ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 643/3330/24

Салтівський районний суд м. Харкова ухвалою від 17 грудня 2025 року відмовив у задоволенні клопотання (подання) начальника Салтівського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області ОСОБА_6 про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням та направлення засудженого ОСОБА_7 для відбування покарання, призначеного йому вироком Московського районного суду м. Харкова від 07 серпня 2024 року.

На вказану ухвалу було подано апеляційну скаргу, яку Харківський апеляційний суд ухвалою від 17 січня 2026 року повернув, оскільки її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.

Своє рішення, суд апеляційної інстанції обґрунтував тим, що органи пробації не належать до осіб, визначених у ч. 1 ст. 393 КПК України, які мають право оскаржувати рішення суду першої інстанції, у тому числі постановлені в результаті вирішення питання в порядку виконання вироку.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, особа, що діє в інтересах органу пробації, подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд матеріалів провадження в суді апеляційної інстанції.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в цьому провадженні має відповісти на доводи щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості постановленого апеляційним судом рішення про повернення апеляційної скарги особі, яка не має права подавати таку скаргу.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У скарзі касатор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржувану ухвалу й призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Суть доводів касаційної скарги зводиться до того, що згідно з п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК України уповноважений орган з питань пробації наділений правом на апеляційне оскарження ухвал суду про відмову в задоволенні клопотання (подання) про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням та направлення засудженого для відбування покарання, призначеного вироком суду, а тому апеляційний суд, повернувши апеляційну скаргу, безпідставно обмежив право органу пробації на оскарження ухвали місцевого суду про відмову в задоволенні зазначеного вище клопотання (подання).

Також касатор, посилаючись на практику Верховного Суду, вважає, що орган пробації наділений правом апеляційного оскарження рішення місцевого суду за наслідками розгляду клопотання (подання).

Зазначає, що апеляційний суд ухвалив рішення, яке не відповідає приписам ст. 370 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченні на касаційну скаргу прокурор просить залишити її без задоволення як безпідставну.

У судовому засіданні прокурор заперечував щодо задоволення касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, зокрема, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Крім того, як передбачено ст. 436 КПК України, суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення в разі відсутності підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для його скасування або зміни.

Щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості постановленого апеляційним судом рішення про повернення апеляційної скарги особі, яка не має права подавати таку скаргу, колегія суддів дійшла таких висновків.

За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Право особи на апеляційне оскарження спрямовано насамперед на реалізацію гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) права на справедливий суд.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини також неодноразово зазначав, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданого національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Частиною 1 ст. 539 КПК України передбачено, що питання, які виникають під час та після виконання вироку, вирішуються судом за клопотанням (поданням), прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.

Згідно з ч. 6 ст. 539 КПК України за наслідками розгляду клопотання (подання) пов`язаного з виконанням вироку, суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Варто зазначити, що згадана норма передбачає можливість апеляційного оскарження ухвал суду, постановлених у порядку виконання вироку, але безпосередньо не визначає конкретного суб`єкта такого оскарження.

Коло осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, визначено у ст. 393 КПК України. Відповідно до п. 10 ч. 1 вказаної статті апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.

За правилами п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.

Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що апеляційний суд, повертаючи апеляційну скаргу, вказав, що її подала начальник Салтівського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області

ОСОБА_6 , яка до кола осіб, зазначених у ст. 393 КПК України, не належить.

Необхідно звернути увагу на ч. 5 ст. 539 КПК України, якою регламентовано, що в судове засідання з вирішення питань, пов`язаних із виконанням вироку, викликаються засуджений, його захисник, законний представник, прокурор. Водночас про час та місце розгляду клопотання (подання) повідомляються орган або установа виконання покарань, що відає виконанням покарання або здійснює контроль за поведінкою засудженого.

Жодною нормою КПК України не передбачено можливості оскаржувати судові рішення, ухвалені в порядку виконання вироку, тими суб`єктами, до компетенції яких належить виконання судового рішення.

До компетенції органів та установ виконання покарань належить забезпечення виконання вироку і вони можуть порушувати питання про його виконання (зокрема, про порядок, спосіб тощо).

Однак судовими рішеннями, прийнятими за результатами розгляду відповідного клопотання (подання), будь-які права чи інтереси цих органів чи установ порушуватися не можуть.

Можливість перевірки законності та обґрунтованості такого виду судового рішення забезпечено в п. 6 ч. 1 ст. 393 КПК України, згідно з яким прокурор є суб`єктом апеляційного оскарження.

Погоджуючись із висновками апеляційного суду про повернення апеляційної скарги представника органу пробації, колегія суддів, крім наведених вище норм кримінального процесуального закону, враховує висновок об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду сформований у постанові від 01 червня 2026 року у справі № 621/3410/23 (провадження

№ 51-603кмо26), згідно з яким органи або установи виконання покарань не наділені правом на апеляційне оскарження судових рішень суду першої інстанції, прийнятих за результатами розгляду їхнього клопотання (подання), яке стосується питань виконання вироку.

Також у згаданій постанові констатовано, що органи або установи виконання покарань у розумінні положень п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК України не наділені правом на апеляційне оскарження судових рішень суду першої інстанції, прийнятих за результатами розгляду їхнього клопотання (подання), яке стосується питань виконання вироку. Таким правом наділені засуджений, його захисник, законний представник, прокурор.

Тож суд апеляційної інстанції обґрунтовано повернув апеляційну скаргу начальника Салтівського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області ОСОБА_6 на ухвалу місцевого суду про відмову в задоволенні клопотання (подання) органу пробації про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням та направлення засудженого ОСОБА_7 для відбування призначеного покарання, оскільки скаргу подала особа, яка не має на це права.

Отже, суд апеляційної інстанції, повернувши апеляційну скаргу на зазначену ухвалу судді, дотримався вимог п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України.

Ухвала апеляційного суду відповідає приписам ст. 370 КПК України.

Ураховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування або зміни судового рішення, касаційну скаргу має бути залишено без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду

- без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 442 КПК України, Суд