Визнати мирову угоду укладену між ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) та ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ), за якою:
Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 59,1 кв.м., житловою площею 27,1 кв.м., що належав - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мирова угода набирає чинності з дати її затвердження судом у порядку, встановленому чинним законодавством України, є обов`язковою для сторін та є підставою для закриття провадження у справі.
Роз`яснити учасникам процесу, що повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Сторони усвідомлюють, що ухвала суду про затвердження даної мирової угоди є виконавчим документом і у разі невиконання затвердженої судом мирової угоди дана ухвала суду може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.
Затверджена судом мирова угода, є правовстановлюючим документом, на підставі якої проводиться скасування та реєстрація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , про визнання права власності на нерухоме майно, - закрити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, через Сквирський районний суд шляхом подачі в 15-денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги.
Суддя С. І. Віговський».
Відновлено текст процесуального документу:
ухвали Сквирського районного суду Київської області від 19 жовтня 2020 року, наступного змісту:
«Державний герб України»
Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/2272/20
Провадження № 2/376/1349/2020
УХВАЛА
«19» жовтня 2020 р.
Сквирський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Віговського С. І.,
при секретарі - Кропивлянській С. М.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Сквира позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , про визнання права власності на спадкове майно, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , про визнання права власності на спадкове майно.
До проведення підготовчого судового засідання сторони дійшли висновку щодо можливості укладення мирової угоди, за якою ОСОБА_4 не заперечує проти визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 59,1 кв.м., житловою площею 27,1 кв.м., про що подали до суду спільну письмову заяву в якій просять затвердити вказану мирову угоду.
Зазначена спільна заява та мирова угода приєднані до справи.
Сторони дійшли мирової угоди, згідно з якою усвідомлюють, що затвердження умов мирової угоди призводитиме до закриття провадження у справі і неможливості повторного звернення до суду з тотожним позовом.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.43 ЦПК України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Відповідно до ст.207 ЦПК України, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, у резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
Суд вважає, що умови мирової угоди не суперечать закону та не порушують прав жодної із сторін, а тому її належить затвердити, а провадження по справі закрити.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.255 ЦПК України суд закриває провадження у справі у випадку укладення сторонами мирової угоди і затвердження її судом.
Оскільки при затвердженні даної мирової угоди не порушуються права та охоронювані законом інтереси інших осіб, умови мирової угоди відповідають вимогам закону і є вирішенням спору, що виник між сторонами, тому є всі підстави для затвердження укладеної мирової угоди і закриття провадження по справі.
Таким чином, керуючись ст.ст. 43, 207, 255-256 ЦПК України, -
УХВАЛИВ:
Визнати мирову угоду укладену між ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) та ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ), за якою:
Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 59,1 кв.м., житловою площею 27,1 кв.м., що належав - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мирова угода набирає чинності з дати її затвердження судом у порядку, встановленому чинним законодавством України, є обов`язковою для сторін та є підставою для закриття провадження у справі.
Роз`яснити учасникам процесу, що повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Сторони усвідомлюють, що ухвала суду про затвердження даної мирової угоди є виконавчим документом і у разі невиконання затвердженої судом мирової угоди дана ухвала суду може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.
Затверджена судом мирова угода, є правовстановлюючим документом, на підставі якої проводиться скасування та реєстрація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , про визнання права власності на нерухоме майно, - закрити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, через Сквирський районний суд шляхом подачі в 15-денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги.
Суддя С. І. Віговський».
Разом із тим, при відновленні втраченого судового провадження до цивільної справи №376/2272/20 не були долучені копії позовної заяви та мирової угоди сторін.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року поновлено ОСОБА_3 пропущений строк на апеляційне оскарження ухвали Сквирського районного суду Київської області від 19 жовтня 2020 року та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 19 жовтня 2020 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2026 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 19 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 11 000,00 грн в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при постановлені оскаржуваної ухвали судом першої інстанції не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка звернулась із апеляційною скаргою на це судове рішення.
При цьому апеляційним судом враховано, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав на праві власності ОСОБА_5 , яка за життя заповіла його позивачці ОСОБА_1 , а тому відповідач ОСОБА_4 не мав права власності чи іншого речового права на спірний будинок, як не мала такого права і його дружина ОСОБА_7 .
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
21 квітня 2026 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргуна ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 19 жовтня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 08 квітня 2026 року.
В касаційній скарзі заявниця просила суд скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про закриття провадження у справі у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 , що настала ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2026 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 в частині оскарження ухвали Сквирського районного суду Київської області від 19 жовтня 2020 року.Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного суду від 08 квітня
2026 року та витребувано матеріали цивільної справи.
08 червня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Доводи інших учасників справи
28 травня 2026 року на адресу Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Крамара О. П. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу Київського апеляційного суду від 08 квітня 2026 року залишити без змін.
Фактичні обставини у справі
Встановлено, що 02 грудня 1991 року ОСОБА_5 на підставі рішення виконкому Сквирської районної Ради народних депутатів від 02 грудня 1991 року № 225 отримала свідоцтво на право особистої власності на жилий будинок АДРЕСА_1 . У свідоцтві зазначено, що вказаний будинок в цілому на праві власності належить колгоспному двору, голова якого - ОСОБА_5 . Свідоцтво містить примітку, що жилий будинок АДРЕСА_1 в цілому зареєстрований Бюро технічної інвентаризації на праві власності за колгоспним двором, голова якого - ОСОБА_5 .
18 січня 1994 року ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Шапіївкої сільської ради народних депутатів Сквирського району, нечитабельна копія якого міститься в матеріалах справи.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 12 травня 1994 року.
У відповідності до довідки Сквирської міської ради від 16 грудня 2024 року №17-270/1 ОСОБА_5 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала в АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_6 . Інші зареєстровані особи відсутні. Житловий будинок побудований в 1955 році, загальна площа 41 кв.м., житлова - 27 кв.м., кількість кімнат - 2, матеріал покрівлі шифер. Площа земельної ділянки 0,3500 га. Довідка видана на підставі погосподарської книги № 5 на 1991-1995 роки та погосподарської книги № 3 на 1996-2000 роки.
Відповідно до довідки Комунального підприємства Київської обласної ради «Південне бюро технічної інвентаризації» від 07 вересня 2019 року № 2307, станом на 01 січня 2013 року право власності на жилий будинок АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності від 02 грудня 1991 року, виданого виконавчим комітетом Шапіївської сільської ради (книга № 1, реєстровий номер 41). Станом на дату останньої технічної інвентаризації 07 вересня 2019 року житлова площа будинку становить 27,1 кв.м., загальна площа будинку становить 59,1 кв.м. До житлового будинку літ. «А» відносяться наступні господарські будівлі та споруди: сарай-літня кухня літ. «Б», сарай лі. «В», погріб під частиною будівлі літ. «в/п», убиральня літ. «Г», огорожа № 1, ворота з хвірткою № 2, колодязь питний № 3.
Згідно довідки Сквирської міської ради від 01 травня 2025 року № 17-154/1 станом на 19 жовтня 2020 року загальна площа житлового будинку за АДРЕСА_1 становила 59,1 кв.м., а житлова площа - 27,1 кв.м.
Також встановлено, що 24 липня 2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 було укладено шлюб, про що свідчить свідоцтво про одруження серії НОМЕР_7 від 24 липня 2004 року. Прізвища після одруження: чоловіка « ОСОБА_9 », дружини « ОСОБА_9 ».
ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_4 та ОСОБА_3 народилася донька ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_8 від 27 січня 2005 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_9 від 23 серпня 2024 року.
Відповідач ОСОБА_4 був сином позивачки ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 повторно виданим 27 серпня 2024 року.
Відповідно до довідки Сквирської міської ради від 16 грудня 2024 року № 17-271/1 ОСОБА_1 , 1956 року народження, була зареєстрована в с.Шапіївка, Сквирського району Київської області, з 07 липня 1978 року до ІНФОРМАЦІЯ_5 . Довідка видана на підставі будинкової книги с. Шапіївка, Сквирського району Київської області.
Згідно паспорту серії НОМЕР_10 , виданого міським відділом Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 29 вересня 2000 року, ОСОБА_1 зареєстрована у АДРЕСА_2 з 29 липня 1983 року.
Відповідно до паспорту серії НОМЕР_11 , виданого міським відділом Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 08 листопада 1996 року, ОСОБА_4 був зареєстрований у АДРЕСА_2 з 22 листопада 1996 року.
Згідно паспорту серії НОМЕР_12 , виданого Сквирським РВ ГУ МВС України в Київській області 28 травня 2005 року, ОСОБА_3 зареєстрована у АДРЕСА_3 з 22 лютого 2013 року.
На теперішній час в провадженні Сквирського районного суду Київської області знаходиться цивільна справа № 376/3205/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у володінні та користуванні житловим будинком.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала Київського апеляційного суду від 08 квітня 2026 року не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав
і охоронюваних законом інтересів особи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
При цьому, забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до частин першої, третьої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.
Отже, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Тобто особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права та/або обов`язки, або породжують для них правові наслідки.
Необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права на апеляційне оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків.
Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватися з урахуванням конкретних обставин справи та змісту судового рішення.
Аналогічних за змістом висновків дійшовВерховний Суд у постанові від 04 вересня 2025 року у справі № 2-о-29/11(провадження № 61-11138св24).
Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина друга статті 362 ЦПК України).
Системний аналіз наведених процесуальних норм права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. Водночас якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не були підтверджені, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).
Київський апеляційний суд, закриваючи ухвалоювід 08 квітня 2026 року на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 19 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно, виходив з того, що при постановлені оскаржуваноїухвали судом першої інстанції не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка звернулась із апеляційною скаргою на це судове рішення. До таких висновкі апеляційний суд дійшов, врахувавши, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав на праві власності ОСОБА_5 , яка за життя заповіла його позивачці ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_4 не мав права власності чи іншого речового права на спірний будинок, як не мала такого права і його дружина ОСОБА_7 .
Такий висновок апеляційного суду є передчасним з огляду на наступне.
Згідно пункту 1 частини п`ятої статті 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо
умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб.
Відповідно, якщо умови мирової угоди порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, то ці особи в сенсі частини першої статті 17, частини третьої статті 18 ЦПК України є особами, які хоча і не брали участі у справі, але мають право на апеляційний перегляд справи.
При таких обставинах, підлягають ретельному дослідженню питання щодо наявності / відсутності у ОСОБА_3 прав чи охоронюваних законом інтересів щодо спірного житлового будинку.
Встановлено, що цивільна справа № 376/2272/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно знищена за закінченням терміну зберігання у 2024 році.
Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 12 листопада 2025 року втрачене судове провадження у цивільній справі № 376/2272/20 було відновлено, але системний аналіз змісту вказаного судового рішення дає підстави для висновку, що таке провадження відновлено лише частково.
Зокрема, серед долучених (відновлених) судом документів відсутні копії позовної заяви та мирової угоди сторін, яка затверджена ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 19 жовтня 2020 року.
Водночас, саме вказані документи (з огляду на предмет позову та процесуальний статус відповідача) мали містити доводи позивачки щодо наявності/відсутності майнових, спадкових, житлових або інших прав відповідача ОСОБА_4 щодо спірного житлового будинку. При цьому слід приймати до уваги, що ОСОБА_3 перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі та стверджувала, що тривалий час з ним та спільною неповнолітньою дитиною постійно проживали у вказаному будинку, капітально реконструювали його, у відповідності до чого, на її думку, набула житлові та майнові права щодо цього житлового приміщення.
Зазначені обставини суд апеляційної інстанції не дослідив та належної оцінки їм не надав.
При цьому слід ураховувати, що апеляційний суд, будучи судом встановлення, дослідження та з`ясування питань про факти, може встановлювати обставини справи, приймати, досліджувати та надавати оцінку доказам. Тому, якщо за наслідками розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження таке провадженнявідновлено лише частково, суд апеляційної інстанції зобов`язаний ухвалити відповідне судове рішення у межах своєї компетенції та повноважень.
До близьких за змістом правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2023 рокуу справі № 2-7985/2003(провадження № 61-9312сво22).
У пункті 9.4.21. вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції відповідає принципу інстанційності судової системи та забезпечує виконання головного завдання «арреllatio» - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є наданням новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Як зазначалося раніше, свій висновок про те, що оскаржуваною ухвалою судом першої інстанції не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 апеляційний суд мотивував тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав на праві власності ОСОБА_5 , яка за життя заповіла його позивачці ОСОБА_1 , а тому відповідач ОСОБА_4 не мав права власності чи іншого речового права на спірний будинок, як не мала такого права і його дружина ОСОБА_3 .
Водночас апеляційний суд не звернув уваги, що в матеріалах справи міститься нечитабельна копія заповіту ОСОБА_10 , а суд першої інстанції в ухвалі від 12 листопада 2025 року про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі № 376/2272/20 жодним чином заповіт не ідентифікував та зміст його не зазначив, вказавши його в переліку долучених документів як «заповіт».
У пункті 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20зазначено, що належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.
При таких обставинах суд апеляційної інстанції повинен був самостійно дослідити та встановити обставини щодо змісту заповіту ОСОБА_10 , щодо складу осіб, які прийняли спадщину після її смерті, щодо конфігурації та розміру житлового будинку, який входив до спадкової маси, щодо прав подружжя ОСОБА_11 та ОСОБА_3 на цей спірний будинок та, відповідно, об`єктивно встановити, чи вирішувалося оскаржуваною ухвалою питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 .
При цьому слід приймати до уваги, що на цей час у провадженні Сквирського районного суду Київської області знаходиться цивільна справа № 376/3205/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у володінні та користуванні житловим будинком.
Крім того, встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідач ОСОБА_4 помер.
Згідно зі статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.
По своїй суті процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу відповідного суб`єкта, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.Підставами процесуальногоправонастуництва можуть бути лише юридичні факти, які виникли під час процесу, а не до його початку.
Проте, за наявності інформації про смерть відповідача, суд апеляційної інстанції коло його спадкоємців, що прийняли спадщину, не встановив, питання щодо залучення до участі у справі його правонаступників не вирішив.
Водночас, якщо ОСОБА_3 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_11 , вона може поєднувати в собі як статус відповідачки у справі, так і статус особи, яка не брала участі у розгляді справи, проте, на її думку, суд вирішив питання про її права та інтереси, що може мати певні процесуальні наслідки.
З огляду на викладене Верховний Суд вважає висновок суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження передчасним.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
При таких обставинах оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 08 квітня 2026 року скасувати .
Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно направити для продовження розглядудо суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
