ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/28887/19-ц

1. Описова частина

У травні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до Печерського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості (справа № 757/28887/19).

Позов обґрунтовано тим, що 04 червня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ПриватБанк», яке в подальшому було перейменоване у Публічне акціонерне товариство «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ «ПриватБанк», ПАТ «ПриватБанк», АТ КБ «ПриватБанк»), та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № K4VIGE0000005, відповідно до пункту 1.1 якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 04 червня 2007 року до 03 червня 2008 року включно, у вигляді відновлювальної кредитної лінії у розмірі 1 980 000,00 дол. США зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1 % на місяць (12 % річних) на суму залишку заборгованості, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % щомісяця від суми виданого кредиту.

Свої зобов`язання за кредитним договором банк виконав у повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти, що підтверджується випискою за рахунком НОМЕР_1 .

03 червня 2008 року банк та позичальник уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору, якою змінили розмір відсоткової ставки за користування кредитом на 1,51 % на місяць (18,12 % річних) та встановили кінцевий термін повернення кредиту - 02 червня 2009 року.

16 лютого 2009 року банк та позичальник уклали додаткову угоду № 2 до кредитного договору, якою змінили валюту зобов`язання, встановивши, що розмір наданого позичальнику кредиту становить 16 775 600,46 грн, а також змінили розмір відсоткової ставки за користування кредитом на 2,25 % на місяць (27 % річних).

Свої зобов`язання за кредитним договором банк виконав в повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти, що підтверджується випискою за рахунком НОМЕР_2 .

20 травня 2013 року банк та позичальник уклали додаткову угоду № 3 до кредитного договору, якою визначили, що розмір наданого позичальнику кредиту складає 27 916 600,00 грн, відсоткова ставка за користування кредитом - 0,12 % річних. Цією ж додатковою угодою сторони узгодили, що погашення заборгованості здійснюється згідно із додатком до цієї додаткової угоди, який встановлює графік погашення заборгованості.

20 травня 2013 року банк та ОСОБА_4 уклали договір поруки № K4VIGE0000005/1, відповідно до пунктів 1, 18.1 якого предметом цього договору є надання поруки ОСОБА_4 перед AT КБ «ПриватБанк» за виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором від 04 червня 2007 року № K4VIGE0000005 в редакції додаткової угоди № 3, зокрема, повернення кредиту, наданого у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у сумі 27 916 600,00 грн у термін до 31 травня 2018 року, сплати відсотків за користування кредитом, сплати платежів за кредитом у розмірі та відповідно до строків, встановлених додатком до додаткової угоди № 3.

За змістом пункту 18.2. договору поруки поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором у розмірі, що не перевищує 13 500 000, 00 грн.

Пунктом 14 договору поруки передбачено, що порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Відповідно до пункту 2.2.4 кредитного договору на позичальника було покладено обов`язок здійснювати погашення кредиту в порядку, сумах та у строки, передбачені пунктами 1.1., 2.3.3. цього договору.

Пунктом 1.1. кредитного договору в редакції від 20 травня 2013 року передбачено, що погашення заборгованості здійснюється згідно з додатком до цієї додаткової угоди, який встановлює наступний графік погашення заборгованості:

1) 31 травня 2014 року - 5 585 018,37 грн;

2) 31 травня 2015 року - 5 585 018,37 грн;

3) 31 травня 2016 року - 5 585 018,37 грн;

4) 31 травня 2017 року - 5 585 018,37 грн;

5) 31 травня 2018 року - 5 678 788,61 грн.

ОСОБА_3 не сплатив платіж, передбачений графіком з 31 травня 2016 року в сумі 5 585 018,37 грн, що підтверджується виписками за рахунками НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 . Лише 13 січня 2017 року в рахунок погашення простроченого платежу за 31 травня 2016 року надійшло 411 542,69 грн, після чого залишок простроченої заборгованості за цим платежем становить 5 152 970,24 грн.

Станом на дату звернення з цим позовом до суду, заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором від 04 червня 2007 року № K4VIGE0000005 становить 16 385 438,91 грн, та складається з 16 377 713,59 грн простроченої заборгованості за кредитом та 7 725,32 грн простроченої заборгованості за процентами за користування кредитом.

Посилаючись на положення статей 15, 16, частини першої статті 543, частин першої та другої статті 554, статті 599, статті 610 ЦК України, АТ КБ «ПриватБанк» просило задовольнити позовні вимоги в розмірі 5 152 970,24 грн, що відповідає розміру непогашеного простроченого платежу за 31 травня 2016 року, шляхом солідарного стягнення вказаної суми заборгованості з обох відповідачів.

При цьому АТ КБ «ПриватБанк» зазначило, що хоча законом не встановлено обов`язкового досудового порядку врегулювання спірних правовідносин, проте на адреси відповідачів направлялися відповідні претензії, які виконані не були.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21вересня 2022 року справу № 757/28887/19 було передано на розгляд до Новозаводського районного суду м.Чернігова за підсудністю (а. с. 75-76, т. 3).

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10січня 2023 року цивільну справу № 757/28887/19 прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання (а. с. 82, т. 3).

21 травня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Печерського районного суду міста Києва з позовом (справа № 757/30594/21-ц) до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 04 червня 2007 року № K4VIGE0000005 у розмірі 5 678 788,61 грн простроченого платежу від 31 травня 2018 року (п`ятий платіж згідно з графіком погашення заборгованості - додатком до додаткової угоди № 3 до вказаного кредитного договору), з аналогічних правових підстав, що і у позовній заяві АТ КБ «ПриватБанк» від 30 травня 2019 року у справі № 757/28887/19. Також банк просив стягнути з відповідачів 505 489,98 грн 3 % річних згідно з частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання платежу від 31 травня 2018 року на суму 5 678 788,61 грн, за період з 01 червня 2018 року до 19 травня 2021 року, та 1 158 674,85 грн - суму інфляційних втрат за період з 01 червня 2018 року до 30 квітня 2021 року згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, а всього - стягнути солідарно з обох відповідачів суму в розмірі 7 342 953,44 грн та судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи (а. с. 1-10, т. 4).

Постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2022 року скасовано ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 29 вересня 2021 року (про передачу справи №757/30594/21-ц до Косівського районного суду Івано-Франківської області за підсудністю), а матеріали справи № 757/30594/21-ц направлено за підсудністю до Новозаводського районного суду м. Чернігова (а. с. 111-112, т. 4).

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 липня 2022 року позовну заяву у справі № 757/30594/21-ц прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання (а. с. 120, т. 4).

16 вересня 2022 року представником ОСОБА_3 на адресу Новозаводського районного суду м. Чернігова було подано відзив, в якому зазначено, що згідно з судовими рішеннями, які набрали законної сили, за результатами розгляду справи № 751/2322/17 АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язано сплатити ОСОБА_3 14 675 738,40 грн. Враховуючи, що у АТ КБ «ПриватБанк» існують зобов`язання перед ОСОБА_3 , які випливають із договору про заощадження від 20 травня 2013 року № SAMDN25000735289172, ОСОБА_3 10 листопада 2020 року направив на адресу позивача заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 14 675 738,40 грн. Вважає, що таким чином в силу статті 601 ЦК України внаслідок подання ним ( ОСОБА_3 ) заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог, його зобов`язання за кредитним договором від 04 червня 2007 року № K4VIGE0000005 перед позивачем на суму 14 675 738,40 грн, є припиненими.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 травня 2023 року цивільні справи № 757/28887/19-ц та № 757/30594/21-ц об`єднано в одне провадження, присвоєно справі № 757/28887/19-ц, провадження 2/751/503/23 (а. с. 159-161, т. 3).

27 червня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслало на адресу суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно з якою просить: стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором від 04 червня 2007 року № K4VIGE0000005 в сумі 14 847 923,27 грн, яка складається з: 3 136 818,35 грн простроченого платежу від 31 травня 2016 року; 843 233,65 грн - 3 % річних за період з 01 червня 2016 року до 23 лютого 2022 року; 2 842 955,38 грн - інфляційні втрати з 01 червня 2016 року до 23 лютого 2022 року; 5 678 788,61 грн - прострочений платіж від 31 травня 2018 року; 636 179,90 грн - 3 % річних за період з 01 червня 2018 року до 23 лютого 2022 року; 1 709 947,38 грн - інфляційні втрати з 01 червня 2018 року до 23 лютого 2022 року, та судові витрати.

Заявлені вимоги банк обґрунтовує, зокрема тим, що ОСОБА_3 не сплатив платежі, передбачені графіком, за 31 травня 2016 року (третій платіж) та за 31 травня 2018 року (п`ятий платіж), що підтверджується виписками за рахунками НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 .

Разом з цим у справі № 751/2322/17 за позовом ОСОБА_3 стягнуто з AT КБ «ПриватБанк» 7 752 581,40 грн, з яких, 5 585 020 грн - депозит, 1 338 147,21 грн - відсотки, 149 188,89 грн - 3 % річних, 680 255,44 грн - втрати від інфляції. 21 квітня 2021 року AT КБ «ПриватБанк» перерахувало ОСОБА_3 7 491 672,83 грн (з відрахуванням податків), яка розподілено наступним чином: 5 585 018,37 грн - на погашення в повному обсязі четвертого платежу за 31 травня 2017 року; залишок направлено на часткове погашення третього платежу від 31 травня 2016року, що є предметом спору у справі № 757/28887/19. Таким чином, з урахуванням часткових погашень та коригувань, розмір заборгованості за третім платежем станом на 21 квітня 2021 року складає 3 136 818,35 грн, яка підлягає стягненнюз відповідачів.

Оскільки боржник прострочив виконання зобов`язання, кредитор в силу ЦК України має право нарахувати 3 % річних та інфляційні втрати.

Банк зазначає, що ОСОБА_3 ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань за п`ятим платежем, прострочений платіж від 31 травня 2018 року в розмірі 5 678 788,61 грн не сплачує, дане зобов`язання на даний час не виконано боржником, отже, крім іншого, кредитор має право на стягнення сум, передбачених положенням частиною другою статті 625 ЦК України в солідарному порядку.

Банк вважає, що позовна давність щодо вимоги про стягнення заборгованості переривалась шляхом пред`явлення позову та не пропущена позивачем (а. с. 177-190, т. 3).

Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» надіслало на адресу суду заяву від 18 липня 2023 року про визнання повністю недійсним правочину, пов`язаного з предметом спору, в порядку частини третьоїстатті 264 ЦПК України, Заяву обґрунтовано тим, що заява позичальника від 10листопада 2020 року про зарахування зустрічних однорідних вимог № 2 ґрунтується на тому, що додатковим рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2018 року у справі №751/2322/17-ц, зміненим постановою Чернігівського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 6 923 167,00 грн, тому зобов`язання ОСОБА_3 на вказану суму перед АТ КБ «ПриватБанк», що випливають із кредитного договору від 04 червня 2007 року № K4VIGE0000005, в редакції додаткової угоди № 3 від 20 травня 2013 року до вказаного договору, є припиненими. Заява позичальника суперечить статті 601 ЦК України.

Постановою Верховного Суду від 14 червня 2023 року за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2018 року, яке змінено постановою Чернігівського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 751/2322/17-ц, скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_3 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення 6 923 167 грн відмовлено в повному обсязі, тому зобов`язання у банку щодо сплати даних коштів не виникло. Крім того, зазначає, що на час вчинення оспорюваної заяви позичальника від 10 листопада 2020 року про зарахування зустрічних однорідних вимог № 2, між сторонами був наявний спір щодо змісту умов виконання та розміру зобов`язань, тобто, сума заборгованості кожної зі сторін на дату вчинення одностороннього правочину із зарахуванням зустрічних однорідних вимог була спірною, що суперечить частині першійстатті 601 ЦК України.

Судовими рішеннями, які набрали законної сили, не було остаточно встановлено розмір боргових зобов`язань та наявності у таких зобов`язаннях прозорості та безспірності вимог. Оскільки зустрічні вимоги ОСОБА_3 до АТ КБ «ПриватБанк» не є зустрічними, однорідними, строк виконання таких вимог не настав, відсутнє судове рішення про стягнення коштів, то зарахування таких зустрічних позовних вимог за оспорюваним одностороннім правочином не відповідає вимогам статей 203, 215, 598, 601 ЦК України, а вчинена заява про зарахування зустрічних однорідних вимог, є недійсною (а. с. 224-230, т. 3).

З огляду на це, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд визнати повністю недійсним з моменту його укладення пов`язаний з предметом спору у справі №757/28887/19-ц односторонній правочин, вчинений ОСОБА_3 у вигляді заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 2 від 10листопада 2020 року та припинення зобов`язань перед AT КБ «ПриватБанк» на суму 6 923 167 грн, що виникло з кредитного договору від 04 червня 2007 року № K4VIGE0000005, в редакції додаткової угоди № 3 від 20 травня 2013 року.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 жовтня 2024 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розмір заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором станом на час розгляду справи складає 1 732 890,01 грн. Зазначені обставини встановлено судом під час розгляду цивільної справи № 372/2924/20 і тому відповідно до частини четвертоїстатті 82 ЦПК України мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доказуванню під час розгляду цієїсправи (№ 757/28887/19-ц). Суд першої інстанції взяв до уваги, що 14 червня 2023 року постановою Верховного Суду касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» була задоволена і додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31липня 2018 року, яке зміненепостановою Чернігівського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 751/2322/17-ц, - скасовані, та у задоволенні позову ОСОБА_3 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» (6 923 167,00 грн) відмовлено в повному обсязі (а. с. 208-218, 233-238, т. 3).

Суд першої інстанції зазначив, що вказана обставина стала підставою для подання АТ КБ «ПриватБанк» заяви про визнання повністю недійсним пов`язаного з предметом спору правочину (в порядку частини третьоїстатті 264 ЦПК України), згідно з якою позивач вказує, що зобов`язання у банку щодо сплати коштів 6 923 167,00 грн не виникло. Крім того, позивач вказує, що на час вчинення оспорюваної заяви від 10 листопада 2020 року про зарахування зустрічних однорідних вимог № 2 між сторонами був наявний спір щодо змісту умов виконання та розміру зобов`язань, тобто, сума заборгованості кожної зі сторін на дату вчинення одностороннього правочину із зарахуванням зустрічних однорідних вимог була спірною, що суперечить частині першійстатті 601 ЦК України. Разом з тим, суд першої інстанції відхилив доводи сторони позивача відносно того, що його зобов`язання перед ОСОБА_3 не є безспірними, як такі, що спростовані висновками суду у справі № 372/2924/20, наведеними вище.

На думку суду першої інстанції, скасування судових рішень судом касаційної інстанції не має наслідком недійсність оспорюваної заяви від 10 листопада 2020 року про зарахування зустрічних однорідних вимог № 2 (як одностороннього правочину). ЦПК України встановлений інший порядок захисту порушених або оспорюваних прав при повороті виконання рішення, постанови (стаття 444 ЦПК України).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що у цій частині заявлених вимог позивачем обрано неналежний спосіб захисту, у зв`язку з чим, заява позивача АТ КБ «ПриватБанк» про визнання повністю недійсним пов`язаного з предметом спору правочину, задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання щодо поданих стороною відповідачів заяв про застосування позовної давності, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач, направляючи претензію від 20 травня 2014 року № 401, фактично змінив строк виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором від 04 червня 2007 року № K4VIG0000005 в редакції додаткової угоди № 3 від 20 травня 2013 року.

Отже перебіг позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором (як зазначено у претензії) розпочався зі спливом тридцятиденного строку, визначеного позивачем у претензії від 20 травня 2014 року № 401, а саме, 21червня 2014 року.

Суд першої інстанції встановив, що після 21 червня 2014 року ОСОБА_3 здійснив часткове погашення заборгованості за кредитним договором, шляхом сплати на користь позивача 5 264 340 грн (квитанція № 4293349626 від 25 травня 2015 року).

Таким чином,перебіг позовної давності для звернення до суду з позовом стягнення заборгованості за кредитним договором розпочався заново 25 травня 2015 року. Крім того, ПАТ КБ«ПриватБанк» здійснилопогашення заборгованості за кредитним договором від 04 червня 2007 року № K4VIG0000005 шляхом списання грошових коштів з депозитного рахунку ОСОБА_3 26 серпня 2015 року у розмірі 5 583 969 грн, а 03січня 2017 року - 432 455,72 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що договірне списання банком із депозитного рахунку ОСОБА_3 грошових коштів у зазначеному вище розмірі в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором не перериває позовної давності. Суд констатував, що з 25 травня 2015 року до 25 травня 2018 року ОСОБА_3 не вчиняв жодних дій, передбачених статтею 264 ЦК України, які можна кваліфікувати, як переривання позовної давності.

Судом першої інстанції було враховано, що ПАТ КБ «ПриватБанк» в період з 25 травня 2015 року до 25 травня 2018 року не звертався до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором.

За таких обставин суд першої інстанції відповідно до частини четвертої статті 264 ЦК України дійшов висновку про те, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» не підлягають задоволенню з підстав пропуску позивачем строку позовної давності за вимогами про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, а також 3 % річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов`язання згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, які є похідними.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 14 січня 2026 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 жовтня 2024 року скасовано. Позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 04 червня 2007 року № K4VIGE0000005 у розмірі 14 083 640,34 грн, яка складається із наступного:

- 3 136 818,35 грн - прострочений платіж від 31 травня 2017 року, 731 506,88 грн - 3 % річних за період з 01 червня 2017 року до 23 лютого 2022 року за простроченим платежем від 31 травня 2017 року; 2 190 399,22 грн - інфляційні втрати з 01 червня 2017 року до 23 лютого 2022 року за простроченим платежем від 31 травня 2017 року;

- 5 678 788,61 грн - прострочений платіж від 31 травня 2018 року; 636 179,90 грн - 3 % річних за період з 01 червня 2018 року до 23 лютого 2022 року за простроченим платежем від 31 травня 2018 року; 1 709 947,38 грн - інфляційні втрати з 01 червня 2018 року до 23 лютого 2022 року за простроченим платежем від 31 травня 2018 року.

У задоволенні іншої частини позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, заяви АТ КБ «Приватбанк», поданої 18 липня 2023 року у порядку частини третьої статті 264 ЦПК України, про визнання повністю недійсним одностороннього правочину з моменту його укладення, вчиненого ОСОБА_3 у вигляді заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 2 від 10 листопада 2020 року та припинення зобов`язань перед AT КБ «ПриватБанк» на суму 6 923 167 грн -відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором з підстав пропуску позивачем строку позовної давностізроблено місцевим судом без повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи, без належної оцінки доказів та з неправильним застосуванням норм права, які регулюють спірні правовідносини.

Строк виконання основного зобов`язання встановлений у договорі до 31 травня 2018 року. Листом від 21 лютого 2017 року кредитор вимагав від ОСОБА_3 повернення суми кредиту у повному обсязі, а також повідомив його про свій намір звернути стягнення на предмет іпотеки, у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником порушеного зобов`язання протягом 30-денного строку з дня отримання вимоги.

Отже, з 24 березня 2017 року розпочався перебіг строку позовної давності у зв`язку із невиконанням пред`явленої вимоги.

Пред`явлення позову 30 травня 2019 року щодо частини заборгованості, право на яку має позивач, перериває строки позовної давності до всіх вимог та всієї заборгованості позичальника, тому позовна заява у цій справі подана в межах загального строку позовної давності, який розпочався 24 березня 2017 року.

Вирішуючи питання щодо суми, яка підлягає стягненню з відповідачів, апеляційний суд врахував, що стягнуті з банку на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 7 491 672,83 грн розподілені шляхом погашення в повному обсязі четвертого платежу за 31 травня 2017 року (5 585 018,37 грн) та направлення залишку на часткове погашення третього платежу від 31 травня 2016 року.

Апеляційний суд виходив з того, що погашення простроченої заборгованості за кредитним договором від 04 червня 2007 року № K4VIGE0000005 необхідно було здійснювати, починаючи з більш хронологічно задавненого платежу, тобто, третього платежу від 31 травня 2016 року. Іншого порядку погашення простроченої заборгованості умови вказаного вище кредитного договору не містять.

Зазначене впливає на обрахунок 3 % річних та інфляційних втрат за четвертим платежем. З розрахунком заборгованості 3 % річних та інфляційних втрат за п`ятим платежем, наданим позивачем, апеляційний суд погодився.

Односторонній правочин, вчинений ОСОБА_3 у вигляді заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 2 від 10листопада 2020 року та припинення зобов`язань перед AT КБ «ПриватБанк» на суму 6 923 167,00 грн, що виникли із кредитного договору від 04 червня 2007 року № K4VIGE0000005 в редакції додаткової угоди № 3 від 20 травня 2013 року, не є таким, що пов`язаний з предметом спору у цій справі (№ 757/28887/19-ц), предметом позову в якій є, зокрема, стягнення з відповідачів кредитної заборгованості за платежами, строк сплати яких настав 31 травня 2016 року, 31 травня 2017 року та 31травня 2018 року.

З огляду на це, апеляційний суд відмовив у задоволенні позову у цій частині.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

11 лютого 2026 року представник ОСОБА_3 - адвокат Криворученко Д. П., подав до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 січня 2026 року.

13 лютого 2026 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» касаційну скаргу на постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 січня 2026 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 січня 2026 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2026 року касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Криворученка Д. П., залишено без руху для усунення недоліків скарги, зазначено строк виконання ухвали суду, попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк заявник направив до суду матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 05 березня 2026 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Криворученка Д. П., на постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 січня 2026 року. У задоволенні клопотання про зупинення виконання судового рішення відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2026 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_3 - адвоката Криворученка Д. П., про зупинення виконання судового рішення відмовлено.

14 квітня 2026 року матеріали цивільної справи № 757/28887/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2026 рокусправу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - адвокат Криворученко Д. П., просить постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 січня 2026 року скасувати, а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 жовтня 2024 року залишити в силі.

У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк»просить постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 січня 2026 року у частині відмови у задоволенні позову скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову у цій частині.

Підставою касаційного оскарження судового рішення представник ОСОБА_3 - адвокат Криворученко Д. П., зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16, 08 листопада 2017 року у справі

№ 6-2891цс16; постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 161/15679/15-ц, 13 січня 2020 року у справі № 442/5498/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також, заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Криворученко Д. П., мотивовано тим, що ПАТ КБ «ПриватБанк», направляючи ОСОБА_3 претензію від 20 травня 2014 року № 401 та повідомлення від 02 вересня 2014 року № 30.1.0.0/2-401, змінило строк виконання зобов`язання за кредитним договором у редакції додаткової угоди № 3 від 20 травня 2013 року та встановило строк погашення усієї заборгованості за кредитом до 20 червня 2014 року та 08 вересня 2014 року відповідно.

Надалі, діючи послідовно, банк листом від 14 серпня 2015 року повідомив ОСОБА_3 про те, що станом на вказану дату у нього існує прострочена заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 583 968,91 грн, а тому відповідно до пункту 17 договору про заощадження від 20 травня 2013 року № SAMDN25000735289172 депозитний договір буде розірваний 26 серпня 2015 року з направленням грошових коштів на врегулювання простроченої заборгованості.

26 серпня 2015 року грошові кошти у розмірі 5 583 969,00 грн були списані ПАТ КБ «ПриватБанк» з суми вкладу на погашення простроченої заборгованості за кредитним договором, що обгрунтовано позивачем як погашення третього платежу, строк оплати за яким був 31 травня 2016 року.

21 лютого 2017 року банк направив позичальнику лист про наявність кредитної заборгованості станом на 20 лютого 2017 року у розмірі 16 407 323,78 грн та вимагав повернення всієї суми заборгованості у 30-денний строк, що було предметом дослідження судами у справі № 751/1403/18.

03 січня 2017 року банк списав з депозитного рахунку позичальника 432 455,72 грн.

Договірне списання не може призводити до переривання позовної давності.

Апеляційний суд неправильно застосував положення статті 264 ЦК України.

Підставою касаційного оскарження оскаржуваних судових рішень АТ КБ «ПриватБанк» зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від: 30 жовтня 2018 року у справі № 914/3217/16, 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14, 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17; постановах Верховного Суду від: 05 липня 2018 року у справі № 914/3013/16, 14 серпня 2018 року у справі № 910/23369/17, 22 серпня 2018 року у справі № 910/21652/17, 15 травня 2019 у справі №910/7789/18, 26 листопада 2019 року у справі № 920/240/18, 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19, 22 січня 2021 року у справі № 910/11116/19, 01 квітня 2021 року у справі № 914/825/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник указує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» мотивовано тим, що, зазначаючи про необхідність здійснювати погашення простроченої заборгованості за кредитним договором від 04 червня 2007 року№ K4VIGE0000005, починаючи з більш хронологічно задавненого платежу, тобто, третього платежу від 31травня 2016 року, що зумовить направлення залишку списаних банком коштів на часткове погашення четвертого платежу суд, апеляційної інстанції не врахував, що станом на 21 квітня 2021 року банк вже пред`явив 31травня 2019 року до суду позов про стягнення третьогоплатежу, тому направлення суми на його погашення було б нелогічним, оскільки такі вимоги є предметом судового розгляду.

21 квітня 2021 року банк добровільно виконав рішення судів про стягнення з нього коштів та суму 7 491 672,83 грн перерахував на рахунок ОСОБА_3 , яка в подальшому розподілилась на погашення заборгованості за кредитним договором: 5 585 018,37 грн - в повному обсязі четвертого платежу за 31 травня 2017 року; 1 906 654,46 грн - часткове погашення третього платежу від 31 травня 2016 року.

На момент добровільного виконання банком судових рішень у справі № 751/2322/17 та розподілу коштів, тобто станом на 21квітня 2021 року, вся заборгованість за кредитним договором від 04липня 2007 року № K4VIGE0000005 та додатковою угодою до нього № 3 від 20 травня 2013 року була простроченою, тобто строк сплати якої настав, а тому у банку настало право на розподіл отриманих коштів на погашення будь-якого з платежів за основним зобов`язанням.

Такий розподіл коштів на погашення платежів не суперечить умовам договору та вимогам закону, є справедливим та логічним. Апеляційний суд безпідставно зменшив період прострочення та відповідно помилково зменшив розмір нарахувань за частиною другоюстатті 625 ЦК України, що складає 3 686 189,03 грн.

Запропонований апеляційною інстанцією підхід щодо заяви банку про визнання повністю недійсним пов`язаного з предметом спору правочину не відповідає принципу процесуальної економії та створює штучне подвоєння судового процесу, що є неприпустимим та не відповідає основним засадам цивільного судочинства щодо його змагальності, диспозитивності та пропорційності.

Позивач не мав об`єктивної можливості включити відповідну вимогу до позовної заяви та/або збільшити розмір позовних вимог шляхом доповнення вимогою немайнового характеру про визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 2 від 10листопада 2020 року.

Подача та розгляд цієї заяви позивача саме в порядку частини третьої статті 264 ЦПК України сприяли б дотриманню основних принципів цивільного судочинства та захисту прав та інтересів позивача.

Судові рішення на підставі яких вчинена заява про зарахування зустрічних однорідних вимог скасовані, а в задоволенні позовних вимог відмовлено, тому заява є недійсною і суперечить цивільному закону, зокрема статтям 525, 601, частині третій статті 615 ЦК України, оскільки ОСОБА_3 такою заявою безпідставно відмовився в односторонньому порядку від виконання зобов`язання, як наслідок, цей правочин вчинено відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства та умов кредитного договору.

Апеляційний суд відмовляючи у задоволенні заяви дійшов помилкового висновку, що односторонній правочин, вчинений ОСОБА_3 у вигляді заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10 листопада 2020 року № 2 не пов`язаний з предметом спору у цій справі №757/28887/19-ц.

У відзиві на касаційну скаргу представника ОСОБА_3 , поданому до суду 22 квітня 2026 року, АТ КБ «ПриватБанк» заперечує проти доводів сторони відповідача, просить касаційну скаргу представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Також 22 квітня 2026 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до суду клопотання про закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 червня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № К4VIGE0000005, відповідно до якого останній отримав кредит у сумі 1 980 000 дол. США у вигляді встановленого кредитного ліміту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагородою за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % щомісячно від суми наданого кредиту в період сплати відсотків, суми відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2 цього договору. Кінцевий термін повернення до 03 червня 2008 року.

03 червня 2008 року та 16 лютого 2009 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено додаткові угоди № 1 і № 2 до кредитного договору від 04 червня 2007 року № К4VIGE0000005.

20 травня 2013 року між ОСОБА_3 та банком було укладено додаткову угоду № 3 до кредитного договору від 04 червня 2007 року № К4VIGE0000005 та графік погашення кредиту, який є додатком до додаткової угоди № 3 до вказаного кредитного договору.

Згідно з додатковою угодою № 3 та графіком погашення кредиту сторони погодили суму заборгованості за кредитом - 27 916 600 грн, а також дати і суми погашення заборгованості за кредитом: 31 травня 2014 року - 5 585 018,37 грн; 31 травня 2015 року - 5 585 018,37 грн; 31 травня 2016 року - 5 585 018,37 грн; 31 травня 2017 року - 5 585 018,37 грн; 31 травня 2018 року - 5 678 788,61 грн.

На виконання умов додаткової угоди № 3 ОСОБА_3 20 травня 2013 року були перераховані кошти у сумі 5 585 020 грн.

20 травня 2013 року банк та ОСОБА_4 уклали договір поруки № K4VIGE0000005/1, відповідно до пунктів 1, 18.1 якого предметом цього договору є надання поруки ОСОБА_4 перед AT КБ «ПриватБанк» за виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором від 04 червня 2007 року № K4VIGE0000005 в редакції додаткової угоди № 3, зокрема, повернення кредиту, наданого у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у сумі 27 916 600,00 грн у термін до 31 травня 2018 року, сплати відсотків за користування кредитом, сплати платежів за кредитом у розмірі та відповідно до строків, встановлених додатком до додаткової угоди № 3.

За змістом пункту 18.2. договору поруки поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором у розмірі, що не перевищує 13 500 000,00 грн.

Пунктом 14 договору поруки передбачено, що порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

З огляду на виписку по кредитному рахунку за період з 04 червня 2008 року до 31 липня 2018 року, у період з 03 червня 2014 року до 25 травня 2015 року ОСОБА_3 здійснено погашення заборгованості за кредитним договором наступним чином: 16 червня 2014 року - 165,04 грн, 24 червня 2014 року - 5 282,50 грн, 28 жовтня 2014 року - 68 853,03 грн, 28 жовтня 2014 року - 68 853,05 грн, 29 листопада 2014 року - 935,13 грн, 29 листопада 2014 року - 935,14 грн, 31 грудня 2014 року - 7 803,73 грн, 31 грудня 2014 року - 7 803,73 грн, 29 січня 2015 року - 646,98 грн, 29 січня 2015 року - 646,99 грн, 01 лютого 2015 року - 7 447,20 грн, 01 лютого 2015 року - 7 447,20 грн, 04 березня 2015 року - 50 000,18 грн, 04 березня 2015 року - 50 000,19 грн, 05 березня 2015 року - 7 447,20 грн, 05 березня 2015 року - 7 447,20 грн, 06 квітня 2015 року - 6 726,50 грн, 06 квітня 2015 року - 6 726,51 грн, 21 квітня 2015 року - 249,73 грн, 08 травня 2015 року - 7 508,04 грн, 25 травня 2015 року - 2 605 957,90 грн, 25 травня 2015 року - 2 632 170 грн, а всього - 5 551 053,1 грн.

При цьому, згідно з квитанцією від 25 травня 2015 року ОСОБА_3 було сплачено 5 264 340 грн.

З виписки за кредитним рахунком за період з 04 червня 2008 року до 31 липня 2018 року, з урахуванням квитанції від 25 травня 2015 року на суму 5 264 340 грн, вбачається, що у період з 20 травня 2013 року до 25 травня 2015 року ОСОБА_3 здійснено погашення заборгованості за кредитним договором наступним чином: 20 травня 2013 року - 5 585 020 грн, 03 червня 2013 року - 0,64 грн, 10 червня 2013 року - 557,69 грн, 16 червня 2014 року - 165,04 грн, 24 червня 2014 року - 5 282,50 грн, 28 жовтня 2014 року - 68 853,03 грн, 28 жовтня 2014 року - 68 853,05 грн, 29 листопада 2014 року - 935,13 грн, 29 листопада 2014 року - 935,14 грн, 31 грудня 2014 року - 7 803,73 грн, 31 грудня 2014 року - 7 803,73 грн, 29 січня 2015 року - 646,98 грн, 29 січня 2015 року - 646,99 грн, 01 лютого 2015 року - 7 447,2 грн, 01 лютого 2015 року - 7 447,20 грн, 04 березня 2015 року - 50 000,18 грн, 04 березня 2015 року - 50 000,19 грн, 05 березня 2015 року - 7 447,20 грн, 05 березня 2015 року - 7 447,20 грн, 06 квітня 2015 року - 6 726,50 грн, 06 квітня 2015 року - 6 726,51 грн, 21 квітня 2015 року - 249,73 грн, 08 травня 2015 року - 7 508,04 грн, 25 травня 2015 року - 2 605 957,90 грн, 25 травня 2015 року - 2 632 170 грн, а всього за вказаний період сплачено 11 443 601,40 грн.

Зазначені обставини встановлені судами під час розгляду справи № 751/2322/17 та мають преюдиційне значення відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України.

Крім того, відповідно до листа банку від 20 травня 2013 року грошові кошти у розмірі 5 585 020 грн були сплачені ОСОБА_3 у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором згідно з додатковою угодою від 20 травня 2013 року № 3.

Судами під час розгляду справи № 751/2322/17 було встановлено, що у період з 20 травня 2013 року до 25 травня 2015 року ОСОБА_3 було здійснено погашення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 11 443 601,40 грн.

Відповідно до додаткової угоди від 20 травня 2013 року № 3 до кредитного договору, розмір заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором станом на 20 травня 2013 року складав 27 916 600 грн.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 липня 2018 року, додатковим рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2018 року та постановою Чернігівського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року у частині, що залишена без змін постановою Верховного Суду від 24 червня 2020 року, у справі № 751/2322/17-ц стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 грошові кошти у загальному розмірі 7 752 581,40 грн.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 751/2322/17-ц, під час нового апеляційного розгляду, змінено додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2018 року шляхом збільшення суми, визначеної судом першої інстанції до стягнення, з 5 585 020 грн до 6 923 167 грн.

10 листопада 2020 року ОСОБА_3 направив на адресу банку заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 14 675 738,40 грн, що виникають у банку перед ним за договором про заощадження від 20 травня 2013 року № SАMDN25000735289172 та у ОСОБА_3 перед банком, що виникають з кредитного договору від 04 червня 2007 року № К4VIGE0000005.

21 квітня 2021 року банк в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором зарахував 7 491 672,83 грн, які були перераховані останньому в якості добровільного виконання рішення суду у справі№ 751/2322/17.

Постановою Верховного Суду від 14 червня 2023року у справі № 751/2322/17 за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог. Вирішено питання про розподіл судового збору.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзиву АТ КБ «ПриватБанк», Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов`язання, яким є строк виконання зобов`язання у повному обсязі (кінцевий строк повернення кредиту й платежів за ним) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

За змістом статті 264 ЦК України переривання позовної давності передбачає наявність двох строків - до переривання та після нього. Новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний.

Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

При цьому, якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Наведене відповідає правовим висновкам, сформульованим Верховним Судом України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №3-269гс16 та Верховним Судом у постановах від 07 грудня 2022 року у справі № 723/437/15 (провадження

№ 61-9767св21) та від 28 серпня 2023 року у справі № 206/3009/15 (провадження

№ 61-5576св23).

У постанові від 08 листопада 2017 року у справі №6-2891цс16 Верховний Суд України вказав, що відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №161/15679/15-ц, провадження №61-765св18 міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України, та вказано, що з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує: переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51), від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (пункт 57), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 129), від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц (пункт 53)».

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року, заяви № 22083/93, 22095/93, пункт 51).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення ЄСПЛ від 20 грудня 2007 року у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Апеляційний суд встановив, що позичальник у період з 20 травня 2013 року до 25 травня 2015 року здійснював погашення заборгованості за кредитним договором.

Матеріалами справи (виписка за кредитнимрахунком за період з 04 червня 2008 року до 31 липня 2018 року) підтверджується, що у період з 20 травня 2013 року до 25 травня 2015 року ОСОБА_3 сплачено 11 443 601,40 грн. При цьому, згідно з квитанцією від 25 травня 2015 року ОСОБА_3 було сплачено 5 264 340 грн.

Листом від 21 лютого 2017 року кредитор вимагав від ОСОБА_3 повернення суми кредиту у повному обсязі, а також повідомив його про свій намір звернути стягнення на предмет іпотеки, у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником порушеного зобов`язання протягом 30-денного строку, з дня отримання вимоги. Отже з 24 березня 2017 року розпочався перебіг строку позовної давності, у зв`язку із невиконанням пред`явленої вимоги.

Зазначені обставини встановлені у справі № 372/2924/20 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, у квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про розірвання договору вкладу від 20 травня 2013 року та стягнення коштів (суму вкладу в розмірі 6 012 193,69 грн, проценти на вклад у сумі 2 558 147,24 грн, пеню у сумі 109 121 315,47 грн, а також три проценти річних у сумі 298 962,51 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 270 516,54 грн), на обґрунтування якого зазначив, що 26 травня 2016 року він повідомив банк про своє небажання продовжувати строк дії договору № SAMDN25000735289172 (вклад «Депозит Плюс на 12 місяців»), укладеного з банком, та просив перерахувати 5 858 020,00 грн вкладу в рахунок погашення третього платежу за додатковою угодою від 20 травня 2013 року № 3 до кредитного договору від 04 червня 2007 року № К4VIGE0000005.

12 липня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» повідомило його про неможливість повернення коштів у зв`язку з розірванням договору депозиту та направленням 26 серпня 2015 року коштів на погашення заборгованості за кредитним договором, з чим ОСОБА_3 не погодився, зазначаючи про неправомірність списання банком суми вкладу з його особового рахунку та необхідність перерахування такої суми в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 04 червня 2007 року № К4VIGE0000005.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 липня 2018 року, додатковим рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2018 року та постановою Чернігівського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року у частині, що залишена без змін постановою Верховного Суду від 24 червня 2020 року, у справі № 751/2322/17-ц стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 грошові кошти у загальному розмірі 7 752 581,40 грн.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 751/2322/17-ц під час нового апеляційного розгляду змінено додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2018 року в частині стягнення пені в розмірі трьох процентів вартості послуги шляхом збільшення суми, визначеної судом першої інстанції до стягнення, з 5 585 020 грн до 6 923 167 грн.

Постановою Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 751/2322/17 додаткове рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.

10 листопада 2020 року ОСОБА_3 направив на адресу банку заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 14 675 738,40 грн, що випливають у банку перед ним з договору про заощадження від 20 травня 2013 року № SАMDN25000735289172 та у ОСОБА_3 перед банком, що випливають з кредитного договору від 04 червня 2007 року № К4VIGE0000005.

21 квітня 2021 року банк в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором зарахував 7 491 672,83 грн, які були перераховані останньому в якості добровільного виконання рішення суду у справі № 751/2322/17.

Верховний Суд послідовно виходить з того, що вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

ОСОБА_3 вчинялися дії, що свідчать про визнання ним свого обов`язку, мало місце переривання перебігу позовної давності.

Оскільки крім кредитора, також боржником вчинялися дії з виконання зобов`язання за кредитним договором від 04 червня 2007 року № К4VIGE0000005 шляхом звернення у квітні 2017 року з позовом до банку та направлення банку 10 листопада 2020 року заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 14 675 738,40 грн, висновки суду апеляційної інстанції про переривання перебігу позовної давності у цій справі за вимогами банку узгоджується з матеріалами справи та встановленими обставинами.

Такий підхід у визначенні обставин переривання позовної давності шляхом вчинення сторонами дій, спрямованих на виконання умов договору, узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду 13 січня 2020 року у справі № 442/5498/16-ц, на яку представник відповідача посилається у касаційній скарзі.

Таким чином, перебіг позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договоромнеодноразово переривався та розпочинався заново до моменту звернення з цим позовом 30 травня 2019 року, а тому висновок апеляційного суду про те, що позовна заява у цій справі подана в межах загального строку позовної давності загалом є правильними.

За викладених обставин колегія суддів відхиляє доводи представника ОСОБА_3 - адвоката Криворученка Д. П., щодо пропуску позовної давності та неправильного застосування положень статей 264, 267 ЦК України.

Ураховуючи наведене, висновки апеляційного суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позову банку в оскаржуваній частині є законними і обґрунтованими.

Також колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відмову АТ КБ «ПриватБанк» у позові в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за третім платежем та визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого ОСОБА_3 у вигляді заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення зобов`язань перед AT КБ «ПриватБанк» на суму 6 923 167 грн.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Судом апеляційної інстанції проаналізовано умови кредитного договору щодо черговості погашення заборгованості та зарахування грошових коштів, сплачених позичальником з цією метою, встановлено, що повне погашення банком наступного платежу (четвертого) відбулося за часткового погашення попереднього (третього) платежу. Враховуючи це, апеляційним судом здійснено перерахунок суми 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України за прострочений період.

Незгода заявника АТ КБ «ПриватБанк» з постановою апеляційного суду ґрунтується на необхідності переоцінки доказів, які були предметом дослідження суду, та встановленні нових обставин справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Встановлено, що на виконання судових рішень, які набрали законної сили у справі № 751/2322/17, банком добровільно зараховано суму вкладу 7 491 672,83 грн в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором.

Скасування судових рішень судом касаційної інстанції (щодо суми 6 923 167 грн) не має наслідком недійсність оспорюваної заяви від 10 листопада 2020 року про зарахування зустрічних однорідних вимог № 2 (як одностороннього правочину)).

ЦПК України встановлений інший порядок захисту порушених або оспорюваних прав при повороті виконання рішення, постанови (статті 444 ЦПК України).

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що односторонній правочин, вчинений ОСОБА_3 у вигляді заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 2 від 10 листопада 2020 року та припинення зобов`язань перед AT КБ «ПриватБанк» на суму 6 923 167 грн, що виникли із кредитного договору від 04 червня 2007 року № K4VIGE0000005, в редакції додаткової угоди № 3 від 20 травня 2013 року, не є таким, що пов`язаний з предметом спору у цій справі (№ 757/28887/19-ц).

Фактично у цій частині заявлених вимог позивачем обрано неналежний спосіб захисту, а тому висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення заяви позивача АТ КБ «ПриватБанк» про визнання повністю недійсним пов`язаного з предметом спору правочину загалом є правильним.

Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскарженого судового рішення. Суд зробив обґрунтовані висновки по суті спору з урахуванням доказів, наданих сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Посилання заявників на неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, що зазначені у касаційних скаргах, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки суду, зроблені за наслідками розгляду справи по суті, не суперечать нормативно-правовим обґрунтуванням та правовими висновками, викладеним у наведених у касаційних скаргах постановах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Щодо клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про закриття касаційного провадження

Разом з відзивом на касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Криворученка Д. П., АТ КБ «ПриватБанк» подало клопотання про закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки постанови, на яку заявник касаційної скарги послався як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, прийнята не за подібних правовідносин із справою, яка переглядається Верховним Судом.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Оскільки касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Криворученка Д.П., була подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, містила підстави касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про відкриття касаційного провадження та необхідність надання відповідної правової оцінки доводам касаційної скарги представника відповідача під час касаційного перегляду справи, що й було зроблено у цій постанові.

Під час касаційного перегляду справи враховані правові висновки, викладені у зазначених у скарзі постановах Верховного Суду, зокрема від 13 січня 2020 року у справі № 442/5498/16-ц, що вбачається з наведеного вище.

Крім того, пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України не є єдиною підставою для відкриття касаційного провадження у справі.

Таким чином у задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про закриття касаційного провадження у цій справі слід відмовити.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувана постанова апеляційного судуухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому її, відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, необхідно залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Враховуючи, що касаційні скарги залишаються без задоволення, тому відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду