ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргузасудженого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на вирок Хмельницького апеляційного суду від 02 червня 2025 року у кримінальному провадженні стосовно нього за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 березня 2025 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Вирішено питання щодо долі речових доказів і процесуальних витрат.
ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він, достовірно знаючи, що з 24 лютого 2022 року в Україні запроваджений воєнний стан у зв`язку з військовою агресією рф проти України, маючи незняті й непогашені судимості за ст. 185 КК, не став на шлях виправлення і вчинив нове умисне кримінальне правопорушення.
Зокрема, 19 грудня 2024 року близько 16:00, перебуваючи з дозволу власниці на території домогосподарства по АДРЕСА_1 , ОСОБА_7 , реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, керуючись корисливим мотивом, умисно, з метою особистого незаконного збагачення, розуміючи суспільну небезпеку своїх дій, переконавшись, що за ним ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, таємно, повторно, в умовах воєнного стану з бетонних сходів при вході в будинок викрав акумуляторний шуруповерт марки «DeWALT» моделі DCF887 вартістю 6238,66 грн й акумуляторну батарею марки «DeWALT» моделі DCB203 вартістю 1080 грн, спричинивши потерпілому ОСОБА_8 майнову шкоду в розмірі 7318,66 грн.
Хмельницький апеляційний суд 02 червня 2025 року скасував вирок місцевого суду в частині призначення ОСОБА_7 покарання і постановив свій, яким призначив засудженому покарання за ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років. Зарахував у строк покарання строк перебування під вартою із 16 січня по 04 березня 2025 року. У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, і заперечення на неї
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , не оскаржуючи фактичних обставин кримінального провадження та доведеності винуватості, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок суду апеляційної інстанції, за яким йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без застосування інституту звільнення від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК, і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що рішення апеляційного суду не відповідає приписам ст. 370 кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК).
Обґрунтовуючи вимоги, засуджений вказує, що місцевий суд, призначаючи покарання та звільняючи від його відбування, умотивовано врахував його стан здоров`я, похилий вік, перебування в умовах ізоляції від суспільства під час запобіжного заходу, те, що він зробив належні висноки щодо своєї поведінки, визнав винуватість, щиро розкаявся, неодноразово вибачився перед потерпілим та просив вибачення за скоєне, має постійне місце проживання, перебуває в цивільному шлюбі, у 2023 році пройшов лікування у зв`язку з ішемічною хворобою серця, що засвідчено медичною довідкою.
У свою чергу апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду в частині звільнення від призначеного покарання, безпідставно проігнорував зазначені вище обставини, а тому його рішення щодо необхідності реального відбування покарання є незаконним. Вважає, щире каяття у скоєному, повернення викраденого майна потерпілому, перебування певний час в умовах ізоляції від суспільства під час запобіжного заходу, ставлення до вчиненого, незадовільний стан здоров`я, позитивна характеристика, наявність постійного місця проживання, дружини, отримання соціальної пенсії належними підставами для звільнення від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК.
До суду касаційної інстанції надійшли письмові пояснення потерпілого
ОСОБА_8 з приводу касаційної скарги засудженого, в яких він просить задовольнити скаргу. Обґрунтовуючи свою позицію вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання, яке необхідно відбувати реально, є суворим. Просить суд врахувати, незадовільний стан здоров`я засудженого, йому повністю відшкодовано майнову шкоду та додатково моральну у розмірі 2500 грн., будь-яких претензій до засудженого не має, а заподіяна йому шкода є незначною.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні
Захисник просив касаційну скаргу засудженого задовольнити.
Прокурор просив касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, позицію захисника, прокурора, перевіривши доводи касаційної скарги, та вивчивши матеріали кримінального провадження і пояснення потерпілого, колегія суддів уважає, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає з огляду на таке.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок судів про доведеність винуватості та кваліфікація дій засудженого ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи касаційної скарги засудженого про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, а саме у зв`язку з тим, що призначене йому апеляційним судом покарання належить відбувати реально в місцях позбавлення волі, без можливості застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, колегія суддів уважає безпідставними.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у розумінні ст. 414 КПК, означає з`ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відповідно до закону належить (ст. 12 КК) вчинене в конкретному випадку діяння.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у ст. 12 КК дано лише видову характеристику ступеня тяжкості злочину, що відображено в санкції статті, установленій за злочин цього виду, а суд під час призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, зважаючи на його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму та ступінь вини, мотивацію вчинити кримінальне правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
Під особою обвинуваченого в контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету й засади його призначення.
Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. З огляду на принципи співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення й повинні бути враховані обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
За частиною 1 ст. 75 КК (на час вчинення кримінального правопорушення), якщо суд, крім випадків, передбачених цією статтею, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Функція суду щодо вибору форми відбування покарання за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, та інші обставини. Зваживши сукупність обставини, суд з урахуванням положень, зокрема, ст. 75 КК приймає рішення про можливість чи неможливість звільнення особи від відбування призначеного покарання.
Перевіряючи матеріали кримінального провадження, Верховний Суд установив, що суд першої інстанції, визначаючи вид і розмір покарання та форму його відбування ОСОБА_7 , врахував: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, обставину, що пом`якшує покарання, а саме щире каяття, відсутність обставин, які обтяжують покарання, фактичні дані досудової доповіді, стан здоров`я, неперебування на обліках у нарколога, невропатолога та психіатра, позитивну характеристику з місця проживання, ставлення до скоєного, наявність постійного місця проживання, перебування в цивільному шлюбі, лікування у зв`язку з ішемічною хворобою серця.
З огляду на наведене суд дійшов висновку, що є необхідним призначення засудженому ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років та можливим звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК і з покладенням обов`язків згідно зі ст. 76 цього Кодексу.
Хмельницький апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою представника публічного обвинувачення, не погодився з такою формою відбування покарання, а саме зі звільненням ОСОБА_7 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК, скасував вирок й ухвалив свій.
Так, скасовуючи вирок місцевого суду в частині звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, апеляційний суд указав, що рішення про можливість застосування інституту звільнення від призначеного покарання суд прийняв без урахування обставин кримінального провадження та даних про особу засудженого.
Отже, на переконання апеляційного суду, виправлення ОСОБА_7 неможливе без ізоляції від суспільства.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання за ч. 4 ст. 185 КК, апеляційний суд також урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставину, що пом`якшує покарання, а саме щире каяття, дані про особу засудженого, який раніше неодноразово судимий за вчинення умисних корисливих злочинів, у тому числі тяжких, на шлях виправлення не став, а навпаки, повторно, в умовах воєнного стану вчинив новий умисний тяжкий злочин проти власності, що був скоєний до погашення судимості за попереднім вироком, за яким був засуджений до реальної міри покарання, не працює, не має постійних заробітків, на обліках у нарколога, невропатолога та психіатра не перебуває. Згідно з досудовою доповіддю виправлення ОСОБА_7 без позбавлення або обмеження волі на певний строк може становити небезпеку для суспільства, а застосування соціально-виховних заходів з метою його виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень неможливо здійснювати без цілодобового нагляду і контролю в умовах ізоляції.
Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду та вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч. 4 ст. 185 КК відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, справедливим і таким, що не суперечить ст. 65 КК. Це покарання з огляду на положення ст. 50 цього Кодексу узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність і принципами співмірності та індивідуалізації, відповідає основній його меті як заходу примусу. Підстав уважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його суворість, про що вказано в касаційній скарзі, не вбачається. Апеляційний суд достатньою мірою врахував комплекс обставин, які за законом мають правове значення під час визначення виду й розміру покарання та форми його відбування, у тому числі на які зроблено посилання в касаційній скарзі.
Таким чином, зваживши на конкретні обставини цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції діяв у межах дискреційних повноважень та не порушив загальних засад призначення покарання, установлених кримінальним законом.
Будь-яких інших переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції, умотивованість його висновків, справедливість обраного ОСОБА_7 заходу примусу, касаційна скарга не містить. Вирок апеляційного суду відповідає приписам ст. 370 КПК і містить достатні мотиви, з яких суд виходив, ухвалюючи рішення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які би були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.
Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд