ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 761/29080/24

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди.

Позову заяву обґрунтувала тим, що вона є рідною матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , виконуючи свій обов`язок щодо захисту Батьківщини.

На час смерті сина, вона перебувала на території Польщі, однак, повернувшись до України та після похорон свого сина, погодилась на пропозицію її брата ОСОБА_2 скласти на його ім`я довіреність, за якою він матиме право оформити та отримати передбачену законодавством допомогу у зв`язку із загибеллю її сина-військовослужбовця.

Зазначала, що її брат обґрунтував необхідність укладення довіреності тим, що невідомо, коли кошти будуть виплачені, а документи необхідно готувати заздалегідь. Він пообіцяв за рахунок коштів замовити виготовлення та встановлення пам`ятника на могилі її сина та їх батьків, а решту коштів зобов`язався віддати позивачці.

Довіреність від неї на ім`я відповідача ОСОБА_2 була оформлена 22 квітня 2022 року приватним нотаріусом Бурячек І. М. та зареєстрована в реєстрі за № 205.

Наголошувала, що після похорону сина вона разом із відповідачем у відділенні банку АТ «Ощадбанк» оформили відкриття банківського рахунку та отримання пластикової картки, отже, на її ім`я відкрито картковий рахунок номер IBAN НОМЕР_1 .

Також наголошувала, що оскільки ОСОБА_2 є її рідним братом, у неї ніколи не могло з`явитись і думки, що він здатен будь-яким чином її обманути.

Стверджувала про те, що після відкриття вказаного банківського рахунку, випуску картки та видачі нею на ім`я відповідача ОСОБА_2 довіреності, позивачки повернулась на роботу до Республіки Польщі. Протягом перебування позивачки за межами України та після повернення її додому відповідач ОСОБА_2 не повідомляв її про отримання ним грошових коштів та оформлення додаткової картки від 24 жовтня 2022 року за рахунком НОМЕР_2 у АТ «Ощадбанк», яку також підв`язав до власного номера телефону, а також до мобільного додатку онлайн-банкінгу. Наведене призвело до того, що вона не була обізнана ні з фактом випуску додаткової картки, ні з фактами зарахування коштів на її рахунок, ні з фактами їх переказу на інші рахунки та щодо зняття коштів з рахунку шляхом видачі у банкоматі або через касу відділення банку.

Вказувала на те, що відповідач підписав вказану заявку саме як держатель картки, а не як клієнт.

Зазначила, що, як свідчить банківська виписка, відповідач ОСОБА_2 здійснив усвідомлене і послідовне виведення її коштів із рахунку, відкритого на її ім`я, із яких: 12 000 000,00 грн він переказав на рахунок своєї співмешканки - відповідачки ОСОБА_3 , 800 000,00 грн переказав на свій власний рахунок, 2 384 600,00 грн зняв у готівковій формі з банкоматів або з каси відділення банку, а всього внаслідок дій відповідачів виведено 15 184 600,00 грн, а решта суми - списані банком як комісії за проведені транзакції та обслуговування рахунку.

Переконувала, що після того, як вона дізналась про факт зарахування на свій рахунок коштів, а також про їх перерахунок на рахунки брата та його співмешканки, а також зняття братом коштів у вигляді готівки, вона пред`явила брату та його співмешканці усну вимогу щодо повернення коштів, однак відповідачі відмовились повернути кошти, що змусило позивачку звернутись до поліції із заявою про вчинення злочину за частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зазначала, що вона не надавала право відповідачу ОСОБА_2 згідно з довіреністю розпоряджатись своїми коштами саме на користь відповідача чи на користь третіх осіб, зокрема, відповідачки ОСОБА_3 .

Звертала увагу на те, що текст довіреності, виданої нею на ім`я відповідача, не містить будь-яких прав повіреного привласнювати кошти довірителя у власність чи передавати їх у власність третіх осіб; текст довіреності не містить будь-якого розміру плати за послуги повіреного та сторони про неї не домовлялися з огляду на родинні відносини та запевнення відповідача, що він прагне допомогти своїй сестрі; єдиними витратами, які попередньо усно погоджувались сторонами, є встановлення пам`ятників її померлому сину та батькам; вона ніколи не давала дозволу відповідачам на привласнення своїх коштів; вона не схвалювала жодного із правочинів щодо переказу чи зняття коштів із її рахунку, здійсненого від її імені ОСОБА_2 , але не в її інтересах, про що свідчить факт її звернення до поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та визнання її потерпілою у кримінальному провадженні.

В обґрунтування моральної шкоди, ОСОБА_1 зазначила, що згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) внаслідок порушення її прав вона має право на відшкодування моральної шкоди з відповідачів, яку вона оцінила в 100 000,00 грн.

При цьому, із посилання на норми статті 1212 ЦК України, сторона позивача стверджувала, що належним способом захисту свої порушених прав є солідарне відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Таке солідарне стягнення із відповідачів необхідне, оскільки внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 із її рахунку вказані кошти вибули на користь ОСОБА_3 , а сама ОСОБА_3 всупереч вимогам добросовісності - після отримання на свій рахунок вказаних коштів - не вжила заходів щодо їх повернення власниці.

Оскільки вона не погоджувала будь-яких перерахувань та зняття готівки на користь відповідачів, виконаних відповідачами, а станом на момент отримання банківської виписки, баланс рахунку становив 45,48 грн, будь-які супутні платежі і комісії є збитками позивача, які завдані з вини відповідачів.

З огляду на викладене, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, ОСОБА_1 остаточно просила суд:

- стягнути солідарно із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 суму заборгованості в розмірі 12 000 000,00 грн збитків у вигляді безпідставно набутих коштів, 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди;

- стягнути із ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 2 976 459,61 грн збитків у вигляді безпідставно набутих коштів та інших платежів, пов`язаних із набуттям таких коштів та списаних з її рахунку.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в розмірі 14 976 459,61 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 15 140,00 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що текст виданої на ім`я ОСОБА_2 довіреності не містить будь-яких розпоряджень повіреному отримувати кошти довірителя у свою власність чи передавати їх у власність третіх осіб, а також вчиняти будь-які дії, направлені на розпорядження вказаною соціальною допомогою у зв`язку із загибеллю сина позивачки, не в інтересах самої позивачки - довірителя ОСОБА_1 ; дозволу на витрати вказаних коштів на свій роздум не в інтересах позивачки; щодо переказу чи зняття коштів із її рахунку, здійсненого від її імені ОСОБА_2 та в інтересах останнього. Тобто, відповідач ОСОБА_2 , не маючи наданих за довіреністю повноважень щодо розпорядження грошовими коштами позивачки не в її інтересах, натомість розпорядився ними в своїх інтересах, чим порушив право власності ОСОБА_1 на вказані грошові кошти, що надійшли на її банківський рахунок як соціальна допомога, отримавши і розпорядившись ними на власний розсуд, а не в інтересах довірителя-позивачки.

Також суд першої інстанції виходив із того, що оскільки у цій справі встановлено факт того, що всі грошові кошти, які складають ціну позову, отримані виключно відповідачем ОСОБА_2 за довіреністю, із них 12 000 000,00 грн були ним самостійно зняті з рахунку, відкритого на його прохання співвідповідачкою ОСОБА_3 , то виключно із відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 підлягають стягненню отримані без достатньої правової підстави і використані на його власний розсуд грошові кошти - одноразова грошова допомога у зв`язку із загибеллю (смертю) військовослужбовця - сина позивачки ОСОБА_4 , відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей». Підстав для солідарного стягнення вказаних коштів із відповідача ОСОБА_2 та співвідповідачки ОСОБА_3 немає.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що із врахуванням зави позивачки про зменшення розміру позовних вимог, із відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 підлягає стягненню 12 000 000,00 грн у вигляді безпідставно набутих коштів, а також 2 976 459,61 грн безпідставно набутих коштів та інших платежів, пов`язаних із набуттям таких коштів відповідачем ОСОБА_2 з рахунку ОСОБА_1 .

Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про солідарне стягнення з відповідачів відшкодування моральної шкоди з огляду на те, що між відповідачем ОСОБА_2 та позивачкою ОСОБА_1 склались не деліктні, а кондикційні зобов`язання (повернення безпідставно набутих грошових коштів), що виключає стягнення моральної шкоди. При цьому правові підстави щодо стягнення моральної шкоди з відповідачки ОСОБА_3 також відсутні у зв`язку із безпідставністю позовних вимог про стягнення з неї суми коштів соціальної виплати.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв адвокат Небелиця А. В., задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Бєрьозка Ю. В., задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи у цій справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що висновок місцевого суду про відсутність у відповідача ОСОБА_2 повноважень розпоряджатися грошовими коштами позивачки не відповідає фактичним обставинам справи.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що видана позивачкою довіреність, яка у встановленому законом порядку не була визнана недійсною чи скасована, надавала представникові широкі повноваження щодо користування та розпорядження коштами, розміщеними на будь-яких рахунках довірителя, у тому числі право отримувати платіжні картки, здійснювати перекази коштів та розпоряджатися ними на власний розсуд і на користь будь-яких осіб. За таких обставин дії відповідача здійснювалися в межах наданих йому повноважень як представника, а тому висновок суду першої інстанції про перевищення ним повноважень є помилковим.

Також апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки договір доручення, оформлений відповідною довіреністю, є належною правовою підставою для переходу та набуття майна, це виключає ознаку безпідставності його отримання, а відтак майнові права та інтереси позивачки не можуть бути захищені у обраний нею спосіб на підставі статті 1212 ЦК України. Неправильно обраний спосіб захисту є самостійною підставою для відмови в позові про стягнення коштів, що автоматично зумовлює безпідставність і похідних вимог щодо відшкодування моральної шкоди.

У грудні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Берьозка Ю. В., через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 537/4259/15-ц, від 06 березня 2024 року у справі № 640/672/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не врахували, що правова підстава для збереження коштів ОСОБА_2 на момент звернення до суду відпала через сплив строку дії довіреності (22 квітня 2023 року), а для ОСОБА_3 такої підстави взагалі ніколи не існувало, що згідно з приписами статті 1212 ЦК України покладає на відповідачів солідарний обов`язок повернути безпідставно збережені грошові кошти у частині, яка не була використана в інтересах позивачки;

- не звернули увагу на правову природу довіреності, яка надавала повноваження відповідачу ОСОБА_2 лише для розпорядження спірними коштами в інтересах позивачки, а не для їх безвідплатного привласнення чи перерахування на користь третіх осіб поза межами виконання правочинів у її інтересах;

- дійшли помилкового висновку щодо відмови у відшкодуванні заявниці моральної шкоди, оскільки за змістом статті 23 ЦК України визначальною підставою для її стягнення є сам факт порушення цивільного права особи, що не залежить від того, виникли між сторонами деліктні, чи кондикційні правовідносини.

Також касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- не застосував правову доктрину «суд знає закони» та хибно ототожнив спосіб захисту з правовою кваліфікацією відносин;

- не надав самостійну належну правову кваліфікацію встановленим обставинам справи, оскільки заявлені вимоги про «стягнення коштів» повністю відповідають визначеним законом способам захисту правтощо.

Крім того, у касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Берьозка Ю. В., виклала клопотання про зменшення розміру судового збору за подання касаційної скарги.

19 квітня 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Небилиця А. В., із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.

До вказаного відзиву ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Небилиця А. В., додав клопотання про поновлення йому строків на подання такого відзиву, яку обґрунтував тим, що його представник отримав доступ до матеріалів справи та копію ухвали Верховного Суду від 22 грудня 2025 року про відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 лише 14 квітня 2026 року, а тому є підстави для поновлення йому строку визначеного судом.

Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Дослідивши наведені у вказаному клопотанні підстави, Верховний Суд вважає строк на подання відзиву для цього заявника підлягає продовженню до моменту його подання.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 18 грудня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Берьозка Ю. В., на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року передано на розглядсудді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2025 року зменшено ОСОБА_1 розмір судового збору за подання касаційної скарги до 3 028,00 грн; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Берьозка Ю. В., з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Шевченківського районного суду міста Києва матеріали справи № 761/29080/24; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.

У лютому 2026 року матеріали справи № 761/29080/24 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2026 року справу № 761/29080/24 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідною копією свідоцтва про народження.

Син позивачки - військовослужбовець ОСОБА_4 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , виконуючи свій обов`язок щодо захисту Батьківщини.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бурячек І. М., 22 квітня 2022 року посвідчено довіреність від ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 , яка зареєстрована у реєстрі за № 205.

Відповідно до вказаної довіреності, діючи на підставі попередньо укладеного усного договору, ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси, серед іншого, у всіх філіях і відділеннях включно в АТ «Ощадбанк» з питань підписання від її імені будь-яких договорів щодо відкриття, закриття, обслуговування будь-яких рахунків…. на умовах, визначених на власний розсуд, користування та розпорядження всіма призначеними коштами, в тому числі, але не обмежуючись, коштами, розміщеними на будь-якому рахунку, з правом розпорядчого підпису під час проведення грошових банківських операцій, по рахунках, що будуть або вже було відкрито на її ім`я, з питань оформлення та отримання банківських карт…. для отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця та/або інших соціальних виплат, передбачених законодавством України.

Крім зазначеного, вказана довіреність передбачала право відповідача ОСОБА_2 від імені позивачки представляти її інтереси в ІНФОРМАЦІЯ_3 з питань, зокрема, оформлення її спадкових справ після смерті її сина ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; з питання отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» та виконання усіх дій, необхідних для отримання вказаної вище допомоги.

Строк дії зазначеної довіреності було визначено до 22 квітня 2023 року.

Позивачка періодично протягом 2022-2023 років перебувала в Польщі та повернулась до України 07 квітня 2023 року.

У квітні 2022 року на ім`я ОСОБА_1 відкрито картковий рахунок номер за ІВАN НОМЕР_2 у АТ «Ощадбанк» та згідно з випискою із рахунку на рахунок ОСОБА_1 надійшли такі платежі:

- 20 жовтня 2022 року у розмірі 159 260,48 грн із призначенням платежу: «Безготівкове зарахування коштів #109115945521# Зарахування грошового забезпечення (нараховане, але не виплачене її синові за життя);

- 19 грудня 2022 року у розмірі 15 000 000,00 грн із призначенням платежу: «Безготівкове зарахування на рахунок пенсії #1140651431311#;2101020;2730; випл. ОГД за 2022р.; ПКМУ №168 від 28.02.22р.; н-з КМТЦК та СП 524 від 14.12.22; ОСОБА_1 , НОМЕР_3 ; №рах.; НОМЕР_4 » (одноразова грошова допомога у зв`язку із загибеллю військовослужбовця);

- 28 лютого 2023 року у розмірі 30 000,00 грн із призначенням платежу: «Оплата реєстров УПСЗН; ОСОБА_1 ;НОМЕР_5; ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

Всього зайшло на картковий рахунок позивачки 15 189 260,48 грн.

Після зарахування коштів на рахунок ОСОБА_1 , її брат, ОСОБА_2 , послідовно здійснив виведення коштів з рахунку протягом жовтня 2022 року - березня 2023 року.

Відповідно до банківської виписки, 21 жовтня 2022 року з рахунку ОСОБА_1 списано грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн із призначенням операції: «Видача готівки з картрахунку зг.довіреності №205 від 22.04.2022р.».

Згідно з копією платіжної інструкції від 27 грудня 2022 року №9735868711, з банківського рахунку ОСОБА_1 на банківський рахунок ОСОБА_3 перераховано кошти на суму 12 000 000,00 грн.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні визнав, що саме він перерахував ОСОБА_3 зазначені грошові кошти у вказаному розмірі.

Також, відповідно до копії платіжної інструкції від 30 грудня 2022 року № 2332355111, з банківського рахунку ОСОБА_1 на банківський рахунок ОСОБА_2 перераховано кошти на суму 800 000,00 грн.

Крім того, відповідно до банківських виписок з карткового рахунку ОСОБА_1 знімались кошти через банкомати, розташовані у м. Києві:

- 20 жовтня 2022 року (після зарахування невиплаченого за життя грошового забезпечення сина позивачки у розмірі 159 260,48 грн) - чотири перекази за допомогою платіжної системи portmone.com у розмірі 2 025,00 грн, а всього 8 100,00 грн;

- 21 жовтня 2022 року - п`ять транзакції щодо видачі готівки у банкоматах Києва по 2 000,00 грн, а всього 10 000,00 грн;

- 22 жовтня 2022 року - дві транзакції щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суму 2 000,00 грн та 8 000,00 грн, а всього 10 000 грн;

- 23 жовтня 2022 року - транзакція щодо видачі готівки у банкоматі Києва на суму 10 000,00 грн;

- 24 жовтня 2022 року - транзакція щодо видачі готівки у банкоматі Києва на суму 10 000,00 грн;

- 25 жовтня 2022 року - дві транзакції щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суму 2 000,00 грн та 8 000,00 грн, а всього 10 000,00 грн;

- 26 жовтня 2022 року - транзакція щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суму 400,00 грн;

- 15 листопада 2022 року - транзакція щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суму 100,00 грн;

- 25 грудня 2022 року - після зарахування 15 000 000,00 грн одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю сина позивачки) транзакція щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суму 10 000,00 грн;

- 26 грудня 2022 року - транзакція щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суму 10 000,00 грн;

- 27 грудня 2022 року - три перекази коштів через UKR MOBILE BANKING на суму по 20 000,00 грн, а також дві транзакції на видачу готівки у банкоматі на суму 2000,00 грн та 8 000,00 грн, а всього 70 000,00 грн;

- 28 грудня 2022 року - дві транзакції щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суму 2 000,00 грн та 8 000,00 грн, а всього - 10 000 грн;

- 29 грудня 2022 року - транзакція щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суму 10 000,00 грн;

- 30 грудня 2022 року - дві транзакції щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суму 2 000,00 грн та 8 000,00 грн, а всього 10 000,00 грн;

- 31 грудня 2022 року - транзакція щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суму 10 000,00 грн;

- 01 січня 2023 року - транзакція щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суму 10 000,00 грн;

- 03 січня 2023 року - транзакція щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суму 10 000,00 грн;

- 04 січня 2023 року - транзакція щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суму 10 000,00 грн;

- 05 січня 2023 року - транзакція щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суму 10 000,00 грн;

- 07 січня 2023 року - транзакція щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суму 10 000,00 грн;

- 08 січня 2023 року - дві транзакції щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суми 8 000,00 грн та 2 000,00 грн, а всього 10 000,00 грн;

- 10 січня 2023 року - транзакція щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суму 10 000,00 грн;

- 11 січня 2023 року - транзакція щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суму 10 000,00 грн;

- 12 січня 2023 року - транзакція щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суму 10 000,00 грн;

- 14 січня 2023 року - транзакція щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суму 10 000,00 грн;

- 15 січня 2023 року - транзакція щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суму 10 000,00 грн;

- 21 січня 2023 року - дві транзакції щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суми 8 000,00 грн та 2 000,00 грн, а всього 10 000 грн;

- 22 січня 2023 року - транзакція щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суму 10 000,00 грн;

- 23 січня 2023 року - дві транзакції щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суми 8 000,00 грн та 2 000,00 грн, а всього 10 000,00 грн;

- 25 січня 2023 року - дві транзакції щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суми 8 000,00 грн та 2 000,00 грн, а всього 10 000,00 грн;

- 26 січня 2023 року - дві транзакції щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суми 8 000,00 грн та 2 000,00 грн, а всього 10 000,00 грн;

- 27 січня 2023 року - транзакція щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суму 6 600,00 грн;

- 01 березня 2023 року - дві транзакції щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суми 8 000,00 грн та 2 000 грн, а всього 10 000,00 грн;

- 02 березня 2023 року - дві транзакції щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суми 8 000 грн та 2 000,00 грн, а всього 10 000 грн;

- 03 березня 2023 року - дві транзакції щодо видачі готівки у банкоматах Києва на суму 1 800,00 грн та 8 000,00 грн, а всього 9 800,00 грн.

Всього відповідачем знято через банкомати 984 600,00 грн.

Також окремо у банківській виписці надано інформацію про видачу готівки через відділення банку: 27 грудня 2022 року на суму 90 000,00 грн; 28 грудня 2022 року на суму 90 000,00 грн; 29 грудня 2022 року на суму 90 000,00 грн; 30 грудня 2022 року на суму 90 000,00 грн; 02 січня 2023 року на суму 100 000,00 грн; 03 січня 2023 року на суму 90 000,00 грн; 04 січня 2023 року на суму 90 000,00 грн; 05 січня 2023 року на суму 90 000,00 грн; 06 січня 2023 року на суму 100 000,00 грн; 09 січня 2023 року на суму 100 000,00 грн; 11 січня 2023 року на суму 90 000,00 грн; 12 січня 2023 року на суму 90 000,00 грн; 13 січня 2023 року на суму 100 000,00 грн; 16 січня 2023 року на суму 100 000,00 грн; 17 січня 2023 року на суму 100 000,00 грн; 18 січня 2023 року на суму 100 000,00 грн; 19 січня 2023 року на суму 100 000,00 грн; 20 січня 2023 року на суму 100 000,00 грн; 23 січня 2023 року на суму 90 000,00 грн; 24 січня 2023 року на суму 100 000,00 грн, а всього на суму 1 900 000,00 грн виданої з каси готівки.

Всього із рахунку позивачки виведено/знято 15 184 600,00 грн, при цьому решта суми - списані банком як комісії за проведені транзакції та обслуговування рахунку.

Крім вказаних банківських виписок щодо руху коштів із рахунку позивачки, судом також встановлено, відповідно до заяви відповідача ОСОБА_2 про випуск додаткової картки, останній на підставі вищевказаної довіреності позивачки отримав додаткову картку на рахунок НОМЕР_2 у АТ «Ощадбанк», яку теж оформив зазначивши власний номер телефону, а також додав його до мобільного додатку онлайн-банкінгу.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що видала своєму брату нотаріально посвідчену довіреність на представництво її інтересів, зокрема щодо оформлення та отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю її сина, а також розпорядження відповідними коштами в її інтересах. Після спливу строку дії довіреності їй стало відомо, що належні їй грошові кошти були отримані на її банківський рахунок, однак відповідач, не повідомивши її про це, перерахував значну частину коштів на власний рахунок та рахунок іншого відповідача, а решту зняв готівкою, після чого відмовився їх повернути. Посилаючись на те, що відповідачі без достатньої правової підстави набули та зберегли належні їй кошти, позивачка просила стягнути їх як безпідставно набуте майно відповідно до статті 1212 ЦК України, а також відшкодувати завдану моральну шкоду.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73).

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення.

Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. «condictio sine causa» - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).

Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.

Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.

Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку, якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (див. постанову Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (див. постанови Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).

Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Отже, за загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21 (провадження № 14-33цс24).

Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (стаття 238 ЦК України).

Згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Відповідно до частин першої, третьої статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно зі статтею 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється, зокрема закінчення строку довіреності.

Відповідно до статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Згідно зі статтею 1001 ЦК України договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя.

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (стаття 1003 ЦК України).

Аналіз вказаних норм дає підстави дійти висновку, що договір доручення може посвідчуватися довіреністю та є різновидом представництва інтересів особи-довірителя, що виникає на підставі договору.

Згідно з частиною першою статті 1004 ЦК України повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.

Відповідно до статті 1006 ЦК України повірений зобов`язаний: повідомити довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

Довіритель зобов`язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення (частина перша статті 1007 ЦК України).

Довіреність та договір доручення є основними документами, які посвідчують права представників під час вчинення ними певних дій. Довіреність видається для представництва перед третіми особами, а договір доручення передбачає обов`язок вчинення повіреним певних юридичних дій від імені та коштом довірителя.

На підставі договору доручення довіритель, як правило, видає повіреному довіреність і тим самим легалізує повіреного як представника перед третіми особами. Довіреність відтворює повноваження повіреного, визначене умовами договору доручення.

Договір доручення і довіреність є документами, які оформляються для належного виконання повіреним вказівок довірителя.

Отже, договір доручення є юридичним фактом, на підставі якого виникає добровільне представництво.

Конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість вчинення довіреності, яка містить можливість представника розпоряджатися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить конструкції цивілістичного представництва.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 458/229/18 (провадження № 61-5932сво22).

Матеріали справи, яка переглядається, свідчить про те, що 22 квітня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бурячек І. М., була посвідчена довіреність від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 та зареєстрована у реєстрі за № 205 (т.1 а. с. 22, 23).

Відповідно до вказаної довіреності, діючи на підставі попереднього укладеного усного договору, ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси, серед іншого, у всіх філіях і відділеннях включно в АТ «Ощадбанк» з питань підписання від її імені будь-яких договорів щодо відкриття, закриття, обслуговування будь-яких рахунків…. на умовах, визначених на власний розсуд, користування та розпорядження всіма призначеними коштами, в тому числі, але не обмежуючись, коштами, розміщеними на будь-якому рахунку, з правом розпорядчого підпису під час проведення грошових банківських операцій, по рахунках що будуть або вже було відкрито на її ім`я, з питань оформлення та отримання банківських карт…. для отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця та/або інших соціальних виплат, передбачених законодавством України. Крім зазначеного, вказана довіреність передбачала право відповідача ОСОБА_2 від імені позивачки представляти її інтереси в ІНФОРМАЦІЯ_3 з питань, зокрема, оформлення її спадкових справ після смерті її сина ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; з питання отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» та виконання усіх дій, необхідних для отримання вказаної вище допомоги.

Строк дії зазначеної довіреності визначено до 22 квітня 2023 року, тобто 1 рік з дня її видачі (т.1 а. с. 23 зворот).

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди 05 серпня 2024 року (т. 1 а. с. 1-7), тобто вже після закінчення строку дії довіреності на ім`я ОСОБА_2 .

Таким чином, у зв`язку з припиненням дії довіреності, виданої ОСОБА_1 на ім`я її брата ОСОБА_2 , відпали правові підстави збереження коштів, отриманих на виконання усного договору доручення, які отримано та залишились у відповідача, відповідно виник обов`язок повернення довірителю цих коштів на підставі статті 1212 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції під час розгляду справи на вказане уваги не звернув, не врахував факт припинення дії довіреності позивачки на розпорядження її коштами відповідачем ОСОБА_2 на час розгляду справи та дійшов передчасного висновку про неправильно обраний позивачкою спосіб захисту на підставі статті 1212 ЦК України.

Також суд апеляційної інстанції проігнорував, що матеріали справи, яка переглядається, не містять жодних доказів наявності договірних правовідносин ОСОБА_1 із відповідачкою ОСОБА_3 , які б передбачали правомірне отримання чи зберігання останньою грошових коштів позивачки за її волею чи в її інтересах, а тому передчасно вважав, що вимоги позивачки до неї не підлягають задоволенню.

Крім того, апеляційній суд дійшов передчасного висновку і про відмову у задоволенні позовної вимоги позивачки у цій справі про відшкодування моральної шкоди, оскільки така вимога є похідною від задоволення позовної вимоги про стягнення із відповідачів безпідставно набутих коштів.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково, скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог норм матеріального і процесуального права, проаналізувати всі доводи, заперечення сторін, ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема із розподілу судових витрат.

Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду