ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 200/4289/15-ц

1. У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ліквідаційної комісії Дніпровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.

2. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що у 2009 року відносно неї здійснювалась оперативно-розшукова діяльність, за результатами якої не була порушена кримінальна справа та відсутнє кримінальне провадження. При цьому оперуповноважений ВДСБЕЗ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області кілька разів допитував її та погрожував передати матеріали про корупцію до суду. Незаконність проведеної діяльності полягає в тому, що її причетність до надуманого правопорушення не підтвердилася, кримінальна справа порушена не була, що є підставою для відшкодування їй заподіяних збитків. Витребування органами поліції з місця її роботи особистих документів та виклики на допити завдали їй моральної шкоди, яка полягає в погіршенні відносин з керівництвом та колегами по роботі, які з підозрою почали ставитися до неї. Внаслідок незаконної діяльності відповідача вона отримала нервовий зрив та була госпіталізована.

3. Посилаючись на викладена та остаточно сформулювавши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконною оперативно-розшукову діяльність, яка проводилась відповідачем щодо неї, та стягнути з Державної казначейської служби України 30 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

4. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2023 року та додатковим рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2024 року, залишеними без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.

5. Суди попередніх інтенцій вказали на відсутність доказів незаконності дій та рішень органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування при здійсненні оперативно-розшукової діяльності щодо ОСОБА_2 , а також на відсутність доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та шкодою, на яку посилається позивачка.

6. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2023 року, додаткове рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

7. У лютому 2025 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2023 року, додаткове рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року.

8. Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи

№ 200/4289/15, які у травні 2025 року надійшли до Верховного Суду.

9. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі

№ 214/7462/20, від 22 березня 2023 року у справі № 725/2042/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

10. Вказує, що у 2009 році відносно неї здійснювалась оперативно-розшукова діяльність за фактом заволодіння чужим майном з корисних мотивів шляхом обману, з використанням третіх осіб та підроблених документів. Будь-яких доказів, що така діяльність була слідчими діями у кримінальному провадженні або провадилась на підставі доручення слідчого чи прокурора, матеріали справи не містять. Відповідач не надав доказів, що за результатами оперативно-розшукових дій було порушено кримінальне провадження. Наголошує, що оперативно-розшукова діяльність проводилась не в межах кримінального провадження та не була слідчими діями.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Обставини справи, встановлені судами

11. ОСОБА_1 стверджувала, що у 2009 році щодо неї здійснювалась оперативно-розшукова діяльність за фактом заволодіння чужим майном з корисливих мотивів, шляхом обману з використанням третіх осіб та підроблених документів, підтвердженням чого позивачка вважає копію постанови про зміну обвинувачення в суді від 16 квітня 2013 року та копію оперативної інформації, яка ніким не підписана та містить виправлення і закреслення.

12. Згідно з довідкою № 4/1083 від 26 серпня 2014 року ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні № 1

КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І. І. Мечникова» у період з 26 березня по 06 квітня 2009 року.

Довідка не містить діагнозу, з яким перебувала позивачка на лікуванні, однак містить перелік ліків, які були призначені ОСОБА_1 .

13. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

14. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

15. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

16. Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

17. Спеціальні підстави відповідальності держави за шкоду, завдану особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

18. Відповідно до частин першої, шостої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

19. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

20. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

21. Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) передбачено, що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Закону

№ 266/94-ВР та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

22. Згідно з пунктом 11 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.

23. Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 11 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів (частина друга статті 2 Закону № 266/94-ВР).

24. У розглядуваній справі суди попередніх інстанцій, встановивши відсутність доказів незаконності дій та рішень органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування щодо ОСОБА_2 , а також відсутність доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та шкодою, на яку посилається позивачка, дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові.

25. Колегія суддів погоджується з такими висновками.

26. ОСОБА_2 , на підтвердження своїх вимог надала, зокрема, копію постанови про зміну обвинувачення в суді від 16 квітня 2013 року та копію інформації, яка ніким не підписана і виглядає, як проєкт документу, що містить виправлення та закреслення.

27. В уточненій позовній заяві ОСОБА_2 вказує, що у 2009 році відносно неї та інших осіб, здійснювалась оперативно-розшукова діяльність працівниками ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, а саме її кілька разів викликали на допит та витребували за місцем роботи її особову справу.

28. Крім того, позивачкою надано копію постанови про зміну обвинувачення в суді від 16 квітня 2013 року, відповідно до якої прокурор відмовився від обвинувачення за частиною другою статті 368, частиною другої статті 15, частиною четвертою статті 190 КК України та постановив змінити обвинувачення щодо ОСОБА_2 , виклавши його у новій редакції, за якою ОСОБА_2 обвинувачувалась у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 190, частиною третьою статті 358 КК України.

29. З огляду на викладене ОСОБА_2 вважала, що оперативно-розшукова діяльність, яка здійснювалась щодо неї є незаконною.

30. Проте суди, оцінивши надані сторонами докази в межах своїх повноважень, дійшли правильного висновку про відмову в позові, оскільки не встановлено обставин на підтвердження того, що відносно ОСОБА_2 здійснювалось незаконне проведення оперативно-розшукових заходів.

31. Саме по собі отримання інформації з місця роботи ОСОБА_1 не свідчить про здійснення незаконної оперативно-розшукової діяльності.

32. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР).

33. За відомостями ЄДРСР вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2015 року у справі № 202/66/2013-к

ОСОБА_1 засуджено за частиною третьою статті 15 і частиною четвертою статті 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного їй майна; за частиною другою статті 190

КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за частиною третьою статті 358 КК (у редакції 2008 року) до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік та на підставі статті 49 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування цього покарання у зв`язку із закінченням строків давності. На підставі частини першої статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного їй майна.

34. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня

2015 року у справі № 202/66/13-к вирок суду щодо ОСОБА_1 змінено, звільнено її від призначеного покарання за частиною другою статті 190

КК України на підставі статті 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Цей же вирок у частині засудження ОСОБА_1 за частиною третьою статті 358 КК України скасовано та провадження у цій частині закрито, у зв`язку з відсутністю в її діях складу злочину. Постановлено вважати

ОСОБА_1 засудженою за частиною третьою статті 15 і частиною четвертою статті 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного їй майна. У решті вирок залишено без зміни.

35. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 21 квітня 2016 року у справі № 5-646км16 вказані судові рішення щодо ОСОБА_1 залишив без зміни.

36. За встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій, здійснені в межах предмету та підстав заявленого ОСОБА_1 позову (щодо визнання незаконною оперативно-розшукової діяльності та відшкодування моральної шкоди, завданої незаконною оперативно-розшуковою діяльністю), не суперечать висновками Верховного Суду, викладеним у постановах від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, від 22 березня 2023 року у справі № 725/2042/22, на які заявниця посилається у касаційній скарзі.

37. Вимоги про відшкодування шкоди завданої незаконним засудженням, незаконним повідомленням про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконним взяттям і тримання під вартою, незаконним проведенням в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконним накладенням арешту на майно, незаконним відстороненням від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, у розглядуваній справі не заявлялись та судами не вирішувались.

38. Інші доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність Верховному Суду здійснити переоцінку доказів у справі, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

39. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

40. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

41. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

42. У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції, додаткове рішення цього ж суду та постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду