ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 686/14708/21

У червні 2021 року керівник окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Хмельницької міської ради звернувся до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу, витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 20 червня 2019 року № 22-4515-СГ за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 затверджено документацію із землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га (кадастровий номер 6825083300:09:008:0601) для ведення особистого селянського господарства. Право приватної власності відповідача на земельну ділянку зареєстровано 26 червня 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Надалі на підставі договору купівлі-продажу від 16 серпня 2019 року № 988 ОСОБА_1 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 6825083300:09:008:0601 ОСОБА_2 . Право приватної власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку зареєстровано 17 серпня 2019 року.

Прокурор вказував, що відповідно до інформації відділу Держгеокадастру у Хмельницькому районі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 25 квітня 2019 року № 0-22-0.33-1192/116-19 та від 24 березня 2021 року № 10-22-0.33-455/116-21 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6825083300:09:008:0601 перебуває в межах земель колективної власності колишньої СВК «Відродження» с. Колибань Хмельницького району. Також, згідно з інформацією Хмельницької регіональної філії Центру державного земельного кадастру, земельна ділянка передана для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 6825083300:09:008:0601 накладається на земельні ділянки колективної власності на території Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (далі - Копистинська сільська рада), які протоколом загальних зборів від 03 листопада 2008 року залишено для невитребуваних паїв, а саме на земельні ділянки під номерами НОМЕР_1, НОМЕР_2 та НОМЕР_3 на картографічному матеріалі проекту землеустрою із схематичним зображенням.

Вважає, що наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 20 червня 2019 року № 22-4515-СГ є недійсним, оскільки ОСОБА_1 безпідставно набув право власності на земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 6825083300:09:008:0601, яку в подальшому продав ОСОБА_2 .

Прокурор просив суд:

- визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 20 червня 2019 року № 22-4515-СГ, яким затверджено документацію із землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га (кадастровий номер 6825083300:09:008:0601), що знаходиться за межами населених пунктів Копистинської сільської ради (Хмельницька міська територіальна громада);

- витребувати у ОСОБА_2 на користь Хмельницької міської ради земельну ділянку площею 2,00 га (кадастровий номер 6825083300:09:008:0601), що знаходиться за межами населених пунктів Копистинської сільської ради (Хмельницька міська територіальна громада);

- стягнути з ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Хмельницької обласної прокуратури 4 540,00 грн судового збору, сплаченого за пред`явлення цього позову.

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 11 травня 2023 року у задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що прокурор не надав належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

Хмельницький апеляційний суд постановою від 21 листопада 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури задовольнив частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 травня 2023 року в частині відмови в задоволенні позову про витребування земельної ділянки скасував та ухвалив нове судове рішення.

Витребував у ОСОБА_2 на користь Хмельницької міської ради земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 6825083300:09:008:0601, що знаходиться за межами населених пунктів Копистинської сільської ради.

Вирішив питання розподілу судових витрат.

В решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відбулося повне накладення земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_1 на земельну ділянку, яка була передана у власність КСП «Відродження», що підтверджено належними та допустимими доказами. Отже, наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 20 червня 2019 року № 22-4515-СГ, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку площею 2,00 га (кадастровий номер 6825083300:09:008:0601) із земель державної власності, був прийнятий із порушенням вимог Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», пункту 21 Перехідних положень ЗК України, а ОСОБА_1 відповідно незаконно набув право власності на спірну земельну ділянку.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - територіальної громади на підставі незаконного рішення державного органу, тобто поза волею власника, а ОСОБА_1 , не маючи на це права, здійснив відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_2 , то для відновлення права територіальної громади на земельну ділянку необхідно здійснити її витребування від добросовісного набувача, якою є ОСОБА_2 .

Для витребування нерухомого майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 ,посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 16 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

06 лютого 2024 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 926/03/18, від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 26 лютого 2019 року у справі № 920/284/18 та інших.

У касаційній скарзі зазначається, що прокурор не довів факту порушення прав держави або територіальної громади.

Скаржник стверджує, що належність спірної ділянки КСП «Відродження» на праві колективної власності не підтверджена. Факт накладення земельних ділянок не доведено. Проект землеустрою 2008 року не є належним доказом.

ОСОБА_2 набула ділянку за відплатним договором, не знала і не могла знати про можливі порушення.

Прокурор не довів, що Хмельницька міська рада не здійснює або неналежно здійснює захист своїх інтересів.

У лютому 2024 року керівник окружної прокуратури міста Хмельницького надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

У лютому 2024 року Хмельницька міська рада надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що 17 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області про надання дозволу, відповідно до вимог статей 118, 121 ЗК України, на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Копистинської сільської ради.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 25 квітня 2019 року № 22-3526-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, місце розташування об`єкта землеустрою за межами населених пунктів Копистинської сільської ради.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 20 червня 2019 року № 22-4515-СГ за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,00 га (кадастровий номер 6825083300:09:008:0601) для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Копистинської сільської ради.

Право приватної власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку зареєстровано 26 червня 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 32191768, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1862125168250 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 01 липня 2019 року, індексний номер 47561770).

Вказану земельну ділянку ОСОБА_1 відчужив на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 16 серпня 2019 року, серія та номер 988, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Фомовою О. С. Право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 6825083300:09:008:0601 зареєстровано на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 серпня 2019 року, індексний номер 48285385, номер запису про право власності 32860864.

Також суд установив, що рішенням сесії Копистинської сільської ради від 22 березня 1995 року № 3 передано КСП «Відродження» у колективну власність 962,3 га землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На підставі цього рішення КСП «Відродження» одержало державний акт на право колективної власності на землю серії ХМ № 31 від 18 грудня 1995 року.

Проте, оригінал вказаного державного акта на право колективної власності на землю не зберігся, що підтверджується листами ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 24 березня 2021 року № 10-22-0.33-45/116-21 та старости старостинського округу з центром у с. Копистин Хмельницької міської ради.

На замовлення СТОВ «Вітава» в 2008 році НВ ТОВ «Геокадастр» розробило проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) на території Копистинської сільської ради.

Загальні збори власників земельних часток (паїв) на території Копистинської сільської ради рішенням від 03 листопада 2008 року затвердили проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) колишнього КСП «Відродження» та провели розподіл земельних ділянок між співвласниками методом жеребкування. Цим же рішенням земельні ділянки з № НОМЕР_1, НОМЕР_2 та НОМЕР_3 не включені у жеребкування та залишені для невитребуваних паїв.

Згідно із листом відділу у Хмельницькому районі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 24 березня 2021 року № 10-22-0.33-45/116-21 керівнику окружної прокуратури міста повідомлено, що у відділі відсутні: державний акт на право колективної власності на землю СВК «Відродження» с. Колибань Копистинської сільської ради; проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) СВК «Відродження» с. Колибань Копистинської сільської ради у паперовому вигляді; землевпорядна документація, яка стала підставою для видачі державного акта на право колективної власності на землю. Згідно наявного у відділі в електронному вигляді проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) земель СВК «Відродження» на території Копистинської сільської ради, який не підтверджений на паперових носіях, земельні ділянки в т. ч. з кадастровим номером 6825083300:09:008:0601, розташовані в межах земель колективної власності колишнього КСП «Відродження» Копистинської сільської ради.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор, зокрема, просив витребувати у ОСОБА_2 на користь Хмельницької міської ради земельну ділянку загальною площею 2,00 га (кадастровий номер 6825083300:09:008:0601) для ведення особистого селянського господарства, що була передана у власність ОСОБА_1 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 20 червня 2019 року № 22-4515-СГ, з посиланням на те, що останній набув її у власність незаконно, з порушенням вимог Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

У постановах Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справах № 359/3912/15-ц та від 20 вересня 2023 року у справі № 206/2421/16-ц зазначено, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, згідно з якими власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна (пункт 34).

Схожі за змістом правові висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 899-ІV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, громадяни та юридичні особи, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).

З 01 січня 2019 року набув чинності Закон України від 10 липня 2018 року № 2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил користування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в України», згідно з яким землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені, вважаються власністю територіальних громад.

Згідно з пунктом 21 Перехідних положень ЗК України (який є чинним з 01 січня 2019 року), з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Тобто, вказаним законом оновлено та конкретизовано порядок використання земель зазначеної категорії та відповідно, єдиною підставою для виділення таких земельних ділянок в натурі (на місцевості) після 01 січня 2019 року є рішення територіальної громади (в особі відповідної сільської, селищної, міської ради).

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 530/467/19, від 06 червня 2023 року у справі № 371/153/22.

Надавши оцінку зібраним у справі доказам у сукупності, суд апеляційної інстанції встановив, що:

- спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6825083300:09:008:0601, накладається на земельні ділянки, які включені до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) на території Копистинської сільської ради;

- розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 727-р територія населеного пункту Копистин, до якої увійшло с. Колибань, увійшло до складу території Хмельницької територіальної громади.

Отже, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 20 червня 2019 року № 22-4515-СГ, був прийнятий із порушенням вимог Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», пункту 21 Перехідних положень ЗК України, а відповідно ОСОБА_1 незаконно набув право власності на спірну земельну ділянку.

В подальшому ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 16 серпня 2019 року відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_2 .

Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - територіальної громади поза волею власника, а ОСОБА_1 , не маючи на це права, відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відновлення права територіальної громади на земельну ділянку необхідно здійснити шляхом її витребування від добросовісного набувача, якою є ОСОБА_2 .

Правильним є висновок суду апеляційної інстанції, що у цьому конкретному випадку за обставин цієї справи витребування майна є законним та пропорційним заходом, є виправданим, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, а тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому слід взяти до уваги, що цивільне законодавство передбачає як право витребування майна його власником (статті 387, 388 ЦК України) так і визначає правові наслідки вилучення товару у покупця на користь третьої особи, на підставах, що виникли до його продажу, зокрема і право на відшкодування саме продавцем покупцю завданих збитків (стаття 661 ЦК України), на що має право і відповідач пред`явивши відповідний позов.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у частині оцінки добросовісності набувача ОСОБА_2 .

Так, за обставинами цієї справи, ОСОБА_1 , незаконно набувши право власності на земельну ділянку, через незначний період часу - два місяці відчужив її ОСОБА_2 , за умов, які мали б викликати сумнів у покупця, який, проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності відчужувача на цю земельну ділянку, мав би зважити на такі обставини при укладенні правочину купівлі-продажу земельної ділянки, а тому не можна вважати, що за таких обставин відбулося порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог прокурора про витребування земельної ділянки.

Встановивши, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 727-р територія населеного пункту Копистин увійшла до складу території Хмельницької територіальної громади, рішенням Хмельницької міської ради від 08 грудня 2020 року на території Хмельницької міської територіальної громади утворено 6 старостинських округів в тому числі з центром у с. Копистин, до якого, зокрема увійшло село Колибань, розпочато процедуру реорганізації Копистинської сільської ради шляхом приєднання до Хмельницької міської ради та врахувавши положення пункту 21 Перехідних положень ЗК України, правильними є висновки суду апеляційної інстанції щодо доведеності прокурором, який діяв у відповідності до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», порушення прав об`єднаної територіальної громади міста Хмельницького.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 686/14718/21 та від 17 квітня 2025 року у справі № 686/14707/21.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 926/03/18, від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 26 лютого 2019 року у справі № 920/284/18 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У січні 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Клопотання мотивоване суперечливою практикою Верховного Суду в аналогічних справах та необхідністю формування єдиної правозастосовчої практики щодо доказування права власності на землю та витребування ділянки.

Колегія суддів, вивчивши подане клопотання, дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з таких підстав.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

У частині п`ятій статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ОСОБА_2 не навела належних аргументів для такої передачі. Наведені ОСОБА_2 обґрунтування у розумінні частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду