ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 288/277/21

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позову зазначала, що після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 була відкрита спадкова справа № 72/2016. За заповітом від 12 листопада 2009 року все майно спадкодавця було заповідано позивачу. 26 листопада 2015 року спадкодавець склав новий заповіт на користь ОСОБА_4 . Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 17 липня 2019 року цей заповіт було визнано нікчемним, про що позивачу стало відомо лише 10 грудня 2019 року.

11 грудня 2019 року вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом від 12 листопада 2009 року, однак отримала відмову у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини.

Вказує, що у січні 2020 року вона вже зверталася до суду з вимогою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Попільнянський районний суд Житомирської області рішенням від 06 листопада 2020 року відмовив їй у задоволенні позову, а Житомирський апеляційний суд постановою від 12 січня 2021 року змінив рішення місцевого суду та зазначив, що позов пред`явлено до неналежного відповідача.

Поважність причин пропуску строку позивач пов`язувала з тим, що не проживала разом зі спадкодавцем та не могла передбачити, що заповіт від 26 листопада 2015 року, складений на користь іншої особи, буде визнано нікчемним. Лише після визнання цього заповіту нікчемним у неї виникли підстави для спадкування за заповітом від 12 листопада 2009 року, який залишився єдиним чинним заповітом спадкодавця.

Попільнянський районний суд Житомирської області рішенням від 19 січня 2023 року, яке Житомирський апеляційний суд постановою від 18 жовтня 2023 року залишив без змін, позов ОСОБА_1 задовольнив. Визначив ОСОБА_1 додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини на майно померлого ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном у три місяці. Вирішив питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився також й суд апеляційної інстанції, виходив із наявності поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки позивач об`єктивно не могла реалізувати своє право на прийняття спадщини до моменту набрання законної сили рішенням суду про нікчемність пізнішого заповіту, а також взяв до уваги її своєчасні дії після отримання відповідної інформації.

У грудні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 січня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року у зазначеній справі.

У касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 11 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Попільнянського районного суду Житомирської області.

22 січня 2024 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, ОСОБА_2 вказує на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01 квітня 2019 року у справі № 711/9749/16-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17.

Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник звертає увагу, що суд апеляційної інстанції не дослідив та залишив без належної оцінки пояснення позивача, надані нею під час розгляду цивільної справи № 288/4/20, щодо того, що їй було відомо про розгляд справи № 288/529/16-ц та про намір ОСОБА_3 скласти заповіт на її користь.

Стверджує, що ОСОБА_1 не надала належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження існування поважних причин пропуску строку на прийняття спадщини, тобто таких причин, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення нотаріальних дій.

У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , поданий її представником, який містить посилання на необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Наголошує на тому, що до визнання в судовому порядку заповіту, складеного на ім`я ОСОБА_4 , нікчемним, позивач жодного права на спадщину не мала.

Фактичні обставини справи

12 листопада 2009 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким він заповів все належне йому майно ОСОБА_1 . Надалі, 26 листопада 2015 року ОСОБА_3 склав новий заповіт, яким заповів все належне йому майно іншій особі - ОСОБА_4 . У зв`язку з цим секретар Єрчицької сільської ради у заповіті від 12 листопада 2009 року зробив відповідний напис про його скасування.

ОСОБА_2 , яка 01 квітня 2016 року подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини за законом на майно дядька - ОСОБА_3 , звернулась до суду з позовом та рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 17 липня 2019 року у справі № 288/529/16-ц заповіт від 26 листопада 2015 року, складений ОСОБА_3 , визнано нікчемним, в зв`язку з тим, що його складено з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Із скріншоту електронної пошти вбачається, що 10 грудня 2019 року об 23:30 год. на адресу електронної пошти ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшов електронний лист від адвоката Власенка І. О. у справі

№ 288/529/16-ц - ОСОБА_5 (email: ІНФОРМАЦІЯ_3 ) із файлами, які містили інформацію щодо визнання заповіту від 26 листопада 2015 року нікчемним в судовому порядку (т. 1 а. с. 83).

Позивач звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за заповітом на наступний день після отримання інформації про скасування попереднього заповіту. Після відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, в зв`язку з порушенням строку на прийняття спадщини, ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

У справі № 288/4/20 за позовом ОСОБА_1 до Квітневої сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , Попільнянський районний суд Житомирської області рішенням від 06 листопада 2020 року у визначенні додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_1 відмовив із тих підстав, що заповіт, складений спадкодавцем 26 листопада 2015 року, скасував попередній заповіт від 12 листопада 2009 року, а тому ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 права на спадкування належного спадкодавцю майна не набула. Житомирський апеляційний суд постановою від 12 січня 2021 року в справі №288/4/20 рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 06 листопада 2020 року змінив, виклав мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в редакції постанови апеляційного суду, якою відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову з процесуальних підстав, оскільки не залучений належний відповідач та ОСОБА_1 не заявляла в суді першої інстанції клопотання про залучення ОСОБА_2 відповідачем у справі, а апеляційний суд не наділений повноваженнями щодо залучення до участі в справі осіб, які не брали в ній участь в суді першої інстанції як відповідачі (т. 2 а. с. 73 - 78).

Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) листом від 27 квітня 2021 року № ПІ-К-20/32/6.4/2021/5366 повідомило, що згідно з інформацією зі Спадкового реєстру станом на 27 квітня 2021 року, заповіт від 12 листопада 2009 року, посвідчений Єрчицькою сільською радою за реєстровим № 22, значиться у Спадковому реєстрі як чинний (т. 1 а. с. 213, 214).

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення- без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За загальним правилом право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо:

1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

У постанові від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23 Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки: «Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою».

Вирішуючи питання поважності причин пропуску позивачем шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Розглядаючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано врахували, що існуючий заповіт від 26 листопада 2015 року, посвідчений на користь ОСОБА_4 , який був покладений в основу спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_3 , зовні відповідав ознакам чинного правочину.

Рішенням суду від 17 липня 2019 року у справі № 288/529/16-ц, яке набрало законної сили, зазначений заповіт був визнаний нікчемним у зв`язку з істотними порушеннями вимог закону щодо його форми та посвідчення.

Так, у постанові від 01 березня 2021 року у справі № 473/1878/19 Верховний Суд зробив висновок про те, що «нікчемний заповіт не породжує будь-який правовий результат. При нікчемності другого заповіту слід вести мову не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, не може скасовувати попередній заповіт; положення частини четвертої статті 1254 ЦК України є виключенням із загального правила про наслідки недійсності правочину, а отже, за аналогією застосовані бути не можуть. Також немає підстав застосовувати аналогію закону (частина перша статті 8 ЦК України), оскільки питання наслідків нікчемності правочину (у тому числі й заповіту, як одностороннього правочину) врегульовані частинами першою та другою статті 216 ЦК України».

Разом з тим для вирішення спору у цій справі визначальним є не сам факт нікчемності наступного заповіту, а те, чи могла позивач за конкретних обставин справи об`єктивно усвідомлювати наявність у неї права на спадкування та реалізувати це право у встановлений законом строк.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що до встановлення судом обставин нікчемності заповіту від 26 листопада 2015 року та до отримання інформації про результати відповідного судового розгляду питання чинності вказаного заповіту, позивач вмотивовано вважала, що чинність пізнішого заповіту, яким усе майно спадкодавця було заповідано іншій особі, перешкоджало їй реалізувати своє право, як спадкоємця за попереднім заповітом.

При цьому суди також врахували, що ОСОБА_1 не була стороною судової справи про визнання заповіту від 26 листопада 2015 року нікчемним, участі у її розгляді не брала, а про ухвалене судове рішення дізналася лише 10 грудня 2019 року. Уже наступного дня після отримання відповідної інформації вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Після відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії позивач без невиправданого зволікання звернулася до суду із позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, тобто вжила всіх необхідних процесуальних заходів для захисту своїх прав.

За таких обставин колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що пропуск строку для прийняття спадщини був зумовлений не пасивною поведінкою позивача чи її недбалістю, а існуванням об`єктивної правової невизначеності щодо підстав спадкування, яка була усунута лише після встановлення у судовому порядку нікчемності наступного заповіту та отримання позивачем інформації про таке судове рішення.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що сама по собі наявність наступного заповіту не могла перешкоджати поданню заяви про прийняття спадщини.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з яким також погодився й суд апеляційної інстанції, в основу обґрунтувань оскаржуваних у касаційному порядку судових рішень поклав не сам факт існування наступного заповіту, а сукупність встановлених обставин, а саме: існування посвідченого пізнішого заповіту на користь іншої особи, незалучення позивача до участі у справі щодо його нікчемності, відсутність у неї інформації про результати вирішення такого спору та негайне вчинення нею необхідних дій після отримання відомостей про нікчемність зазначеного заповіту.

Оцінка цих обставин належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з такою оцінкою доказів та необхідності їх переоцінки, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували положення статті 1272 ЦК України, повно і всебічно дослідили обставини справи, надали належну оцінку доказам та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Підстав для скасування оскаржуваних судових рішень Верховний Суд не встановив.

Посилання касаційної скарги на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 711/9749/16-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17 колегія суддів відхиляє, оскільки такі зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлення обставин справи. Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 січня 2023 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду