ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 758/5988/22

Описова частина

У липні 2022 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та, уточнивши в подальшому позовні вимоги, просила визнати за нею право власності на частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на частину автомобіля «Mazda CX-5», д.н.з. НОМЕР_1 , 2017 року випуску, VIN-код: НОМЕР_2 , а також на грошові кошти у розмірі 50 000,00 доларів США.

На обґрунтування позову зазначала, що з 26 серпня 2009 року до 30 липня 2019 року вона та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі.

Від шлюбу сторони мають двох синів: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У 2011 році, подружжям було інвестовано кошти в будівництво квартири за адресою АДРЕСА_1 , свідоцтво про право власності на яку ними було отримано 25 грудня 2012 року.

Крім того, 21 вересня 2017 року подружжям було придбано автомобіль «Mazda CX-5», д.н.з. НОМЕР_1 , 2017 року випуску, VIN-код: НОМЕР_2 .

Також за час шлюбу ними були накопичені грошові кошти у розмірі 100 000,00 доларів США, які зберігаються у відповідача.

Вважає, що вказане майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності.

Після розірвання шлюбу сторонами не врегульовано спір щодо спільно набутого майна, а тому просила позов задовольнити.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 12 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя задоволено частково.

В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_4 право власності на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , була придбана сторонами під час шлюбу, а тому за відсутності доказів придбання такого майна за особисті кошти сторін, виходячи із презумпції спільності майна подружжя, наявні підстави для поділу цього майна як об`єкта права спільної сумісної власності подружжя. При цьому суд не вбачавпідстав для відступлення від принципу рівності часток подружжя.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині поділу автомобіля, суд виходив з того, що ОСОБА_7 у даному випадку обрано неефективний спосіб захисту, оскільки визнання права власності на частку спірного транспортного засобу, тобто неподільної речі, не призведе до вирішення спору по суті. Вимог щодо виділення такої неподільної речі у власність будь-якої із сторін та стягнення відповідної матеріальної компенсації позивачка не заявляла.

Крім того, вимоги ОСОБА_4 про визнання за нею права власності на грошові кошти у розмірі 50 000 доларів США, як на частину наявних у відповідача грошових коштів у розмірі 100 000,00 доларів США, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Частково не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_8 оскаржив його в апеляційному порядку. Просив скасувати вказане судове рішення в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 листопада 2024 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки за змістом апеляційної скарги рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 листопада 2024 року оскаржуються тільки в частині вирішення позову про визнання за ОСОБА_4 права власності на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , апеляційний суд переглядає це рішення лише в означеній частині.

05 грудня 2025 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від

15 жовтня 2025 року, в якій просить скасувати вказану постанову апеляційного судута рішення суду першої інстанціїв частині задоволення позовних вимогпро визнання за ОСОБА_4 права власності на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , направивши справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного судута рішення суду першої інстанціїв оскаржуваній частині ухваленісудами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зокрема, відповідач вважає, що наявні підстави для відступлення від засади рівності часток подружжя.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

20 квітня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2026 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що 26 серпня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 26 серпня 2009 року. Прізвище після реєстрації шлюбу: чоловіка « ОСОБА_10 », дружини « ОСОБА_10 ».

Від шлюбу сторони мають двох синів: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_4 від 25 червня 2010 року та № НОМЕР_5 від 24 вересня 2013 року відповідно.

Згідно з рішенням Подільського районного суду міста Києва від 30 липня 2019 року, ухваленим у справі № 758/5101/19, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_11 розірвано.

Під час перебування сторін у шлюбі була придбана квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 86,6 кв.м., житловою площею 48,2 кв. м. Вказана квартира була придбана на підставі договору купівлі-продажу облігацій № 18648Б від 28 вересня 2011 року, укладеного між ТОВ «Компанія з управління активами «АВАЛОН», яке діяло від свого імені та за рахунок активів Пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу «ТРОЯНДА» (як продавцем), та ОСОБА_3 (як покупцем), додатку до вказаного договору від 20 лютого 2012 року, додаткової угоди № 1 до Договору бронювання приміщення № Б-9/8/66 від 28 вересня 2011 року.

05 квітня 2017 року державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Микитенко О. В. право власності на квартиру АДРЕСА_2 було зареєстроване за ОСОБА_3 .

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 305968406 від 27 липня 2022 року, підставою для реєстрації права власності ОСОБА_3 на вказану квартиру зазначено свідоцтво про право власності б/н від 25 грудня 2012 року, видане Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу № 2067-С/КІ від 24 грудня 2012 року.

Також під час перебування сторін у шлюбі був придбаний автомобіль «Mazda CX-5», д.н.з. НОМЕР_1 , 2017 року випуску, VIN-код: НОМЕР_2 .

Вказаний автомобіль був придбаний на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу від 26 серпня 2017 року № М/Т/06/09/2017, укладеного між Дочірнім підприємством «Авто Інтернешнл» та ОСОБА_3 .

05 липня 2023 року ОСОБА_11 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , після чого змінила своє прізвище на « ОСОБА_12 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_6 від 05 липня 2023 року, виданим Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_4 та ОСОБА_4 народився син ОСОБА_13 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7 від 08 грудня 2023 року.

Відповідно до розпорядження Подільської районної в м. Києві державної адміністрації від 27 березня 2020 року № 246 визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_3 .

Згідно розпорядження Подільської районної в м. Києві державної адміністрації від 27 березня 2020 року № 247 встановлено ОСОБА_11 час спілкування з її малолітніми дітьми ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

10 червня 2020 року суддею Подільського районного суду м. Києва у справі №758/5307/20 було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_11 аліментів на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини заробітку боржника, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 12 травня 2020 року і до досягнення дітьми повноліття.

Згідно розрахунку Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Києві від 07 лютого 2025 року № 62522663/5 ОСОБА_11 станом на 01 лютого 2025 року має заборгованість зі сплати аліментів на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 256 179,63 грн.

Мотивувальна частина

РішенняПодільського районного суду м. Києва від 12 листопада 2024 року в частині вирішення позовних вимог про поділ автомобіля, а також грошових коштів не було предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, а тому, в силу положень частини другої статті 17 ЦПК України, рішення суду першої інстанціїв цій частині вимог не є предметом перегляду і в суді касаційної інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У відповідності до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений (частина друга статті 69 СК України).

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 86,6 кв.м., житловою площею 48,2 кв. м, придбана ОСОБА_3 та ОСОБА_11 під час перебування в зареєстрованому шлюбі, а тому вказане нерухоме майно є об`єктом їх спільної сумісної власності.

Ухвалюючи судові рішення, суди надали оцінку дослідженим по справі доказам, у тому числі і показам свідків, та відхилилидоводи відповідача про те, що спірна квартира придбана за грошові кошти, отримані ним в позику від його батька ОСОБА_14 , оскільки належних та допустимих доказів суду на підтвердження вказаних фактів не було подано.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Водночас, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, встановивши, що спірна квартира була придбаний подружжям у період перебування у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю, виходили із того, що частки сторін є рівними, підстави для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини третьої статті 70 СК України відсутні.

При цьому суди зазначили, що проживання дітей з відповідачем, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини та положення статті 70 СК України, само по собі не є підставою для збільшення його частки. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірної квартири, відповідачем не доведено.

Вказані висновки є передчасними з огляду на наступне.

Як зазначалося вище, відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Разом із тим, під час вирішення спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне спільне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (частина друга статті 70 СК України).

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (частина третя статті 70 СК України).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 лютого 2025 рокуу справі № 206/4992/21(провадження № 61-12735сво23) зазначив, що «невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи.

Якщо сторони не дійшли згоди щодо поділу спільного майна, розмір часток кожного з подружжя визначається судом під час розгляду спору. За загальним правилом, що закріплене в частині першій статті 70 СК, частки дружини та чоловіка є рівними. Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один з подружжя не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

СК України встановлює два винятки із загального правила щодо рівності часток подружжя у праві на майно. Суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя із відповідною зміною частки іншого з подружжя. У разі відступлення від засади рівності часток подружжя суд має вказати, які саме обставини стали підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя.

Обставини, які є підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя у праві на майно можна поділити на дві групи: негативні, тобто ті, що надають можливість суду зменшити розмір частки одного з подружжя (частина друга статті 70 СК України); позитивні, що дають змогу суду збільшити розмір частки одного з подружжя (частина третя статті 70 СК України).

Негативні обставини(частина друга статті 70 СК України) - законодавець на рівні СК України передбачив орієнтовний перелік таких обставин (зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне спільне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї), за наявності яких суд може зменшити частку одного з подружжя. Такі обставини можуть застосовуватися як окремо, так і в сукупності. Тобто законодавець невичерпно виокремив випадки недобросовісної поведінки одного з подружжя як під час шлюбу, так і після його розірвання щодо виконання своїх сімейних обов`язків та майна і встановив наслідок такої недобросовісної поведінки - зменшення розміру частки одного з подружжя. Про недобросовісність одного із подружжя може свідчити, зокрема, приховання певних речей, передання їх на зберігання родичам, продаж спільного майна без згоди другого з подружжя.

Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» частину другу статті 70 СК України доповнено словами «ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей)». Тобто на рівні СК України передбачено, що ухиляння від участі в утриманні дитини (дітей) є підставою для втручання в майнову сферу одного із подружжя за ухилення від виконання сімейного обов`язку з утримання дитини (дітей). Законодавець не пов`язує наявність такої негативної обставини з договором про сплату аліментів на дитину (дітей), рішенням суду (судовим наказом) про стягнення аліментівна дитину (дітей), ні з розміром заборгованості з аліментів. Тому ухилення від участі в утриманні дитини (дітей) може мати місце у разі: невиконання одним із батьків договору про сплату аліментів на дитину (дітей); невиконання рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей); нездійснення одним із батьків жодного утримання за відсутності договору про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей).

Позитивні обставини(частина третя статті 70 СК України) - суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, із яким проживають діти до вісімнадцяти років або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Тобто законодавець пов`язує збільшення частки у праві на майно того з подружжя, з яким залишається дитина (діти), у разі, якщо недостатнім є розмір аліментів, які вона (вони) одержують. Таким чином, закон передбачає такий алгоритм: існує та виконується договір про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду (судовий наказ) про стягнення аліментівна дитину (дітей); на дитину призначаються аліменти; розмір аліментів, які вона (вони) одержує (одержують), недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування; під час поділу майна подружжя частка в майні того з них, з ким проживає дитина (діти), за рішенням суду збільшується. Для застосування частини третьої статті 70 СК України щодо збільшення частки у спільному майні подружжя того з них, з яким проживає дитина з особливими потребами, необхідно встановити, зокрема, які саме потреби виникають у такої дитини та з чим вони пов`язані, як вони можуть забезпечуватися та чи покриває розмір сплачуваних аліментів понесені витрати та їх забезпечення та/або непонесені витрати».

У справі, яка переглядається, під час звернення до суду з позовом ОСОБА_4 просила визнати за нею право власності на частинуквартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому відповідач вважав, що існують передбачені частинами другою - третьою статті 70 СК України підстави длявідступу від рівності часток співвласників нерухомого майна.

Встановлено, що відповідно до розпорядження Подільської районної в м. Києві державної адміністрації від 27 березня 2020 року № 246 визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_3

10 червня 2020 року суддею Подільського районного суду м. Києва у справі №758/5307/20 було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_11 аліментів на утримання малолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини заробітку боржника, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 12 травня 2020 року і до досягнення дітьми повноліття.

Згідно розрахунку Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Києві від 07 лютого 2025 року № 62522663/5 ОСОБА_11 станом на 01 лютого 2025 року має заборгованість зі сплати аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 256 179,63 грн.

Разом із тим, апеляційний суд при апеляційному перегляді справи обставини щодо наявності у позивачки ОСОБА_15 істотної заборгованості зі сплати аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які постійно проживають із відповідачем, залишив поза увагою, оцінки їм не надав, при вирішенні питання щодо визначенні часток сторін у спірній квартирі не врахував, у зв`язку із чим дійшов передчасного висновку про їх рівність.

Суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості встановлювати фактичні обставини.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду