ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 694/515/25

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Київського національного університету імені Тараса Шевченка (далі - Університет) про визнання незаконним та скасування наказу про відрахування.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 , будучи студенткою 3-го курсу історичного факультету денної форми навчання Київського національного університету імені Тараса Шевченка, в період часу з 02 вересня 2024 року до

19 січня 2025 року проходила навчання у Лундському університеті (Швеція) за програмою обміну студентами між університетами. Однак незважаючи на погодження відповідачем такого навчання шляхом укладення відповідного трьохстороннього договору, наказом Університету від 11 грудня 2024 року її було незаконно відраховано з підстав невиконання індивідуального навчального плану, а в подальшому також відмовлено в поновленні на навчанні.

На підставі наведеного ОСОБА_1 просила визнати незаконним і скасувати наказ Київського національного університету імені Тараса Шевченка про відрахування ОСОБА_1 , студентки історичного факультету денної форми здобуття освіти першого (бакалаврського) рівня за освітньою програмою «Східноєвропейські історичні студії» спеціальності 032 «Історія та археологія» від 11 грудня 2024 року № 7285-33 та поновити її до складу студентів 3-го курсу Київського національного університету імені Тараса Шевченка історичного факультету денної форми здобуття освіти першого (бакалаврського) рівня за освітньою програмою «Східноєвропейські історичні студії» спеціальності 032 «Історія та археологія».

Рішенням Багачевського міського суду Черкаської області від 22 липня

2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із доведеності того факту, що ОСОБА_1 , отримавши право на академічну мобільність у виді проходження навчання в Лундському університеті, не повною мірою дотримала вимоги академічної доброчесності, тому що не виконала всіх умов, передбачених Київським національним університетом імені Тараса Шевченка, для реалізації права на таку академічну мобільність, оскільки не отримала необхідних погоджень, не уклала з відповідачем договір про академічну мобільність та не затвердила індивідуальний навчальний план академічної мобільності.

При цьому сторона позивача не надала доказів офіційного звернення

ОСОБА_1 до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про перенесення їй строків проходження підсумкового контролю (сесії) з відповідних навчальних дисциплін з обґрунтуванням поважності причин неявки на такий підсумковий контроль.

Відрахування ОСОБА_1 у зв`язку з невиконанням нею вимог індивідуального навчального плану не суперечить вимогам національного законодавства, оскільки можливість повторного проходження підсумкового контролю (сесії) надається здобувачам вищої освіти лише за умови отримання ними незадовільної оцінки за результатами підсумкового контролю, а не в разі неявки для такого контролю.

Постановою Черкаського апеляційного суд від 16 жовтня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Багачевського міського суду Черкаської області від 22 липня 2025 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

21 листопада 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Багачевського міського суду Черкаської області від 22 липня 2025 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року й ухвалити у справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що у діях позивача немає факту невиконання індивідуального навчального плану навчання у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, оскільки позивач проходила навчання з 02 вересня 2024 року до 19 січня 2025 року у Лундському університеті (Швеція) за програмою обміну студентами між університетами.

Суди не врахували наявність чинної тристоронньої угоди, належним чином укладеної та підписаної ОСОБА_1 , Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та Лундським університетом (Швеція), який прямо підтверджує погоджене сторонами проходження академічної мобільності. Вказана угода є не лише формальністю, вона має юридичну силу та фіксує взаємну згоду всіх трьох сторін на реалізацію програми обміну, що повинно було б слугувати ключовим доказом у справі. Ігнорування цього документа суттєво впливає на обґрунтованість судового рішення та ставить під сумнів неупередженість його оцінки фактичних обставин. Заявник вказує, що ця угода засвідчує можливість зарахування отриманих оцінок. Університет не виконав належним чином свого обов`язку із забезпечення студента інформацією.

Позивачу не були надані чіткі та вичерпні інструкції щодо процедури оформлення академічної мобільності, не було проведено жодної консультації або роз`яснення щодо необхідних документів, строків та можливих наслідків недотримання формальних вимог. Відсутність інформаційної підтримки з боку Університету створила додаткові перешкоди, які могли бути легко усунені, якби Університет належно виконав свою інформаційно-консультативну функцію.

Координатор ОСОБА_4 мала повну інформацію про перебування ОСОБА_1 за кордоном, проте не повідомила їй про можливі негативні наслідки та ризики, не запропонувала альтернативних способів складання іспитів.

Суд не дослідив об`єктивних причин, через які студентка не мала змоги прибути на сесію, не з`ясував, чи мали ці причини поважний характер.

Вказує, що позивач зверталась до відповідача з усними заявами про перенесення їй сесії з метою виправлення ситуації, а заяву на ім`я ректора про академічну мобільність ОСОБА_1 подано лише 02 грудня 2024 року, після звернення за правничою допомогою, чого не врахував суд.

Наприкінці 2023/2024 навчального року позивач зверталась до відділу академічної мобільності з метою врегулювання ситуації, пов`язаної з її участю у програмі обміну. Цей факт може бути підтверджений як координатором академічної мобільності ОСОБА_4 , так і відповідним листуванням через офіційні електронні адреси. Також вона подала заяву та пояснювальну записку, які мали на меті пояснити обставини її перебування за кордоном і підтвердити участь у міжнародній академічній програмі. Суд першої інстанції не врахував цей важливий доказ, який свідчить про активні дії скаржника для захисту своїх прав та спробу врегулювати ситуацію у межах внутрішньої університетської процедури.

Вказує, що у межах програми академічної мобільності ОСОБА_1 пройшла навчання за аналогічною спеціальністю в партнерському університеті, успішно виконавши відповідний навчальний план, що підтверджується наданими оцінками, які свідчать про фактичне здобуття необхідних знань та засвоєння навчального матеріалу в межах академічного обміну. Відповідно, у неї виникло обґрунтоване та законне очікування, що результати її навчання будуть зараховані українським університетом, як це передбачено умовами участі у програмі Erasmus + та тристоронньою угодою.

Формальне невиконання певних адміністративних процедур, таких як подання заяви чи погодження індивідуального навчального плану, не може нівелювати факт реального навчання та досягнення академічних результатів. Відрахування студентки, яка фактично пройшла навчання і здобула знання, є надмірним та непропорційним заходом, що суперечить не лише принципам справедливості, а й загальновизнаним європейським стандартам академічної мобільності.

Крім того, комісія закладу вищої освіти не була створена та не перевіряла обставин відсутності скаржника в навчальному закладі.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Багачевського міського суду Черкаської області.

09 лютого 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до змісту довідки про зарахування від 17 квітня 2024 року, переклад якої нотаріально завірений, Лундський університет (Швеція) поінформував ОСОБА_1 про прийняття її як студентки Київського національного університету імені Тараса Шевченка на навчання за обміном до Лундського університету в період часу з 02 вересня 2024 року до 19 січня 2025 року.

Зі змісту тристоронньої угоди про навчання за програмою Erasmus+, переклад якої нотаріально завірений, підписаної ОСОБА_1 30 травня 2024 року, уповноваженими особами Київського національного університету імені Тараса Шевченка ОСОБА_4 і Лундського університету ОСОБА_5 31 травня

2024 року, відомо, що її сторони погодили академічну мобільність

ОСОБА_1 за період часу з 20 серпня 2024 року до 19 січня 2025 року, зобов`язуються виконати взяті на себе зобов`язання, серед яких визнання установою, що направляє, всіх кредитів (еквівалентних одиниць), отриманих студентом в установі, що приймає, за успішно завершені освітні компоненти та зарахування їх до ступеня студента.

Наказом Київського національного університету імені Тараса Шевченка від

11 грудня 2024 року № 7285-33, виданим на підставі подання в.о. декана історичного факультету, за згоди студентського парламенту, зі згоди проректора з науково-педагогічної роботи, ОСОБА_1 , студентку 3-го курсу історичного факультету денної форми здобуття освіти першого (бакалаврського) рівня, яка навчається за державним замовленням за освітньою програмою «Східноєвропейські історичні студії» спеціальності 032 «Історія та археологія», відраховано з 02 листопада 2024 року за невиконання вимог індивідуального навчального плану.

З копії витягу із залікової книжки ОСОБА_1 відомо, що за І семестр

2024/2025 навчального року вона не склала жодного іспиту/заліку з передбачених навчальних дисциплін, деякі з підстав неявки, а інші з підстав недопуску, що відповідають 28 кредитам ЄКТС.

Зі змісту листа в.о. декана історичного факультету відомо, що ОСОБА_1 має можливість поновитися лише на 1 семестрі курсу, з якого була відрахована, оскільки її академічна різниця перевищує 20 кредитів ЄКТС.

Згідно з довідкою Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 09 квітня 2025 року № 056/0163 проєкт наказу про відкриття академічної мобільності студенткою 3-го курсу ОСОБА_1 не готувався, оскільки ні в кінці 2023/2024 навчального року, ні на початку 2024/2025 навчального року здобувачка не зверталась до відділу академічної мобільності і, відповідно, не подала жодних документів для оформлення відповідного наказу.

З роздруківки листування позивача з ОСОБА_4 , координатором з питань академічної мобільності Київського національного університету імені Тараса Шевченка, крім іншого, відомо, що ОСОБА_1 листом від 28 березня 2024 року поінформовано про необхідність оформлення академічної мобільності орієнтовно в серпні 2024 року і підготовки відповідних документів упродовж червня 2024 року та визнання ОСОБА_1 в листі від 06 грудня

2024 року факту ненадання нею в серпні 2024 року необхідних документів до навчального закладу щодо її академічної мобільності, що зумовлено особистим фактором (забула) та помилками в комунікації.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Громадяни мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних закладах на конкурсній основі.

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти врегульовано Законом України «Про освіту» і Законом України «Про вищу освіту».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про вищу освіту» вища освіта - це сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти; здобувачі вищої освіти - особи, які навчаються у закладі вищої освіти на певному рівні вищої освіти з метою здобуття відповідного ступеня і кваліфікації; результати навчання - знання, уміння, навички, способи мислення, погляди, цінності, інші особисті якості, які можна ідентифікувати, спланувати, оцінити і виміряти та які особа здатна продемонструвати після завершення освітньої програми (програмні результати навчання) або окремих освітніх компонентів.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про вищу освіту» заклад вищої освіти на підставі відповідної освітньої програми за кожною спеціальністю розробляє навчальний план, який визначає перелік та обсяг навчальних дисциплін у кредитах ЄКТС, послідовність вивчення дисциплін, форми проведення навчальних занять та їх обсяг, графік навчального процесу, форми поточного і підсумкового контролю. На основі навчального плану у визначеному закладом вищої освіти порядку розробляються та затверджуються індивідуальні навчальні плани студентів, що мають містити, у тому числі, обрані здобувачами вищої освіти навчальні дисципліни.

Відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про вищу освіту» підставами для відрахування здобувача вищої освіти є: завершення навчання за відповідною освітньою (науковою) програмою; власне бажання; переведення до іншого навчального закладу; невиконання індивідуального навчального плану; порушення умов договору (контракту), укладеного між закладом вищої освіти та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання; інші випадки, передбачені законом.

Підставою для відрахування ОСОБА_1 із складу студентів 3-го курсу історичного факультету денної форми навчання здобуття освіти першого (бакалаврського) рівня, яка навчається за державним замовленням за освітньою програмою «Східноєвропейські історичні студії» спеціальності 032» історія та археологія», згідно з наказом проректора від 11 листопада 2021 року

№ 7285-33 стало невиконання ОСОБА_1 вимог індивідуального навчального плану.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що у її діях відсутній факт невиконання індивідуального плану навчання у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, оскільки вона проходила навчання з 02 вересня 2024 року до 19 січня 2025 року у Лундському університеті (Швеція) за програмою обміну студентами між університетами, тобто у зазначений період часу перебувала на навчанні за кордоном за програмою обміну.

Можливість учасників освітнього процесу навчатися, викладати, стажуватися чи проводити наукову діяльність в іншому закладі вищої освіти (науковій установі) на території України чи поза її межами є академічною мобільністю (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України «Про вищу освіту»).

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 62 Закону України «Про вищу освіту» особи, які навчаються у закладах вищої освіти, мають право на академічну мобільність, у тому числі міжнародну.

Згідно з абзацом третім частини другої статті 46 Закону України «Про вищу освіту» здобувачам вищої освіти, які реалізують право на академічну мобільність, протягом навчання, стажування чи здійснення наукової діяльності в іншому закладі вищої освіти (науковій установі) на території України чи поза її межами гарантується збереження місця навчання та виплата стипендії відповідно до положення про порядок реалізації права на академічну мобільність. Такі особи не відраховуються із складу здобувачів вищої освіти.

Отже, особи, які проходять навчання в іншому закладі вищої освіти (науковій установі) на території України чи поза її межами за програмою обміну студентами між університетами (академічна мобільність), не відраховуються із складу здобувачів вищої освіти.

З матеріалів справи відомо, що між ОСОБА_1 , Київським національним університетом імені Тараса Шевченка і Лундським університетом укладено тристоронню угоду про навчання за програмою Erasmus+, зі змісту якої відомо, що її сторони погодили академічну мобільність ОСОБА_1 за період часу з 20 серпня 2024 року до 19 січня 2025 року, зобов`язуються виконати взяті на себе зобов`язання, серед яких визнання установою, що направляє, всіх кредитів (еквівалентних одиниць), отриманих студентом в установі, що приймає, за успішно завершені освітні компоненти та зарахування їх до ступеня студента.

Відповідно до змісту довідки про зарахування від 17 квітня 2024 року, переклад якої нотаріально завірений, Лундський університет (Швеція) поінформував ОСОБА_1 про прийняття її як студентки Київського національного університету імені Тараса Шевченка на навчання за обміном до Лундського університету в період часу з 02 вересня 2024 року до 19 січня 2025 року.

Таким чином, установлено, що між ОСОБА_1 , Київським національним університетом імені Тараса Шевченка і Лундським університетом досягнуто згоди про співпрацю між навчальними закладами, про те це не є підставою для академічної мобільності з огляду на таке.

Відповідно до пункту 23 частини першої статті 13 Закону України «Про вищу освіту» центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки розробляє положення про порядок реалізації права на академічну мобільність та подає його на затвердження Кабінету Міністрів України.

Порядком реалізації права на академічну мобільність, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2015 року № 579

(далі - Порядок № 579), визначено цілі, завдання, порядок організації академічної мобільності, умови повернення до місця постійного навчання (роботи), виконання програм академічної мобільності, визнання та зарахування її результатів для здобувачів освіти (наукових ступенів), які навчаються в закладах фахової передвищої та вищої освіти, наукових установах, а також працівників зазначених закладів та установ.

Відповідно до абзаців першого, третього, четвертого пункту 6 Порядку № 579 для реалізації права на академічну мобільність український та іноземний заклад освіти (наукова установа) або інший український заклад освіти (наукова установа) укладають у письмовій або електронній формі договір між закладами-партнерами про виконання програми академічної мобільності (далі - партнерський договір). Особа, яку відібрано відповідно до вимог цього Порядку для участі у програмі академічної мобільності, укладає з українським закладом освіти (науковою установою) постійного місця навчання (роботи) договір академічної мобільності. Право на академічну мобільність також може бути реалізоване українськими учасниками освітнього процесу, а також працівниками закладу освіти (наукової установи) за власною ініціативою за умови позитивного рішення керівника закладу освіти (наукової установи), прийнятого на підставі подання та індивідуального запрошення від іноземного закладу освіти (наукової установи). Статус учасника академічної мобільності відповідно до цього Порядку така особа набуває з моменту прийняття рішення керівника закладу освіти (наукової установи). З цього моменту на таку особу поширюються всі права та обов`язки українського учасника, визначені цим Порядком, а на заклад освіти (наукову установу) постійного місця навчання (роботи) та заклад освіти (наукову установу), що надав запрошення, - всі права та обов`язки, визначені цим Порядком для закладів-партнерів, крім фінансування витрат українського учасника, що здійснюється відповідно до другого речення абзацу сьомого пункту 18 цього Порядку.

Згідно з пунктом 14 Порядку № 579 у договорі академічної мобільності, що укладається між особою, яку відібрано відповідно вимог цього Порядку для участі у програмі академічної мобільності, та українським закладом освіти (науковою установою) постійного місця навчання, зазначаються: реквізити паспорта громадянина України, документа, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, та довідки про присвоєння йому реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової карти платника податків та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті); мета, завдання, вид та форма, тривалість, строк (у разі потреби етапи); результати, яких очікується досягти; документ, що отримує учасник після завершення участі у програмі академічної мобільності; перелік та зміст освітніх компонентів, обсяг навчального навантаження, детальний опис оцінювання результатів та їх відображення в додатку до диплома (для освітньої академічної мобільності); права та обов`язки сторін; фінансові умови програми академічної мобільності, умови медичного забезпечення або медичного страхування; строк, умови та порядок звітування під час або після повернення до українського закладу-партнера, визнання результатів академічної мобільності, а також заходи, що вживатимуться в разі недосягнення цілей академічної мобільності або невизнання її результатів; порядок вибору додаткових навчальних дисциплін (крім вивчення в закладі-партнері обов`язкових навчальних дисциплін) для освітньої академічної мобільності; строк, умови та порядок ліквідації академічної заборгованості, у тому числі в закладі-партнері; порядок внесення змін до договору академічної мобільності; інші умови, необхідні для забезпечення досягнення результатів академічної мобільності.

Договір академічної мобільності, що укладається під час реалізації будь-якого виду чи форми академічної мобільності українським учасником, який навчається на підставі державного (регіонального) замовлення, в обов`язковому порядку повинен містити вимогу щодо незбільшення строку здобуття відповідного освітнього, освітньо-наукового/освітньо-творчого рівня або наукового ступеня та в разі невиконання цієї вимоги - продовження строку здобуття освіти такою особою понад нормативний для такого освітнього, освітньо-наукового/освітньо-творчого рівня або наукового ступеня за рахунок коштів фізичних (юридичних) осіб.

У разі коли український учасник є неповнолітньою особою, договір академічної мобільності укладається з одним із його батьків або особою, яка є його законним представником.

Після укладення договору академічної мобільності керівник українського закладу-партнера видає розпорядчий документ, в якому визначається мета, строк, умови (у тому числі фінансові) програми академічної мобільності українського учасника. Особа набуває статусу українського учасника з дати, визначеної в такому документі.

Відповідно до пункту 18 Положення про порядок реалізації права на академічну мобільність Київського національного університету імені Тараса Шевченка, затвердженого 08 травня 2023 року вченою радою Київського національного університету імені Тараса Шевченка (далі - Положення), відбір учасників Університету для участі в програмах академічної мобільності здійснюється на конкурсній основі, критерії відбору також може визначати партнерський договір.

Відповідно до пункту 5 Положення право на академічну мобільність може бути реалізоване на підставі партнерського договору, договору про академічну мобільність, а також міжнародних договорів про співробітництво в галузі освіти та науки, міжнародних програм та проектів, договорів про співробітництво між Університетом або його структурними підрозділами та українськими / іноземними закладами вищої освіти (науковими установами), їхніми структурними підрозділами, які в умовах воєнного стану можуть укладатися в електронній формі з використання кваліфікованого електронного підпису, а також може бути реалізоване Учасником з власної ініціативи за умови позитивного рішення керівника закладу освіти, прийнятого на підставі подання та індивідуального запрошення від іноземного закладу освіти.

У пункті 20 Положення визначено перелік необхідних документів для участі в програмі академічної мобільності учасника Університету:

- подання або заява на ім`я ректора із візами погодження завідувача кафедри / координатора академічної мобільності факультету / навчально-наукового інституту, декана факультету / директора інституту, резолюцією начальника відділу академічної мобільності та проректора з науково-педагогічної роботи;

- копія запрошення та його переклад, завірений відділом міжнародних зв`язків або кооринатором академічної мобільності факультету/навчально-наукового інституту;

- договір про академічну мобільність між Університетом та учасником (договір про навчання чи договір про практику / стажування - для студентів);

- договір про навчання між університетом, учасником та закладом вищої освіти партнером (оформляється за потреби);

- індивідуальний навчальний план академічної мобільності, підписаний учасником, координатором академічної мобільності та затверджений деканом факультету / директором навчально-наукового інституту або їхніми заступниками (оформляється за потреби);

- письмова згода на обробку персональних даних.

Таким чином, установлено, що згідно з умовами, передбаченими Київським національним університетом імені Тараса Шевченка, для отримання академічної мобільності необхідно отримати відповідні погодження, укласти договір про академічну мобільність та затвердити індивідуальний навчальний план академічної мобільності.

Документи, зазначені в пункті 20 цього положення, подаються до відділу академічної мобільності не пізніше ніж за 7 календарних днів до початку програми академічної мобільності (пункт 21 Положення).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів установив, що ОСОБА_1 отримала право на навчання у Лундському університеті за програмою обміну студентів та скористалась цим правом, однак не повною мірою дотримала вимог академічної доброчесності, оскільки не виконала всіх умов, передбачених Київським національним університетом імені Тараса Шевченка для реалізації права на таку академічну мобільність, оскільки не отримала необхідних погоджень, не уклала з відповідачем договір про академічну мобільність та не затвердила індивідуальний навчальний план академічної мобільності, та дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Оскільки позивач не оформила належним чином договір про академічну мобільність та не затвердила індивідуальний навчальний план, вона не набула права, передбаченого частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту», на збереження місця навчання відповідно до Положення про порядок реалізації права на академічну мобільність.

Саме по собі укладення тристоронньої угоди є угодою про співпрацю між навчальними закладами, проте не є підставою для академічної мобільності.

Суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. Із цих підстав колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи і зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Багачевського міського суду Черкаської області від

22 липня 2025 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду