ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 588/2264/24

1. Описова частина

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, заінтересовані особи: Тростянецька міська рада (як орган опіки та піклування), військова частина НОМЕР_1 , про визнання фізичної особи недієздатною та призначення опікуна.

Заяву мотивовано тим, що він є сином ОСОБА_2 . Його батьки у шлюбі не перебували. Мати, ОСОБА_3 , перебуває на тимчасово окупованій території, зв`язку з нею немає, відносини вони не підтримують вже тривалий час. Інших дітей та близьких родичів ОСОБА_2 не має. Батько зареєстрований та проживає разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

Його батько є особою з інвалідністю ІІІ групи, має суттєві проблеми з психічним здоров`ям та такі діагнози: шизофренія, параноїдна форма, безперервний тип перебігу зі стабільним дефектом (F20.00); вторинна гіпертензія, неуточнена (І15.9); цукровий діабет 2 типу, без ускладнень (Е11.9); атеросклеротична хвороба серця, неуточнених судин (І25.10); хронічний простий бронхіт курця, стадія ремісії (J41.0). З 20 листопада 2024 року ОСОБА_2 перебуває на стаціонарному лікуванні у Комунальному некомерційному підприємстві Сумської обласної ради «Обласна клінічна спеціалізована лікарня».

З 16 липня 2024 року він (заявник) проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України ІНФОРМАЦІЯ_1 . Перебуваючи у відпустках, він постійно піклується про стан здоров`я батька, забезпечує його одягом, продуктами харчування та організовує консультування у лікарів.

03 грудня 2024 року він звернувся до Тростянецької міської ради із заявою про призначення його опікуном над батьком ОСОБА_2 .

Згідно з висновком № 471 за результатами психологічного обстеження він має позитивну характеристику свого психічного стану, що свідчить про його здатність виконувати обов`язки опікуна.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 на підставі статей 39, 41, 60, 63 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив суд: визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , недієздатним; встановити над ОСОБА_2 опіку та призначити його опікуном ОСОБА_2 .

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 03 грудня 2025 року, залишеним без змін постановоюСумського апеляційного суду від 19 березня 2026 року, заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. До призначення опікуна недієздатному ОСОБА_2 покладено на виконавчий комітет Тростянецької міської ради Сумської області як орган опіки і піклування обов`язки зі здійснення опіки над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1 . Визначено строк дії рішення про визнання ОСОБА_2 недієздатним тривалістю два роки з моменту набрання цим рішенням суду законної сили.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_2 внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, у зв`язку з чим визнав його недієздатним.

Проте в частині призначення опікуна суди дійшли висновку про відсутність підстав для призначення заявника опікуном над батьком ОСОБА_2 , оскільки він проходить військову службу у Збройних Силах України та не має об`єктивної можливості забезпечити постійний сторонній догляд за підопічним, що є обов`язковою умовою належного виконання обов`язків опікуна.

При цьому судами попередніх інстанцій надано критичну оцінку поданню органу опіки та піклування щодо доцільності призначення ОСОБА_1 опікуном, оскільки воно викладено без повного з`ясування обставин справи, без належного обґрунтування можливості заявника виконувати обов`язки опікуна та без встановлення осіб, які фактично здійснюють догляд за недієздатним. Зокрема, під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 має рідного брата, проте характер їхніх стосунків орган опіки та піклування не з`ясував. Крім того, у судовому засіданні встановлено, що свій висновок орган опіки та піклування підготував виключно на підставі пояснень представника заявника - адвоката Сумцова Є. С., без безпосереднього спілкування із самим заявником та його батьком. Ці обставини унеможливлюють встановлення факту наявності між вказаними особами сталих приязних взаємин, що є визначальним фактором для забезпечення належного життєзабезпечення підопічного.

Звернуто увагу, що ОСОБА_2 тривалий час, із 1976 року, страждає на психічне захворювання, постійно проходить стаціонарне лікування у спеціалізованих закладах, однак заявник ОСОБА_1 виявив бажання стати опікуном батька лише під час проведення загальної мобілізації, яка оголошена у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України, та після свого вступу на військову службу.

Проходження заявником військової служби унеможливлює фактичне виконання ним обов`язків опікуна ОСОБА_4 . Конституційний обов`язок боронити незалежність та територіальну цілісність України, який належним чином виконує заявник, має перевагу над його бажанням бути опікуном недієздатної особи і орган опіки та піклування у цей час має узяти на себе зобов`язання забезпечити опіку на батьком заявника.

Роз`яснено, що ОСОБА_1 не позбавлений права у подальшому бути призначеним опікуном над недієздатним ОСОБА_2 , якщо припинять існувати обставини, які на теперішній час перешкоджають виконанню ним обов`язків опікуна в повному обсязі.

При ухваленні оскаржуваних судових рішень та застосуванні норм Цивільного кодексу України суди керувалися релевантними постановами Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, а також Правилами опіки та піклування, затвердженими наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

26 квітня 2026 року через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Сумцов Є. С., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою нарішення Тростянецького районного суду Сумської області від 03 грудня 2025 року та постанову Сумського апеляційного суду від 19 березня 2026 року у частині відмови у призначенні ОСОБА_1 опікуном над ОСОБА_2 та у частині покладення обов`язків щодо здійснення опіки на виконавчий комітет Тростянецької міської ради до призначення опікуна.

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2026 року поновлено представникові ОСОБА_1 - адвокату Сумцову Є. С., строк на касаційне оскарження судових рішень. Відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 588/2264/24.

13 травня 2026 року матеріали цивільної справи № 588/2264/24 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2026 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Сумцов Є. С., просить скасувати рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 03 грудня 2025 року та постанову Сумського апеляційного суду від 19 березня 2026 року у частині відмови у призначенні ОСОБА_1 опікуном над ОСОБА_2 та у частині покладення обов`язків щодо здійснення опіки на виконавчий комітет Тростянецької міської ради до призначення опікуна, прийняти нову постанову про призначення ОСОБА_1 опікуном над ОСОБА_2 .

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявникзазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від: 08 січня 2024 року у справі № 753/1905/22, 24 липня 2024 року в справі № 727/597/24 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник указує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що військова служба особи не є законною перешкодою для призначення його опікуном. Суди відмовили заявнику виключно через статус військовослужбовця, не перевіривши його здатність організувати догляд за батьком.

Залишивши недієздатного батька під тимчасовою опікою органу місцевого самоврядування, суди позбавили його сімейного захисту. Вони не обґрунтували, чому опіка виконавчого комітету Тростянецької міської ради Сумської області краще відповідає інтересам батька, ніж призначення рідного сина, кандидатуру якого підтримав орган опіки та піклування.

Суд у цій категорії справ не вирішує питань проходження військової служби, відстрочки чи звільнення. Він не може відмовити у призначенні опікуна лише через припущення, що судове рішення потенційно буде використане заявником в інших правовідносинах.

У цій справі суди не встановили наявності іншої реальної кандидатури опікуна, орган опіки та піклування підтримав кандидатуру сина. Отже, у цій справі є необхідним висновок Верховного Суду щодо такого питання застосування норм права: чи може сам факт проходження військової служби бути самостійною та достатньою підставою для відмови у призначенні єдиного сина опікуном над недієздатним батьком за наявності подання органу опіки та піклування про доцільність такого призначення і за відсутності інших реальних кандидатур.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду 10 червня 2026 року, представник ОСОБА_2 (щодо якого вирішувалося питання про визнання його недієздатним та призначення опікуна) - адвокат Борика О. О., підримав доводикасаційної скаргипредставника ОСОБА_1 - адвоката Сумцова Є. С.

Інші процесуальні звернення

У додаткових поясненнях, поданих до Верховного Суду 16 червня 2026 року, Тростянецька міська рада (як орган опіки та піклування), підтримала доводи касаційної скаргипредставника ОСОБА_1 - адвоката Сумцова Є. С.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Із 16 липня 2024 року по теперішній час ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За адресою: АДРЕСА_1 , значаться зареєстрованими: ОСОБА_2 , 1959 року народження; заявник ОСОБА_1 , 1991 року народження; дружина заявника ОСОБА_5 , 1993 року народження; дочка заявника ОСОБА_6 , 2012 року народження; син заявника ОСОБА_7 , 2015 року народження.

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААА від 05 квітня 2018 року № 912124, ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІІ групи за загальним захворюванням, яку встановлено безстроково. Йому протипоказана праця в нічний час, проте він може працювати двірником або підсобним робітником.

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла мати ОСОБА_2 - ОСОБА_8 .

Із виписки з медичної картки стаціонарного хворого від 26 листопада 2024 року № 1498 вбачається, що ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні в Комунальному некомерційному підприємстві «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради у період з 02 жовтня 2024 року до 19 листопада 2024 року. Повний діагноз: шизофренія, параноїдна форма, безперервний тип перебігу зі стабільним дефектом (F20.00); вторинна гіпертензія, неуточнена; цукровий діабет 2 типу, без ускладнень; атеросклеротична хвороба серця, неуточнених судин; хронічний простий бронхіт курця, стадія ремісії.

Згідно з довідкою Комунального некомерційного підприємства Сумської обласної ради «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» від 26 листопада 2024 року, ОСОБА_2 з 20 листопада 2024 року та на час видачі цієї довідки перебував на стаціонарному лікуванні у цьому ж закладі (м. Охтирка).

03 грудня 2024 року представник заявника Сумцов Є. С. звернувся до Тростянецької міської ради із заявою про призначення ОСОБА_1 опікуном над його батьком.

Рішенням виконавчого комітету Тростянецької міської ради від 09 січня 2025 року № 31 було затверджено подання опікунської ради щодо доцільності призначення ОСОБА_1 опікуном над ОСОБА_2 . Подання мотивовано тим, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 . На цей час ОСОБА_1 проходить службу в лавах Збройних Сил України та в період відпустки піклується про стан здоров`я батька, забезпечує одягом, продуктами харчування, консультуванням у лікаря, тощо. Інших близьких родичів, крім сина, ОСОБА_2 не має.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта Сумської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» від 08 серпня 2025 року № 659, ОСОБА_2 страждає хронічним психічним захворювання у формі шизофренії, параноїдальна форма, безперервний перебіг зі стабільним дефектом по змішаному типу. За своїм психічним станом ОСОБА_2 не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Під час проведення експертизи було встановлено, що вперше психічний стан ОСОБА_2 змінився у 1976 році. Він перебував у шлюбі, розлучився, має сина. Тривалий час не працює, більшість часу проводить в лікарні через психічне захворювання.

За інформацією Комунального некомерційного підприємства Сумської обласної ради «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» від 13 березня 2026 року № 01-55/355, починаючи з 20 листопада 2024 року по теперішній час син ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , неодноразово відвідував та в телефонному режимі цікався станом здоров`я батька.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Сумцова Є. С., не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У цій справі військовослужбовець звернувся до суду із заявою, в якій просив визнати недієздатним його батька, встановити над ним опіку та призначити його опікуном. Ключовим є питання про те, чи може проходження фізичною особою військової служби бути самостійною та достатньою підставою для відмови у призначенні цієї особи опікуном її недієздатного батька.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 293 ЦПК України справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи суд розглядає в порядку окремого провадження.

Положеннями частини першої статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду (частина третя статті 294 ЦПК України).

Заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги (частина третя статті 296 ЦПК України).

У цій справі суди попередніх інстанцій, встановивши, що ОСОБА_2 має тяжкий психічний розлад, який позбавляє його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що підтверджено висновком експерта, визнали його недієздатним і встановили над ним опіку.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 03 грудня 2025 року в цій частині в апеляційному порядку не переглядалось та в касаційному порядку не оскаржене, а тому Верховним Судом не переглядається.

Визнання фізичної особи недієздатною тягне за собою правові наслідки, спрямовані на захист її прав та інтересів.

Відповідно до частини першої статті 41, статті 58 ЦК України над недієздатною особою встановлюється опіка.

Частина перша статті 60 ЦК України закріплює імперативне правило про те, що у разі визнання фізичної особи недієздатною опіка над нею встановлюється судом. Встановлення опіки над підопічним провадиться в одному провадженні з визнанням його недієздатним.

Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦПК України).

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх осіб, а також неповнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки (стаття 55 ЦК України).

Інститут опіки забезпечує реалізацію та охорону цивільних прав і обов`язків недієздатної фізичної особи.

Права та обов'язки опікуна у загальному вигляді визначено статтею 67 ЦК України. Форми і методи їх здійснення залежать від того, над ким встановлено опіку. Виходячи зі змісту частини першої цієї статті ЦК України, опікун недієздатної особи зобов`язаний, в першу чергу, піклуватися про стан її здоров`я, забезпечувати її необхідними ліками та медичним доглядом, створювати належні побутові умови, захищати її інтереси.

Питання про те, кого призначити опікуном, є дуже важливим, оскільки від нього значною мірою залежить доля підопічного та умови, в яких він буде жити. Тому законодавець передбачає низку вимог щодо характеристики особи, яка призначається опікуном.

Так, у частинах другій-п'ятій статті 63 ЦК України визначено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

При призначенні опікуна недієздатній особі (стаття 60 ЦК України) суд повинен переконатись не лише у наявності умов, які забезпечують виконання мети опіки (стаття 63 ЦК України), але й відсутності умов, які перешкоджають можливості встановлення нормальних відносин між опікуном та підопічною особою.

Тому статтею 64 ЦК України визначено випадки, коли фізична особа, не може бути опікуном або піклувальником. За змістом цієї статті, опікуном або піклувальником не може бути фізична особа: 1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; 2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 червня 2026 року у справі № 305/1557/24 (провадження № 61-9539сво25) звернув увагу на те, що визначений статтею 64 ЦК України перелік обмежувальних обставин, за яких фізична особа не може бути опікуном, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Отже, у вказаній нормі закону відсутні положення, які б дозволяли стверджувати, що інші обмеження у призначенні опікуна чи піклувальника можуть бути передбачені законами або іншими нормативно-правовими актами. Конструкція цієї статті не передбачає обмеження у призначенні особи опікуном через перебування останньої на військовій службі, у тому числі у зв`язку із мобілізацією.

Факт перебування на військовій службі за мобілізацією не є законодавчою перешкодою для призначення опікуном. Більше того, законодавство передбачає механізм реалізації права на опіку при вирішенні питання про призначення опікуном мобілізованого військовослужбовця не шляхом обмеження чи заборони призначення такого військовослужбовця опікуном, а навпаки шляхом визначення такої підстави для звільнення із військової служби, у тому числі за мобілізацією. Відповідно, законодавство про військову службу, мобілізацію і мобілізаційну підготовку не тільки не забороняє призначати військовослужбовця опікуном, а встановлює наслідки такого призначення - звільнення особи з військової служби, у тому числі і за мобілізацією (пункт «г» частини четвертої статті 26, абзац п`ятнадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Так, згідно з пунктом «г» частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці, які проходять службу за мобілізацією, звільняються зі служби через такі сімейні обставини, як необхідність здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною.

Відповідно до абзацу 15 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.

Наведені положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» свідчать, що під час дії воєнного стану законодавець передбачив виключні та чітко визначені підстави звільнення військовослужбовців, призваних під час мобілізації, у тому числі за сімейними обставинами або з інших поважних причин.

Необхідність здійснення опіки над недієздатною особою визнається законодавством самостійною та поважною сімейною обставиною, яка об`єктивно унеможливлює подальше проходження військової служби.

Отже, указана норма права не містить застережень щодо неможливості призначення опікуном особи, яка проходить військову службу, а також не ставить реалізацію цієї підстави у залежність від попереднього припинення військової служби цією особою.

Наголошуючи на тому, що сам по собі факт проходження військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації не може бути підставою для відмови у призначенні його опікуном над особою, визнаною недієздатною, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у вищезгаданій постанові від 22 червня 2026 рокутакож визначив сукупність юридичних фактів, які є підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану. Такими, зокрема, є: особа проходить військову службу за призовом під час мобілізації; військовослужбовець має обов`язок та фактичну необхідність здійснювати опіку над такою особою; відсутні інші особи, які здійснюють опіку або піклування щодо цієї недієздатної особи.

Абзац 15 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» конкретизує, що військовослужбовець не може здійснювати опіку над особою, визнаною судом недієздатною, за умови, що опіку чи піклування щодо такої особи не здійснює/може здійснювати інша особа.

Таким чином, у таких справах, з урахуванням якнайкращих інтересів особи, над якою встановлюється опіка, потрібно з`ясовувати наявність інших осіб, які можуть бути опікунами недієздатного, здійснювати оцінку їх здатності виконання функцій саме опікуна недієздатної особи, а не відвідувача за необхідністю; досліджувати дійсність намірів військовослужбовця як єдиного кандидата на призначення опікуном недієздатної особи щодо забезпечення її особистих немайнових і майнових прав та інтересів, та ураховувати визначені Правилами опіки та піклування критерії, яким має відповідати особа як опікун.

Призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має якнайкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка (див.: постанови Верховного Суду від 07 квітня 2022 року у справі № 712/10043/20; від 08 січня 2024 року у справі № 753/1905/22).

У постанові Верховного Суду від 28 травня 2025 року у справі № 641/7190/23 зазначено, що саме орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення його опікуном недієздатної особи, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений статтею 65 Конституції України обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, повинен з`ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань в цьому питанні, та належно мотивувати своє подання про можливість призначення особи опікуном та, перш за все, необхідність такого.

У справі, яка переглядається у касаційному порядку, міститься подання Тростянецької міської ради як органу опіки та піклування, відповідно до якого орган опіки та піклування вважає за доцільне призначити ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_2 .

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вказане подання органу опіки та піклування винесено передчасно, без повного дослідження всіх обставин. Так, суд першої інстанції вказав на те, що в поданні не зазначено інформації про те, хто фактично виконує обов`язки опікуна над ОСОБА_2 з огляду на тривалість захворювання останнього.

Під час апеляційного розгляду справи також було з`ясовано, що ОСОБА_2 має рідного брата, проте характер їхніх стосунків орган опіки та піклування взагалі не досліджував.

Відтак орган опіки та піклування не з`ясував усіх обставин, які мають значення для вирішення питання про можливість іншими особами, крім заявника, виконувати обов`язки опікуна.

Крім того, свій висновок Тростянецька міська рада підготувала виключно на підставі пояснень представника заявника - адвоката Сумцова Є. С., без безпосереднього спілкування як із самим заявником, так і з його батьком.

Дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про призначення опікуном над недієздатним ОСОБА_2 виконавчого комітету Тростянецької міської ради Сумської області (як органу опіки та піклування).

Урахувавши, що наданий висновок органу опіки та піклування є необґрунтованим через нез`ясування реальних сімейних зв`язків ОСОБА_2 та характеру його взаємин із братом, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відсутність належних підстав для призначення опікуна за таких умов. Зважаючи на наявність у ОСОБА_2 іншої близької особи, а також з огляду на те, що заявник ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації, проходить її у Збройних Силах України й об`єктивно позбавлений можливості забезпечити постійний сторонній догляд та особисто виконувати повноваження опікуна, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні заяви із зазначених підстав.

Суд першої інстанції звернув увагу, що ОСОБА_1 не позбавлений права у подальшому бути призначеним опікуном над недієздатним ОСОБА_2 , якщо припинять існувати обставини, які на теперішній час перешкоджають виконанню ним обов`язків опікуна в повному обсязі.

Твердження заявника про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є необґрунтованими. Обставини у наведених постановах та у справі, що переглядається, не є тотожними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних фактичних обставин та доказової бази, оцінюючи докази у їх сукупності.

Інші аргументи скарги не спростовують законності та обґрунтованості рішень судів попередніх інстанцій.

Оцінюючи рівень вмотивованості оскаржуваних рішень, Верховний Суд зазначає, що сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних правовідносин. Доводи касаційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав для скасування рішень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, то відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що касаційна скарга залишається без задоволення, тому відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду