ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 649/1393/19

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» (далі - ПАТ «МТБ Банк», банк) про стягнення коштів.

Позов мотивував тим, що у період з 1999 по 2002 роки він придбав у власність майно, а саме виробниче обладнання - 27 найменувань, вартістю 1 073 180,00 грн, яке входило до складу цілісного виробничого комплексу і забезпечувало виробничий цикл відкритого акціонерного товариства «Великолепетиський маслозавод» (далі - ВАТ «Великолепетиський маслозавод»), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

05 березня 2005 року позивач та відкрите акціонерне товариство «Акціонерний банк «Приватінвест» (далі - ВАТ АБ «Приватінвест») для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 02 березня 2005 року № 03/132-К уклали договір застави майна № 03/132-3з, згідно умов якого зазначене майно було передане в заставу банку. У договорі застави було зазначено, що майно знаходиться в технічно справному стані та придатне до експлуатації.

21 вересня 2006 року відкрите акціонерне товариство «Морський транспортний банк» (далі - ВАТ «МТБ»), правонаступником якого є відповідач - ПАТ «МТБ Банк», що у свою чергу є правонаступником також ВАТ АБ «Приватінвест», та ФОП ОСОБА_2 уклали угоду про переведення боргу та відступлення права вимоги, за умовами якої ФОП ОСОБА_2 прийняла на себе фінансові зобов`язання ВАТ «Великолепетиський маслозавод» за кредитним договором № 03/132-К в сумі 573 900,68 грн згідно рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 29 травня 2006 pоку, яким задоволено позов банку про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначена сума була перерахована ОСОБА_2 на розрахунковий рахунок банку того ж дня.

В той же день, 21 вересня 2006 року, банк та ФОП ОСОБА_2 уклали договір про відступлення прав за договором застави № 03/132-3з і банк передав ФОП ОСОБА_2 належне позивачу майно, яке знаходилося в заставі у банку, про що був підписаний акт прийому-передачі від 21 вересня 2006 року.

Після перерахування банку 573 900,68 грн у рахунок оплати боргу ВАТ «Великолепетиський маслозавод» за кредитним договором від 02 березня 2005 року № 03/132-К ФОП ОСОБА_2 набула право вимоги повернення цих коштів з ВАТ «Великолепетиський маслозавод». Зобов`язання ВАТ «Великолепетиський маслозавод» перед ФОП ОСОБА_2 були виконані шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог під час процедури банкрутства товариства у справі № 12/73-Б-08. Про цей факт зазначається в судових рішеннях у справі № 916/4176/14 за позовом ПАТ «Великолепетиський маслозавод» до ПАТ «Марфінбанк» про визнання договору іпотеки припиненим.

Дніпровський районний суд м. Херсона рішенням від 24 листопада 2008 року у справі № 2-1012/08 задовольнив позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та визнав за ОСОБА_1 право власності на майно, яке банк передав ОСОБА_2 згідно угоди про переведення боргу та відступлення прав вимоги. Судовими рішеннями по цій справі встановлено, що майно знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Херсона від 05 листопада 2009 року змінено порядок і спосіб виконання виконавчого листа, виданого 12 березня 2009 року у справі № 2-1012/08, шляхом примусового вилучення у ОСОБА_2 та передачі ОСОБА_1 майна. Виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання рішення суду про повернення ОСОБА_1 майна закінчено згідно постанови державного виконавця від 16 червня 2010 року у зв`язку із визнанням боржника - ФОП ОСОБА_2 банкрутом, а саме постановою Господарського суду Запорізької області від 26 січня 2010 року у справі № 21/19/10. Тобто, фактично рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 листопада 2008 року про повернення йому майна залишилося невиконаним.

Господарський суд Херсонської області рішенням від 21 вересня 2010 року у справі № 14/202-ПД-09 за позовом ВАТ «Великолепетиський маслозавод» до ВАТ «МТБ», ФОП ОСОБА_2 визнав недійсною угоду про переведення боргу та відступлення права вимоги, укладену 21 вересня 2006 року між ВАТ «МТБ» та ФОП ОСОБА_2 .

Господарський суд Запорізької області ухвалою від 24 листопада 2011 року у справі № 21/19/10 про банкрутство ФОП ОСОБА_2 зобов`язав ліквідатора ФОП ОСОБА_2 виключити з ліквідаційної маси банкрута майно, право власності на яке визнано за ОСОБА_1 рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 листопада 2008 року у справі № 2-1012/08. Вказаною ухвалою суд зобов`язав ліквідатора ФОП ОСОБА_2 передати вказане майно ОСОБА_1 та зобов`язав ОСОБА_2 надати суду докази передачі майна ОСОБА_1 .

На виконання цієї ухвали суду 12 липня 2012 року комісія у складі: ліквідатора ФОП ОСОБА_2 , представників ВАТ «Великолепетиський маслозавод», ОСОБА_1 провела звірку наявності майна, що підлягає передачі ОСОБА_1 та встановила, що із 27 одиниць рухомого майна в наявності є лише 6 одиниць, які знаходились під відкритим небом, демонтовані, розукомплектовані та непридатні для використання у виробництві.

Позивач вважає, що протиправними діями відповідачів, внаслідок укладення ними недійсного правочину від 21 вересня 2006 року (угоди про переведення боргу та відступлення права вимоги) фактично втрачено його майно та порушено право вільного володіння, користування та розпорядження майном і на даний час він для відновлення втраченого майна має нести витрати у розмірі реальної ринкової вартості цього майна та вартості необхідних для його встановлення робіт. Так, згідно звіту з оцінки майна від 15 квітня 2020 року № Од1/04 діями відповідачів йому завдано збитки в розмірі реальної ринкової вартості промислового обладнання з урахуванням розрахункової вартості монтажу та пуско-налагоджувальних робіт на суму 98 085 802,00 грн.

На підставі викладеного, враховуючи заяву про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ПАТ «МТБ Банк» на його користь завдані збитки у розмірі 98 085 802,00 грн та понесені судові витрати.

Великолепетиський районний суд Херсонської області рішенням від 05 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Стягнув солідарно з ПАТ «МТБ Банк» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдані збитки з урахуванням індексу інфляції у розмірі 6 235 175,80 грн та судові витрати в розмірі 9 605,00 грн, а всього 6 244 780,80 грн.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що спірне майно перебувало у володінні відповідача ОСОБА_2 . Разом із тим, банк на підставі акта опису й арешту майна від 14 квітня 2006 року, складеного державним виконавцем, яким підтверджено обов`язок банку бути відповідальним за зберігання майна, не повідомив ФОП ОСОБА_2 про наявний арешт майна, чим також допустив порушення умов договору про відступлення прав за договором застави. В акті опису й арешту майна від 14 квітня 2006 року зазначено, що «... на описане майно накладено арешт і встановлено обмеження права користуватися ним: заборонено відчуження, розукомплектування, знищення....». Також зазначено про прийняття майна на відповідальне зберігання представником банку Жуком Ю. В . У зв`язку із цим відповідачі мають нести солідарну відповідальність перед позивачем, оскільки згідно зі статтею 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала; особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим (стаття 1190 ЦК України).

Суд визнав неналежним доказом на підтвердження вартості спірного майна та розміру завданих позивачу збитків звіт з оцінки майна № Од1/04, оскільки у ньому не було зазначено про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок; у звіті не зазначено, що його підготовлено для суду. Крім того, відповідно до пункту 11 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» оцінка проводиться із застосуванням бази, що відповідає ринковій вартості або неринковим видам вартості. Вибір бази оцінки передує укладенню договору на проведення оцінки майна. Вибір бази оцінки залежить від мети, з якою проводиться оцінка майна, його особливостей, а також нормативних вимог. Таким чином, на процедуру проведення оцінки, її вартість має вплив не тільки вид самого майна, але й мета, з якою проводиться визначення вартості. Згідно законодавства будь-яка незалежна оцінка має мету, яка обов`язково вказується у висновках про вартість, крім того, звіт про оцінку може бути використаний виключно з цією метою.

Як вбачається з наданого позивачем звіту про оцінку майна, її метою є визначення вартості для вирішення питання про придбання, а не для визначення розміру спричиненої матеріальної шкоди, а тому наданий звіт не може використовуватися з метою визначення суми спричиненої позивачу шкоди, оскільки був проведений з іншою метою. Суд вважав, що відповідачі мають солідарно відшкодувати позивачу ринкову вартість втраченого ним майна, яку можливо обрахувати лише із застосування індексів інфляції за 2005-2020 роки.

Станом на час укладення договору застави майна № 03/132-3з (05 березня 2005 року) вартість спірного майна становила 1 073 180,00 грн. Згідно зведеної таблиці індексів інфляції за період з 05 березня 2005 року по серпень 2020 року середній індекс інфляції склав 5,81, а тому розмір реальних збитків, понесених позивачем у зв`язку із втратою спірного майна становить 6 235 175,80 грн (1 073 180,00*5,81).

Херсонський апеляційний суд постановою від 25 лютого 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишив без задоволення. Апеляційну скаргу ПАТ «МТБ Банк» задовольнив частково.

Рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 05 жовтня 2020 року скасував в частині стягнення з ПАТ «МТБ Банк» на користь ОСОБА_1 збитків та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В решті рішення суду першої інстанції залишив без змін. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Верховний Суд постановою від 24 листопада 2021 року касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнив частково. Постанову Херсонського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що апеляційний суд не встановив належним чином настання у відповідачів або у одного із них відповідальності відшкодувати позивачу збитки у зв`язку із знищенням (втратою) належного йому майна.

Зокрема, апеляційний суд не перевірив та не надав належної правової оцінки доводам відповідача ОСОБА_2 про відсутність її вини у завданні позивачу заявленої ним шкоди.

Апеляційний суд не перевірив висновків суду першої інстанції про наявність/відсутність вини в діях відповідачів при передачі спірного майна банком відповідачу ОСОБА_2 під час дії арешту та відповідно не з`ясував, які наслідки це має для виникнення у них цивільно-правової відповідальності перед позивачем, враховуючи предмет та підстави позову у цій справі.

Суд апеляційної інстанції при перегляді рішення районного суду не встановив належним чином, які обставини, встановлені судовими рішеннями в інших справах щодо сторін спірних правовідносин, мають преюдиційне значення при розгляді даної справи, враховуючи предмет та підстави позову у ній та обставини, на які посилалась ОСОБА_2 щодо передачі їй майна банком, яке знаходилося під арештом та на відповідальному зберіганні у представника банку, який несе за нього відповідальність.

Херсонський апеляційний суд постановою від 03 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ПАТ «МТБ Банк» задовольнив частково.

Рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 05 жовтня 2020 року скасував і ухвалив нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ПАТ «МТБ Банк» про стягнення збитків задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування збитків 1 073 180,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що підстави для покладення на ПАТ «МТБ Банк» цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну майну позивача, відсутні.

Наявні підстави для покладення цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну позивачу, на ОСОБА_2 , оскільки в її діях наявна сукупність всіх підстав, необхідних для покладення відповідальності.

Наданий позивачем звіт на підтвердження розміру заподіяної йому шкоди не можна вважати належним та допустимим доказом. Жодна зі сторін клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи для визначення ринкової вартості спірного майна не заявляла.

Матеріали справи не містять жодних відомостей на підтвердження відсутності спірного майна у ОСОБА_2 повністю або частково, його стан та вартість. Колегія суддів врахувала відомості, що містяться в акті звірки наявності майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та підлягає передачі ОСОБА_1 на виконання ухвали Господарського суду Запорізької області від 24 листопада 2011 року у справі № 21/19/10, складеного 12 липня 2012 року комісією у складі представників ВАТ «Великолепетиський маслозавод», ліквідатора ФОП ОСОБА_2 - Кукурудзи О. М. , незалежного спеціаліста ОСОБА_5 , представника ОСОБА_1 - ОСОБА_11, яким встановлено, що із 27 одиниць рухомого майна в наявності є лише 6 одиниць, які є розукомплектованими.

Ринкова вартість втраченого майна, станом на час укладення 05 березня 2005 року ОСОБА_1 договору застави майна № 03/132-3з складала 1 073 180,00 грн.

Визначаючи розмір завданих позивачу збитків у сумі 6 235 175,80 грн виходячи із вартості втраченого позивачем майна на час розгляду справи з урахуванням індексації цін, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 такі вимоги не заявляв.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2025 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 ,посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 08 січня 2026 року відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1

04 березня 2026 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц та постановах Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 816/988/17, від 31 липня 2019 року у справі № 2340/4337/18, від 19 травня 2020 року у справі № 908/1333/19 та інших.

У касаційній скарзі зазначається, що суди не надали належної оцінки доказам у справі, не дослідили правомірність передачі майна за актом приймання-передачі від 21 вересня 2006 року та фактично надали перевагу окремим доказам без належного мотивування. На його думку, судові рішення ґрунтуються на припущеннях, а не на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні доказів.

Також заявник стверджує, що суди безпідставно відмовилися врахувати звіт про незалежну оцінку майна від 15 квітня 2020 року № Од1/04 як належний доказ розміру збитків. На його переконання, цей звіт підтверджує ринкову вартість втраченого майна та витрат на його відновлення у сумі 98 085 802,00 грн, тоді як відповідачі не надали жодних контрдоказів чи альтернативного розрахунку збитків.

Крім того, у касаційній скарзі зазначено, що суди неправильно визначили розмір збитків, самостійно зменшивши його без належного нормативного обґрунтування та без відповідних доказів. На думку скаржника, суди вийшли за межі позовних вимог, оскільки позивач не просив визначати збитки станом на дату укладення договору чи з урахуванням індексу інфляції, а заявляв вимогу про відшкодування фактичної вартості втраченого майна на час розгляду справи.

Також заявник вважає, що суди не врахували положення статей 22, 623, 1166 ЦК України та роз`яснення, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6, відповідно до яких шкода підлягає відшкодуванню у повному обсязі за наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення. На переконання скаржника, матеріалами справи підтверджено протиправність поведінки відповідачів, факт втрати майна, наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та завданими збитками, а також їхню вину, що є достатньою підставою для задоволення позову в повному обсязі.

У лютому 2026 року ПАТ «МТБ Банк» надіслало відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що 02 березня 2005 року ВАТ АБ «Приватінвест» та ВАТ «Великолепетиський маслозавод» уклали кредитний договір № 03/132-К, згідно якого банк надав позичальнику кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії в сумі 500 000,00 грн зі сплатою відсотків та з кінцевим строком повернення кредиту - 01 березня 2006 року.

Для забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором, 05 березня 2005 року ВАТ АБ «Приватінвест» та ОСОБА_1 уклали договір застави № 03/132-1з, згідно умов якого ОСОБА_1 передав у заставу банку виробниче обладнання - 27 найменувань, вартістю 1 073 180,00 грн, до складу якого входять: холодильний агрегат МВТ-20 (1 шт.); машина холодильна MBB 20-2-0 з трьома повітроохолоджувачами (1 шт.); машина холодильна MBB 9-2-0 з двома повітроохолоджувачами (1 шт.); машина холодильна MBB 9 (1 шт.); машина холодильна МВТ-35 для охолодження молока (1 шт.); охолоджувач AI OOJI-5 (1 шт.); повітряний компресор ПКС (1 шт.); машина холодильна BP IM (2 шт.); котел Е1/9 (3 шт.); установка хімводоочистки (1 шт.); вакуум-упаковочна машина ВМ-14 для упаковки сирних голівок (1 шт.); апарат фасовки масла АРМ (1 шт.); парафінер Г6 ОПЧ-А (1 шт.); прес для сирів Е8 ОПД-24 (2 шт.); пастеризаційно-охолоджувальна установка ОКЛ-10 (1 шт.); насос для сирного зерна А9 КНА (1 шт.); насос молочний Г2 ОПБ (5 шт.); насос молочний Г2 ОПД (1 шт.); пастеризаційно-охолоджувальна установка OKЛ-5 (1 шт.); сироватновідділювач Л5-OC (1 шт.); лінія по виробництву казеїну ВС-150 (1 шт.); маслообразователь Т1 ОМ-2Т (1 шт.); насос гвинтовий П8 ОНД (1 шт.); заквасочні установки РЗО-ЗУ-35 (3 шт.); сепаратор для високожирних сливок Ж5 ОС 2Д 500 (2 шт.); пастеризатор П80МФ-3 (1 шт.); ванни сиродільні Д7 ОСА 2500 (2 шт.).

Ухвалою Великолепетиського районного суду Херсонської області від 10 квітня 2006 року у справі № 2-367/2005 за позовом ВАТ «МТБ» до ВАТ «Великолепетиський маслозавод», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом у забезпечення позову накладено арешт на майно ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Забезпечення позову скасовано ухвалою Великолепетиського районного суду Херсонської області від 18 листопада 2016 року у справі № 649/541/16-ц.

Згідно із актом арешту й опису майна від 14 квітня 2006 року арештоване майно ОСОБА_1 - виробниче обладнання із 27 найменувань описане та передане на відповідальне зберігання банку.

Рішенням Великолепетиського районного суду Херсонської області від 29 травня 2006 року у справі № 2-367/2006 позов ВАТ «МТБ» до ВАТ «Великолепетиський маслозавод», ОСОБА_1 задоволено. Стягнено солідарно з ВАТ «Великолепетиський маслозавод» та ОСОБА_1 на користь банку 556 033,97грн заборгованості за кредитом, 16 136,71 грн витрат на охорону об`єктів іпотеки і застави, а також судові витрати 1 730,00 грн, а всього 573 900,68 грн.

Згідно угоди про переведення боргу та відступлення права вимоги від 21 вересня 2006 року, укладеної між ВАТ «МТБ» (правонаступником якого є ПАТ «Марфінбанк», правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк») та ФОП ОСОБА_2 , вона прийняла на себе фінансові зобов`язання за кредитним договором № 03/132-К та згідно рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 29 травня 2006 року у справі № 2-367/2006 повинна була сплатити банку кошти в сумі 573 900,68 грн.

21 вересня 2006 року ВАТ «МТБ» та ФОП ОСОБА_2 уклали договір про відступлення прав за договором застави від 05 березня 2006 року № 03/132-1з. Відомості про визнання цього договору недійсним матеріали справи не містять.

Згідно із актом прийому-передачі від 21 вересня 2006 року банк передав ОСОБА_2 відповідно до договору про переведення боргу та відступлення прав вимоги від 21 вересня 2006 року виробниче обладнання - 27 найменувань. В акті зазначено, що передане майно знаходиться в належному стані і технічно справне.

Дніпровський районний суд м. Херсона рішенням від 24 листопада 2008 року у справі № 2-1012/08, яке Апеляційний суд Херсонської області ухвалою від 25 лютого 2009 року залишив без змін, за ОСОБА_1 визнав право власності на майно, яке банк передав ОСОБА_2 згідно угоди про переведення боргу та відступлення прав вимоги, загальною вартістю 1 073 180,00 грн, а саме: холодильний агрегат МВТ-20, кількість 1 шт., вартістю 33 250,00 грн; машина холодильна МВВ 20-2-0 з трьома повітроохолоджувачами, кількість 1 шт., вартістю 45 600,00 грн; машина холодильна МВВ 9-2-0 з двома повітроохолоджувачами, кількість 1 шт., вартістю 35 150,00 грн; машина холодильна МВВ 9, кількість 1 шт., вартістю 26 600,00 грн; машина холодильна МВТ-35 для охолоджування молока, кількість 1 шт., вартістю 49 400,00 грн; охолоджувач А1-ООЛ-5, кількість 1 шт., вартістю 16 382,00 грн; повітряний компресор ПКС, кількість 1 шт., вартістю 6 300,00 грн; машина холодильна ВР 1М, кількість 2 шт., вартістю 32 724,00 грн; котел Е1/9, кількість 3 шт., вартістю 65 610,00 грн; установка хімводоочистки, кількість 1 шт., вартістю 13 932,00 грн; вакуум-упаковочна машина ВМ-14 для упаковки сирних голівок, кількість 1 шт., вартістю 15 200,00 грн; апарат фасовки масла АРМ, кількість 1 шт., вартістю 54 150,00 грн; парафінер Г6 ОПЧ-А, кількість 1 шт., вартістю 14 250,00 грн.; прес для сирів Е8 ОПД-24, кількість 2 шт., вартістю 60 230,00 грн; пастеризаційно-охолоджувальна установка ОКЛ-10, кількість 1 шт., вартістю 120 722,00 грн; насос для сирного зерна А9 КНА, кількість 1 шт., вартістю 2 565,00 грн; насос молочний Г2 ОПБ, кількість 5 шт., вартістю 6 127,00 грн.; насос молочний Г2 ОПД, кількість 1 шт., вартістю 2 706,00 грн; пастеризаційно-охолоджувальна установка ОКЛ-5, кількість 1шт., вартістю 92 070,00 грн; сироватновідділювач Л5-ОС, кількість 1 шт., вартістю 11 305,00 грн; лінія по виробництву казеїну ВС-150, кількість 1 шт., вартістю 131 400,00 грн; маслообразователь Т1 ОМ-2Т, кількість 1 шт., вартістю 34 865,00 грн; насос гвинтовий П8 ОНД, кількість 1 шт., вартістю 6 650,00 грн; заквасочні установки РЗО-3У-35, кількість 3 шт., вартістю 44 232,00 грн.; сепаратор для високожирних сливок Ж5 ОС 2Д 500, кількість 2 шт., вартістю 107 730,00 грн; пастеризатор П8 ОМФ-3, кількість 1 шт., вартістю 6 770,00 грн; ванни сиродільні Д7 ОСА 2500, кількість 2 шт., вартістю 37 260,00 грн (27 найменувань). Зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 вказане майно загальною вартістю 1 073 180,00 грн.

Дніпровський районний суд м. Херсона ухвалою від 05 листопада 2009 року у справі № 6-245/09 змінив порядок і спосіб виконання виконавчого листа, виданого 12 березня 2009 року у справі № 2-1012/08, шляхом примусового вилучення у ОСОБА_2 та передачі ОСОБА_1 визначеного у рішенні суду майна.

Згідно із постановою державного виконавця від 16 червня 2010 року виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання рішення суду про повернення ОСОБА_1 майна закінчено у зв`язку із визнанням постановою Господарського суду Запорізької області від 26 січня 2010 року у справі № 21/19/10 боржника - ФОП ОСОБА_2 банкрутом.

Господарський суд Херсонської області ухвалою від 11 серпня 2009 року у справі № 12/73-Б-08 визнав ФОП ОСОБА_2 кредитором ВАТ «Великолепетиський маслозавод» з вимогами у розмірі 573 900,68 грн, про що свідчить також повідомлення банку, яким банк повідомив боржника про укладення договору переведення боргу за кредитним договором від 02 березня 2005 року № 03/132-К з ОСОБА_2 . Суд у цій справі встановив, що кредиторські вимоги ОСОБА_2 до ВАТ «Великолепетиський маслозавод» є повністю погашеними за рахунок зменшення її заборгованості перед маслозаводом.

21 вересня 2010 року Господарський суд Херсонської області ухвалив рішення у справі № 14/202-ПД-09 за позовом ВАТ «Великолепетиський маслозавод» до ВАТ «МТБ», ФОП ОСОБА_2 , яким визнав недійсною угоду про переведення боргу та відступлення права вимоги, укладену 21 вересня 2006 року між ВАТ «МТБ» та ФОП ОСОБА_2 з підстав невідповідності оспорюваної угоди актам цивільного законодавства, оскільки ФОП ОСОБА_2 не має статусу банківської кредитної установи, не має відповідної ліцензії, яка б дозволяла надавати фінансові кредити, а тому не може бути стороною - кредитором за кредитним договором банківського кредиту.

Господарський суд Запорізької області ухвалою від 24 листопада 2011 року у справі № 21/19/10 про банкрутство ФОП ОСОБА_2 :

- зобов`язав ліквідатора ФОП ОСОБА_2 - Кукурудзу О. М. виключити з ліквідаційної маси банкрута ФОП ОСОБА_2 майно (24 найменування), право власності на яке визнано за ОСОБА_1 рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 листопада 2008 року у справі № 2-1012/08.

- зобов`язав ліквідатора ФОП ОСОБА_2 - Кукурудзу О. М. передати ОСОБА_1 майно: холодильний агрегат МВТ-20 - 1 шт.; машина холодильна МВВ 20-2-0 з трьома повітроохолоджувачами - 1 шт.; машина холодильна МВВ 9-2-0 з двома повітроохолоджувачами - 1 шт.; машина холодильна МВВ 9 - 1 шт.; машина холодильна МВТ-35 для охолодження молока - 1 шт.; охолоджувач А1-ООЛ-5 - 1 шт.; повітряний компресор ПКС - 1 шт.; машина холодильна ВР 1М - 2 шт.; котел Е1/9 - 3 шт.; установка хімводоочистки - 1 шт.; вакуум-упаковочна машина ВМ-14 для упаковки сирних голівок - 1 шт.; парафінер Г6 ОПЧ-24 - 1 шт.; прес для сирів Е8 ОПД-24 - 2 шт.; пастеризаційно-охолоджувальна установка ОКЛ-10 - 1 шт.; насос для сирного зерна А9 КНА - 1 шт.; насос молочний Г2 ОПБ - 5 шт.; насос молочний Г2 ОПД - 1 шт.; пастеризаційно-охолоджувальна установка ОКД-5 - 1 шт.; лінія по виробництву казеїну ВС-150 - 1 шт.; маслоутворювач Т1 ОМ-2Т - 1 шт.; насос гвинтовий П8 ОНД - 1 шт.; сепаратор для високожирних сливок Ж5 ОС 2Д 500 - 2 шт.; пастеризатор П8 ОМФ-3 - 1 шт.; ванни сироробні Д7 ОСА 2500 - 2 шт., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

- видав наказ про зобов`язання ОСОБА_2 надати суду докази передачі ОСОБА_1 майна, право власності на яке визнано за ОСОБА_1 рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 листопада 2008 року у справі № 2-1012/08: апарат фасовки масла АРМ - 1 шт.; сироватковідділювач Л5-ОС - 1 шт.; заквасочні установки РЗО-ЗУ-35 - 3 шт.

12 липня 2012 року комісія у складі представників ВАТ «Великолепетиський маслозавод»: Дружини Ю. Г., Бритова Ю. В. , Машиністова С. І. , Щеголя С. М. , Худолій О. Ф. , Волкової С. Г. ; ліквідатора ФОП ОСОБА_2 - Кукурудзи О. М., незалежного спеціаліста ОСОБА_5 , представника ОСОБА_1 - ОСОБА_11, провела звірку наявності майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та підлягає передачі ОСОБА_1 на виконання ухвали Господарського суду Запорізької області від 24 листопада 2011 року у справі № 21/19/10.

Комісія встановила, що із 27 одиниць рухомого майна в наявності є лише 6 одиниць, які є розукомплектованими.

Апеляційний суд Херсонської області рішенням від 29 жовтня 2013 року у справі № 649/379/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Марфінбанк», треті особи: ПАТ «Великолепетиський маслозавод», ФОП ОСОБА_2 , відмовив у задоволенні позову про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої позивачу знищенням заставного (спірного) майна. Суд встановив, що позивач не довів вини банку у заподіянні такої шкоди та безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між діями банку щодо передачі ФОП ОСОБА_2 належного позивачу майна і завдання йому майнової шкоди.

Апеляційний суд Херсонської області рішенням від 08 грудня 2015 року у справі № 649/347/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Марфінбанк», треті особи: ОСОБА_2 , ПАТ «Великолепетиський маслозавод», про повернення безпідставно утримуваного майна, відмовив у задоволенні позову. Суд встановив, що спірне майно перебувало у ОСОБА_2 , у володінні або на зберіганні у банку воно не знаходиться.

Апеляційний суд Херсонської області рішенням від 07 грудня 2017 року у справі № 649/857/16-ц, яке Верховний Суд постановою від 13 вересня 2018 року залишив без змін, за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Марфінбанк» про відшкодування збитків, заподіяних йому у зв`язку з незбереженням спірного майна, відмовив у задоволенні позову. У постанові Верховного Суду у цій справі зазначено, що позивач не довів вини банку у заподіянні шкоди, а саме причинно-наслідкового зв`язку між діями банку та завданими збитками з урахуванням судових рішень у справі № 2-1012/08 щодо зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 спірне майно.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частинами першою та другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні чи третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга статті 216 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, що збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Згідно із частиною другою статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди.

Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

При цьому, обов`язок доведення факту наявності збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 та у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 910/17533/19.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17).

Суд установив, що рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 листопада 2008 року у справі № 2-1012/08, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 25 лютого 2009 року, визнано за ОСОБА_1 право власності на спірне майно та зобов`язано ОСОБА_2 повернути його ОСОБА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 29 жовтня 2013 року у справі № 649/379/13-ц встановлено, що заставне майно ОСОБА_2 банку не передавала; ОСОБА_1 не довів факту передачі предмета застави банку у заклад; відповідно до договору застави майно залишалося у володінні заставодавця, ризик його пошкодження/знищення ніс заставодавець.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 08 грудня 2015 року у справі № 649/347/15-ц встановлено, що спірне майно перебувало у ОСОБА_2 , у володінні або на зберіганні банку воно не знаходилось.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 07 грудня 2017 року у справі № 649/857/16-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 13 вересня 2018 року, встановлено такі ключові обставини: 05 березня 2005 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір застави майна; 10 квітня 2006 року на майно ОСОБА_1 накладено арешт; 14 квітня 2006 року майно прийнято на відповідальне зберігання представником банку; 21 вересня 2006 року укладено договір про переведення боргу та відступлення права вимоги на користь ФОП ОСОБА_2 , а також договір відступлення прав за договором застави; угодою від 21 вересня 2006 року ОСОБА_2 прийняла заставне майно від банку за актом прийому-передачі; рішенням господарського суду від 21 вересня 2010 року (залишеним без змін апеляційним судом) угоду про переведення боргу та відступлення права вимоги визнано недійсною; рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 листопада 2008 року (яке набрало законної сили 25 лютого 2009 року) зобов`язано ОСОБА_2 повернути спірне майно; виконавче провадження завершено у 2010 році у зв`язку з банкрутством ФОП ОСОБА_2 ; під час звірки у 2012 році встановлено, що більша частина майна відсутня, демонтована та непридатна для використання.

Верховний Суд, залишаючи рішення апеляційного суду без змін, зазначив, що позивач не довів вини посадових осіб банку у заподіянні шкоди, оскільки спірне майно перебувало у володінні ОСОБА_2 , а зобов`язання щодо його повернення лежить саме на ній.

Наведені обставини мають преюдиційне значення для цієї справи, оскільки вони вже були встановлені судовими рішеннями і не підлягають повторному доведенню. Зокрема, судовими рішеннями підтверджено, у володінні якої саме особи перебувало спірне майно, а також визначено, на кого суд поклав обов`язок щодо його повернення власнику. При цьому встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин зазначене майно не перебувало у володінні чи на зберіганні банку.

Відповідно до положень цивільного законодавства, для покладення відповідальності за завдану шкоду необхідна наявність сукупності юридичних елементів: факту завдання шкоди, протиправної поведінки заподіювача шкоди, причинного зв`язку між такою поведінкою та шкодою, а також вини особи. Відсутність хоча б одного із зазначених елементів виключає настання цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, за відсутності необхідної сукупності умов цивільно-правової відповідальності, підстави для покладення на ПАТ «МТБ Банк» обов`язку відшкодовувати шкоду, завдану майну позивача, відсутні.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи сторін, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для покладення цивільно-правової відповідальності за завдану позивачу шкоду на ОСОБА_2 . З матеріалів справи відомо, що у її діях наявна сукупність усіх обов`язкових елементів деліктної відповідальності, необхідних для її застосування, а саме: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок та вина.

Постанову суду апеляційної інстанції в цій справі ОСОБА_2 не оскаржує.

Щодо визначення розміру шкоди, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що поданий позивачем звіт про оцінку майна від 15 квітня 2020 року № Од1/04 не відповідає вимогам Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», у зв`язку з чим не може бути визнаний належним доказом вартості спірного майна.

Зокрема, зазначений звіт від 15 квітня 2020 року був складений з метою визначення ринкової вартості виробничого обладнання у кількості 27 найменувань з урахуванням монтажу та пусконалагоджувальних робіт для потенційного придбання. Водночас його зміст обмежується лише підсумковим висновком про вартість, розділом узгодження результатів та сертифікатом суб`єкта оціночної діяльності.

При цьому звіт не містить передбачених пунктом 56 Національного стандарту № 1 обов`язкових складових, зокрема: належного опису об`єкта оцінки, що дає можливість його ідентифікувати; обґрунтування обраної бази оцінки; переліку нормативно-правових актів, що застосовувалися при оцінці; визначення обмежень щодо використання результатів; викладення припущень, використаних у процесі оцінки; аналізу вихідних даних; опису методичних підходів, методів і розрахунків; а також додатків із первинними джерелами інформації, які підтверджують розрахунки та висновки.

З огляду на викладене, вказаний звіт не може бути визнаний належним та допустимим доказом для підтвердження розміру заявленої шкоди.

Водночас слід врахувати, що жодна зі сторін не заявляла клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи для визначення ринкової вартості спірного майна.

Сам по собі факт ненадання відповідачами альтернативного звіту про оцінку майна не звільняє позивача від покладеного на нього процесуального обов`язку довести належними та допустимими доказами розмір заявлених збитків.

Судом також встановлено, що ринкова вартість спірного майна станом на 05 березня 2005 року, тобто на момент укладення договору застави № 03/132-3з становила 1 073 180,00 грн.

Враховуючи відсутність належних та допустимих доказів ринкової вартості спірного майна на момент вирішення спору, колегія суддів дійшла висновку, що обґрунтованим і таким, що відповідає матеріалам справи, є розмір відшкодування у сумі 1 073 180,00 грн.

Принцип повного відшкодування шкоди застосовується лише за умови належного доведення її розміру. Оскільки позивач не подав належних та допустимих доказів ринкової вартості спірного майна на час розгляду справи, підстав для визначення розміру збитків у заявленій сумі суд апеляційної інстанції обґрунтовано не встановив.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц та постановах Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 816/988/17, від 31 липня 2019 року у справі № 2340/4337/18, від 19 травня 2020 року у справі № 908/1333/19 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки рішення суду першої інстанції скасовано постановою суду апеляційної інстанції з ухваленням нового рішення по суті спору і ця постанова є законною та обґрунтованою, тому додаткових висновків щодо чинності рішення суду першої інстанції суд касаційної інстанції не робить.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду