорами банківського вкладу, відмовив. Зменшив розмір стягнутого з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судового збору з 8 810,00 грн до 4 772, 32 грн.

В решті рішення першої інстанції залишив без змін.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції мотивував його так.

18 травня 2018 року позивач звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою, в якій повідомив банк про розірвання договорів банківського вкладу (депозиту) від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737600210, від 11 вересня 2013 року

№ SAMDN25000737599845, від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737600078, від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737599684, від 11 вересня 2013 року

SAMDN25000737599436, від 23 вересня 2013 року № SAMDN25000737896600, від 23 вересня 2013 року № SAMDN25000737896387, від 23 вересня 2013 року № SAMDN25000737896661, а також просив повернути суми вкладів за договорами та виплатити проценти, нараховані на суми вкладів від дня, наступного за днем надходження сум вкладів у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові, шляхом видачі позивачу грошових коштів у касі банку або шляхом перерахування таких коштів на його рахунок № НОМЕР_4 , відкритий в Акціонерному товаристві «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк»).

Також 18 травня 2018 року позивач звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із листом, в якому просив надати витяги за всіма депозитними договорами за період із дати укладання і дотепер. Апеляційний суд вказав, що з 22 травня 2018 року (через два банківські дні з моменту повідомлення позивачем про розірвання договорів) договори вважаються розірваними і ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язане було виплатити позивачеві суми вкладів із нарахованими на них процентами.

06 липня 2018 року позивач звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою, в якій повідомив банк про розірвання договорів банківського вкладу (депозиту) від 17 червня 2011 року № SAMDN25000717394449, від 17 червня 2011 року

№ SAMDN25000717394401, від 26 квітня 2011 року № SAMDN25000716017010, на підставі яких ПАТ КБ «ПриватБанк» були відкриті позивачеві депозитні рахунки

№ НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , на які позивачем були внесені суми вкладів у гривні, а також просив повернути суми наведених вкладів та виплатити проценти, нараховані на такі суми вкладів від дня, наступного за днем надходження сум вкладів у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові, шляхом видачі позивачу грошових коштів у касі банку або шляхом перерахування таких коштів на його рахунок № НОМЕР_4 , відкритий в АТ «ОТП Банк».

Також 06 липня 2018 року позивач звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із листом, в якому просив надати засвідчені банком копії договорів банківського вкладу (депозиту), на підставі яких ПАТ КБ «ПриватБанк» були відкриті позивачеві депозитні рахунки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , та надати витяги за такими рахунками за період з дати укладання депозитних договорів дотепер. Апеляційний суд вказав, що з 10 липня 2018 року (через два банківські дні з моменту повідомлення позивачем про розірвання договорів) договори банківського вкладу вважаються розірваними і ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язане було виплатити позивачеві суми вкладів із нарахованими на них процентами.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду в частині стягнення процентів, зазначив, що в силу умов пунктів 2, 3 договорів банківського вкладу та вимог статей 1058, 1061 ЦК України відповідач, крім суми вкладів, зобов`язаний виплатити позивачу нараховані на них проценти, які становлять суму

3 218 935,32 грн, за договорами банківських вкладів (депозиту) від 11 вересня

2013 року № SAMDN25000737600210, від 11 вересня 2013 року

№ SAMDN25000737599845, від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737600078, від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737599684, від 11 вересня 2013 року

SAMDN25000737599436, від 23 вересня 2013 року № SAMDN25000737896600, від 23 вересня 2013 року № SAMDN25000737896387, від 23 вересня 2013 року № SAMDN25000737896661 за період з наступного дня укладення вказаних депозитних договорів до 21 травня 2018 року (через два банківські дні з моменту повідомлення позивачем про розірвання договорів), та за договорами банківських вкладів (депозиту) від 17 червня 2011 року № SAMDN25000717394449, від 17 червня 2011 року № SAMDN25000717394401, від 26 квітня 2011 року

№ SAMDN25000716017010, на підставі яких ПАТ КБ «ПриватБанк» були відкриті позивачеві депозитні рахунки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , за період з наступного дня укладення вказаних депозитних договорів до 09 липня 2018 року (через два банківські дні з моменту повідомлення позивачем про розірвання договорів).

Здійснюючи перерахунок трьох процентів річних за договорами депозиту суд апеляційної інстанції здійснюючи перерахунок та зменшуючи суму стягнення у розмірі з 18 692,14 грн до 10 125,62 грн, вказав, що відсотки, які передбачені частиною другою статті 625 ЦК України нараховуються з дати розірвання банківських вкладів (депозиту) з 22 травня 2018 року за договорами банківських вкладів (депозиту) від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737600210, від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737599845, від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737600078, від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737599684, від 11 вересня 2013 року SAMDN25000737599436, від 23 вересня 2013 року

№ SAMDN25000737896600, від 23 вересня 2013 року № SAMDN25000737896387, від 23 вересня 2013 року № SAMDN25000737896661, та з 10 липня 2018 року за договорами банківських вкладів (депозиту) 17 червня 2011 року

№ SAMDN25000717394449, від 17 червня 2011 року № SAMDN25000717394401, від 26 квітня 2011 року № SAMDN25000716017010, на підставі яких

ПАТ КБ «ПриватБанк» були відкриті позивачеві депозитні рахунки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 до 11 липня 2018 року (визначеного позивачем строку в позовній заяві).

Відмовляючи в частині стягнення пені, передбаченої частиною п`ятою статті

10 Закону України «Про захист прав споживачів», апеляційний суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/515/17, та вказав, що за відсутності споживчих правовідносин між сторонами після розірвання договору банківського вкладу відповідно відсутні і підстави для застосування до цих правовідносин норм частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з дати розірвання договору банківського вкладу.

У лютому 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у цій частині відмовити у задоволенні позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року № 523/9076/16-ц, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18-ц, від 23 грудня 2021 року у справі № 910/13/21, Зазначає, що суди не надали належної оцінки доказам, які підтверджують відсутність зобов`язання банку перед позивачем, який звернувся з позовом до неналежного відповідача, оскільки належним відповідачем у цій справі є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон»).

Вказує, що 17 листопада 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» укладено договір про переведення боргу з подальшим укладенням 18 листопада 2014 року додаткової угоди до цього договору.

Звертає увагу, що позивач розраховував відсотки за вкладами, починаючи з дня укладення договору, однак не врахував, що до 15 травня 2014 року відсотки були сплачені позивачу на відповідну картку/рахунок, а тому відсутні підстави для повторного нарахування відсотків за один і той самий період.

Наголошує, що банком надана інформація про те, що сума відсотків за кожним із договорів ОСОБА_1 нарахована позивачу та зберігалася на його рахунку станом на 17 листопада 2014 року. Отже, розрахунок відсотків за кожним договором має здійснюватися, починаючи з 18 листопада 2014 року до 20 травня 2018 року.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 03 квітня 2023 року у складі колегії суддів Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д. відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частині другої статті

389 ЦПК України.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду від 23 травня 2023 року у зв`язку з обранням судді Воробйової І. А. до Великої Палати Верховного Суду справу призначено судді доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Стрільчук В. А., Фаловська І. М.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справ між суддями від 06 лютого 2024 року зв`язку із звільненням у відставку судді Верховного Суду ОСОБА_2 справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Фаловська І. М.

Інший учасник справи не скористався правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» були укладені такі договори банківського вкладу (депозиту):

1) договір № SAMDN25000737600210 від 11 вересня 2013 року (вклад «Стандарт на 12 мес.»), сума вкладу 218 686,08 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_5, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_5, ставка - 18 % річних, строк 366 днів до 11 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

2) договір № SAMDN25000737599845 від 11 вересня 2013 року (вклад «Стандарт на 12 мес.»), сума вкладу 307 497,03 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_6, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_6, ставка - 18 % річних, строк 366 днів до 11 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

3) договір № SAMDN25000737600078 від 11 вересня 2013 року (вклад «Стандарт на 12 мес.»), сума вкладу 400 000,00 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_7, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_7, ставка - 18 % річних, строк 366 днів до 11 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

4) договір № SAMDN25000737599684 від 11 вересня 2013 року (вклад «Стандарт на 12 мес.»), сума вкладу 400 000,00 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_8, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_8, ставка - 18 % річних, строк 366 днів до 11 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

5) договір № SAMDN25000737599436 від 11 вересня 2013 року (вклад «Стандарт на 12 мес.»), сума вкладу 400 000,00 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_9, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_9, ставка - 18 % річних, строк 366 днів до 11 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

6) договір № SAMDN25000737896600 від 23 вересня 2013 року (вклад «Стандарт на 12 мес.»), сума вкладу 278 665,85 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_10, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_10, ставка - 18 % річних, строк 366 днів до 23 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

7) договір № SAMDN25000737896387 від 23 вересня 2013 року (вклад «Стандарт на 12 мес.»), сума вкладу 88 937,23 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_11, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_11, ставка - 18 % річних, строк 366 днів до 23 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

8) договір № SAMDN25000737896661 від 23 вересня 2013 року (вклад «Стандарт на 12 мес.»), сума вкладу 278 665,85 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_12, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_12, ставка - 18 % річних, строк 366 днів до 23 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць.

На виконання умов зазначених договорів позивач вніс на депозитні рахунки ПАТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти в гривні у вказаних сумах, а ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язалося виплатити позивачеві суми вкладів та процентів за ними на умовах та у порядку, встановлених договорами.

Крім того, між сторонами були укладені договори банківського вкладу (депозиту), за умовами яких позивач вніс на депозитні рахунки у ПАТ КБ «ПриватБанк»

№ НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 грошові кошти в гривні, а ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язалося виплатити позивачеві суми вкладів та нараховані проценти. Згідно із заявами на оформлення вкладу Стандарт довгостроковий з помісячною виплатою процентів позивачем було внесено грошові кошти:

- заява № SAMDN25000717394449 на оформлення вкладу Стандарт довгостроковий з щомісячною виплатою процентів від 17 червня 2011 року - 300 000,00 грн (квитанція № 13 від 17 червня 2011 року). Умови розміщення: вклад Стандарт довгостроковий з щомісячною виплатою процентів, сума вкладу 300 000,00 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_14, ставка - 16 % річних, строк 60 міс. до 17 червня 2016 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

- заява № SAMDN25000717394401 на оформлення вкладу Стандарт довгостроковий з щомісячною виплатою процентів від 17 червня 2011 року - 400 000,00 грн (квитанція № 12 від 17 червня 2011 року). Умови розміщення: вклад Стандарт довгостроковий з щомісячною виплатою процентів, сума вкладу 400 000,00 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_13, ставка - 16 % річних, строк 60 міс. до 17 червня 2016 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

- заява № SAMDN25000716017010 на оформлення вкладу Стандарт довгостроковий з щомісячною виплатою процентів від 26 квітня 2011 року - 400 000,00 грн. Умови розміщення: вклад Стандарт довгостроковий з щомісячною виплатою процентів, сума вкладу 400 000,00 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_15, ставка 15 % річних, строк 36 міс. до 26 квітня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць.

Згідно з довідкою ПАТ КБ «ПриватБанк» від 03 лютого 2014 року № 1189421 станом на 03 лютого 2014 року на зазначених рахунках у позивача були наявні такі суми грошових коштів: депозитний рахунок № НОМЕР_1 - 300 000,78 грн; депозитний рахунок № НОМЕР_2 - 400 000,04 грн; депозитний рахунок № НОМЕР_3 - 424 605,01 грн.

18 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою, в якій повідомив банк про розірвання договорів банківського вкладу (депозиту), та просив повернути суми вкладів за договорами та виплатити проценти, нараховані на такі суми вкладів від дня, наступного за днем надходження сум вкладів у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові, шляхом видачі позивачу грошових коштів у касі банку або шляхом перерахування таких коштів на його рахунок № НОМЕР_4 , відкритий в АТ «ОТП Банк».

06 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою, в якій повідомив банк про розірвання договорів банківського вкладу (депозиту), на підставі яких ПАТ КБ «ПриватБанк» були відкриті позивачеві депозитні рахунки

№ НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , на які позивачем були внесені суми вкладів у гривні, а також просив повернути суми наведених вкладів та виплатити проценти, нараховані на такі суми вкладів від дня, наступного за днем надходження сум вкладів у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові, шляхом видачі позивачу грошових коштів у касі банку або шляхом перерахування таких коштів на його рахунок № НОМЕР_4 , відкритий в АТ «ОТП Банк».

ПАТ КБ «ПриватБанк» не надало позивачеві відповіді на вказані звернення.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У силу вимог статті 400 ЦПК України рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають перегляду лише в частині задоволених позовних вимог, а саме про стягнення заборгованості за договорами банківського вкладу тастягнення заборгованості за договорами, на підставі яких були внесені вклади на рахунки. В іншій частині судові рішення не оскаржені, тому касаційному перегляду не підлягають.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним критеріям оскаржуване судове рішення відповідає з огляду на таке.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення процентів за депозитними договорами

Положеннями частин першої, другої статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та цивільного законодавства. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено глава 71 ЦК України або не випливає із суті договору банківського вкладу (частина третя статті 1058 ЦК України).

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися у разі: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін;

2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, провадження № 61-30435сво18).

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України). У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що між ОСОБА_1 та

ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договори банківського вкладу (депозиту), а саме:

1) договір № SAMDN25000737600210 від 11 вересня 2013 року (вклад «Стандарт на 12 мес.»), сума вкладу 218 686,08 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_5, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_5, ставка - 18 % річних, строк 366 днів до 11 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

2) договір № SAMDN25000737599845 від 11 вересня 2013 року (вклад «Стандарт на 12 мес.»), сума вкладу 307 497,03 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_6, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_6, ставка - 18 % річних, строк 366 днів до 11 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

3) договір № SAMDN25000737600078 від 11 вересня 2013 року (вклад «Стандарт на 12 мес.»), сума вкладу 400 000,00 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_7, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_7, ставка - 18 % річних, строк 366 днів до 11 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

4) договір № SAMDN25000737599684 від 11 вересня 2013 року (вклад «Стандарт на 12 мес.»), сума вкладу 400 000,00 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_8, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_8, ставка - 18 % річних, строк 366 днів до 11 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

5) договір № SAMDN25000737599436 від 11 вересня 2013 року (вклад «Стандарт на 12 мес.»), сума вкладу 400 000,00 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_9, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_9, ставка - 18 % річних, строк 366 днів до 11 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

6) договір № SAMDN25000737896600 від 23 вересня 2013 року (вклад «Стандарт на 12 мес.»), сума вкладу 278 665,85 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_10, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_10, ставка - 18 % річних, строк 366 днів до 23 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

7) договір № SAMDN25000737896387 від 23 вересня 2013 року (вклад «Стандарт на 12 мес.»), сума вкладу 88 937,23 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_11, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_11, ставка - 18 % річних, строк 366 днів до 23 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

8) договір № SAMDN25000737896661 від 23 вересня 2013 року (вклад «Стандарт на 12 мес.»), сума вкладу 278 665,85 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_12, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_12, ставка - 18 % річних, строк 366 днів до 23 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць.

На виконання умов зазначених договорів позивач вніс на депозитні рахунки ПАТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти в гривні у вказаних сумах, а ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язалося виплатити позивачеві суми вкладів та процентів за ними на умовах та у порядку, встановлених договорами.

Крім того, між сторонами були укладені договори банківського вкладу (депозиту), за умовами яких позивач вніс на депозитні рахунки у ПАТ КБ «ПриватБанк»

№ НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 грошові кошти в гривні, а ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язалося виплатити позивачеві суми вкладів та нараховані проценти. Згідно із заявами на оформлення вкладу Стандарт довгостроковий з помісячною виплатою процентів позивачем було внесено грошові кошти:

- заява № SAMDN25000717394449 на оформлення вкладу Стандарт довгостроковий з щомісячною виплатою процентів від 17 червня 2011 року - 300 000,00 грн (квитанція № 13 від 17 червня 2011 року). Умови розміщення: вклад Стандарт довгостроковий з щомісячною виплатою процентів, сума вкладу 300 000,00 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_14, ставка - 16 % річних, строк 60 міс. до 17 червня 2016 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

- заява № SAMDN25000717394401 на оформлення вкладу Стандарт довгостроковий з щомісячною виплатою процентів від 17 червня 2011 року - 400 000,00 грн (квитанція № 12 від 17 червня 2011 року). Умови розміщення: вклад Стандарт довгостроковий з щомісячною виплатою процентів, сума вкладу 400 000,00 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_13, ставка - 16 % річних, строк 60 міс. до 17 червня 2016 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць;

- заява № SAMDN25000716017010 на оформлення вкладу Стандарт довгостроковий з щомісячною виплатою процентів від 26 квітня 2011 року - 400 000,00 грн. Умови розміщення: вклад Стандарт довгостроковий з щомісячною виплатою процентів, сума вкладу 400 000,00 грн, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_15, ставка 15 % річних, строк 36 міс. до 26 квітня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць.

Згідно з довідкою ПАТ КБ «ПриватБанк» від 03 лютого 2014 року № 1189421 станом на 03 лютого 2014 року на зазначених рахунках у позивача були наявні такі суми грошових коштів: депозитний рахунок № НОМЕР_1 - 300 000,78 грн; депозитний рахунок № НОМЕР_2 - 400 000,04 грн; депозитний рахунок № НОМЕР_3 - 424 605,01 грн.

18 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою, в якій повідомив банк про розірвання договорів банківського вкладу (депозиту), а також просив повернути суми вкладів за договорами та виплатити проценти, нараховані на такі суми вкладів від дня, наступного за днем надходження сум вкладів у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові, шляхом видачі позивачу грошових коштів у касі банку або шляхом перерахування таких коштів на його рахунок № НОМЕР_4 , відкритий в АТ «ОТП Банк».

06 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою, в якій повідомив банк про розірвання договорів банківського вкладу (депозиту), на підставі яких ПАТ КБ «ПриватБанк» були відкриті позивачеві депозитні рахунки

№ НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , на які позивачем були внесені суми вкладів у гривні, а також просив повернути суми наведених вкладів та виплатити проценти, нараховані на такі суми вкладів від дня, наступного за днем надходження сум вкладів у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові, шляхом видачі позивачу грошових коштів у касі банку або шляхом перерахування таких коштів на його рахунок № НОМЕР_4 , відкритий в АТ «ОТП Банк».

З огляду на викладене колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що через два дні з дати звернення із заявою про розірвання депозитних договорів наведені договори вважаються розірваними і АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язане виплатити позивачеві суми вкладів із нарахованими на них процентами.

Таким чином, обґрунтованим є висновок апеляційного суду про стягнення процентів за депозитними договорами за період з дня укладення депозитних договорів до дня розірвання депозитних договорів, що складає суму у розмірі 3 218 935,32 грн.

Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Оскільки ОСОБА_1 не надавав згоди на переведення боргу від

АТ «КБ «Приватбанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» за договорами депозитних вкладів відповідно до статті 520 ЦК України, договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між банком та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банку, не створює правових наслідків для позивача.

Таким чином, саме АТ «КБ «Приватбанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20, провадження № 14-224цс21).

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи заявника про те, що

АТ КБ «Приватбанк» є неналежним відповідачем у даній справі.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи заявника про те, що сума процентів за кожним договором ОСОБА_1 була нарахована позивачу та зберігалася на його рахунку станом на 17 листопада 2014 року, так як розрахунок процентів за кожним договором має здійснюватися, починаючи з 18 листопада 2014 року до 20 травня 2018 року, оскільки ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях не встановили ту обставину, що вказані відсотки позивачу сплачені.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення трьох процентів річних

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі

№ 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зазначено, що після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України). У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).

За наведених обставин суд апеляційної інстанції, розглянувши справу в межах позовних вимог, на підставі наданих доказів, які містяться в матеріалах справи, вірно встановивши дату розірвання договорів банківських вкладів (депозиту) від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737600210, від 11 вересня 2013 року

№ SAMDN25000737599845, від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737600078, від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737599684, від 11 вересня 2013 року SAMDN25000737599436, від 23 вересня 2013 року № SAMDN25000737896600, від 23 вересня 2013 року № SAMDN25000737896387, від 23 вересня 2013 року № SAMDN25000737896661, від 17 червня 2011 року № SAMDN25000717394449, від 17 червня 2011 року № SAMDN25000717394401, від 26 квітня 2011 року

№ SAMDN25000716017010, дійшов правильного висновку про стягнення трьох процентів річних за період з дня розірвання депозитних договорів до 11 липня

2018 року (строк, який визначений позивачем у позовній заяві), що складає суму у розмірі 10 125,62 грн.

Щодо доводів касаційної скарги

Колегія суддів відхиляє посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц (провадження № 61-43404св18), від 23 грудня 2021 року у справі № 910/13/21, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18-ц (провадження № 61-697св20), оскільки фактичні обставини у справі, яка переглядається, та у справах, на які містяться посилання у касаційній скарзі, є різними, а правовідносини не є подібними.

У справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) розглядався спір за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Норма Плюс», ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання дій засновників ТОВ «Норма Плюс» незаконними, відміну статуту товариства та відшкодування моральної шкоди.

У справі № 761/30025/16-ц (провадження № 61-43404св18) розглядався спір за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації.

У справі № 910/13/21 розглядався спір за позовом ТОВ «Підприємство «Тавріда Електрик Україна» до АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування та стягнення грошових коштів.

У справі № 705/3876/18-ц (провадження № 61-697св20) розглядався спір за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, порівнювані правовідносини не є подібними, різняться підставами і предметами позовів, що вказує на відмінність норм, відповідно до яких вирішується спір. Тому посилання на висновки, викладені у зазначених вище постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, є нерелевантним.

Інші доводи касаційної скарги висновків місцевого та апеляційного судів не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин та переоцінки доказів.

Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові 17 серпня 2022 року, правильно здійснив перерахунок призначених до стягнення судом першої інстанції платежів та надав відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних правовідносин.

Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом апеляційної інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «RUIZ TORIYA v. SPAINE» від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, § 29).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND» від 27 вересня 2001 року, заява № 49684/99, § 2).

Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», заява № 19164/04, пункт 47).

За таких обставин касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанова апеляційного суду - без змін.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

06 жовтня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк», в інтересах якого діє Кобзар Ю. Б., звернулося до Верховного Суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивоване існуванням правової невизначеності у питанні чи є договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон», нікчемним та чи може суд визнати такий договір нікчемним.

Підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду передбачені статтею 403 ЦПК України.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Клопотання учасника справи про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду повинно бути мотивованим, містити достатні та обґрунтовані підстави для передачі, визначені статтею 403 ЦПК України.

Відповідно до частини п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Оскільки заявником не наведено мотивів та аргументів для такої передачі, а наведені заявником обґрунтування у розумінні частини п'ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду