ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 208/12461/24

Вироком Заводського районного суду м. Кам`янського від 16 вересня 2025 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Вироком також вирішено питання щодо цивільного позову, запобіжного заходу, початку строку відбування покарання, процесуальних витрат і долі речових доказів.

Відповідно до встановлених місцевим судом фактичних обставин, ОСОБА_6 22 вересня 2024 року приблизно о 22:30, перебуваючи на території домоволодіння АДРЕСА_2 , під час конфлікту з ОСОБА_11 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, переслідуючи умисел на заподіяння тілесних ушкоджень, завдав останньому більше двох ударів кулаком у голову та тулуб, від чого той впав, потім завдав ще два удари кулаком по тулубу та в голову та ногою по тулубу. Після чого ОСОБА_6 , утримуючи у своїй правій руці дерев`яну палицю, завдав ОСОБА_11 більше восьми ударів по голові.

У результаті вказаних дій ОСОБА_6 ОСОБА_11 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, у наслідок чого він помер ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 01:52 - 07:52.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2026 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 задоволено частково, а вирок Заводського районного суду м. Кам`янського від 16 вересня 2025 року в частині призначеного покарання змінено.

Ухвалено вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх доводів вказує, що апеляційний суд у передбачений процесуальним законом спосіб не повідомив потерпілу та її представника про апеляційний розгляд, що позбавило їх можливості подати свої заперечення на апеляційну скаргу сторони захисту та надати їм обґрунтування в суді.

Звертає увагу, що про здійснення апеляційного розгляду потерпіла дізналася лише шляхом отримання оскаржуваною ухвали апеляційного суду, тоді як такої поштової кореспонденції представник потерпілої не отримав взагалі.

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_10 ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Мотивуючи свої вимоги, зазначає, що ухвала апеляційного суду постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Зокрема, вважає, що апеляційний суд, змінюючи вирок суду першої інстанції в частині покарання, належним чином не врахував фактичних обставин кримінального провадження, особу засудженого, його відношення до вчиненого злочину, у зв`язку з чим призначив занадто м`яке покарання, а свого рішення у цій частині належним чином не мотивував.

Крім того, вказує, що, порушуючи вимоги кримінального процесуального закону, апеляційний суд не повідомив потерпілу та її представника про дату, час та місце апеляційного розгляду.

Від учасників судового провадження заперечень на зазначені вище касаційні скарги не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні потерпіла ОСОБА_8 , її представник - адвокат ОСОБА_9 , прокурор ОСОБА_5 підтримали касаційні скарги, просили їх задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Засуджений ОСОБА_6 та в його інтересах захисник ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення касаційних скарг представника потерпілої та прокурора, просили оскаржувану ухвалу апеляційного суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, прокурор вказує про те, що апеляційний суд, не врахувавши особу засудженого та обставини вчинення ним злочину, безпідставно змінив вирок місцевого суду, пом`якшивши засудженому покарання, при цьому свого рішення належним чином не мотивував.

На думку колегії суддів, такі доводи прокурора є слушними.

Положеннями ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК встановлено, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.

Недотримання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Колегія суддів уважає, що під час розгляду кримінального провадження в порядку апеляційної процедури апеляційний суд вказаних вимог закону не дотримався.

Як вбачається з вироку, призначаючи ОСОБА_6 покарання, місцевий суд послався на тяжкість вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК є тяжким, врахував особу засудженого, а також думку потерпілої стосовно покарання. Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_6 , судом визнано його щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Обставин, які б обтяжували покарання, в ході судового розгляду встановлено не було.

На підставі викладеного, місцевий суд призначив ОСОБА_6 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Не погодившись з вироком місцевого суду в частині призначеного покарання, сторона захисту оскаржила його в апеляційному порядку.

Перевіряючи вирок, апеляційний суд дійшов висновку про те, що встановлені у цьому провадженні обставини, давали підстави для призначення ОСОБА_6 більш м`якого покарання, що визначене санкцією ч. 2 ст. 121 КК.

Змінюючи вирок, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що місцевий суд, призначаючи покарання, у достатньому обсязі не врахував особу засудженого та його ставлення до вчиненого злочину, який визнав свою вину та щиро розкаявся, висловив свої співчуття родичам померлого, тобто надав належну оцінку своїм діям та їх наслідкам.

У зв`язку з чим, як вбачається зі змісту мотивувальної частини ухвали, апеляційний суд дійшов висновку, що така посткримінальна поведінка засудженого свідчить про суттєві позитивні зміни в соціальній орієнтації, що знижують ступінь його соціальної небезпечності.

З цих мотивів, апеляційний суд пом`якшив ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 121 КК до позбавлення волі на строк 7 років.

Проте з такими висновками колегія суддів погодитися не може.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

У своїх рішеннях Верховний Суд неодноразово зазначав, що у кримінальному праві виправлення засудженого є таким впливом покарання на свідомість особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, за допомогою якого усуваються ті її негативні риси, які призвели до вчинення кримінального правопорушення. Виправлення виявляється у внесенні коректив у соціально-психологічні характеристики засудженого, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, в тому числі і кримінального.

Як слушно звертає увагу у касаційній скарзі сторона обвинувачення, своїми діями, які виразились у заподіянні ОСОБА_12 не менше тридцяти двох травматичих дій як руками та ногами, так і палицею, значна частина яких була направлена по голові вже лежачому на землі потерпілому, та який не чинив опору, ОСОБА_6 заподіяв останньому численні тілесні ушкодження, у тому числі й тяжкі, та зупинився лише тоді, коли ОСОБА_12 йому повідомив, що той його вбиває.

За встановлених обставин, які визнані судом доведені і ніким з учасників кримінального провадження не оспорювалися, після заподіяння ОСОБА_12 тілесних ушкоджень, ОСОБА_6 не вжив заходів для надання потерпілому допомоги, чи виклику профільних служб для її забезпечення, натомість залишив побитого ОСОБА_12 у приміщення туалету, після чого пішов спати. На ранок, побачивши, що потерпілий так і знаходиться в туалеті, не може самостійно підвестися, а згодом втрачає свідомість та перестає реагувати на нього, швидку медичну допомогу викликав лише встановивши відсутність пульсу у ОСОБА_12 , а після констатації смерті останнього, ОСОБА_6 втік з дому до лісосмуги де залишився спати.

Така поведінка ОСОБА_6 свідчить про його зневажливе ставлення до наслідків вчиненого ним діяння, оскільки, відверто нехтуючи усталеними суспільно моральними нормами поведінки, грубо порушуючи основоположні правові засади, гарантовані Конституцією України, зокрема таку, як життя іншої людини, що є найвищою соціальною цінністю, він вчинив умисний злочин проти життя та здоров`я особи, який відповідно до положень ст. 12 КК, відноситься до категорії тяжких, та який у підсумку призвів до смерті людини.

Наведене залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції, який, оцінюючи ставлення засудженого до наслідків своєї протиправної поведінки, у своїй ухвалі не навів переконливих мотивів щодо необґрунтованості висновків місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання.

Більше того, з ухвали апеляційного суду також не вбачається висновків або ж належного мотивування чому, на переконання суду апеляційної інстанції, призначення ОСОБА_6 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 121 КК, що не є мінімальним, було би явно несправедливим, а отже не дозволить досягти ключової мети покарання, а саме виправлення винної особи та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Крім того, заслуговують на увагу і твердження сторони обвинувачення про те, що, враховуючи вираження засудженим співчуття родичам загиблого, апеляційний суд не надав належної оцінки позиції засудженого стосовно розміру відшкодування за цивільним позов потерпілої, який, на переконання засудженого, є необґрунтовано завищеним.

Отже, апеляційний суд належним чином не оцінив всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, та не врахував, що мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 121 КК, з огляду на обставини кримінального провадження, не буде слугувати виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Відтак, колегія суддів вважає арґументованими доводи прокурора про те, що призначене ОСОБА_6 апеляційним судом покарання за обставин цього провадження, не зможе забезпечити реалізацію приписів статей 50, 65 КК.

Таким чином, призначене ОСОБА_6 мінімальне покарання, визначене у санкції ч. 2 ст. 121 КК за обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, слід вважати безпідставним через його м`якість.

Серед іншого, у касаційній скарзі прокурор, так само як і представник потерпілої у своїй касаційній скарзі, вказують про відсутність належного повідомлення потерпілої та її представника про дату, час та місце апеляційного розгляду.

Як визначено ч. 1 ст. 111 КПК повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію.

Згідно ч. 2 ст. 111 КПК повідомлення учасників кримінального провадження з приводу вчинення процесуальних дій здійснюється у випадку, якщо участь цих осіб у таких діях не є обов`язковою.

У відповідності до ч. 4 ст. 405 КПК неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов`язковою, апеляційний розгляд відкладається.

Зазначена норма процесуального закону зобов`язує суд ретельно перевірити, чи був потерпілий належним чином проінформований про дату та час апеляційного розгляду, а також з`ясувати причини його неявки.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, потерпіла була належним чином повідомлена про відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами сторони захисту та сторони обвинувачення (у подальшому від якої у порядку ст. 403 КПК прокурор відмовився), що підтверджується відповідним поштовим відправленням, яке вручене їй 23 січня 2026 року (т. 1, а. п. 145-а).

Водночас, на підтвердження повідомлення потерпілої про дату, час та місце апеляційного розгляду в матеріалах наявна довідка про направлення їй такого повідомлення на мобільний застосунок «Viber» (т. 1, а .п. 150), однак будь-яких відомостей чи підтверджень про його отримання, а відповідно і обізнаності потерпілої про призначення апеляційного розгляду, матеріали кримінального провадження не місять.

Слід зауважити, що кримінальний процесуальний закон не передбачає такого способу повідомлення в кримінальному провадженні, як направлення текстового повідомлення через мобільний застосунок «Viber» за відсутності відповідної заяви від особи про те, що вона бажає бути повідомленою в такий спосіб. За відсутності такої заяви у разі, коли повідомлення про дату, час та місце судового розгляду було направлено у додатку «Viber», проте відсутнє підтвердження його отримання особою певним зворотнім зв`язком, повідомлення не можна вважати належним в контексті положень КПК.

Крім того, матеріали кримінального провадження не містять жодних відомостей стосовно повідомлення представника потерпілої - адвоката ОСОБА_9 про відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами, направлення йому копій цих скарг та інших процесуальних рішень, а також повідомлення про призначення апеляційного розгляду, не зважаючи на те, що представник потерпілої був учасником судового провадження у суді першої інстанції.

Як визначено положеннями ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Оскільки апеляційний суд, постановляючи ухвалу, допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що призвело у тому числі до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, то таку ухвалу не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, як того передбачають положення ст. 370 КПК.

Таким чином касаційні скарги прокурора та представника потерпілої підлягають задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого апеляційний суд, зважаючи на обставини, які викладені вище, та виконуючи вимоги кримінального процесуального закону, у тому числі, які закріплені у статтях 401-405 КПК, повинен ухвалити законне та обґрунтоване рішення, а у змісті цього рішення навести належне мотивування своїх висновків.

Разом з тим, згідно з положеннями ч. 3 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного, а також з огляду на те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, зокрема, переховування від суду, колегія суддів вважає за необхідне обрати ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд