ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Дарницького районного суду міста Києва від 04 листопада 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 357 КК, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Харкова, жителя АДРЕСА_2 , засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 187, ч. 1 ст. 357 КК, і
Короткий зміст прийнятих судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дарницького районного суду міста Києва від 04 листопада 2021 року визнано винуватими та призначено покарання:
ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 1 ст. 357 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 1 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців; за ч. 1 ст.357 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року вирок місцевого суду залишено без змін.
Суди попередніх інстанцій визнали винуватими ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у тому, що вони 13 червня 2019 року за попередньою змовою між собою шляхом висловлення погрози застосування насильства щодо ОСОБА_9 заволоділи його телефоном та банківською карткою; 04 липня 2019 року відібрали в ОСОБА_10 мобільний телефон, планшет та золотий ланцюжок із застосуванням погрози насильства.
Також 10 липня 2019 року ОСОБА_8 з погрозою застосування ножа до ОСОБА_11 відібрав в нього мобільний телефон та гроші в розмірі 1700 грн.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник стверджує про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржувані судові рішення і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.
На обґрунтування касаційних вимог захисник вказує, що:
- визнання винуватості іншим засудженим не може впливати на доведеність вини ОСОБА_7 ;
- у ОСОБА_7 не було спільного умислу з ОСОБА_8 на вчинення грабежів;
- показання потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , відображені у вироку, не співпадають із тими, які вони надавали під час судового засідання;
- протоколи огляду місця події не доводять винуватості ОСОБА_7 , оскільки у них зафіксовано лише місцевість, де відбувались події;
- протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками є недопустимими, оскільки були проведені з порушенням правил КПК;
- суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки аргументам щодо невинуватості ОСОБА_7 .
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні:
- захисник підтримав вимоги касаційної скарги та просив її задовольнити;
- прокурор заперечив касаційну скаргу та просив відмовити у її задоволенні.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули, причин своєї неявки Суду не повідомили.
Мотиви суду
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Наведені у касаційній скарзі сторони захисту аргументи про невідповідність висновків судів фактичним обставинам вчинення кримінального правопорушення, встановлених у судових рішеннях, та щодо неповноти судового розгляду не можуть бути предметом перевірки суду касаційної інстанції, оскільки касаційний суд виступає судом права, а не факту.
Судові рішення щодо ОСОБА_8 в касаційному порядку не оскаржуються.
Сторона захисту стверджує про відсутність змови ОСОБА_7 із ОСОБА_8 на вчинення грабежів та невинуватість ОСОБА_7 в інкримінованих кримінальних правопорушеннях.
Колегія суддів не погоджується із наведеними аргументами.
Передусім суд звертає увагу, що у цьому провадженні достатньо доказів, які підтверджують винуватість обох засуджених у вчиненні кваліфікованого складу грабежу. Той факт, що ОСОБА_8 визнав винуватість не є єдиним доказом у провадженні.
Окрім цього і сам ОСОБА_7 не заперечував у суді того, що ОСОБА_8 запропонував йому підзаробити і він думав, що заробіток буде пов`язаний із вчиненням шахрайств. Також ОСОБА_7 повідомив суду, що вони діяли з ОСОБА_8 по обставинах і конкретного плану злочинних діянь щодо потерпілих не складали. Він був поряд із ОСОБА_8 , який спілкувався з потерпілими і мав викликати таксі у разі потреби.
Колегія суддів констатує, що у разі, коли особа усвідомлює, що можливо буде вчинюватися певне кримінально-каране діяння і розуміє свою роль у спільному вчиненні такого діяння із іншою особою, то це є достатніми підставами, які свідчать про досягнення спільного умислу між співучасниками.
До того ж на кримінально-правову оцінку вчиненого не впливає те, що хтось із співучасників вважав, що вчинюється шахрайство, а насправді вчинювався грабіж і, як наслідок, діяння кваліфікуються як грабіж. Помилка особи у юридичній кваліфікації вчиненого жодним чином не впливає на те, що далі відповідне діяння отримає правильну кримінально-правову оцінку з посиланням на положення кримінального закону. Головним є встановлення у вчиненому ознак певного складу кримінального правопорушення, яке інкримінується у конкретному кримінальному провадженні.
Факт активної участі ОСОБА_7 у вчиненні грабежу, поєднаному із погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчиненому повторно та за попередньою змовою групою осіб підтверджується також показаннями потерпілих.
Так, ОСОБА_10 вказував, що до нього підійшов ОСОБА_8 , який представився особою із кримінальних кіл та сказав, що розшукує чоловіка його віку, запропонував пройти за будинок. Коли вони йшли, то до них приєднався ОСОБА_7 . Після того, коли вони зайшли за будинок ОСОБА_8 висловив вимогу до потерпілого віддати речі. Погроза з боку ОСОБА_8 проявлялась у тому, що якщо потерпілий не віддасть речі, то його посадять в автомобіль і там буде інша розмова. ОСОБА_7 підтверджував ці слова і казав, що чув, як неподалік побили одного хлопця. Такі слова засуджених потерпілий сприймав як реальні погрози здоров`ю, тому віддав їм мобільний телефон, планшет та золотий ланцюжок.
Потерпілий ОСОБА_9 повідомив суду, що він зустрів ОСОБА_8 , у якого запитав як пройти за конкретною адресою. ОСОБА_8 завів потерпілого у двір та сказав, що шукає зниклі речі однієї поважної особи, запропонувавши тому надати свої речі для перевірки. У цей момент до них підійшов обвинувачений ОСОБА_7 . Потерпілий передав сумку з речами ОСОБА_8 , який їх оглянув, а потім передав сумку ОСОБА_7 , який також оглядав її зміст. ОСОБА_7 в процесі грабежу поводив себе тихо, спостерігав за навколишньою обстановкою та підтверджував слова ОСОБА_8 .
Тобто обоє потерпілих повідомили, що ОСОБА_7 знаходився поруч із ОСОБА_8 , чув бесіду між останнім і потерпілими, підтримував все сказане, розумів, що у потерпілих незаконно вилучають майно і брав у цьому процесі безпосередню участь. Тобто сумнівів у тому, що він був співвиконавцем грабежу не виникає і винуватість засудженого доведена у цьому провадженні поза розумним сумнівом.
Суд звертає увагу, що у разі спільного вчиненні кримінального правопорушення, співвиконавці можуть діяти як послідовно, так і паралельно. Вони можуть розподілити між собою ролі і хтось один або кілька співвиконавців можуть виконувати більшу частину дій, аніж інші. Такий розподіл ролей є частиною попередньої домовленості між особами, або ж може бути скоординований вже у ході вчинення конкретного злочину з урахуванням розвитку подій. Однак дії всіх співвиконавців є спільними і отримують кримінально-правову оцінку із покликанням на кваліфікуючу ознаку, яка вказує на вчинення кримінально-караного діяння у співучасті.
Детальні показання обох потерпілих дають підстави дійти висновку про злагодженість та послідовність дій засуджених та наявність змови між ними на вчинення грабежів. Поведінка ОСОБА_7 вказує на те, що йому була відведена роль фізичної присутності для підсилення тих погроз, які висловлював ОСОБА_8 .
Судом апеляційної інстанції було встановлено, а матеріалами касаційної перевірки підтверджується, що покладені в основу обвинувального вироку показання потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_12 повністю відповідають тим, які надавалися ними під час судових засідань.
Інші доводи касаційної скарги, в тому числі про недосконалість проведення такої слідчої дії як пред`явлення для впізнання за фотознімками, жодним чином не впливають на доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні грабежу і правильність висновків судів з цього приводу.
З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_7 в інкримінованих кримінальних правопорушеннях та не вбачає підстав для закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, як про це просить захисник.
Таким чином, за результатами касаційного розгляду колегією суддів Верховного Суду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, а тому підстав для задоволення касаційної скарги захисника немає.
Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду - вимогам ст. 419 КПК.
Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд