ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 229/1345/23

Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до приписів статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Так, з касаційної скарги захисника убачається, що сторона захисту вважає, що в діянні ОСОБА_7 відсутній склад інкримінованого йому кримінального правопорушення за пунктом 8 частини 2 статті 115 КК. Обґрунтовуючи таку позицію, захисник зазначає про те, що протягом судового розгляду ОСОБА_7 давав логічні показання щодо фактичних обставин, звертав увагу суддів на обставини, які виключають кваліфікацію його дій, як умисне вбивство людини. Наполягав, що захищався від потерпілого, який був у стані алкогольного сп`яніння та вів себе агресивно, погрожував застосувати зброю і застосував проти нього зброю. Така позиція, на переконання сторони захисту, підтверджується наявними у справі доказами, зокрема, показаннями свідків. Проте суди не дали належної оцінки таким доводам сторони захисту.

Розглядаючи такі доводи касаційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Пункт 8 частини 2 статті 115 КК передбачає відповідальність за вчинення умисного вбивства особи чи її близького родича у зв`язку з виконанням цією особою службового або громадського обов`язку.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Крім того, законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Відповідно до статті 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їхню оцінку за критеріями, визначеними у зазначеній статті, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

При цьому жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Недотримання наведених вище вимог є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Окрім додержання цих вимог, у судовому рішенні слід проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 419 КПК в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. Усі доводи, що містяться в апеляційних скаргах, мають бути проаналізовані з урахуванням наявних у справі доказів з тим, щоб жоден з них не залишився нерозглянутим.

На переконання колегії суддів, ухвала апеляційного суду стосовно ОСОБА_7 не відповідає вимогам статті 419 КПК.

Так, за вироком Дружківського міського суду Донецької області від 17 грудня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктом 8 частини 2 статті 115 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.

Не погодившись з вироком суду першої інстанції, сторона захисту оскаржила його в апеляційному порядку.

За наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що показання ОСОБА_7 та свідків, в сукупності з письмовими доказами, беззаперечно вказують на наявність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого пункту 8 частини 2 статті 115 КК, а тому доводи апеляційної скарги щодо відсутності в діях ОСОБА_7 складу інкримінованого кримінального правопорушення, є необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження та визнані колегією суддів способом захисту від пред`явленого обвинувачення.

Як убачається з матеріалів цього кримінального провадження сторона захисту наполягала на тому, що дії ОСОБА_7 , які призвели до смерті потерпілого, вчинені в умовах необхідної оборони, не виключаючи їх перевищення.

Відстоюючи таку лінію захисту, сторона висувала дві не тотожні, але й не взаємовиключні версії розвитку подій.

Перша версія, яка була висловлена під час допиту в суді обвинуваченого, полягала у тому, що після відмови ОСОБА_7 сісти в машину за наказом ОСОБА_8 , останній наніс два удари кулаком в обличчя засудженого, потім схопив лівою рукою за халат, нагнув до низу і вдарив пістолетом, який знаходився у правій руці, по потилиці ОСОБА_7 . Після удару пістолетом засуджений відштовхнув ОСОБА_8 та почав відходити спиною назад. Коли він відійшов метрів 5-7 від потерпілого, то почув клацання запобіжника пістолета. Інстинктивно ОСОБА_7 почав уходити праворуч, зняв автомат з плеча, пересмикнув затвор і здійснив чергу в сторону ОСОБА_8 .

Спростовуючи цю версію, місцевий суд зазначив, що доводи обвинуваченого ОСОБА_7 стосовно того, що він не вчиняв умисного вбивства свого командира ОСОБА_8 , а діяв з перевищенням меж необхідної оборони не відповідають встановленим фактичним обставинам справи та спростовуються сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, при цьому послався на:

- показання у судовому засіданні свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , які підтвердили, що 30 серпня 2022 року незадовго до вчинення злочину між командиром взводу ОСОБА_8 та його підлеглим ОСОБА_7 виник конфлікт і сталася сварка;

- показання у судовому засіданні свідка ОСОБА_18 та протокол слідчого експерименту з ним від 01 вересня 2022 року, який підтвердив, що 30 серпня 2022 року біля КСП військової частини в АДРЕСА_2 ОСОБА_7 вчинив умисне вбивство свого командира ОСОБА_8 , здійснивши в нього чергу пострілів із ввіреного йому автомату з відстані, приблизно 4 метрів;

- протокол слідчого експерименту від 01 вересня 2022 року з ОСОБА_7 ;

- висновок судово-медичної експертизи № 4590 від 01 жовтня 2022 року.

Погоджуючись з висновками місцевого суду, колегія суддів апеляційної інстанції вважала необґрунтованими доводи апеляційної скарги про відсутність в ОСОБА_7 умислу на вбивство, яке сторона захисту обґрунтовувала тривалою протиправною поведінкою потерпілого ОСОБА_8 . Також апеляційний суд встановив, що передуванню вчиненню злочину ОСОБА_7 не було посягання на захист його правоохоронюваних інтересів шляхом заподіяння прямої шкоди з боку ОСОБА_8 , лише був наявний конфлікт, тобто реальних підстав, окрім прямого умислу на заподіяння смерті ОСОБА_8 , у ОСОБА_7 не було, а тому в даному випадку його дії правильно кваліфіковані за статтею 115 КК. Крім того, на думку апеляційного суду, твердження про необхідну оборону спростовується тим, що в момент здійснення пострілу ОСОБА_7 , щодо нього вже не було прямої погрози застосування протиправних дій, від яких він мав би захищатись, оскільки такі дії ОСОБА_8 він подолав, на місці події не знайдено будь-якої зброї, якою міг би скористуватись ОСОБА_8 задля нападу на ОСОБА_7 , отже дії ОСОБА_7 були виважені та наслідки для нього очевидні, тобто він свідомо припускав настання смерті ОСОБА_8 .

Разом з тим суди у своїх рішеннях не пояснили, яким чином показання свідків, які не були безпосередніми очевидцями події, а давали показання про наявність сталого конфлікту між потерпілим і засудженим, та висновок судово-медичної експертизи спростовують версію сторони захисту.

Відкидаючи доводи захисту про спричинення ОСОБА_7 потерпілим тілесних ушкоджень безпосередньо перед вчиненням засудженим інкримінованих дій, зокрема апеляційний суд, зазначив, що виявлені на ОСОБА_7 тілесні ушкодження не можуть беззаперечно свідчити, що саме перед здійсненням пострілу, йому спричинені ці ушкодження, оскільки ОСОБА_7 одразу перед подією повернувся з бойових позицій, більш того, між ним та ОСОБА_8 була сутичка, за деякий час до події та у потерпілого була поранена рука, на що вказують свідки та не заперечує сам ОСОБА_7 . Тобто, тілесні ушкодження у ОСОБА_7 могли утворитися за будь-яких інших підстав, разом з цим, усі свідки зазначили, що через невеликий проміжок часу, коли ОСОБА_8 пішов разом із ОСОБА_7 до машини, вони почули автоматну чергу, при цьому інших звуків або розмов ніхто не чув.

Натомість, поза увагою судів залишилися показання свідка ОСОБА_17 , який прибув на місце події у складі ВСП і свідчив у суді, що коли відвозили ОСОБА_7 у комендатуру, вони витирали кров у нього на голові, проте, що це була за травма йому не відомо.

Суди не співставили ці показання з показаннями свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , які останніми бачили засудженого та потерпілого перед подією, і не повідомляли суд про наявні у ОСОБА_7 тілесні ушкодження й, тим більше, кров на його голові, а також показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які свідчили, що при затриманні засуджений супротив не чинив та до нього заходів фізичного впливу не застосовувалось.

Не спростованою залишилася друга версія захисту, висловлена під час слідчого експерименту з ОСОБА_7 01 вересня 2022 року. Зокрема, ОСОБА_7 пояснив, що коли вони вдвох із ОСОБА_8 вийшли з КСП та пішли до автомобіля, на якому приїхали, то знову почали сваритись. ОСОБА_8 сказав сідати в машину, на що ОСОБА_7 відмовився та сказав, що з п?яним за кермом не поїде. ОСОБА_8 знову почав кричати, лаятись, погрожувати та казати, що якщо він його ( ОСОБА_7 ) застрелить, то йому нічого не буде за це. ОСОБА_7 почав відходити від нього, направив уперед свій автомат та сказав, щоб ОСОБА_8 заспокоївся та їхав назад сам. ОСОБА_8 ще більше завівся та потягнувся рукою до кобури, де знаходився його пістолет, а саме на поясі штанів із правої сторони, однак витягти його з кобури не встиг, оскільки ОСОБА_7 натиснув на спусковий гачок свого автомату та однією автоматичною чергою здійснив постріли в сторону ОСОБА_8 .

Відкидаючи як безпідставні твердження про необхідну оборону, суд апеляційної інстанції зазначив,що в момент здійснення пострілу ОСОБА_7 , щодо нього вже не було прямої погрози застосування протиправних дій, від яких він мав би захищатись, оскільки такі дії ОСОБА_8 він подолав, на місці події не знайдено будь-якої зброї, якою міг би скористуватись ОСОБА_8 задля нападу на ОСОБА_7 , отже дії ОСОБА_7 були виважені та наслідки для нього очевидні, тобто він свідомо припускав настання смерті ОСОБА_8 .

Натомість, про те, що у потерпілого був пістолет повідомляли, безпосередньо допитані судом, свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 . Свідок ОСОБА_21 також під час допиту у суді повідомив, що у ОСОБА_8 був пістолет в кобурі, який йому передали медики у гаражі.

Також, як на необґрунтованість кваліфікації дій засудженого як умисне вбивство, сторона захисту зазначала, що ОСОБА_7 захищався від потерпілого, який був у стані алкогольного сп`яніння та вів себе агресивно, у зв`язку з чим не визнавала результати, наведені у висновку експерта № 4590, про відсутність у крові трупа метилового, етилового, ізопропілового, пропілового, ізобутилового, бутилового, ізоамілового, амілового спиртів.

Суди попередніх інстанцій, безальтернативно врахувавши результати висновку експерта № 4590 стосовно відсутності в крові спиртів, не зважаючи на положення частини 2 статті 94 КПК, відповідно до якої жоден доказ не має наперед встановленої сили, не дали належної оцінки таким доводам сторони захисту у сукупності з іншими доказами, а саме: показаннями засудженого та свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , які свідчили суду про перебування ОСОБА_8 30 серпня 2022 року у стані алкогольного сп`яніння.

Суд апеляційної інстанції у своїй ухвалі виснував, що у нього не виникає сумніву у достовірності та законності проведеної експертизи № 4590, оскільки стан сп`яніння ОСОБА_8 за встановлених обставин, що мали місце 30 серпня 2022 року о 22-30 годині, жодним чином не впливає на вольову ознаку ОСОБА_7 щодо умисного спричинення смерті своєму командиру.

З огляду на те, що сторона захисту на протязі усього судового провадження будувала лінію захисту шляхом твердження про знаходження засудженого у стані необхідної оборони (не виключаючи перевищення її меж), колегія суддів не може цілком погодитися з висновком апеляційного суду, оскільки такий стан міг вплинути на сприйняття особою, яка захищається, реальності намірів потерпілого вчинити протиправне посягання та здатності останнього здійснювати ефективний контроль за зовнішнім проявом своєї поведінки.

Крім того, в апеляційній скарзі сторона захисту зазначала про відсутність в діях ОСОБА_7 складу інкримінованого кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_8 під час події не виконував службовий чи громадський обов`язок, а вимога сісти в автомобіль та їхати до місця розташування підрозділу, не пов`язана із виконанням службових обов`язків.

Проте, без належної оцінки апеляційним судом залишились зазначені доводи апеляційної скарги, зважаючи на показання свідка ОСОБА_22 , відповідно до яких у ОСОБА_8 , як командира були проблеми з ОСОБА_7 , а тому було прийнято рішення «їх розвести» та свідка ОСОБА_21 , який у суді свідчив, що був змушений сказати ОСОБА_7 , оскільки той підняв руку на офіцера, їхати на позицію на 2 доби, після чого той поїде до нього на базу, а після він створить свою мобільну групу, на що, за словами ОСОБА_21 , ОСОБА_7 повідомив йому, що не може, бо втомився, тому що був на позиціях тривалий час. Про це свідок сказав і ОСОБА_8 , що розведе їх по службі. ОСОБА_8 був повинен відвезти ОСОБА_7 на базу, зібрати його, відвезти на позицію «Скорпіон» і залишити там.

Апеляційний суд дійшов висновку, що пропозиція ОСОБА_8 пройти до автомобіля не була наказом. Натомість не зазначив з яких підстав він дійшов такого переконання. Водночас, якщо апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_8 кликав ОСОБА_7 для з`ясування відносин за відсутності службового підпорядкування, то цей суд не зазначив чому вважає дії засудженого обумовленими попередніми взаємовідносинами, а не тими, що відбулися безпосередньо перед інкримінованою подією, не за ініціативою ОСОБА_8 і не через його протиправну поведінку, як на те посилається сторона захисту.

Таким чином, вказаний вище довід апеляційної скарги сторони захисту залишився без вмотивованої відповіді суду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції не дотримався приписів статті 419 КПК при розгляді апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 , що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, тому ухвала підлягає скасуванню на підставі пункту 1 частини 1 статті 438 КПК, з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

У зв`язку з тим, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з наведених вище підстав, Суд не перевіряє інші доводи сторони захисту, які необхідно перевірити апеляційному суду під час нового розгляду з урахуванням викладеного, та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідатиме вимогам статей 370, 419 КПК.

Згідно положень частини 3 статті 433 КПК, суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.

Враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, з метою запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК, та забезпечення можливості проведення нового розгляду судом апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне обрати йому запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд