ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 203/4116/22

У жовтні 2022 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-будівельна компанія «Валган» (далі - ТОВ ТБК «Валган»), ОСОБА_2 про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором № 2007-039 від 23 березня 2007 року в розмірі 61 113,15 доларів США (3 % річних від простроченої суми).

Ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 14 серпня 2024 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року, провадження у справі закрито.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором, який укладений між банком та фізичною особою-підприємцем з метою придбання основних засобів, тобто спір пов`язаний зі здійсненням ОСОБА_1 господарської діяльності як суб`єкта господарської діяльності, тому підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

У січні 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, кредитні кошти були видані ОСОБА_1 як фізичній особі, а наявність статусу підприємця в неї не свідчить про те, що в спірних правовідносинах вона виступає як підприємець.

Крім того основні вимоги розглянуті за правилами цивільного судочинства (рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 липня 2012 року в справі № 412/603/2012), тому вимоги про стягнення 3% річних підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

17 лютого 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

23 березня 2007 року ОСОБА_1 , як суб`єкт підприємницької діяльності, звернулась до АТ КБ «ПриваБанк» із заявкою про отримання кредиту за програмою мікрокредитування з метою придбання основних фондів.

23 березня 2007 року між АТ КБ «ПриваБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 2007-039 на суму 800 000,00 доларів США з метою придбання основних фондів.

Того ж дня на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за цим кредитним договором банк уклав договори поруки зі ОСОБА_2 та з ТОВ ТБК «Валган».

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець та не перебуває у стані припинення.

Стаття 124 Конституції України визначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 ГПК України.

Так, пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають під час укладання, зміни, розірвання й виконання правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 916/2791/16.

Вирішення питання про юрисдикційність спору за участю фізичної особи-підприємця залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.

Предметом позову в цій справі є стягнення з відповідачів у солідарному порядку 3 % річних за час прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором № 2007-039 від 23 березня 2007 року, укладеним між АТ КБ «ПриваБанк» та ОСОБА_1 .

Суди встановили, що відповідач ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем.

Зі змісту заявки про отримання кредиту встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до банку для отримання кредиту за програмою мікрокредитування як суб`єкт підприємницької діяльності, з метою придбання основних фондів і така ж мета кредиту відображена в умовах кредитного договору.

З огляду на викладене, оскільки спір у цій справі виник у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним з фізичною особою, яка здійснює підприємницьку діяльність, тобто із зобов`язання, що виникло із господарських правовідносин, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду в постанові від 05 жовтня 2023 року в справі з подібними правовідносинами № 203/1721/22.

Посилання позивача в касаційній скарзі на те, що вимоги про стягнення основного боргу були розглянуті за правилами цивільного судочинства, а тому цей спір також підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, не заслуговують на увагу, оскільки наявність судового рішення про стягнення заборгованості не змінює правової природи та характеру правовідносин, які виникли між сторонами в цій справі.

Інші доводикасаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду