ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 363/5997/24

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою у порядку окремого провадження про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Заява мотивована тим, що з 2009 року ОСОБА_1 проживала разом із ОСОБА_4 , як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу. За час спільного проживання вели спільне господарство, мали спільний бюджет, займалися благоустроєм будинку, робили ремонт, купували меблі та інші предмети домашнього побуту, а також всі свята проводили в колі рідних та друзів. ОСОБА_4 дуже тісно спілкувався з її сином та підтримував його порадами, допомагав в будівництві власного житла, оскільки його біологічний батько загинув ще у 2014 році.

01 листопада 2024 року заявниця отримала сповіщення сім`ї, яким повідомлено, що молодший сержант ОСОБА_4 призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_2 20 червня 2024 року, зник безвісти 26 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу м. Селидове Покровського району Донецької області.

Зазначила, що факт спільного їх проживання, як чоловіка та дружини підтверджується актом про фактичне проживання від 06 листопада 2024 року № 278, складеним старостою Демидівського старостинського округу Димерської селищної ради села Демидів, фотокартками, а також показами свідків.

Для отримання виплати грошового забезпечення у зв`язку зі зникненням безвісти ОСОБА_4 заявниці потрібно встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Батьки ОСОБА_4 померли, а дітей він не мав.

Заявниці відомо про існування родича другого ступеня споріднення, а саме рідної сестри - ОСОБА_2 .

Посилаючись на викладене просила суд встановити факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , який зник безвісти під час захисту Батьківщини 26 жовтня 2024 року , проживали однією сім`єю, як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу в період часу з 2009 року до 2024 року.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 15 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу залишено без розгляду, роз`яснено заявниці, що вона має право подати позов на загальних підставах.

Суд першої інстанції, залишаючи заяву про встановлення факту без розгляду, зазначив, що під час розгляду справи в порядку окремого провадження встановлено наявність спору про право між заявником та заінтересованою особою щодо прав на майно померлого, а також заперечення останньої проти заявлених вимог; встановлення факту проживання однією сім`єю пов`язується з виникненням у заявника майнових прав, зокрема права на отримання грошового забезпечення, що свідчить про наявність матеріально-правового спору; відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства справи про встановлення юридичних фактів підлягають розгляду в порядку окремого провадження лише за відсутності спору про право; у разі виявлення такого спору під час розгляду справи заява підлягає залишенню без розгляду з роз`ясненням права на звернення до суду з позовом на загальних підставах; з огляду на встановлені обставини спір підлягає вирішенню в порядку позовного, а не окремого провадження.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 15 жовтня 2025 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та направляючи справу на новий розгляд, апеляційний суд керувався тим, що застосування судом першої інстанції положень процесуального закону щодо залишення заяви без розгляду у зв`язку з наявністю спору про право можливе лише за умови встановлення факту існування такого спору у дійсності, а не його формального припущення чи ймовірності виникнення в майбутньому.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_4 на момент розгляду справи є особою, яка зникла безвісти, і не визнаний померлим у встановленому законом порядку. Відповідно до статті 46 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична особа може бути оголошена померлою лише за наявності визначених законом підстав та у встановленому судовому порядку. Оскільки такого рішення не ухвалено, юридичний факт смерті відсутній, а отже спадщина відповідно до статті 1220 ЦК України не відкрилася. Згідно з цією нормою, спадщина відкривається лише внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. За таких обставин відсутній сам об`єкт спадкових правовідносин, а відтак і не може існувати спору щодо спадкування майна, у тому числі щодо квартири, яка потенційно могла б увійти до складу спадщини.

Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що заявниця звертається до суду із вимогою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не з метою вирішення питання спадкування, а для підтвердження статусу члена сім`ї військовослужбовця та з метою отримання грошового забезпечення у зв`язку зі зникненням безвісти ОСОБА_4 .

Зазначені виплати мають характер державної соціальної гарантії та не є предметом приватноправового спору між фізичними особами. Відповідно, звернення до суду з метою встановлення юридичного факту, який є передумовою реалізації такої гарантії, не породжує спору про право у розумінні статті 315 ЦПК України.

Таким чином, у справі відсутній реальний спір про право як щодо спадкування, так і щодо заявлених соціальних виплат. Суд першої інстанції не встановив наявності конкретного, існуючого правового конфлікту між сторонами, який би унеможливлював розгляд заяви в порядку окремого провадження.

У червні 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2026 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Безпосередньо у касаційній скарзі заявницею викладено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження

Касаційна скарга обґрунтована тим, що скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував, що встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу пов`язується із наступним вирішенням спору про право, а тому має вирішуватися у порядку позовного, а не окремого провадження.

Вважає, що встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може слугувати правовою підставою для зміни черговості спадкування, тим самим у разі визнання ОСОБА_4 померлим усунувши ОСОБА_2 від спадкування.

Зазначає, що ОСОБА_1 у заяві зазначила метою встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу - отримання грошового забезпечення у зв`язку зі зникненням безвісти ОСОБА_4 , будь-якого посилання на те, що метою звернення до суду є підтвердження статусу члена сім`ї загиблого в заяві не вказано.

У липні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_5 , подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 03 червня 2026 року касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2026 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 12 березня 2026 року, касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2026 року (після усунення заявником недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3, (з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України), витребувано з суду першої інстанції матеріали справи № 363/5997/24 та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 363/5997/24.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін з огляду на таке.

У цій справі заявниця звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК).

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною сьомою статті 19 ЦПК передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).

Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Найбільш важливі з точки зору суспільного буття особи юридичні факти, які підлягають визнанню в судовому порядку, визначені у частині першій статті 315 ЦПК.

Так, суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу (пункт 5 частини першої статті 315 ЦПК).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18).

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина четверта статті 315 ЦПК, частина шоста статті 294 ЦПК).

Таким чином, окреме провадження характеризується безспірністю. Це самостійний вид цивільного судочинства, у якому суд при розгляді безспірних справ встановлює юридичні факти або обставини з метою захисту охоронюваних законом інтересів громадян і організацій.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір - це суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін; спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Спір має бути справжнім і серйозним, а не гіпотетичним; він може стосуватися не лише фактичного існування права, але і його обсягу та способу здійснення; результат провадження повинен мати безпосереднє вирішальне значення для права, про яке йдеться, а лише слабкий зв`язок або віддалені наслідки не є достатніми для застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23).

Згідно з принципом процесуальної економії штучне «подвоєння» судового процесу є неприпустимим з огляду на те, що вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16).

Метою встановлення будь-якого факту, що має юридичне значення, є можливість скористатися правом, яке надане заявнику відповідно до чинного законодавства України.

У справах окремого провадження суд підтверджує наявність чи відсутність певних юридичних фактів, що є умовою здійснення прав і реалізації інтересів заявника. Тому суд наділений лише повноваженнями з`ясувати можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Суд, встановивши наявність чи відсутність певного юридичного факту, своїм рішенням підтверджує це, не зобов`язуючи особу діяти певним чином.

Судове рішення, ухвалене загальним судом у порядку окремого провадження, про наявність чи відсутність юридичного факту набуває самодостатнього значення і не є вирішенням питання про те, чи має заявник певне суб`єктивне право.

Суд на підставі поданих доказів лише з`ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулася до суду, вирішується залежно від мети його встановлення (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22).

У постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16 про встановлення юридичного факту і віднесення заявника до членів сім`ї військовослужбовця Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлення юридичного факту не пов`язується з вирішенням спору, а є необхідним для подальшого подання заявником з метою призначення і виплати йому одноразової допомоги, що засвідчував би наявність сімейних відносин між заявником і військовослужбовцем станом на день загибелі останнього.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд правильно виснував, що у справі відсутній реальний спір про право як щодо спадкування, так і щодо заявлених соціальних виплат. Суд першої інстанції не встановив наявності конкретного, існуючого правового конфлікту між сторонами, який би унеможливлював розгляд заяви в порядку окремого провадження.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що заявниця звертається до суду з вимогою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу для підтвердження статусу члена сім`ї військовослужбовця та з метою отримання грошового забезпечення у зв`язку зі зникненням безвісти ОСОБА_4 . Зазначені виплати мають характер державної соціальної гарантії та не є предметом приватноправового спору між фізичними особами.

З таким висновком погоджується Верховний Суд.

Посилання в касаційній скарзі на те, що метою звернення до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу заявницею зазначено отримання грошового забезпечення у зв`язку зі зникненням безвісти ОСОБА_4 , не зазначаючи при цьому метою - підтвердження статусу члена сім`ї військовослужбовця на правильність оскаржуваного судового рішення не впливають.

Встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у цій справі передує зверненню заявниці до відповідних органів, зокрема, за отриманням достовірних відомостей про місцеперебування чоловіка, зниклого безвісти за особливих обставин, обставини його загибелі (смерті), місце поховання (якщо воно відоме), а також за соціальним захистом у порядку, визначеному законодавством України.

Факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу має самостійне юридичне значення, а його встановлення не вирішує питання щодо наявності чи відсутності у заявниці права на будь-які виплати або соціальні гарантії, а лише створює умови для подальшої реалізації таких прав.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції правильно виснував про передчасність висновку суду першої інстанції про існування спору про право та залишення заяви без розгляду.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим судовим рішенням.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду