ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 581/82/20

27 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області (далі - Липоводолинська селищна рада), ОСОБА_2 , третя особа - відділ у Липоводолинському районі ГУ Держгеокадастру у Сумській області, про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Позов мотивувала тим, що за нею на підставі рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 27 березня 2018 року визнано право власності на житловий будинок загальною площею 39,5 кв. м, житловою площею 20 кв. м із господарськими будівлями, розташований на АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_3 . Земельна ділянка площею 0,51 га, в тому числі для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,05 га, для ведення особистого селянського господарства 0,46 га, на якій знаходиться житловий будинок АДРЕСА_1 , виділялася в постійне користування загальними зборами колишнього колгоспу «Ясна Зірка» ОСОБА_4 , спадкоємцем якої був її син ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак приватизувати зазначену земельну ділянку позивач не може у зв`язку з тим, що за даною адресою: АДРЕСА_1 , до Державного земельного кадастру (далі - ДЗК) внесена земельна ділянка площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5923280400:06:001:0003, що надана у приватну власність ОСОБА_2 на підставі державного акта серії ЯИ № 632737 від 25 травня 2010 року, виданого на підставі рішення Байрацької сільської ради Липоводолинського району Сумської області від 23 жовтня 2009 року.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила суд визнати недійсним вказаний державний акт серії АИ № 632737 від 25 травня 2010 року на право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5923280400:06:001:0003, площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану в с. Липівське Липоводолинського району Сумської області на території Байрацької сільської ради, який був виданий на ім`я ОСОБА_2 на підставі рішення Байрацької сільської ради від 23 жовтня 2009 року.

Липоводолинський районний суд Сумської області рішенням від 04 липня 2023 року, яке Сумський апеляційний суд постановою від 14 листопада 2023 року залишив без змін, позов задовольнив.

Визнав недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 5923280400:06:001:0003, цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства) серії ЯИ № 632737, виданий на ім`я ОСОБА_2 , на підставі рішення Байрацької сільської ради Липоводолинського району Сумської області від 23 жовтня 2009 року та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011063100897.

Стягнув з Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області та з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 по 6 796,20 грн судових витрат з кожного.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що до складу земельної ділянки площею 2 га, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , була включена земельна ділянка площею понад 0,4802 га, необхідна для обслуговування та експлуатації житлового будинку № 1 із господарськими спорудами, а також для ведення особистого підсобного господарства за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на зазначений будинок належить позивачу.

При цьому суд установив, що житловий будинок позивача разом із господарськими спорудами розташовувався на цій земельній ділянці ще до її приватизації ОСОБА_2 , а тому позивач мала право користуватися земельною ділянкою, необхідною для обслуговування належного їй нерухомого майна.

З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку, що видача ОСОБА_2 державного акта на право приватної власності на земельну ділянку була здійснена з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки призвела до включення до його земельної ділянки землі, необхідної для обслуговування будинку позивача, та, як наслідок, до обмеження її права на користування земельною ділянкою під належним їй будинком і господарськими спорудами.

За таких обставин, з метою ефективного захисту права власності позивача та в межах заявленого нею способу захисту, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним у повному обсязі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_2 .

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 29 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Липоводолинського районного суду Сумської області.

13 грудня 2023 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не дослідили всі зібрані у справі докази, необґрунтовано відмовили у призначенні додаткової та повторної земельно-технічної експертизи, встановили обставини справи на підставі недопустимого доказу - висновку судової експертизи, а також не допитали спеціаліста (інженера-землевпорядника), виклик якого був раніше задоволений судом.

Заявник стверджує, що будівельно-технічна та земельно-технічна експертизи проведені з істотними порушеннями вимог законодавства.

Скаржник зазначає, що суд призначив лише земельно-технічну експертизу, однак експерт без відповідної ухвали суду фактично провів також будівельно-технічну експертизу, хоча таке питання судом не ставилося, а закон не надає керівнику експертної установи повноважень самостійно розширювати предмет експертного дослідження.

Скаржник стверджує, що експерт не застосував спеціальне законодавство у сфері топографо-геодезичної діяльності, а залучений спеціаліст не мав статусу сертифікованого інженера-геодезиста. Крім того, матеріали експертизи не містять результатів топографо-геодезичної зйомки, а ситуаційний план складено з використанням зображень із сервісу Google Maps, що, на думку заявника, ставить під сумнів достовірність проведеного дослідження.

Суди не надали належної оцінки його запереченням щодо експертного висновку, не перевірили наведені ним обставини, які свідчили про недопустимість цього доказу, та фактично поклали його в основу своїх висновків без належної перевірки.

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 27 березня 2018 року у справі № 581/91/18 за ОСОБА_1 визнано право власності на житловий будинок загальною площею 39,5 кв. м, житловою площею 20 кв. м, із господарськими будівлями в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 8, 9).

Вказаним рішенням встановлені обставини того, що житловий будинок в с. Липівське (особовий рахунок № НОМЕР_1 ) з 1967 року обліковувався за ОСОБА_4 (матір`ю чоловіка позивача), земельна ділянка на АДРЕСА_1 площею 0,51 га виділялась ОСОБА_4 загальними зборами колишнього колгоспу «Ясна Зірка». Задовольняючи позов ОСОБА_3 , суд виходив із того, що ОСОБА_3 (чоловік позивача) володів за життя домоволодінням із господарськими спорудами в АДРЕСА_1 , яке успадкував після смерті своєї матері, але не зареєстрував на себе право власності. Через відсутність правовстановлюючого документа на спадкове домоволодіння ОСОБА_1 позбавлена можливості отримати в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину на вказане домоволодіння і зареєструвати право власності на нього, а тому її право на спадщину підлягало захисту саме у спосіб визнання за нею права власності на вказане домоволодіння з господарськими спорудами (т. 1 а. с. 8, 9).

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності відомо, що 09 липня 2018 року було проведено державну реєстрацію права власності за позивачем на житловий будинок загальною площею 39,5 кв. м, житловою площею 20 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 10, 11).

Згідно із довідкою виконавчого комітету Байрацької сільської ради від 15 червня 2016 року № 399/02-37 за домогосподарством на АДРЕСА_1 обліковується земельна ділянка площею 0,51 га, в тому числі для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,05 га, для ведення особистого селянського господарства - 0,46 га, земельна ділянка виділялася ОСОБА_4 загальними зборами колгоспу «Ясна Зірка» (т. 1 а. с. 12).

Рішенням Байрацької сільської ради від 21 листопада 2003 року ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд згідно з поданої заяви із визначенням площі 0,03 та 0,37 га (т. 1 а. с. 56, 57).

Із погосподарської книги за адресою: АДРЕСА_1 відомо, що станом на січень 2004 року позивач мала статус невістки голови двору ОСОБА_4 (дружини її сина ОСОБА_3 ) (т. 1 а. с. 58).

Згідно із довідки Байрацького старостинського округу виконавчого комітету Липоводолинської селищної ради від 22 травня 2020 року № 295 будинок, який належить ОСОБА_1 , розташований за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 183).

Рішенням Байрацької сільської ради від 15 квітня 2008 року надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 із земель запасу с. Липівське площею 2 га орних земель в контурі № 14 та на розробку проекту її відведення (т. 1 а. с. 243).

Рішенням Байрацької сільської ради від 23 жовтня 2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку ОСОБА_2 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в с. Липівське Байрацької сільської ради (т. 1 а. с. 13).

05 травня 2010 року відповідачу ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯИ № 632737 площею 2 га (кадастровий номер 5923280400:06:001:0003), розташовану на території с. Липівське, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (т. 1 а. с. 87, 88).

Із інформації ДЗК про право власності та речові права на земельну ділянку відомо, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5923280400:06:001:0003, призначену для ведення особистого селянського господарства на території с. Липівське Липоводолинського району Сумської області належить ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 14).

Згідно із листом відділу Держгеокадастру у Липоводолинському районі Сумської області від 14 квітня 2016 року № 759/01-13 за адресою: АДРЕСА_1 до ДЗК внесені відомості про земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5923280400:06:001:0003, що надана у власність ОСОБА_2 на підставі державного акту серії ЯИ № 632737 від 25 травня 2010 року, виданого на підставі рішення Байрацької сільської ради від 23 жовтня 2009 року (т. 1 а. с. 15).

Із листа відділу Держгеокадастру у Липоводолинському районі Сумської області від 09 червня 2020 року № 4/137-20 відомо, що земельна ділянка, де прописана та проживає ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) внесена до ДЗК з кадастровим номером 5923280400:06:001:0003 та передана у власність для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2 га ОСОБА_2 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 632737 від 05 травня 2010 року, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів за № 011063100897. Виходячи із вказаного позивачу повідомлено про те, що належна їй присадибна земельна ділянка повністю накладається на земельну ділянку ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 227).

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_2 і ОСОБА_5 для ведення особистих селянських господарств за рахунок земель державної власності (не надані у власність або постійне користування) в с. Липівське Байрацької сільської ради та технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 та ОСОБА_5 для ведення особистих селянських господарств за рахунок земель державної власності (земель запасу) в с. Липівське на території Байрацької сільської ради була виготовлена ТОВ «ГЕОПРОЕКТ» (м. Ромни) (т. 2 а. с. 4-21).

Відповідно до інформаційної довідки відділу ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 17 липня 2020 року № 2356/407-20 ОСОБА_2 отримав державний акт на право приватної власності серії ЯИ №632737 від 25 травня 2010 року з кадастровим номером 5923280400:06:001:0003 на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок ОСОБА_1 (за її словами); за проектом відведення земельна ділянка 5923280400:06:001:0003 не має забудови та представлена одним угіддям - рілля (т. 1 а. с. 253).

Згідно із висновком експерта Сумського відділення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» Таранця Т. А. № 1606/2509 за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 02 серпня 2022 року нерухоме майно (житловий будинок з господарськими спорудами), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_6 , розташовується у межах земельної ділянки з кадастровим номером 5923280400:06:001:0003, призначеної для ведення особистого селянського господарства площею 2 га та яка належить на праві власності ОСОБА_2 (т. 2 а. с. 77-92).

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У частинах першій, другій статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно із статтею 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно із частиною першою статті 155 ЗК України в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Отже, земельним законодавством України визначено порядок надання земельних ділянок громадянам України, порушення якого може бути підставою для визнання недійсним відповідного акта органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, якщо таким актом порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 зробила правовий висновок про те, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 540/861/16-ц зазначила, що захист прав позивача, порушеного внаслідок накладення земельних ділянок, шляхом визнання недійсними рішення сільської ради, державного акта на право власності на земельну ділянку і скасування його державної реєстрації є ефективним способом захисту порушеного права чи інтересу.

У цій справі було проведено судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу, за наслідками якого складено висновок експерта Сумського відділення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» Таранця Т. А. від 02 серпня 2022 року № 1606/2509, яким надано однозначну відповідь на поставлене судом питання в ухвалі про призначення експертизи від 23 липня 2020 року, а саме, що нерухоме майно (житловий будинок з господарськими спорудами), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_6 , розташовується у межах земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 5923280400:06:001:0003, призначеної для ведення особистого селянського господарства та яка належить на праві власності ОСОБА_2 .

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що висновок судового експерта від 02 серпня 2022 року № 1606/2509 відповідає вимогам статей 102, 103 ЦПК України, є належним, допустимим та достовірним доказом, який підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами у справі.

Безпідставними є й доводи відповідача про порушення судом норм процесуального права у зв`язку з незабезпеченням явки до суду спеціаліста - ФОП ОСОБА_8 , який виконував топографо-геодезичне знімання спірної земельної ділянки. Із матеріалів справи відомо, що місцевий суд вжив усіх залежних від нього заходів для виклику зазначеного спеціаліста, однак забезпечити його участь у судовому засіданні не вдалося з об`єктивних причин, оскільки на той час він був призваний на військову службу під час мобілізації.

Крім того, відсутність можливості допитати ФОП ОСОБА_8 сама по собі не свідчить про недопустимість чи недостовірність експертного висновку. Матеріали справи підтверджують, що ОСОБА_8 є сертифікованим інженером-землевпорядником, який відповідно до вимог чинного законодавства має право виконувати топографо-геодезичні роботи, необхідні для здійснення землеустрою, у тому числі складати кадастрові та ситуаційні плани земельних ділянок. Саме ці матеріали були використані експертом під час проведення експертного дослідження, а будь-яких належних і допустимих доказів, які б свідчили про їх недостовірність, невідповідність вимогам законодавства чи неможливість використання при проведенні експертизи, відповідач не надав. За таких обставин відсутні підстави ставити під сумнів правильність проведеного експертного дослідження лише з мотивів неможливості допиту спеціаліста, який виконував окремі технічні роботи.

Посилання заявника на те, що експерт вийшов за межі поставлених судом питань, є безпідставними. Зі змісту висновку експерта вбачається, що проведені дослідження були спрямовані на надання відповідей саме на питання, визначені ухвалою суду про призначення експертизи. Використання експертом спеціальних знань із суміжних галузей саме по собі не свідчить про проведення іншого виду експертизи або про вихід за межі наданого судом доручення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду