ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 953/5664/22

Описова частина

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив розірвати договір на виконання робіт від 22 жовтня 2021 року № 22102021 та стягнути з відповідача 3 168 000,00 грн основної суми, переданої за актами приймання-передавання готівкових коштів, 3 611 520,00 грн пені, 452 500,00 грн штрафу, 488 972,62 грн інфляційних втрат та 148 418,63 грн трьох процентів річних.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 09 грудня 2021 року між ним та фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_2 укладено договір на виконання робіт № 09122021, за умовами якого виконавець зобов`язався на свій ризик виконати комплекс робіт, а саме виготовити модульний будинок (модель MODODOMUS S168) відповідно до погодженої сторонами проєктної документації та специфікації, здійснити будівництво фундаменту на земельній ділянці замовника та передати результат виконаних робіт, тоді як замовник зобов`язався прийняти та оплатити такі роботи.

Згідно з умовами розділу 3 договору сторони погодили поетапний графік виконання робіт, зокрема: розроблення та погодження проєктної документації, виготовлення модульного будинку - до 25 липня 2022 року, організацію будівництва свайного фундаменту - до 05 серпня 2022 року, а також монтаж і передання замовнику результату робіт у повному обсязі - до 25 серпня 2022 року.

Відповідно до пункту 4.2 договору загальна вартість робіт становить 4 525 000,00 грн та підлягає сплаті у три етапи: авансовий платіж у розмірі 3 168 000,00 грн протягом трьох робочих днів з моменту укладення договору; другий платіж у розмірі 996 000,00 грн через 30 днів з моменту запуску будинку у виробництво (01 червня 2022 року або раніше); остаточний платіж у розмірі 361 000,00 грн після фактичного передання результату робіт та підписання відповідного акта.

Згідно з пунктом 4.5 договору факт оплати підтверджується актами приймання-передавання готівкових коштів.

Позивач зазначив, що на виконання умов договору передав відповідачу авансовий платіж у розмірі 3 168 000,00 грн, що підтверджується відповідними актами приймання-передавання грошових коштів.

Разом із тим відповідач, усупереч умовам договору, не виконав взяті на себе зобов`язання, зокрема не здійснив виготовлення модульного будинку, не організував будівництво фундаменту та не передав результат робіт у погоджені строки, а також не повідомив позивача про обставини, що перешкоджають виконанню договору.

Відповідно до пункту 12.3 договору сторона, яка не може виконати зобов`язання, зобов`язана письмово повідомити іншу сторону про настання форс-мажорних обставин не пізніше п`яти днів з моменту їх виникнення, однак відповідач цього обов`язку не виконав, що виключає можливість посилання на такі обставини як підставу звільнення від відповідальності.

Крім того, позивач зазначив, що 13 липня 2022 року державну реєстрацію ФОП ОСОБА_2 припинено за його власним рішенням, однак це не припиняє зобов`язань за укладеним договором, оскільки такі зобов`язання залишаються за фізичною особою.

З огляду на невиконання відповідачем договірних зобов`язань позивач вважає, що має право на повернення сплачених грошових коштів, а також на стягнення передбачених договором та законом санкцій, зокрема пені у розмірі 3 611 520,00 грн, штрафу у розмірі 452 500,00 грн, інфляційних втрат у сумі 488 972,62 грн та трьох процентів річних у розмірі 148 418,63 грн.

Київський районний суд міста Харкова у складі судді Губської Я. В. рішенням від 12 грудня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив.

Розірвав договір на виконання робіт від 22 жовтня 2021 року № 22102021, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 .

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 168 000,00 грн основної суми, переданої за актами приймання-передавання готівкових коштів, 3 611 520,00 грн пені, 452 500,00 грн штрафу, 488 972,62 грн інфляційних втрат, 148 418,63 грн - суми трьох процентів річних за користування грошовими коштами.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що відповідач допустив істотне порушення умов договору на виконання робіт від 09 грудня 2021 року № 09122021, у зв`язку з чим у позивача як споживача виникло право на судовий захист, зокрема на розірвання договору, повернення сплачених грошових коштів та відшкодування завданих збитків.

На підтвердження виконання своїх зобов`язань щодо оплати робіт позивач надав оригінали актів приймання-передавання готівкових коштів, підписи на яких, згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи, виконані відповідачем ОСОБА_2 , що свідчить про фактичне отримання ним грошових коштів у заявленому розмірі.

Установивши, що відповідач порушив погоджений сторонами графік виконання робіт, зокрема не розробив та не погодив проєктну документацію у строки, визначені пунктом 3.1 договору, у зв`язку з чим прострочення виконання зобов`язань розпочалося з 21 травня 2022 року, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування передбаченої договором відповідальності у вигляді пені за кожний день прострочення, розмір якої становить 3 611 520,00 грн.

Крім того, з огляду на те, що прострочення виконання робіт перевищило тридцять днів, суд визнав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення штрафу, передбаченого умовами договору, у розмірі 10 % від загальної вартості робіт, що становить 452 500,00 грн.

Також суд застосував положення статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних як способів відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

З урахуванням установлених обставин та наданих доказів суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про розірвання договору, повернення сплачених коштів і стягнення передбачених договором та законом сум є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки відповідач не надав належних і допустимих доказів на їх спростування.

Харківський апеляційний суд постановою від 15 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнив частково.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 12 грудня 2024 року змінив у частині суми стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі 333 454,43 грн та три проценти річних у сумі 123 161,43 грн.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 12 грудня 2024 року в частині стягнення пені скасував та у задоволенні цих вимог відмовив.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 12 грудня 2024 року в частині розірвання договору на виконання робіт від 09 грудня 2021 року № 09122021, стягнення основної суми в розмірі 3 168 000,00 грн та штрафу в розмірі 452 500,00 грн залишив без змін.

Здійснив перерозподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що позивач як замовник за договором на виконання робіт від 09 грудня 2021 року № 09122021 належним чином виконав свій обов`язок щодо здійснення попередньої оплати, сплативши на користь підрядника грошові кошти у загальному розмірі 3 168 000,00 грн, що свідчить про добросовісність його поведінки та належне виконання ним умов договору.

Відповідно до розділу 3 зазначеного договору сторони погодили графік виконання робіт, за яким виконавець зобов`язувався виконати роботи поетапно, зокрема виготовити модульний будинок до 25 липня 2022 року, організувати будівництво свайного фундаменту до 05 серпня 2022 року та змонтувати і передати об`єкт замовнику, виконавши роботи у повному обсязі до 25 серпня 2022 року, однак відповідач не надав належних, допустимих і достатніх доказів виконання своїх зобов`язань у встановлені договором строки, при цьому факту невиконання зобов`язань не заперечував, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про неналежне виконання підрядником умов договору та наявність підстав для відшкодування позивачу збитків у розмірі 3 168 000,00 грн як прямих наслідків порушення договірних зобов`язань.

Водночас колегія суддів не погодилася з визначеним позивачем періодом нарахування неустойки, інфляційних втрат та трьох процентів річних, зазначивши, що умовами договору встановлено єдиний кінцевий строк виконання всіх робіт - 25 серпня 2022 року, а тому відповідальність підрядника за прострочення виконання зобов`язання виникає не у зв`язку з порушенням строків виконання окремих етапів робіт, якщо інше прямо не передбачено договором, а у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання в цілому, тобто з наступного дня після спливу кінцевого строку виконання робіт, а саме з 26 серпня 2022 року, отже, саме з цієї дати у позивача виникло право на нарахування штрафних санкцій, інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Здійснивши відповідні розрахунки, апеляційний суд визначив розмір трьох процентів річних за період з 26 серпня 2022 року до 11 грудня 2023 року у сумі 123 161,43 грн, а інфляційних втрат - 333 454,43 грн.

Разом із тим, відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення пені, суд апеляційної інстанції керувався тим, що штраф і пеня відповідно до статті 549 ЦК України є різновидами неустойки як одного виду цивільно-правової відповідальності, а їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - невиконання грошового зобов`язання у межах одного періоду - суперечить положенням статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної юридичної відповідальності, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені за одне й те саме порушення.

Харківський апеляційний суд додатковою постановою від 14 листопада 2025 року заяву Боднар А. М., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 50 000,00 грн.

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 через представника Боднар А. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року в частині відмови у стягненні пені, а також у частині зміни (зменшення) розміру трьох процентів річних та інфляційних втрат, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача пеню за період з 21 травня 2022 року до 21 листопада 2022 року у розмірі 1 172 160,00 грн, три проценти річних у розмірі 148 418,63 грн та інфляційні втрати у розмірі 488 972,62 грн, а в іншій частині постанову апеляційного суду залишити без змін.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 та у постановах Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 913/275/24, від 28 травня 2025 року у справі № 206/3443/23.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що умовами договору сторони прямо передбачили настання відповідальності за порушення строків виконання окремих етапів робіт, визначених графіком їх виконання (пункт 11.5.1 договору), а отже, відповідальність виконавця пов`язується не лише із кінцевим строком виконання робіт у цілому, а й із простроченням виконання кожного окремого етапу.

З огляду на викладене заявник вважає, що апеляційний суд безпідставно змінив період нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, визначивши його з дати закінчення строку виконання робіт у повному обсязі, тоді як за умовами договору момент настання відповідальності пов`язаний із фактичним порушенням строків виконання робіт, передбачених графіком. Такий підхід, на думку заявника, суперечить умовам договору, положенням статті 627 ЦК України щодо свободи договору та призвів до ухвалення незаконного й необґрунтованого судового рішення.

Заявник зазначає, що прострочення виконання зобов`язання відповідачем настало з 21 травня 2022 року, тобто з наступного дня після закінчення строку виконання першого етапу робіт - розробки та погодження проєктної документації і специфікацій, які відповідно до графіка мали бути виконані до 20 травня 2022 року. Тому саме з цієї дати виникло право на нарахування штрафних санкцій, інфляційних втрат та трьох процентів річних, а не з 26 серпня 2022 року, як помилково визначив апеляційний суд.

Крім того, заявник посилається на те, що чинне законодавство не містить заборони на одночасне застосування штрафу та пені, а їх стягнення узгоджується із принципом свободи договору, закріпленим у статті 627 ЦК України. На його думку, положення статті 61 Конституції України не виключають можливості одночасного застосування різних форм неустойки, оскільки відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є різновидами одного виду цивільно-правової відповідальності - неустойки, які можуть бути передбачені договором кумулятивно.

На переконання заявника, апеляційний суд, проігнорувавши погоджені сторонами умови договору щодо одночасного застосування штрафу та пені, безпідставно обмежив реалізацію сторонами принципу свободи договору та не навів належного обґрунтування, чому з двох передбачених договором видів неустойки підлягає стягненню виключно штраф.

Також заявник наголошує, що пеня, на відміну від штрафу, має компенсаційний та динамічний характер, оскільки нараховується за кожний день прострочення виконання зобов`язання, у зв`язку з чим більш повно відшкодовує втрати кредитора від неправомірного користування його коштами. З огляду на це, на думку заявника, саме стягнення пені є достатнім, справедливим і пропорційним способом захисту порушеного права, що відповідає меті неустойки та завданню цивільного судочинства щодо ефективного захисту прав та інтересів особи.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Верховний Суд ухвалою від 24 листопада 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Київського районного суду міста Харкова.

10 квітня 2026 року матеріали справи № 953/5664/22 надійшли до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 29 квітня 2026 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

09 грудня 2021 року між ФОП ОСОБА_2 (виконавець) та ОСОБА_1 (замовник) укладено договір на виконання робіт № 09122021, за умовами якого виконавець зобов`язався на власний ризик виготовити модульний будинок (модель MODODOMUS-S168) відповідно до погодженої сторонами проєктної документації та специфікацій, збудувати фундамент для його монтажу на земельній ділянці замовника та передати результат робіт замовнику, а замовник - прийняти та оплатити виконані роботи (том 1, а. с. 6-9).

Відповідно до пунктів 3.1-3.5 розділу 3 договору сторони погодили графік виконання робіт, за яким виконавець повинен був: розробити та погодити проєктну документацію і специфікації до 20 травня 2022 року; виготовити модульний будинок до 25 липня 2022 року; організувати будівництво свайного фундаменту до 05 серпня 2022 року; змонтувати модульний будинок та передати його замовнику, виконавши роботи в повному обсязі до 25 серпня 2022 року.

Згідно з пунктами 4.2, 4.3, 4.5 розділу 4 договору загальна вартість робіт становить 4 525 000,00 грн, при цьому умовами оплати передбачено поетапне внесення платежів: аванс у розмірі 3 168 000,00 грн протягом трьох робочих днів з моменту підписання договору; друга частина - 996 000,00 грн протягом 30 календарних днів з моменту запуску будинку у виробництво; третя частина - 361 000,00 грн протягом трьох робочих днів з моменту підписання акта приймання-передавання виконаних робіт. Факт оплати підтверджується актами приймання-передавання готівкових коштів, підписаними сторонами.

Відповідно до пунктів 11.1, 11.2, 11.4 розділу 11 договору у випадку порушення зобов`язань, що виникають з цього договору, сторона, яка порушила умови договору, несе відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору. Сторона вважається невинуватою і не несе відповідальності за порушення договору, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання цього договору.

У пункті 11.5 розділу 11 договору передбачено, що виконавець несе відповідальність за порушення зі своєї вини таких зобов`язань за договором та в таких сумах: за порушення строків, передбачених у графіку виконання робіт (розділ 3 договору) стягується пеня у розмірі 0,2 % загальної вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків вказаної вартості.

Крім сплати штрафних санкцій, виконавець компенсує замовнику збитки, зумовлені невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов`язань за договором (пункт 11.6 розділу 11 договору).

На виконання умов договору ОСОБА_1 передав, а ФОП ОСОБА_2 прийняв грошові кошти на загальну суму 3 168 000,00 грн, що підтверджується відповідними актами приймання-передавання готівкових коштів. Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи підписи від імені ОСОБА_2 у зазначених актах виконані саме ним (том 1, а. с. 13-36; том 2, а. с. 82-98; том 4, а. с. 12-75, 117-122).

27 вересня 2022 року ОСОБА_1 направив на адресу відповідача письмову вимогу про повернення сплачених коштів за договором, яка повернута відправнику у зв`язку із закінченням строку зберігання (том 1, а. с. 37-41).

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, станом на 20 березня 2023 року розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій становить: пеня - 3 611 520,00 грн, штраф - 452 500,00 грн, інфляційні втрати - 488 972,62 грн, три проценти річних - 148 418,63 грн.

У зв`язку із запровадженням на території України воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 Торгово-промислова палата України оприлюднила лист від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, яким засвідчено, що військова агресія російської федерації проти України є обставиною непереборної сили (форс-мажорною обставиною) (том 2, а. с. 2).

Відповідно до повідомлення Броварського районного управління ГУ ДСНС України у Київській області від 14 червня 2024 року за даними журналу пункту зв`язку частини 21-ДПРЧ 5 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Київській області, у період березень-квітень 2022 року інформація, повідомлення чи письмові заяви про влучання снарядів, пожежі або інші надзвичайні ситуації за адресою: АДРЕСА_1 не надходили, виїзди пожежно-рятувальних підрозділів за вказаною адресою не здійснювалися, а відповідні документи працівники Броварського районного управління не складали (том 4, а. с. 224).

Згідно з повідомленням Головного управління Національної поліції в Київській області від 20 червня 2024 року за наявною інформацією в інформаційній підсистемі Національної поліції України факти влучання снарядів за зазначеною адресою у період з березня до квітня 2022 року не зафіксовані (том 4, а. с. 222).

Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги постанова суду апеляційної інстанції оскаржуються тільки в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, а тому на підставі положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховний Суд переглядає це рішення лише в зазначеній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду повною мірою не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором (стаття 854 ЦК України).

Згідно із статтею 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої-третьої статті 877 ЦК України підрядник зобов`язаний здійснювати будівництво та пов`язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов`язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов`язана надати відповідну документацію. Підрядник, який виявив у ході будівництва не враховані проектною документацією роботи і необхідність у зв`язку з цим проведення додаткових робіт і збільшення кошторису, зобов`язаний повідомити про це замовника.

Згідно зі статтею 883 ЦК України підрядник відповідає за недоліки збудованого об`єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини. За невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі. Суми неустойки (пені), сплачені підрядником за порушення строків виконання окремих робіт, повертаються підрядникові у разі закінчення всіх робіт до встановленого договором граничного терміну.

Верховний Суд у постанові від 21 травня 2025 року у справі № 913/275/24, на яку посилався заявник у касаційній скарзі, зробив висновок, що особам надається право вибору використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Отже, цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначено вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Неустойка за своєю правовою природою є не лише способом забезпечення виконання зобов`язання, а й однією з форм цивільно-правової відповідальності за його порушення. Саме тому значна частина норм, що регулюють підстави та порядок її застосування, міститься у главі 51 ЦК України «Правові наслідки порушення зобов`язання. Відповідальність за порушення зобов`язання».

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, штраф та пеня є різними формами неустойки, тобто різновидами одного виду цивільно-правової відповідальності.

Сам собою факт одночасного стягнення штрафу та пені за порушення одного зобов`язання не свідчить про подвійне притягнення до цивільно-правової відповідальності у розумінні статті 61 Конституції України, оскільки у цьому випадку йдеться не про застосування різних видів юридичної відповідальності, а про використання сторонами декількох форм неустойки, прямо передбачених умовами договору.

У частині першій статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Колегія суддів також враховує, що спірні правовідносини виникли з договору підряду, укладеного між фізичною особою для задоволення особистих потреб та фізичною особою - підприємцем як виконавцем робіт, а тому до них підлягають застосуванню положення ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу згідно з договором, за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня у встановленому законом розмірі, якщо інше не передбачено законодавством.

Таким чином, законодавство у сфері захисту прав споживачів також передбачає можливість застосування до виконавця відповідальності у вигляді неустойки за порушення строків виконання робіт.

Тобто у таких правовідносинах можлива одночасна дія: договірного штрафу; договірної пені; або спеціальної «споживчої» пені, передбаченої Законом України «Про захист прав споживачів».

Верховний Суд у постанові від 28 травня 2025 року у справі № 206/3443/23 (провадження № 61-4924св24), на яку також посилався заявник у касаційній скарзі, зазначив, що настання відповідальності за неналежне виконання договору підряду не прив`язано до порушення строку виконання окремого етапу робіт, якщо договором не визначено інше. У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення (абзац перший частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»).

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що між сторонами укладено договір підряду, яким передбачено поетапне виконання робіт із визначенням конкретних строків для кожного етапу, а також встановлено відповідальність підрядника за порушення строків виконання робіт, визначених графіком виконання робіт.

Зокрема, у пункті 11.5 розділу 11 договору передбачено, що виконавець несе відповідальність за порушення зі своєї вини таких зобов`язань за договором та в таких сумах: за порушення строків, передбачених у графіку виконання робіт (розділ 3 договору) стягується пеня у розмірі 0,2 % загальної вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків вказаної вартості.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції у частині визначення періоду нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, а також відмовляючи у стягненні пені, керувався тим, що відповідальність відповідача може наставати лише після спливу кінцевого строку виконання всіх робіт за договором, тобто з 26 серпня 2022 року, а одночасне стягнення штрафу і пені суперечить статті 61 Конституції України.

Проте такі висновки є передчасними, оскільки зроблені без встановлення всіх обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Так, дійшовши висновку про те, що відповідальність відповідача виникає лише після спливу кінцевого строку виконання всіх робіт, апеляційний суд фактично здійснив тлумачення умов договору, однак не навів мотивів такого тлумачення та не встановив дійсного змісту погоджених сторонами положень пункту 11.5 договору. Суд не з`ясував, чи пов`язували сторони настання відповідальності із порушенням строків виконання кожного окремого етапу робіт, визначеного графіком, чи лише із простроченням виконання договору в цілому, не дослідив співвідношення умов пунктів 3 та 11 договору та не навів належного обґрунтування своїх висновків.

Крім того, суд апеляційної інстанції не встановив, яка саме вартість робіт повинна бути покладена в основу розрахунку пені та штрафу відповідно до умов договору, оскільки пункт 11.5 договору пов`язує їх розмір із вартістю робіт, щодо яких допущено прострочення. Водночас суд не з`ясував, чи йдеться про загальну вартість договору, чи про вартість окремого етапу робіт, виконання якого було прострочено, що має істотне значення для правильного визначення розміру відповідальності.

Також апеляційний суд, відмовляючи у стягненні пені з посиланням на статтю 61 Конституції України, не встановив, чи передбачають погоджені сторонами умови договору застосування штрафу та пені за одне й те саме порушення, чи вони встановлені за різні наслідки порушення договірних зобов`язань, не дослідив зміст відповідних умов договору та фактично обмежився лише посиланням на загальні положення законодавства без їх застосування до конкретних обставин справи.

Крім цього, вирішуючи вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України, настає у разі прострочення виконання саме грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом із тим суд апеляційної інстанції не встановив момент виникнення у відповідача грошового зобов`язання щодо повернення отриманих коштів, фактично ототожнивши порушення строків виконання робіт із виникненням обов`язку повернути сплачений позивачем аванс, хоча ці юридичні факти не є тотожними та потребують окремої правової оцінки.

Також апеляційний суд не встановив момент, з якого відповідач вважається таким, що прострочив виконання саме грошового зобов`язання, не з`ясував, чи пов`язується виникнення такого обов`язку з пред`явленням кредитором відповідної вимоги про повернення коштів, та не надав належної оцінки доказам щодо направлення позивачем відповідачу письмової вимоги від 27 вересня 2022 року, її змісту, правового значення та наслідків повернення поштового відправлення у зв`язку із закінченням строку його зберігання.

За відсутності встановлення зазначених обставин висновки суду апеляційної інстанції щодо початку перебігу прострочення виконання грошового зобов`язання та визначення періоду нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних є передчасними.

Крім того, апеляційний суд не перевірив правильність здійснених сторонами розрахунків пені, штрафу, інфляційних втрат та трьох процентів річних, не встановив належну базу їх нарахування, не дослідив, чи виконував відповідач будь-яку частину договірних зобов`язань та який вплив це могло мати на визначення розміру відповідальності.

Наведені обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору, однак належним чином судами не встановлені та не досліджені.

За положеннями статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які суди не дослідили, а отже, не має можливості вирішити спір по суті та ухвалити нове рішення за результатами касаційного перегляду цієї справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на те, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та трьох процентів річних підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд. Верховний Суд урахував, що апеляційний суд не усунув усіх порушень, допущених судом першої інстанції під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.

Верховний Суд у постанові від 29 серпня 2024 року у справі № 905/830/21 зазначив, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється у тому самому складі та порядку, що й судове рішення; додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати. Таким чином, скасування первісного судового рішення за результатом розгляду касаційної скарги є самостійною підставою для скасування додаткового судового рішення до нього (подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 911/132/14, від 06 грудня 2023 року у справі № 910/10294/22). У зв`язку із тим, що суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування, зокрема, постанови суду апеляційної інстанції, то додаткове до скасованої постанови судове рішення (додаткова постанова) також підлягає скасуванню.

Отже, оскільки Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про необхідність скасування постанови апеляційного суду по суті спору, то додаткову постанову цього суду від 14 листопада 2025 року, якою вирішено питання про розподіл судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, також належить скасувати, незалежно від доводів і вимог касаційної скарги заявника та наведених ним підстав оскарження.

Під час нового розгляду апеляційному суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18) зробив висновок про те, що у разі, якщо суд касаційної інстанції скасовує судові рішення з направленням справи на розгляд до суду першої / апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи, що у цій справі Верховний Суд не змінив рішення судів першої та апеляційної інстанцій та не ухвалив нове, а направив справу на новий апеляційний розгляд, то підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Отже, у цьому конкретному випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, мають бути перерозподілені за результатами нового розгляду справи судом апеляційної інстанції, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду