ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
особи, щодо якої закрито кримінальне
провадження (відеоконференція) ОСОБА_6 ,
захисника (відеоконференція) ОСОБА_7 ,
захисника (відеоконференція) ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 лютого 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017240000000114 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області вироком від 03 лютого 2025 року визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років і 6 місяців з конфіскацією майна, крім житла.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_9 (особу, стосовно якої застосовано заходи безпеки у вигляді зміни анкетних даних), судові рішення щодо якого не оскаржуються.
Згідно з вироком ОСОБА_6 , будучи службовою особою, працюючи на посаді оперуповноваженого СКП Південно-Західного ВнП Хмельницького ВП ГУ НП в Хмельницькій області, 21.04.2017 року в другій половині дня збув ОСОБА_9 (особі, стосовно якої застосовано заходи безпеки у вигляді зміни анкетних даних) амфетамін за таких обставин.
Зокрема, ОСОБА_6 21.04.2017 року, близько 16:47, з метою збуту психотропної речовини амфетаміну з відомого йому місця зберігання цієї речовини, під час телефонної розмови з ОСОБА_9 вказав останньому підійти в диспетчерську автостанції № 2 ТОВ «Хмельницьктранс», що по вул. Шевченка, 66 у м. Хмельницькому, щоб одержати з комірки пакет із психотропною речовиною амфетаміном.
ОСОБА_9 , виконуючи вказівки ОСОБА_6 , з метою придбання психотропної речовини, перебуваючи на автостанції, підійшов до квиткового касира, якій не було відомо, що саме зберігається у відповідній комірці; прослідував з останньою у центральний зал зазначеної автостанції, де після відчинення за допомогою ключа комірки одержав пакет, у середині якого знаходились 3 поліетиленових пакети із порошкоподібною речовиною білого та рожевого кольорів амфетаміном загальною масою 108, 92 г, яка містить у своєму складі психотропну речовину, обіг якої обмежено, амфетамін загальною масою 57,9321 г, що є особливо великим розміром. ОСОБА_9 перевіз психотропну речовину у квартиру АДРЕСА_2 , де зберігав її з метою збуту.
Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 03 лютого 2026 року апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника задовольнив, вирок Хмельницького міськрайонного суду від 03 лютого 2025 року в частині визнання винуватим ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, скасував, а кримінальне провадження закрив на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпаністю можливостей їх отримати. Також апеляційний суд вирішив питання щодо окремих процесуальних витрат та речових доказів. Врешті вирок місцевого суду апеляційний суд залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
За змістом касаційної скарги прокурор не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про допущені порушення під час розгляду справи у суді першої інстанції, вважає висновки місцевого суду законними, обґрунтованими і належним чином умотивованими.
Вважає посилання апеляційного суду на проведення органом досудового розслідування слідчих дій у кримінальному провадженні № 12017240010002683 після закінчення строку досудового розслідування такими, що не підтверджуються матеріалами справи.
За таких обставин вважає, що відсутні підстави і для визнання недопустимими доказів, здобутих у кримінальних провадженнях № 42017240000000110, № 42017240000000213, № 42017240000000114 у зв`язку з тим, що вони об`єднувалися з матеріалами кримінального провадження № 12017240010002683.
Прокурор вважає, що виконати вказівки суду першої інстанції в ухвалі про повернення обвинувального акта прокурору можна було лише шляхом проведення досудового розслідування.
Сторона обвинувачення не погоджується з апеляційним судом про недопустимість як доказів протоколів за результатами проведення НСРД у зв`язку із тим, що стороні захисту не було відкрито рішень слідчого судді про надання дозволу на проведення відповідних НСРД.
При цьому прокурор звертає увагу, що стороні захисту було відкрито протоколи за результатами НСРД, які і являються доказами у цьому кримінальному провадженні. Крім цього, сторона обвинувачення зазначає, що захист не заявляв клопотання про надання доступу до ухвал слідчого судді, тому вони не розсекречувались. Із відповіді заступника голови Апеляційного суду Тернопільської області вбачається, що ухвали про надання дозволів на проведення оперативно-розшукових заходів у цьому провадженні надавались, тому прокурор вважає, що достатніх підстав для визнання протоколів за результатами НСРД недопустимими доказами немає.
Також прокурор не погоджується з оцінкою апеляційним судом інших доказів, які не визнані недопустимими, зокрема, що вони не підтверджують винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав подану касаційну скаргу.
Захисник ОСОБА_7 та засуджений заперечували проти задоволення касаційної скарги.
Захисник ОСОБА_8 поклався на розсуд суду.
Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
За змістом статей 433, 438 КПК України суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Крім цього, касаційний суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення в цілому.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Перевіривши кримінальне провадження в касаційному порядку в межах доводів поданої касаційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Скасовуючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 та закриваючи кримінальне провадження щодо нього на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, апеляційний суд обґрунтовано визнав недопустимими частину доказів.
Зокрема апеляційний суд встановив, що частина доказів, на які послався суд першої інстанції при постановленні обвинувального вироку щодо ОСОБА_6 , були зібрані у кримінальному провадженні № 12017240010002683 і надалі були виділені у кримінальне провадження № 42017240000000114, яке є предметом розгляду.
При цьому, частина з цих доказів була отримана органом досудового розслідування після закінчення строку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017240010002683, що й стало підставою для визнання їх недопустимими і у цьому провадженні.
Зокрема, апеляційний суд встановив, що 21 квітня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості за № 12017240010002683 про вчинення ОСОБА_10 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України (т. 1 а. с. 208).
13 червня 2017 року обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні був направлений до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області для його розгляду по суті.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 червня 2017 року обвинувальний акт був повернутий прокурору для приведення у відповідність вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України (т. 10, а. с. 73-74).
Після повернення обвинувального акта прокурору для усунення недоліків і приведення його у відповідність вимогам п. 5 ч. 2 ст. 219 КПК України у провадженні фактично було відновлено досудове розслідування, органом досудового розслідування було проведено низку слідчих та процесуальних дій, отримано докази, які були виділені у кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 та покладені в основу обвинувального вироку.
Відповідно до ч. 1 ст. 219 КПК України строк досудового розслідування обчислюється з моменту повідомлення особі про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотанням про закриття кримінального провадження або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.
За змістом цієї статті, кінцевим моментом строку досудового розслідування є його закінчення, яке як етап кримінального провадження законодавець пов`язує у часі зі зверненням з обвинувальним актом до суду. З моменту направлення обвинувального акта до суду досудове розслідування вважається закінченим і КПК України не передбачає можливості відновлення закінченого досудового розслідування.
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові від 15 квітня 2024 року (справа № 753/25892/21, провадження № 51-3076 кмо 23) вказала, що п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України передбачає право суду у підготовчому судовому засіданні повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає приписам цього Кодексу. При цьому КПК України не передбачає можливості відновлення досудового розслідування у випадку повернення обвинувального акта прокурору, оскільки відповідно до статті 282 КПК України ця обставина не є підставою для такого відновлення. У разі повернення судом обвинувального акта, який не відповідає вимогам КПК України, повноваження прокурора обмежені лише усуненням недоліків цього обвинувального акта.
У цьому провадженні ОП ККС зробила висновок, що повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору у зв`язку з тим, що вони не відповідають вимогам КПК України (п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України), не відновлює досудове розслідування. Якщо сторона обвинувачення після повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру проводила слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі (розшукові) дії та/або приймала процесуальні рішення, які не є необхідними для приведення цього акта чи клопотання у відповідність до вимог КПК та забезпечення виконання ухвали суду, то отримані у кримінальному провадженні за результатами здійснення таких дій докази повинні визнаватись недопустимими, як отримані після закінчення досудового розслідування.
Керуючись вказаними вище положеннями КПК України та враховуючи усталену практику Верховного Суду, апеляційний суд обґрунтовано визнав недопустимими всі докази, здобуті у кримінальному провадженні № 12017240010002683 після повернення обвинувального акта прокурору й фактичного відновлення досудового розслідування. Такий висновок апеляційного суду колегія суддів Верховного Суду вбачає обґрунтованим та належно вмотивованим.
Посилання у касаційній скарзі прокурора про те, що усунути зазначені в ухвалі Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 червня 2017 року недоліки обвинувального акта без проведення досудового розслідування було неможливо, не можуть бути підставою для визнання допустимими доказів, які отримані органом досудового розслідування після закінчення строку досудового розслідування кримінального провадження.
При цьому зі змісту ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 червня 2017 року про повернення обвинувального акта вбачається, що причиною для такого рішення стало те, що виклад фактичних обставин кримінального правопорушення є не конкретним і відсутнє формулювання обвинувачення. Жодних прямих вказівок щодо необхідності проведення конкретних слідчих дій суд, повертаючи обвинувальний акт, не давав (т. 10 а. с. 73-74).
Крім цього, апеляційний суд визнав недопустимими доказами протоколи за результатами проведення оперативно-розшукових заходів, оскільки стороною обвинувачення стороні захисту не було надано розсекречених ухвал слідчого судді, на підставі яких було проведено відповідні заходи, а також не було надано цих ухвал суду.
Зокрема, як вбачається зі змісту ухвали, стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_6 було надано такі документи: протокол за результатами проведення оперативно-розшукового заходу «зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж» від 22 травня 2017 року щодо ОСОБА_11 (т. 5, а. с. 2-67); протокол за результатами проведення оперативно-розшукового заходу «зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж» від 12 червня 2017 року щодо ОСОБА_11 (т. 5, а. с. 118-130); протокол за результатами проведення оперативно-розшукового заходу «зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж» від 22 травня 2017 року щодо ОСОБА_12 (т. 5, а. с. 68-84); протокол за результатами проведення оперативно-розшукового заходу «зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж» від 06 червня 2017 року щодо ОСОБА_12 (т. 5, а. с. 94-116); протокол за результатами проведення оперативно-розшукового заходу «зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж» від 03 травня 2017 року щодо ОСОБА_13 (т. 5, а. с. 85-92).
Вказані оперативно-розшукові заходи були проведені на підставі ухвал слідчих суддів Апеляційного суду Тернопільської області від 01 березня 2017 року № 01/718т і № 01/727т та від 27 квітня 2017 року № 01/1377т.
Суд встановив, що вказані ухвали не було відкрито стороні захисту під час виконання вимог ст. 290 КПК України, а також вони взагалі не були надані суду.
Великою Палатою Верховного Суду були сформульовані висновки щодо застосування норм права, передбачених ст. 290 КПК України. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду постановою від 16 жовтня 2019 року у справі 640/6847/15-к (провадження № 13-43кс19) уточнила висновки щодо застосування норми права, зроблені раніше у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у провадженні № 13-37кс18, акцентувавши увагу на тому, що сторона обвинувачення повинна вживати необхідних і достатніх заходів для розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД, з метою їх надання стороні захисту, і виконувати в такий спосіб вимоги щодо відкриття матеріалів іншій стороні відповідно до вимог ст. 290 КПК України.
Разом із цим Велика Палата Верховного Суду констатувала, що, якщо сторона обвинувачення під час досудового розслідування своєчасно не вжила необхідних та залежних від неї заходів, спрямованих на розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД та яких не було в її розпорядженні (процесуальні документи не були розсекречені на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження), то в такому випадку має місце порушення приписів ч. 12 ст. 290 КПК України.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила лише про одне виключення із зазначеного правила щодо неможливості посилатися на відповідні відомості як на доказ винуватості особи, а саме визнала таку можливість у разі, коли сторона обвинувачення вживала належні заходи для розсекречування відповідних документів (процесуальних підстав) на стадії досудового розслідування і цьому є підтвердження в матеріалах провадження.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду поклала на суд обов`язок встановлювати, чи вживались прокурором необхідні та своєчасні заходи, спрямовані на розсекречення документів, які стали правовою підставою для проведення НСРД, і вже в залежності від цих обставин встановлювати допустимість чи недопустимість таких доказів.
Таким чином, оскільки ухвали слідчих суддів не були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України, й більше того взагалі не були надані стороні захисту й суду під час судового розгляду (зокрема і касаційному суду), апеляційний суд обґрунтовано, з посиланням на відповідні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду визнав указані вище докази недопустимими, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
Посилання прокурора у касаційній скарзі на те, що доказами у кримінальному провадженні є саме протоколи за результатами проведення оперативно-розшукових заходів а не ухвали про надання дозволу на їх проведення; на відсутність клопотань сторони захисту щодо надання їм відповідних ухвал слідчих суддів; про наявність у матеріалах провадження відповіді заступника голови Апеляційного суду Тернопільської області про те, що ухвали про надання дозволів на проведення оперативно-розшукових заходів надавались, не можуть бути підставою для визнання відповідних протоколів допустимими доказами, враховуючи неможливість підтвердження такої допустимості змістом відповідних документів.
Стосовно доводів касаційної скарги прокурора про те, що суд безпідставно визнав недопустимими докази, отримані у кримінальних провадженнях № 42017240000000110 та № 42017240000000114 у зв`язку з тим, що вони об`єднувалися з матеріалами кримінального провадження № 12017240010002683, то вони не ґрунтуються на матеріалах провадження.
Зі змісту оскаржуваної ухвали апеляційного суду вбачається, що апеляційний суд визнав допустимими докази, отримані у кримінальному провадженні № 12017240010002683 до направлення обвинувального акта до суду (13 червня 2017 року), а також у кримінальному провадженні № 42017240000000110 і надав їм оцінку. Будь-яких доказів, отриманих у кримінальному провадженні № 42017240000000114, суду надано не було.
Разом з цим, колегія суддів Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги прокурора про те, що апеляційний суд не навів належного обґрунтування, з яких підстав визнав недопустимими докази, здобуті у кримінальному провадженні № 42017240000000213.
Стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення було надано суду докази, отримані у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29 вересня 2017 року за № 42017240010000213 за ч. 3 ст. 307 КК України, яке було виділене із об`єднаного кримінального провадження № 12017240010002683, а саме:
- протокол огляду документів - компакт-диску із записами телефонних з`єднань абонентів ПрАТ «Київстар» від 9-10 жовтня 2017 року, з яких вбачається, що 21.04.2017 року відбувались телефонні з`єднання між ОСОБА_11 та ОСОБА_9 ( ОСОБА_12 ), між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 ( ОСОБА_12 ), між ОСОБА_11 та ОСОБА_6 (т. 4, а. с. 281-289);
- протокол огляду від 10 жовтня 2017 року з додатками, у якому зафіксовано огляд службового кабінету слідчого ОСОБА_14 (т. 4. а. с. 203-210);
- протокол огляду місця події від 10 жовтня 2017 року з додатками (огляд службового кабінету ГУНП ) (т. 4, а. с. 211-224);
- протокол огляду речей та документів від 06 листопада 2017 року з додатками (огляд кабінету) (т. 4, а. п. 225-226);
- протокол огляду речей від 10-12 жовтня 2017 року з додатками (огляд камер відеоспостереження готелю «Поділля») (т. 4, а. с. 227 - 249);
- протокол огляду речей (2 мобільні телефони «Nokia», паспорт ОСОБА_15 , записники) від 17.10.2017 року, вилучених під час обшуку, проведеного 14.06.2017 у квартирі за адресою АДРЕСА_3 , з фототаблицями (т. 3, а. с. 92-100).
Як було встановлено судом, 21 квітня 2017 року до ЄРДР внесено відомості за № 12017240010002683 про вчинення ОСОБА_10 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України (т.1, а. с. 208, 257).
22 квітня 2017 року ОСОБА_10 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
13 червня 2017 року обвинувальний акт щодо ОСОБА_10 у цьому кримінальному провадженні був направлений до суду (т.10, а. с. 73-74).
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 червня 2017 року обвинувальний акт повернуто прокурору для приведення у відповідність вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України (т.10, а. с. 73, 74).
20 липня 2017 року прокурором винесено постанову про продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017240010002683 до чотирьох місяців (т. 1, а. с. 269-272).
01 червня 2017 року внесені відомості до ЄРДР за № 42017240000000114 за фактом перевищення повноважень працівниками Хмельницького ВП ГУНП в Хмельницькій області під час затримання ОСОБА_10 (т. 2, а. с. 58-60).
24 травня 2017 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017240000000110 за ч. 2 ст. 307 КК України за фактом придбання та зберігання з метою збуту ОСОБА_12 психотропної речовини за попередньою змовою зі співробітниками ГУНП в Хмельницькій області та іншими невстановленими особами (т.1, а. с. 198).
16 червня 2017 року кримінальне провадження № 42017240000000110 було об`єднане з кримінальними провадженнями № 42017240000000126 за ч. 2 ст. 305 КК України та № 42017240000000127 щодо ОСОБА_12 за ч. 3 ст. 307 КК України під єдиним № 42017240000000110 (т. 1, а. с. 235, 236, 240, 241).
14 липня 2017 року слідчими прокуратури Хмельницької області було розпочате досудове розслідування кримінального провадження № 42017240000000153 за ч. 3 ст. 307 КК України за фактом зберігання ОСОБА_6 з метою збуту ОСОБА_9 психотропної речовини в особливо великих розмірах, яке цього ж дня було об`єднане з кримінальним провадженням за № 42017240000000110 під єдиним № 42017240000000110 (т. 1, а. с. 243, 247, 248).
02 серпня 2017 року ухвалено постанову, якою матеріали кримінального провадження № 42017240000000110 об`єднано з кримінальним провадженням № 12017240010002683 під єдиним № 12017240010002683 (т. 1, а. с. 258, 259).
09 серпня 2017 року у кримінальному провадженні № 12017240010002683 постановою прокурора строк досудового розслідування продовжено до п`яти місяців (т. 1, а. с. 280-287).
29 вересня 2017 року з кримінального провадження № 12017240010002683 матеріали за ч. 3 ст. 307 КК України щодо ОСОБА_6 були виділені в окреме провадження № 42017240000000213, а матеріали за ч. 3 ст. 307 КК України щодо ОСОБА_9 ( ОСОБА_12 ) - в окреме провадження № 42017240000000214, які 02 жовтня 2017 року були об`єднані в одне провадження під єдиним № 42017240000000213 (т. 2, а. с. 1-4, 44-51, 54-55).
20 листопада 2017 року матеріали кримінального провадження № 42017240000000213 об`єднано із кримінальним провадженням № 42017240000000114 (т. 2, а. с. 56-57).
01 грудня 2017 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42017240000000114 направлений до суду (т. 1., а. с. 2-14).
Апеляційний суд, мотивуючи своє рішення про недопустимість доказів вказав, що постановою прокурора від 29 вересня 2017 року з кримінального провадження № 12017240010002683 було виділено в окреме провадження матеріали досудового розслідування щодо вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, і наведено конкретний перелік матеріалів, які підлягають виділенню (т. 2 а. с. 1-3). Виділеному провадженню було присвоєно номер № 42017240000000213.
У цьому провадженні № 42017240000000213 було проведено низку слідчих дій та здобуто докази (перелічені вище), які прокурор надав суду на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Апеляційний суд підставою для визнання цих доказів недопустимими вказав, що вони отримані у кримінальному провадженні, яке виділене з кримінального провадження № 12017240010002683 вже після фактичного закінчення досудового розслідування в ньому.
Однак, суд апеляційної інстанції у своїй ухвалі не вказав, чому саме вважає ці докази недопустимими з урахуванням положень статей 86, 87 КПК України, з огляду на те, що вони отримані у виділеному кримінальному провадженні № 42017240000000213 від 29 вересня 2017 року, а не у кримінальному провадженні № 12017240010002683, строк досудового розслідування у якому на той момент дійсно закінчився.
Судом не вмотивовано, чому сам по собі факт виділення з кримінального провадження № 12017240010002683, строк досудового розслідування у якому на той час закінчився, матеріалів, що стали підставою для внесення відомостей до ЄРДР та початку нового кримінального провадження № 42017240000000213, суд повважав достатньою підставою для автоматичного визнання недопустимими всіх доказів, отриманих у новому іншому кримінальному провадженні.
За таких обставин ухвала апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою, а допущені цим судом порушення вимог кримінального процесуального закону в силу положень ст. 412 КПК України є істотними, оскільки могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
З огляду на це касаційну скаргу прокурора потрібно задовольнити частково, ухвалу апеляційного суду скасувати з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Керуючись положеннями статей 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд