ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 752/11647/23

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 31 липня 2023 року відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання справі.

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

У липні 2025 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про уточнення позовних вимог.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 07 липня 2025 року заяву головуючого судді Плахотнюк К. Г. про самовідвід від розгляду справи № 752/11647/23 задоволено. Відведено суддю Плахотнюк К. Г. від розгляду справи № 752/11647/23 . Передано справу № 752/11647/23 для повторного автоматизованого розподілу для визначення іншого складу суду у порядку, встановленому статтею 33 ЦПК України.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 липня 2025 року справу № 752/11647/23 передано судді Кокошку О. Б.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 17 липня 2025 року прийнято до провадження цивільну справу № 752/11647/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя. Призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у відкритому підготовчому засіданні після усунення позивачем недоліків її позовної заяви.

Цією ухвалою позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя залишено без руху.

Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив із того, що позивач пред`явив позов, який, з урахуванням уточнення, містить вимоги майнового характеру, зокрема про здійснення поділу майна подружжя щодо спірного нерухомого майна та грошових коштів, за які ціна позову становить загальний розмір із суми вказаних грошових коштів та розміру вартості вказаного нерухомого майна. Водночас позивач до позовної заяви не додав звіту про оцінку нерухомого майна, яке є предметом вказаного позову, станом на дату пред`явлення позову - 12 червня 2023 року. Через відсутність звіту про оцінку вказаного нерухомого майна, яке є предметом позову, суд позбавлений можливості перевірити правильність визначення позивачем загального розміру ціни позову.

Посилаючись на зазначені обставини, суд надав позивачу строк для усунення визначених в ухвалі недоліків, а саме: для подання документів на підтвердження дійсної ринкової вартості спірного нерухомого майна станом на дату пред`явлення позовної заяви до суду - 12 червня 2023 року, або на підтвердження орієнтовної вартості подібного нерухомого майна, а саме звіту про оцінку майна або актів оцінки майна відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»; для визначення ціни позову на дату пред`явлення позовної заяви до суду - 12 червня 2023 року, виходячи із загального розміру майна подружжя, яке складається із вказаних квартири та грошових коштів; сплати судового збору за позовні вимоги майнового характеру у розмірі 1 % від ціни позову (але не менше 1 073,60 грн та не більше 13 420,00 грн), за відрахуванням сплаченого судового збору в сумі 8 052,00 грн.

Копія вказаної ухвали суду 18 липня 2025 року і 11 серпня 2025 року була доставлена до електронної скриньки та електронного кабінету позивача та представника позивача, що підтверджується відповідними довідками

(т. 2, а. с. 250, 250а).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 18 серпня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя залишено без розгляду.

Роз`яснено позивачу, що після усунення умов, що були підставою для залишення позову без розгляду, він має право звернутися до суду повторно.

Ухвала мотивована тим, що на виконання ухвали суду про залишення позову без руху позивач і представник позивача у встановлений судом строк не надали до суду належно оформлених позовної заяви із зазначенням ціни позову, документів на підтвердження дійсної ринкової вартості нерухомого майна, в тому числі документа на підтвердження сплати судового збору.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мягкова М. О. залишено без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 18 серпня 2025 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

23 березня 2026 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 18 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що частини одинадцята-тринадцята статті 197 ЦПК України застосовуються при відкритті провадження у справі. Обставини щодо розміру сплати судового збору вже були встановлені судом у попередньому складі суду, який при відкритті провадження у справі перевірив позовні вимоги на предмет дотримання норм ЦПК України, визнав їх прийнятними і відкрив провадження у справі.

29 квітня 2026 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 18 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року- без змін.

Відзив мотивовано тим, що залишення позовної заяви без руху можливе не тільки на стадії до відкриття провадження у справі, а й після цього. При ухваленні оскаржуваних судових рішень суди не порушили норми процесуального права.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду м. Києва.

30 квітня 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до частини четвертої статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

За змістом частин одинадцятої, тринадцятої статті 187 ЦПК України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Пунктом 8 частини першої статті 257 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

Суд установив, що ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 17 липня 2025 року прийнято до провадження цивільну справу № 752/11647/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя. Призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у відкритому підготовчому засіданні після усунення позивачем недоліків її позовної заяви.

Цією ухвалою позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя залишено без руху.

Суд надав позивачу строк для усунення визначених в ухвалі недоліків.

Копія вказаної ухвали суду 18 липня 2025 року і 11 серпня 2025 року була доставлена до електронної скриньки та електронного кабінету позивача та представника позивача, що підтверджується відповідними довідками

(т. 2, а. с. 250, 250а).

Враховуючи викладене, оскільки позивач не виконав вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, не сплатив судовий збір у встановлених законодавством порядку і розмірі, то суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду з підстав, передбачених пунктом 8 частини першої статті 257 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд не мав права залишати позов без руху після відкриття провадження у справі, є безпідставними, оскільки залишення позовної заяви без руху можливе не тільки на стадії до відкриття провадження у справі, а й після цього (постанова Верховного Суду від

14 грудня 2022 року у справі № 760/27582/17 (провадження № 61-6873св22).

Інші доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а свідчать про неправильне тлумачення стороною позивача норм матеріального і процесуального права.

Крім того, відповідно до частини другої статті 257 ЦПК України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 18 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 406, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду