ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції), розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025270290000025, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого там само, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК), за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , на вирок Чернігівського апеляційного суду від 19 січня 2026 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Корюківського районного суду Чернігівської області від 16 вересня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК, та призначено йому покарання: за ч. 1 ст. 307 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 2 ст. 307 КК, із застосуванням ст. 69 КК, у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна; за ч. 1 ст. 309 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Суд також вирішив питання щодо застосування спеціальної конфіскації, накладеного арешту, процесуальних витрат, і долю речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду, ОСОБА_7 , знаходячись у недобудованій двоповерховій будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, знайшов поліетиленовий пакет з наркотичним засобом - канабісом та привласнив знайдене, отже незаконно придбав наркотичний засіб, частину якого незаконно зберігав при собі з метою збуту до 19 та 30 березня 2025 року.
Близько 12:38 19 березня 2025 року ОСОБА_7 , перебуваючи неподалік АЗС, що знаходиться за адресою: вул. Ринкова, буд. 18-б, м. Корюківка Корюківського району Чернігівської області, діючи умисно, незаконно, з метою збуту наркотичного засобу, з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправний і суспільно небезпечний характер своїх дій, у ході оперативної закупки, яку здійснював в якості покупця ОСОБА_8 , незаконно збув останньому наркотичний засіб - канабіс, маса якого в перерахунку на висушену речовину становить - 4,892 г та 2,426 г, за що отримав в якості оплати 495 грн.
30 березня 2025 року близько 10:36 ОСОБА_7 , перебуваючи неподалік АЗС за вказаною вище адресою, у ході оперативної закупки, яку здійснював в якості покупця ОСОБА_8 , повторно, незаконно збув останньому наркотичний засіб - канабіс, маса якого в перерахунку на висушену речовину становить 4,880 г, за що отримав 495 грн.
Також, у період з 18 по 30 березня 2025 року, більш точні дата та час органом досудового розслідування не встановлені, ОСОБА_7 переніс частину раніше придбаного ним 18 березня 2025 року наркотичного засобу - канабісу до домогосподарства за місцем проживання: АДРЕСА_1 , де незаконно зберігав з метою власного вживання, без мети збуту, маса якого, в перерахунку на висушену речовину, становить 8,248 г, до його виявлення 30 березня 2025 року під час проведення обшуку.
19 січня 2026 року апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та постановив новий вирок, за яким ОСОБА_7 визнано винуватим та призначено покарання: за ч. 1 ст. 307 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 2 ст. 307 КК, із застосуванням ст. 69 КК, у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна, окрім житла; за ч. 1 ст. 309 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна, окрім житла.
Суд також вирішив питання щодо обрахування строку відбування покарання і долю речових доказів у кримінальному провадженні. В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник у касаційній скарзі просить скасувати вирок апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував положення ст. 75 КК, а апеляційний суд, не погоджуючись з таким рішенням, належним чином не мотивував свого висновку.
Вказує, що рішення апеляційного суду про відсутність підстав до застосування ст. 75 КК ґрунтується лише на твердженні про тяжкість вчинених засудженим злочинів, проте поза увагою апеляційного суду залишилось те, що ОСОБА_7 співпрацював з органом досудового розслідування; під час обшуку сам вказав працівникам поліції місце зберігання наркотичної речовини; усвідомивши неправомірність своєї поведінки, надавав органам досудового розслідування допомогу в розкритті скоєних кримінальних правопорушень, погодився на слідчий експеримент, під час якого показав джерело походження наркотичної речовини, повідомив органу досудового розслідування факти вживання іншими особами наркотичних засобів; жалкував про скоєне, щиро каявся у скоєному і визнавав свою вину. Орган досудового розслідування вказав у обвинувальному акті про наявність обставин, які пом`якшують покарання відповідно до ст. 66 КК: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_7 визнав свою вину у скоєних злочинах, детально розповів про обставини їх скоєння, був згоден з юридичною кваліфікацією своїх протиправних дій, щиро каявся у скоєному та жалкував про це, просив суд суворо його не карати, волі не позбавляти, у зв`язку з чим місцевий суд також дійшов висновку про наявність активного сприяння розкриттю злочину та щирого каяття як обставин, що пом`якшують покарання.
Захисник також зазначає, що апеляційний суд не врахував того, що від вчинення кримінальних правопорушень тяжких наслідків не наступило, оскільки завдяки працівникам поліції наркотична речовина була вилучена і не була вжита іншими особами. Органом досудового розслідування та місцевим судом не були встановлені обставини, які відповідно до ст. 67 КК обтяжують покарання.
Вважає, що суд апеляційної інстанції також не надав належної оцінки особі засудженого, який є особою молодого віку, проживає з матір`ю, раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, перебуває на обліку у наркологічному кабінеті Корюківської ЦРЛ з діагнозом «Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіоїдів. Синдром залежності від опіоїдів», за місцем проживання негативно не характеризується, у такому молодому віці він має такі серйозні захворювання, які потребують постійного лікування: «Криптогенна фокальна епілепсія із складними припадками, бецесивно компульсивний розлад поведінки», «Хронічний вірусний гепатит С», «Помірний кіфосколіоз ГВХ», постійно перебуває під наглядом лікаря невролога.
Наведене, на думку захисника, свідчить про наявність підстав до звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, про що обґрунтовано зазначав суд першої інстанції.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги та просила оскаржене судове рішення залишити без зміни.
Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів виходить із такого.
Згідно ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, визначені статтями 412-414 КПК.
За приписами ст. 370 вказаного Кодексу судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги.
Захисник у касаційній скарзі не оспорює висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК, правильності кваліфікації його дій, а також про застосування приписів ст. 69 КК, та призначення як додаткового покарання конфіскації майна, а тому вирок апеляційного суду в цій частині Суд не перевіряє.
Порушуючи питання про скасування вироку апеляційного суду, захисник стверджує про безпідставне призначення цим судом покарання у виді позбавлення волі без звільнення засудженого від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Однак такі доводи є неспроможними.
Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання, врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК є кримінальним проступком та тяжкими злочинами; наявність обставин, які пом`якшують покарання згідно ст. 66 КК: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обставин, які згідно ст. 67 КК обтяжують покарання; дані про особу обвинуваченого, який є особою молодого віку, раніше не судимий, не одружений, не працює, не має на утриманні дітей, осіб з обмеженими соціальними можливостями, похилого віку та неповнолітніх осіб; перебуває на обліку у наркологічному кабінеті Корюківскьої ЦРЛ з діагнозом «Психічні та поведінкові розлади: внаслідок вживання опіоїдів. Синдром залежності від опіоїдів», за медичною допомогою в диспансерні психіатричне відділення не звертався; виконком Корюківської міської ради компрометуючими матеріалами не володіє; має захворювання «Криптогенна фокальна епілепсія із складними припадками, бецесивно компульсивний розлад поведінки», «Хронічний вірусний гепатит С», «помірний кіфосколіоз ГВХ», перебуває під наглядом лікаря невролога; злочини були скоєні обвинуваченим під контролем правоохоронних органів, тяжких наслідків від них не настало, обсяг наркотичної речовини є невеликим; за висновком органу з питань пробації виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства можливе, ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінюється як середній.
З урахуванням кількох обставин, які пом`якшують покарання та, на переконання місцевого суду істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відомостей про особу винного, цей суд дійшов висновку про призначення обвинуваченому за ч. 1 ст. 309 КК основного покарання у виді обмеження волі в межах санкції цієї статті; за ч. 1 ст. 307 КК у виді позбавлення волі в межах санкції цієї частини статті; за ч. 2 ст. 307 КК - із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК основного покарання у виді позбавлення волі, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції. На підставі ч. 1 ст. 70 КК, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Крім того, на думку місцевого суду, реальне його відбування буде становити надмірний тягар для ОСОБА_7 з урахуванням його молодого віку та стану його здоров`я, з огляду на що суд звільнив останнього від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Переглядаючи вирок суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов вмотивованого висновку, що місцевий суд допустив неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність внаслідок звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, оскільки не в повній мірі врахував особу винного та обставини вчинених злочинів, а саме те, що ОСОБА_7 з корисливих мотивів вчинив, зокрема, тяжкі злочини, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 6 до 10 років з конфіскацією майна. Під час судового розгляду останній підтвердив, що придбав наркотичний засіб - канабіс, частину якого двічі збув за гроші, а частину зберігав вдома для власного вживання.
Апеляційний суд обґрунтовано не погодився з висновком місцевого суду про застосування положень ст. 75 КК, оскільки судом першої інстанції в розумінні приписів вказаної норми не зазначено належні підстави до ухвалення такого рішення, не вказано, які саме з наведених судом обставин, враховуючи індивідуальні особливості вчинених кримінальних правопорушень, є настільки вагомими, що можна було б впевнено стверджувати про доцільність як призначення за ч. 2 ст. 307 КК більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, так і звільнення ОСОБА_7 від відбування з випробуванням остаточного покарання, призначеного за правилами ч. 1 ст. 70 КК.
Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що місцевий суд безпідставно залишив поза увагою те, що ОСОБА_7 не працює, не має будь-яких джерел заробітку, але вирішив поліпшити своє матеріальне становище за рахунок продажу наркотичного засобу - канабісу. При цьому, молодий вік обвинуваченого та медичні діагнози не стали факторами, що здатні стримати останнього від вчинення тяжких кримінальних правопорушень, пов`язаних зі збутом наркотичних засобів. Місцевий суд не врахував і не мотивував відповідно до вимог закону, чому вважає за можливе досягнення мети виправлення ОСОБА_7 та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень за умови призначення покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК за вказаних вище обставин.
Обґрунтовуючи своє рішення, апеляційний суд зважив на практику Верховного Суду, відображену у постановах від 22 квітня 2021 року у справі № 352/1627/18, від 07 жовтня 2021 року в справі № 753/24347/18, де Верховний Суд зазначив, що одночасне застосування двох різних інститутів, пов`язаних із пом`якшенням покарання та звільненням особи від його відбування за вчинення тяжкого злочину, має мати для цього відповідні підстави, які в цій справі відсутні.
Апеляційний суд правильно виходив із того, що суспільна небезпека злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів визначається, насамперед, поширенням та згубним впливом наркоманії і токсикоманії на свідомість психічно нестійких людей, їх мораль і спосіб життя, що призводить до поступового занепаду, деградації особистості. Наркоманія та незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів належать до глобальних проблем сучасності. Цим явищам притаманний надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, зумовлений тяжкими наслідками не лише для здоров`я конкретної особи, а й для здоров`я населення, економіки та суспільства в цілому.
За встановлених обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75 КК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, не відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.
Звільнення від відбування покарання передбачене приписами норм розділу XII Загальної частини КК, де визначені підстави й умови застосування іншого, відмінного від визначеного розділом XI КК інституту кримінального права - призначення покарання. Суд має належним чином дослідити й оцінити всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, та врахувати, що звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується в тому разі, коли є умови і підстави, визначені ст. 75 КК, у їх взаємозв`язку із положеннями статей 50, 65 цього Кодексу, за якими особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, що є як карою за вчинений злочин, так і заходом примусу, необхідним і достатнім для виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів.
Положення ст. 75 КК підлягають застосуванню за умови обґрунтованого переконання суду про можливість досягнення всіх цілей покарання, серед яких виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, внаслідок звільнення від його відбування, враховуючи при цьому тяжкість кримінального правопорушення.
Оскаржений вирок апеляційного суду містить переконливе обґрунтування, чому встановлені під час судового розгляду та апеляційного перегляду обставини у своїй сукупності не дають підстав до висновку про можливість звільнення ОСОБА_7 від призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Посилання захисника на обставини, що вже враховані апеляційним судом щодо вирішення вказаного питання, колегія суддів не вважає переконливими, оскільки вони не є достатнім підґрунтям до застосування положень ст. 75 КК.
З огляду на положення розділу XII Загальної частини КК в касаційній скарзі не наведено належного обґрунтування до спростування висновку апеляційного суду про неправильне застосування місцевим судом положень ст. 75 КК, адже захисник посилається на неправильне застосування судом попередньої інстанції закону України про кримінальну відповідальність за результатом власної оцінки окремих із тих обставин, які перевірені судом та оцінені в сукупності в аспекті застосування приписів ст. 75 КК у їх взаємозв`язку із вимогами статей 50, 65, 69 цього Кодексу.
Доводи захисника про те, що апеляційний суд не взяв до уваги обставини, на які посилається сторона захисту, є безпідставними, оскільки апеляційний суд за їх оцінкою дійшов вмотивованого висновку про те, що є підстави для призначення за ч. 2 ст. 307 КК покарання із застосуванням приписів ст. 69 КК, а остаточного покарання в найбільш сприятливий для обвинуваченого спосіб, передбачений ч. 1 ст. 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, натомість відсутнє належне підґрунтя до застосування положень ст. 75 КК, оскільки в справі встановлено, що ОСОБА_7 не працює, не має будь-яких джерел заробітку, при цьому своє матеріальне становище вирішив поліпшити за рахунок продажу наркотичного засобу, відсутні відомості про наявність належних соціальних зв`язків та обґрунтовані підстави вважати, що застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням в цьому провадженні здатне забезпечити досягнення мети превенції злочинів в сфері протиправного обігу наркотичних засобів.
Наведені у касаційній скарзі доводи захисника про відсутність тяжких наслідків від вчинення кримінальних правопорушень є безпідставними, оскільки вчинені засудженим злочини є злочинами з формальним складом, де вирішальною умовою криміналізації є високий ступінь суспільної небезпечності діяння, і заподіяння істотної шкоди охоронюваним суспільним відносинам закон пов`язує із самим фактом його вчинення, адже воно посягає на фундаментальні підвалини суспільства і держави.
Верховний Суд не вбачає підстав до спростування висновків апеляційного суду за оцінкою доводів касаційної скарги, адже Судом не встановлено, що останнім залишена поза увагою бодай одна із таких встановлених обставин, що впливають на призначення покарання та визначення правових наслідків вчиненого правопорушення, а тим, що встановлені в цій справі, надано належну оцінку.
Будь-яких додаткових обставин, які не були предметом оцінки суду апеляційної інстанції та відповідно характеризували особу засудженого в аспекті застосування положень ст. 75 КК, захисник у касаційній скарзі не зазначив.
Оскаржений вирок апеляційного суду відповідає вимогам, визначеним приписами статей 370, 374, 420, 421 КПК, ухвалений відповідно до положень закону України про кримінальну відповідальність.
Отже, колегія суддів не вбачає підстав, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, для застосування повноважень Верховного Суду, визначених у ч. 1 ст. 436 цього Кодексу, а тому касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд