ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 297/3871/22

В грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення і запис приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Стойка Н. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32972863 від 16 грудня 2016 року за Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувати із незаконного заволодіння майном АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 нерухоме майно - буд. АДРЕСА_1 .

В обґрунтування вимог вказувала, що на початку листопада 2022 року вона мала намір зареєструвати у своєму буд. АДРЕСА_1 , який належить їй на праві приватної власності, свого родича, однак їй в цьому відмовлено через те, що вона вже не є власником цього будинку. Вона звернулася до державного реєстратора, у якого отримала інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

12 грудня 2016 року приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Стойка Н. М. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32972863 від 16 грудня 2016 року та зареєструвала право власності на будинок за АТ КБ «ПриватБанк». Підставою для державної реєстрації зазначено: договір іпотеки, серія та номер: 472, виданий 03 квітня 2008 року, видавник: приватний нотаріус Берегівського районного нотаріального округу Мацола І. В.; повідомлення, серія та номер: б/н, виданий 01 грудня 2016 року, видавник: ПАТ КБ «ПриватБанк»; повідомлення, серія та номер: б/н, виданий 15 лютого 2016 року, видавник ПАТ КБ «ПриватБанк».

Банк протиправно, в порушення норм закону та іпотечного договору, набув у власність будинок - предмет іпотеки, чим порушив право власності позивача, а відтак, рішення про реєстрацію підлягало скасуванню, а право власності ОСОБА_1 повинно бути поновлене з наступних підстав: 1) відчуження майна відбулося без згоди позивача, тобто повідомлення від АТ КБ «ПриватБанк» про намір звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб, ОСОБА_1 не отримувала; 2) звернення стягнення на майно здійснилося у позасудовий спосіб, який не було передбачено ні кредитним, ні іпотечним договорами; 3) на момент набуття права власності на предмет іпотеки, оцінка майна відповідачем не проведена; 4) реєстрація права власності здійснювалась всупереч вимогам Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки це житло було єдиним місцем проживання позивача.

Берегівський районний суд Закарпатської області рішенням від 25 травня 2023 року позов задовольнив частково.

Витребував з незаконного володіння АТ КБ «ПриватБанк» нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 .

В іншій частині позову відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 48,2 кв. м, житловою 20 кв. м, який використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнутий на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ КБ «ПриватБанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 03 квітня 2008 року, укладеного в іноземній валюті.

Крім того, в порушення пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, не подано документа, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем ОСОБА_1 письмової вимоги іпотекодержателя АТ КБ «ПриватБанк», оскільки цього документа не було у витребуваних судом доказах, які були підставою для вчинення державної реєстрації права власності на домоволодіння за вказаною адресою за АТ КБ «ПриватБанк».

Разом з тим, позовна вимога ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Стойка Н. М. про визнання протиправним, скасування рішення і запису про реєстрацію права власності, не є належним способом захисту прав ОСОБА_1 , оскільки таким належним способом захисту права відповідає інша вимога - витребування з незаконного володіння АТ КБ «ПриватБанк» нерухомого майна на користь ОСОБА_1

АТ КБ «ПриватБанк» оскаржило рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про витребування з незаконного володіння житлового будинку.

Закарпатський апеляційний суд постановою від 16 квітня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 25 травня 2023 року скасував та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд виходив з того, що порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ КБ «ПриватБанк», тому заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 16 грудня 2016 року відновлюють становище, яке існувало до порушення.

Враховуючи висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) та від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є належним способом захисту прав ОСОБА_1 в цій справі.

З огляду на викладене, вимога про витребування нерухомого майна з незаконного володіння АТ КБ «ПриватБанк» не є належним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах, що є самостійною і достатньою підставою для відмови позивачу у задоволенні цієї позовної вимоги.

При цьому, ОСОБА_1 не оскаржувала рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Позивач не реалізувала своє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції в зазначеній частині, то на ній лежить ризик настання наслідків, пов`язаних із невчиненням нею таких процесуальних дій.

У червні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року, в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник зазначає, що суди не врахували висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19, від 23 червня 2020 року у справі № 905/633/19, від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19.

Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру прав запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому Реєстрі за відповідачем.

Отже, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2024 року від АТ КБ «ПриватБанк» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Зазначало, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин та майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Так, шляхом подання віндикаційного позову майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину.

Верховний Суд ухвалою від 23 липня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Берегівського районного суду Закарпатської області.

08 серпня 2024 року цивільна справа № 297/3871/22 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

03 квітня 2008 року Закрите акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № MKAWGA00000162, за умовами якого банк надав позивачу кредит у розмірі 20 476,75 дол. США, з яких 17 290 дол. США на споживчі цілі, інше на сплату страхових платежів на строк до 03 квітня 2023 року, а ОСОБА_1 зобов`язалася щомісяця згідно з графіком погашення кредиту сплачувати на рахунок банку відповідні кошти. На забезпечення виконання кредитного договору того самого дня сторони уклали договір іпотеки квартири від 03 квітня 2008 року № MKAWGA00000162, предметом якого було нерухоме майно, а саме буд. АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктами 24 і 29 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором банку може бути здійснено у позасудовому порядку, у тому числі, шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленим статтею 37 Закону України «Про іпотеку» .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 12 грудня 2016 року приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Стойка Н. М. зареєструвала право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , за ПАТ КБ «ПриватБанк» (т. 1 а. с. 31-34). Підставою для державної реєстрації права власності за банком вказано договір іпотеки від 03 квітня 2008 року, повідомлення б/н, видане ПАТ КБ «ПриватБанк» 01 грудня 2016 року, та повідомлення б/н, видане ПАТ КБ «ПриватБанк» 15 лютого 2016 року (т. 1 а. с. 31).

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Апеляційний суд переглядав рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про витребування майна, тому Верховний Суд надає оцінку щодо зазначеної вимоги.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зроблено висновок: у разі якщо спірне майно, на яке було звернено стягнення на підставі договору іпотеки, залишається у володінні іпотекодержателя (тобто не відбулось подальшого відчуження такого майна), відносини між іпотекодавцем та іпотекодержателем щодо такого майна мають договірну природу. Для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за іпотекодержателем, позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення. Задоволення такого позову зумовлює внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Реєстр) відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22), розглядаючи питання ефективного способу захисту у подібних правовідносинах (віндикація або скасування державної реєстрації права), підтримала раніше висловлену позицію у справі № 914/2350/18 (914/608/20), та залишила без змін постанову апеляційного суду про задоволення вимог про скасування державної реєстрації права власності, тобто погодилася з належністю обраного позивачем способу захисту.

Апеляційний суд встановив, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 наявні договірні правовідносини стосовно укладення кредитного договору від 03 квітня 2008 року № MKAWGA00000162 та договору іпотеки від 03 квітня 2008 року № MKAWGA00000162.

Відтак, АТ КБ «ПриватБанк», будучи іпотекодержателем в порядку приписів пункту 29 договору іпотеки на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, здійснило звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Отже, між сторонами наявні зобов`язальні правовідносини, які випливають з укладених між сторонами відповідних договорів. За цієї обставини, відповідний захист порушеного права власності позивача можливий шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ КБ «ПриватБанк», то заявлені нею позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 16 грудня 2016 року опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимога про витребування майна є неефективним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах, оскільки витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину.

Разом з тим, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є належним способом захисту прав позивача у цій справі.

Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 520/17316/19, від 16 серпня 2023 року у справі № 303/6048/21.

Крім того, суд першої інстанції відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання незаконною та скасування рішення та запису приватного нотаріуса Ужгородського нотаріального округу Закарпатської області Стойка Н. М. про здійснення державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

АТ КБ «ПриватБанк» оскаржило рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про витребування з незаконного володіння житлового будинку.

Проте, ОСОБА_1 не оскаржила рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19, від 23 червня 2020 року у справі № 905/633/19, від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19 колегією суддів відхиляються, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду