ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/10497/23-ц

Описова частина

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк)про стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позову посилався на те, що 06 березня 2013 року між ним та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір № AMDN25000733624184 про банківський строковий вклад з виплатою суми вкладу та суми процентів в кінці терміну дії договору строком на 1 (один) рік.

Умовами договору передбачена автоматична пролонгація його дії на той самий строк.

ОСОБА_1 зазначав, що у березні 2020 року направив банку письмову заяву із вимогою повернення внесених грошових коштів із нарахованими відсотками, однак до цього часу кошти відповідачем йому не повернуті.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь грошові кошти за договором банківського строкового вкладу № SAMDN25000733624184 від 06 березня 2013 року у розмірі 53 179,59 доларів США, що еквівалентно 1 944 703,15 грн, з яких:

30 000,00 доларів США, що еквівалентно 1 097 058,00 грн - сума вкладу;

20481,57 доларів США, що еквівалентно 748 982,24 грн - сума ненарахованих та невиплачених відсотків;

2 698,02 доларів США, що еквівалентно 98 662,81 грн - 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексуУкраїни.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року позов задоволено.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу за договором № SAMDN25000733624184 від 06 березня 2013 року в розмірі 30 000,00 доларів США, що еквівалентно сумі 1 097 058,00 грн, проценти за період 07 березня 2013 року по 06 березня 2020 року в сумі 20 481,57 доларів США, що еквівалентно сумі 748 982,24 грн, 3 % річних за період з 14 березня 2020 року по 13 березня 2023 року в сумі 2 698,02 доларів США, що еквівалентно сумі 98 662,81 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що факт укладання депозитного договору та зарахування грошових коштів на відповідний рахунок доведено, грошові кошти разом із відсотками на вимогу позивача банком не були повернуті, а тому наявні підстави для стягнення депозитних коштів, процентів за період з 06 березня 2013року до 06 березня 2020року, а також 3% річних відповідно до статті 625 ЦК Україниза період з 14 березня 2020року по 13 березня 2023 року.

При цьому суд зазначив, що згоди на переведення боргу на ТОВ ФК «Фінілон» ОСОБА_1 не надавав, а отже саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником у спірних правовідносинах.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 рокуапеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

09 квітня 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» через засоби поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2025 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

14 травня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 06 березня 2013 року у Кримському відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» між сторонами укладено депозитний договір № SAMDN25000733624184, вклад «Стандарт», зі строком на 12 місяців - до 06 березня 2014 року включно, з нарахуванням 9,75 % річних, сума вкладу позивача становить 30 000,00 доларів США.

Умовами договору банківського вкладу передбачено, що у разі, якщо по закінченню строку дії вкладу клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку вкладу, вклад автоматично вважається продовженим ще на один строк, вазаний у заяві. Строк дії вклада продовжується неодноразово без явки клієнта до банку (пункт 3 договору).

Відповідно до умов вказаного договору відкривається особовий рахунок по вкладу - НОМЕР_1 та передбачено зарахування процентів за вкладом на картку НОМЕР_2 .

Відповідно до витягу з електронного додатку № 1 до договору від 17 листопада 2014 року, розмір грошових коштів, що підлягає виплаті боржником АТ КБ «ПриватБанк» за депозитним рахунком НОМЕР_1, договір № SAMDN25000733624184, кредитор ОСОБА_1 , становить 30 264,65 доларів США.

Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 09 липня 2024 року сума коштів, зазначена у витягу з електронного додатку № 1 до договору від 17 листопада 2014 року, включає, зокрема, нараховані відсотки по вкладу.

10 березня 2020 ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з вимогою, у якій просив повернути йому вклад, внесений на підставідоговору банківськоговкладу № SAMDN25000733624184 від 06 березня 2013 року у розмірі 30 000,00 доларів США, нарахувати та виплатити відсотки за користування коштами відповідно до умов розміщення коштів згідно договору № SAMDN25000733624184 від 06 березня 2013 рокуза період з 07 березня 2013 рокупо 10березня 2020 року у сумі 20 513,54 доларів США.

Вимога отримана АТ КБ «ПриватБанк» 11 березня 2020 року.

Станом на момент звернення позивача до суду із цим позовом АТ КБ «ПриватБанк» суми коштів за депозитним договором № SAMDN25000733624184 від 06 березня 2013 року ОСОБА_1 не повернуло.

Мотивувальна частина

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення відповідають.

У цій справі позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договору банківського вкладу.

Відповідно до частини першої статті 1058 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Таким чином строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (пункт 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2003 року за № 1256/8577 (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Положення № 516).

Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що 06 березня 2013 року у Кримському відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» між сторонами укладено депозитний договір № SAMDN25000733624184, вклад «Стандарт», зі строком на 12 місяців - до 06 березня 2014 року включно, з нарахуванням 9,75 % річних, з сумою вкладу 30 000,00 доларів США.

Умовами договору банківського вкладу передбачено, що у разі, якщо по закінченню строку дії вкладу, клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку вкладу, вклад автоматично вважається продовженим ще на один строк, вазаний у заяві. Строк дії вклада продовжується неодноразово без явки клієнта до банку (пункт 3 договору).

10 березня 2020 ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з вимогою, у якій просив повернути йому вклад, внесений на підставідоговору банківськоговкладу № SAMDN25000733624184 від 06 березня 2013 року у розмірі 30 000,00 доларів США, нарахувати та виплатити відсотки за користування коштами відповідно до умов розміщення коштів згідно договору № SAMDN25000733624184 від 06 березня 2013 рокуза період з 07 березня 2013 рокупо 10березня 2020 року у сумі 20 513,54 доларів США.

Вимога отримана АТ КБ «ПриватБанк» 11 березня 2020 року.

Доказів повернення банком позивачу коштів за депозитним договором № SAMDN25000733624184 від 06 березня 2013 року матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги вказані норми матеріального права, належним чином оцінивши докази, встановивши факт укладення між сторонами договору банківського вкладу, внесення грошових коштів на банківський рахунок, з огляду на умови укладеного договору та ураховуючи те, що не повертаючи кошти за вимогою вкладника, банк не виконав належним чином покладених на нього зобов`язань та позбавив позивача права користуватись належним йому майном, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 суми вкладу за договором № SAMDN25000733624184 від 06 лютого 2013 року у розмірі 30 000,00 доларів США.

Колегія суддів Верховного Суду також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що з банку на користь позивача підлягають стягненню проценти за користування депозитними грошовими коштами за договором банківського вкладу № SAMDN25000733624184 від 06 лютого 2013 року у розмірі 20 481,57 доларів США, з огляду на наступне.

У частині першій статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Велика Палата Верховного Суду у цій справі зазначила, що при вирішенні цього спору суди не врахували, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.

У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22) зроблено висновок про те, що з моменту розірвання договору вкладу нарахування передбачених договором процентів припиняється, а права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, виплата передбачених договорами та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.

У справі, яка переглядається, встановлено, що позивач скористався правом на дострокове розірвання депозитного договору, направивши на адресу відповідача вимогу про повернення вкладу, яка була отримана банком 11 березня 2020 року.

Таким чином, позивач виявив намір про розірвання договору банківського вкладу та ініціював процедуру повернення йому грошових коштів.

Доказів належного виконання банком умов договору щодо сплати процентів за вкладом матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що з банку на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню проценти за користування депозитними грошовими коштами за договором банківського вкладу у розмірі 9,75% за період з 06 березня 2013 року (дата укладення договору) по 11 березня 2020 року (дата розірвання договору), що складає 20 481,57 доларів США.

При цьому колегія суддів Верховного Суду приймає до уваги, що сторони із заявою про застосування позовної давності не звертались.

Колегія суддів Верховного Суду також погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовної вимоги про стягнення 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, якою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, установивши, що АТ КБ «ПриватБанк», отримавши вимогу позивача про розірвання договору та повернення вкладу, допустив прострочення виконання свого грошового зобов`язання, дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України за договором банківського вкладу за період з 14 березня 2020 року по 12 березня 2023 року у загальному розмірі 2 698,02 доларів США.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 520 ЦК України передбачає, що у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, особа, третя особа, яка має намір стати боржником. Звідси, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор запропонував здійснити заміну боржника.

У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода: а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; б) третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Крім того, згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на те, що договір банківського вкладу між ПАТ КБ «ПриватБанк» та позивачем укладено у письмовій формі, містять умови про їх двостороннє волевиявлення, то передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до правовідносин сторін у цій справі.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17 (провадження № 61-9229св21); від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50904/17-ц (провадження № 61-9151св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 757/18534/19 (провадження № 61-13157св20).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи також не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду