ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 715/3476/23

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судом норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

При цьому ст. 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як визначено ст. 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

На думку колегії суддів, переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 , суд апеляційної інстанції в повному обсязі не дотримався вказаних вимог закону.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_6 розуміючи, що не зможе належним чином підтвердити мету своєї поїздки, що призведе до відмови в перетині державного кордону, вирішив вплинути на працівника ДПС України ОСОБА_8 , яка уповноважена надати йому дозвіл на перетин кордону.

Тоді, з метою схилення останньої до вчинення дій всупереч її службовим обов`язкам, ОСОБА_6 надав ОСОБА_8 неправомірну вигоду за прийняття рішення щодо дозволу йому перетнути кордон, тобто виїхати з України.

При цьому судом першої інстанції було допитано ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Також було досліджено: повідомлення про ознаки кримінального правопорушення, протокол огляду місця події, копії купюри номіналом 50 Євро, трудового договору, дорожнього листа, виписки з Єдиного держаного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наказу Благодійної організації «Благодійний фонд «Оселя» про направлення у відрядження, протоколу установчих зборів засновників вищевказаної організації, рішення про відмову в перетинанні кордону, волонтерського посвідчення, протоколів огляду грошових коштів та телефону, витягів з наказу начальника прикордонного загону, диски з відеозаписами, лист НОМЕР_1 прикордонного загону, протокол огляду відеорегістратора.

Отже, дослідивши вказані докази суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК, поза розумним сумнівом.

Не погодившись з вироком суду сторона захисту оскаржила його в апеляційному порядку. За результатами розгляду апеляційних скарг захисників, суд апеляційної інстанції скасував вирок місцевого суду та закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 369 КК на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

При цьому, як видно з ухвали, приймаючи таке рішення апеляційний суд в судовому засіданні допитав свідків, дослідив певні докази та дійшов висновку, що органом досудового розслідування проведено неповне та одностороннє розслідування кримінального провадження, що було проігноровано районним судом.

Також, суд зазначив, що оскаржуваний вирок не відповідає вимогам ст. 374 КПК щодо зазначення місця, формулювання обвинувачення, яке визнано судом доведеним із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення. Як наслідок, районний суд не встановив належним чином фактичних обставин справи і прийшов до поспішного та передчасного висновку про доведеність вини ОСОБА_6 у інкримінованих діях.

Крім того, апеляційний суд наголосив, що під час досудового розслідування та судового розгляду не встановлено яким чином надавалася ОСОБА_6 неправомірна вигода і за які дії. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність спрямованості умислу ОСОБА_6 на вчинення кримінального правопорушення.

Проте, з прийнятим рішенням та наведеними у ньому обґрунтуваннями не погоджується колегія суддів виходячи з нижченаведеного.

Суд апеляційної інстанції покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити та оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального закону, справедливість призначеного заходу кримінально-правового впливу, а також безпомилковість вирішення інших питань, що підлягають з`ясуванню при ухваленні судового рішення.

Крім того рішення апеляційного суду про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284, ст. 417 КПК має містити встановлені судом першої інстанції обставини, аналіз доказів, які судом першої інстанції були покладені в основу обвинувального вироку, та відповідну власну оцінку, переоцінку таких доказів у випадку, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що судом першої інстанції помилково було враховано той чи інший доказ як такий, що підтверджує вину особи, так і висновки щодо належності та допустимості доказів, які, на думку апеляційного суду, не є такими.

Однак, зміст ухвали апеляційного суду свідчить про те, що залишились не спростованими показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_10 щодо обставин надання неправомірної вигоди ОСОБА_6 , а також інші докази, які місцевий суд поклав в основу обвинувального вироку.

Зокрема, свідок ОСОБА_8 у місцевому суді підтвердила, що 6 серпня 2023 року ОСОБА_6 прибув до МПП «Порубне» за кермом мікроавтобуса та подав документи для перевірки, під час здійснення якої в службовому модулі вона виявила в його паспорті купюру номіналом 50 Євро та однозначно сприйняла це як спробу надати їй неправомірну вигоду за безперешкодний перетин кордону. Тоді, вона увімкнула відеорегістратор та пішла до ОСОБА_6 , щоб з`ясувати навіщо він поклав гроші в паспорт, на що останній повідомив, що йому так порадили зробити хлопці. Коли свідок почала розпитувати про мету поїздки, ОСОБА_6 не міг конкретно пояснити мети виїзду, пункту призначення та дату повернення на територію України. Після цього свідок доповіла старшому зміни про виявлення факту спроби надання неправомірної вигоди.

Отже, свідок ОСОБА_8 чітко та послідовно протягом всього періоду досудового та судового слідства вказувала про обставини вчинення кримінального правопорушення і зазначені показання повністю узгоджуються з даними відеозаписів на яких зафіксовано розмову ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , що були досліджені місцевим судом.

Так, під час даної розмови ОСОБА_6 не заперечує, що виявлені в паспорті грошові кошти належать йому, не вказує на можливе випадкове походження грошей в паспорті, а також пояснює, що так зробити порадили йому інші люди, оскільки він вперше виїжджає за допомогою системи «Шлях».

Допитаний у місцевому суді свідок ОСОБА_10 , старший зміни на МПП «Порубне», пояснив, що до нього підійшла інспектор ОСОБА_8 і повідомила, що при перевірці документів громадянина ОСОБА_6 , який слідував на виїзд з України, нею виявлено грошові кошти - неправомірну вигоду. Відповідно до посадових обов`язків він в службовому кабінеті провів опитування громадянина ОСОБА_6 відносно неправомірної вигоди, в ході якої останній пояснив, що так порадили йому зробити хлопці. ОСОБА_6 не зазначав про випадкове знаходження коштів в наданих ним ОСОБА_8 документах, говорив, що розуміє про кримінальну відповідальність за такі дії і що «просто так вийшло». Крім того, ОСОБА_6 не міг чітко пояснити мету своєї поїздки та сказав, що за працевлаштування сплатив грошові кошти в сумі 3000 грн. За результатами опрацювання документів та інформації про виявлені факти ним, як старшим зміни, було прийнято рішення про відмову ОСОБА_6 в перетині кордону та повідомлення правоохоронців про надання неправомірної вигоди вказаним громадянином.

Показання вказаного свідка узгоджуються з дослідженим судом відеозаписом, на якому зафіксована ця розмова. Підстав не довіряти показанням свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_10 судом встановлено не було.

Проте, суд апеляційної інстанції не вказав з яких мотивів не взяв до уваги фактичні обставини, повідомлені свідками ОСОБА_8 і ОСОБА_10 та не дав належної оцінки відеозаписам, на яких зафіксовані розмови цих свідків з ОСОБА_6 , якими спростовується версія останнього про те, що йому не було відомо яким чином грошові кошти потрапили до документів наданих працівниці ДПС України.

Зміст ухвали апеляційного суду свідчить про те, що повторно допитавши свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_10 та дослідивши певні письмові докази, апеляційний суд надав цим доказам іншу оцінку, однак не зазначив в чому полягала неналежна чи невірна оцінка даних доказів судом першої інстанції, та прийняв рішення про відсутність належного обґрунтування доведеності винуватості ОСОБА_6 у вироку суду, яке б відповідало критерію «поза розумним сумнівом», без наявності достатніх на те мотивів.

Крім того, апеляційний суд, ухвалюючи рішення, відмінне від рішення суду першої інстанції, обмежився дослідженням меншої сукупності доказів, при цьому ряд інших доказів, покладених в основу обвинувального вироку, безпосередньо не дослідив, не відобразив їх в оскаржуваному судовому рішенні, не надав їм оцінки та не обґрунтував чому приймає до уваги одні докази, надаючи їм власну оцінку, і відкидає інші.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом апеляційної інстанції є такими, що істотно вплинули на обґрунтованість та вмотивованість прийнятого рішення, як наслідок, передчасність висновків суду про закриття кримінального провадження.

За таких обставин ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, оскільки таку ухвалу постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для її скасування.

Враховуючи доводи касаційних скарг прокурорів, то вони підлягають до часткового задоволення, а ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого апеляційний суд повинен врахувати наведене та здійснити апеляційний розгляд відповідно до вимог кримінального процесуального закону і прийняти законне та обґрунтоване судове рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд