ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 555/66/24

1.1. Фермерське господарство "АВМ-С" (далі - ФГ" АВМ-С", Господарство, позивач, скаржник) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі - ГУ ДПС у Рівненській області, відповідач) про відшкодування 111 000 000,00 грн шкоди.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на те, що внаслідок прийняття відповідачем протиправних та в подальшому скасованих судами податкових повідомлень-рішень, у т.ч. діями службових осіб (протиправні висновки, численні безпідставні перевірки), а також дії відповідача щодо визнання на їх підставі господарства (позивача) банкрутом, останнє зазнало шкоди у вигляді упущеної вигоди.

1.3. Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 15.07.2024 року у справі № 555/66/24 (провадження № 2/555/189/24) у задоволені позовних вимог ФГ "АВМ-С" відмовлено.

1.4. Постановою Рівненського апеляційного суду від 21.11.2024 у справі № 555/66/24 (провадження № 22-ц/4815/1129/24), апеляційну скаргу ФГ "АВМ-С" задоволено частково; рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 15.07.2024 скасовано; провадження у справі закрито.

1.5. Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 05.12.2024 у справі № 555/66/24 (провадження № 22-з/4815/99/24), задоволено заяву ФГ "АВМ-С" про передачу справи за встановленою юрисдикцією; постановлено передати справу до Господарського суду Рівненської області, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи.

2.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 05.03.2025 (суддя Романюк Р. В.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2025 (колегія суддів: Філіпова Т. Л., Бучинська Г. Б., Василишин А. Р.) у задоволені позовних вимог відмовлено.

2.2. Судові рішення мотивовані відсутністю усіх елементів правопорушення, що є необхідною умовою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди (збитків). Господарство не довело факту завдання йому шкоди неправомірними діями ГУ ДПС у Рівненській області, а також причинно-наслідкового зв`язку між діями останнього у вигляді прийняття відповідачем протиправних та в подальшому скасованих судами податкових повідомлень-рішень. Господарство реалізувало своє право, як платника податків у податкових відносинах та вчинило дії, спрямовані на відновлення майнового інтересу, зокрема, зверталося за захистом своїх прав щодо оскарження в судовому порядку винесених податкових повідомлень-рішень до адміністративного суду з позовами у справі № 817/3707/13-а та у справі № 817/380/16, а також дії щодо оскарження судових рішень у справі про банкрутство № 918/955/15.

2.3. Суди також зауважили що розмір визначеної позивачем шкоди абсолютно необґрунтований та носить уявний характер. Саме лише посилання позивача на спричинення значних втрат щодо отримання прибутку від реалізації посівів лікарських трав, втрата партнерів зі збуту та неможливість відновлення вирощування рослин, без надання відповідних доказів спричинення шкоди у конкретному розмірі, який на думку позивача становить 111 000 000,00 грн, оцінюється судом критично. Водночас доведення розміру завданої шкоди є процесуальним обов`язком позивача.

3.1. Господарство не погоджуючись із ухваленими судовими рішеннями у справі звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 05.03.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2025 у справі № 555/66/24; ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. На обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункти 2, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.1.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги із посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновків щодо застосування у подібних правовідносинах положень статей 1173, 1174 ЦК України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21.

4.1.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про необхідність формування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

4.1.4. Посилаючись на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про недослідження судами першої та апеляційної інстанції зібраних у справі доказів.

4.1.5. Скаржник також підставою касаційного оскарження визначає положення пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

4.1.6. На переконання скаржника, суди першої та апеляційної інстанції повністю ігноруючи численні судові рішення, якими встановлена протиправність / незаконність дій відповідача (його посадових осіб) безпідставно залишили поза увагою, що внаслідок таких дій відповідача протягом більш ніж 2 роки Господарство було позбавлене можливості вести господарську діяльність дійшли помилкових висновків про недоведення позивачем наявності усього складу цивільного правопорушення, як необхідної передумови для настання відповідальності у вигляді відшкодування шкоди за статтями 1173, 1174 ЦК України.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДПС у Рівненській області вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

5.1. У 2013 році Костопільською міжрайонною державною податковою інспекцією проведена позапланова виїзна перевірка ФГ "АВМ-С" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 до 31.01.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 до 31.01.2013.

5.2. За результатами перевірки податковим органом складений акт від 04.03.2013 № 120/22/31791965. На підставі якого, 18.03.2013 також прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000032201, яким збільшено суму грошового зобов`язання позивача за платежем податку на додану вартість та застосовано штрафні (фінансові) санкції.

5.3. Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 22.11.2013 у справі № 817/3707/13-а адміністративний позов ФГ "АВМ-С" задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненській області Державної податкової служби від 18.03.2013 №0000032201; присудив стягнути на користь ФГ "АВМ-С" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1303,00 грн.

5.4. Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 16.01.2014 у справі № 817/3707/13-а, апеляційну скаргу Костопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області задовольнив. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "22.11.2013 скасував; ухвалив нову постанову, якою у позові ФГ "АВМ-С" відмовив повністю.

5.5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.04.2016 у справі № 817/3707/13-а касаційну скаргу ФГ "АВМ-С" задоволено. Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 скасовано, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22.11.2013 залишено в силі.

5.6. Таким чином, із 16.01.2014 до 06.04.2016 (дата ухвалення Вищим адміністративним судом України рішення про скасування постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду) за ФГ "АВМ-С" обліковувався податковий борг, що виник на підставі податкового повідомлення-рішення від 18.03.2013 № 0000032201.

5.7. Також у 2014 році Костопільською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Рівненській області проведена позапланова виїзна перевірка ФГ "АВМ-С" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 до 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 до 31.12.2013, своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податку на додану вартість за період з 01.01.2013 до 30.09.2014.

5.8. За результатами перевірки податковим органом складений акт від 27.11.2014 №152/22/31791965. На підставі цього акта 10.12.2014 Костопільською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Рівненській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000712200, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податку на додану вартість та застосовано штрафні (фінансові) санкції.

5.9. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 23.03.2015 у справі № 817/659/15 позов податкового органу задоволено повністю, ухвалено стягнути з ФГ "АВМ-С" заборгованість по податку на додану вартість в сумі 599 477,79 грн до бюджету на р/р 31111029700006 код платежу 14010100 одержувач УДКС у Березнівському районі, банк одержувача ГУДКС у Рівненській області, МФО 833017.

5.10. У 2015 році посилаючись на наявність підстав, передбачених частиною третьої статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 № 2343 - ХІІ (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212VІ), Костопільська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Рівненській області звернулася до Господарського суду Рівненської області із заявою про порушення справи про банкрутство ФГ "АВМ-С.

5.11. Постановою Господарського суду Рівненської області від 19.04.2016, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 у справі № 918/955/15, постановлено, зокрема: припинити процедуру розпорядження майном ФГ "АВМ-С"; припинити повноваження розпорядника майна ФГ "АВМ-С" Поліванової І. С.; визнати банкрутом ФГ "АВМ-С"; відкрито ліквідаційну процедуру ФГ "АВМ-С"; призначити ліквідатором Фермерського господарства "АВМ-С" арбітражного керуючого Поліванову І. С.; оприлюднити на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оголошення (повідомлення) про визнання банкрутом ФГ "АВМ-С"; завершити господарську діяльність ФГ "АВМ-С"; вважати таким, що настав з 19.04.2016 строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) (крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури); припинити з 19.04.2016 повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном; ліквідатору ФГ "АВМ-С" здійснювати свої повноваження у відповідності з вимогами чинного законодавства та після завершення ліквідаційної процедури подати господарському суду звіт та ліквідаційний баланс, звіт про оплату послуг для затвердження; направити в Слідче управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Рівненській області повідомлення щодо виявлення в діях посадових осіб ФГ "АВМ-С" порушень законності, що містять ознаки кримінального правопорушення.

5.12. Постановою Вищого господарського суду України від 16.08.2016 касаційну скаргу ФГ "АВМ-С" задоволено; скасовано постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 та постанову Господарського суду Рівненської області від 19.04.2016 у справі № 918/955/15. Провадження у справі № 918/955/15 про банкрутство ФГ "АВМ-С" припинено.

5.13. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 19.04.2017 у справі № 817/380/16 позов ФГ "АВМ-С" задоволено повністю. Ухвалено: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Костопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області від 10.12.2014 №0000712200; присудити на користь ФГ "АВМ-С" за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Рівненської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області судовий збір у сумі 2 250,00 грн.

5.14. Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017 апеляційну скаргу Рівненської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області залишено без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 19.04.2017 у справі № 817/380/16 - без змін.

5.15. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28.12.2020 у справі № 817/380/16 касаційну скаргу Рівненської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області залишено без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 19.04.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017 - без змін.

5.16. Посилаючись на наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення Господарство звернулося до суду з цим позовом. Зазначаючи про неправомірність дій податкового органу ГУ ДПС у Рівненській області (протиправні висновки, різні безпідставні перевірки, та визнання на їх підставі господарства банкрутом) Господарство вказує, що такі дії і є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила йому шкоду у вигляді упущеної вигоди у розмірі 111 000 000,00 грн.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

6.3. Згідно з розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 02.10.2025 № 32.2-01/2404 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 555/66/24, у зв`язку з відпусткою судді Малашенкової Т. М.

7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору є наявність /відсутність підстав для стягнення з відповідача шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, відповідно до приписів статті 1173 ЦК України.

7.1. Предметом касаційного перегляду у цій справі є рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

7.2. Скаржник зазначає про неправильне застосування судами положень статей 1173, 1174 ЦК України та із посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує про необхідність відступлення від висновків щодо застосування означених норм у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21.

7.3. У вирішенні означених доводів колегія суддів зазначає, що Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.4. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.

7.5. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

7.6. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 зазначеного Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

7.7. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

7.8. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

7.9. Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, де зазначено, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

7.10. Верховний Суд відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

7.11. Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду, зокрема, є: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

7.12. Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

7.13. Відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

7.14. Водночас скаржник у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України вмотивовано не обґрунтував необхідності відступлення від висновку, викладеного в означених скаржником постановах Верховного Суду, а також не навів вагомих, вмотивованих, обґрунтованих та достатніх аргументів для такого відступлення.

За своїм змістом посилання скаржника на приписи пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України є загальними, абстрактними, містять ознаки формального характеру та незгоду з висновками судів попередніх інстанцій, які були зазначені в оскаржуваних у даній справі судових рішеннях. Фактично викладені позивачем в касаційній скарзі доводи зводяться до власного суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних заперечень скаржником висновків Верховного Суду, які (висновки) викладені у наведених скаржником постановах.

7.15. У контексті доводів скаржника та підстав касаційного оскарження Суд також зазначає, що правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, за змістом приписів статті 1173 ЦК України є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.

7.16. Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

7.17. За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

7.18. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 сформульований висновок про те, що статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (пункти 6.11-6.13 цієї постанови).

7.19. Доведення факту наявності збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача; причинний зв`язок, як обов`язкова умова відповідальності за заподіяні збитки, полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18,).

7.20. При цьому природа такого зв`язку має бути пряма, тобто дії відповідача мають завдавати шкоду позивачеві як conditio sine qua non ("умова, без якої не може бути"). Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 910/10501/19.

7.21. Вирішуючи виключну правову проблему стосовно самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 дійшла висновку, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

7.22. Отже, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння позивачеві моральної шкоди у цій справі необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення (наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою), тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

7.23. Тобто, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій установлюють наявність факту заподіяння позивачу шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.

7.24. Як вже зазначено вище, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що позивач не довів обставин заподіяння йому шкоди, зокрема діями/бездіяльністю ГУ ДПС у Рівненській області під час розгляду проведення перевірок у 2013 - 2014 роках та при ініціюванні справи про банкрутство Господарства, а також наявності причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправними діями / бездіяльністю відповідача.

7.25. Суди також врахували, що Господарство реалізувало своє право, як платника податків у податкових відносинах та вчинило дії, спрямовані на відновлення майнового інтересу, зокрема, зверталося за захистом своїх прав щодо оскарження в судовому порядку винесених податкових повідомлень-рішень до адміністративного суду з позовами у справі № 817/3707/13-а та у справі № 817/380/16, а також вчинило дії щодо оскарження судових рішень у справі про банкрутство № 918/955/15.

7.26. Крім того, суди виходили із недоведення позивачем розміру визначеної у позові шкоди та зазначили, зокрема, що з розрахунку вбачається його абсолютна необґрунтованість та уявний характер. Водночас саме лише посилання позивача на спричинення значних втрат щодо отримання прибутку від реалізації посівів лікарських трав, втрата партнерів зі збуту та неможливість відновлення вирощування рослин, без надання відповідних доказів спричинення шкоди у конкретному розмірі, суди оцінили критично.

7.27. Отже, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що суди надали оцінку поданим позивачем доказам та дійшли висновку про те, що у цій справі Господарство не надало доказів на підтвердження своїх доводів про заподіяння відповідачем шкоди. Як і не довело усіх складових деліктної відповідальності: неправомірності дій цього органу, наявність шкоди та наявності причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправними діями/бездіяльністю.

7.28. При цьому позивач у касаційній скарзі у контексті положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України взагалі не наводить вагомих і достатніх аргументів, які б дійсно свідчили про обґрунтовану необхідність відступу від висновків Верховного Суду, викладених у означених ним постановах.

7.29. Відповідно до статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

7.30. Суд вважає за необхідне підкреслити, що зміст статті 302 ГПК України вказує на те, що має існувати необхідність відступу, яка виникає з певних об`єктивних причин, які повинні бути чітко визначені та аргументовані, до того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення.

7.31. Однак, скаржник не наводить будь-якого обґрунтування щодо наявності підстав визначених у частинах четвертій та п`ятій статті 302 ГПК України. З матеріалів справи та оскаржуваних судових рішень наявність таких підстав також не вбачається.

7.32. При цьому Суд враховує, що у постанові від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18 Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання, зокрема, щодо визначення юрисдикції, в межах якої мають розглядатися вимоги про зобов`язання Товариство скласти та зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні від господарських операцій.

7.33. Однак, у цій справі (№555/66/24) такі вимоги позивачем не заявлялися.

7.34. У постанові від 01.03.2023 у справі № 925/556/21 Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов`язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.

7.35. Враховуючи викладене вище, у межах цієї справи відсутні правові підстави для відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, який викладено у постановах від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21, оскільки скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від означеного вище висновку Верховного Суду, як і не навів змістовного обґрунтування мотивів і причин такого відступлення, а також не навів вагомих та достатніх аргументів, які свідчили б про помилковість такого висновку.

7.36. Отже, судом касаційної інстанції відхиляються доводи скаржника через їх необґрунтованість щодо ухвалення судових рішень у цій справі з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

7.37. Також підставою касаційного оскарження Господарство зазначає пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.38. Суд зауважує, що тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

7.39. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

7.40. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

7.41. Верховний Суд зауважує, що положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

7.42. У пункті 133 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц викладено такий висновок щодо застосування норми пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України: …."У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися".

7.43. Суд вважає необґрунтованою наведену позивачем підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки: 1) ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору; 2) у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

7.44. Натомість у поданій касаційній скарзі Господарство взагалі не зазначило будь-якої конкретної норми матеріального або процесуального права, щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. Касаційна скарга позивача не містить посилання на норми законодавства, які доводять, що суди першої та апеляційної інстанції, на основі матеріалів справи, неправильно застосували норми матеріального та/або процесуального права. Відтак, подана касаційна скарга в цій частині позбавлена обґрунтованості та не підлягає задоволенню з цих підстав.

7.45. Наведене свідчить про не підтвердження позивачем підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, та, як наслідок, виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови з цієї підстави.

7.46. Розглянувши доводи касаційної скарги позивача щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини другої статті ГПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази) Верховний Суд звертає увагу на таке.

7.47. Згідно із пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

7.48. Відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

7.49. Колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "суду факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

7.50. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

7.51. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21, від 27.08.2025 у справі № 920/1114/24.

7.52. Проте, як уже зазначалося, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених у пунктах 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість зазначених підстав касаційного оскарження. За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про наявність підстав для скасування судових рішень на підставі пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

7.53. При цьому Суд вчергове зазначає, що в силу приписів статті 300 ГПК України не вдається до переоцінки доказів та встановлених на підставі їх обставин, оскільки дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73- 80, 86, 300 ГПК України.

7.54. Отже, наведені скаржником доводи щодо наявності підстав для зміни або скасування оскаржуваних судових актів не знайшли підтвердження.

7.55. Доводи, ГУ ДПС у Рівненській області викладені у відзиві на касаційну скаргу беруться до уваги Касаційним господарським судом лише у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.

7.56. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

7.57. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

8.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Відтак касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.

9.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд